ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Акустична характеристика звуків.

Звуки мови. Три аспекти вивчення мови.

Звук (мовний) — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Наука про звуки мови називається фонетикою.

У цілому звуки мови поділяються на шуми і тони: тони в мові виникають в результаті коливання голосових складок; шуми утворюються в результаті неперіодичних коливань струменя повітря, який виходить з легенів . Тонами є зазвичай голосні; майже всі глухі приголосні відносяться до шумів. Дзвінкі приголосні утворюються шляхом злиття шумів і тонів. Шуми і тони досліджуються за їх висотою, тембром, силою і багатьом іншим характеристикам.

Найбільш відомою характеристикою мовного сигналу є основний тон. Ця характеристика являє собою звичайну частотну модуляцію сигналу, параметри якої легко вимірюються (встановлено, що частота основного тону різних людей (чоловіків, жінок, дітей) знаходиться в діапазоні 50-250 Гц.). Класифікується відносна зміна частоти, і траєкторія в часі при проголошенні слова чи фрази. Відносна зміна частоти може досягати 15%, що в європейських мовах передає емоційну складову мови (так, в російській мові різні траєкторії викликають відчуття до 28 типів емоцій; проте наголос - музичне), а в деяких східних - смислову (див., наприклад, три явища в китайській фонетиці).

В силу своєї специфіки звуки мови розглядаються з трьох точок зору:

· акустичної, оскільки звук є акустичним явищем;

· фізіологічної, так як звуки є продуктом діяльності центральної нервової системи і утворюються органами мови;

· лінгвістичної (соціальної), так як за допомогою мовних звуків здійснюється спілкування; звуки визначають відмінності сенсу слів у кожній окремій мові. Розглянуті в цьому аспекті, звуки отримують назву фонем, які в кожній мові утворюють свою систему. Лінгвістична точка зору є переважаючою: саме вона розглядає окремі звуки мови.

Акустична характеристика звуків.

Звук людської мови - фізичне явище. Усі звуки, в тому числі і мовленнєві, - це хвилі, які виникають унаслідок коливання фізичного тіла. Звуки людської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і приводяться в рух струменем повітря з легенів. Середовищем будь-якого звука є повітря. Коливальна хвиля сприймається вухом. Людське вухо здатне сприймати від 16 до 20 000 коливань за секунду, тобто від 16 до 20 000 герців. Поширюється звук із швидкістю 340 метрів на секунду.

Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр.

Силазвука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Сила звука вимірюється белами. Десята доля бела називається децибелом.

Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький бас) до 1300 герців (найвище сопрано). Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них коротші й тонші зв'язки.

Довгота звука залежить від тривалості звучання.

Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами словесного наголосу в мовах. Є мови з силовим (динамічним), тонічним (музикальним, висотним) і довготним наголосом.

Особливо важливим для звуків людської мови є тембр (від ФР- timbre "дзвіночок") - звукове забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони називають обертонами (від нім. ober "верхній, вищий).

Класифікація голосних звуків.

У сучасній українській літературній мові 6 голосних звуків: а, о, у, е, и, і.

За участю губ:

- лабіалізовані / огублені: о, у (від лат. labia – губа). Дуже активні губи (більшою мірою, ніж при вимові інших голосних). Вони витягуються вперед і, заокруглюючись, збільшують об’єм ротової порожнини (особливо це помітно, коли вимовляємо у).

- нелабіалізовані / неогублені: а, е, и, і. При вимові губи нейтральні.

За місцем творення:

- переднього(і, и, е) ряду. При їх утворенні язик рухається до переднього піднебіння.

- заднього (а, о, у) ряду. При їх утворенні язик рухається в напрямі від заднього піднебіння.

- середнього ряду - в українській мові немає.

Найактивнішим органом при творенні голосних звуків є язик. Рух язика в горизонтальному напрямі й визначає місце творення голосних фонем.

За ступенем піднесення. Голосні високого (і, и – обниженого, у), середнього (е, о) і низького (а) підняття (піднесення).

Рухаючись до будь-якої частини піднебіння (у горизонтальному напрямі), язик за ступенем підняття може займати низьке, середнє і високеположення.

За наявністю / відсутністю наголосу. Наголошені й ненаголошені голосні.

У сучасній українській мові налічується 32 приголосні фонеми: [п], [б], [в], [м], [ф], [д], [д'] [т], [т’], [з], [з'], [с], [с’], [ц], [ц'], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [й],[г],[ґ], [к],[х].

Класифікація приголосних звуків: за участю голосу й шуму, за місцем творення, за способом творення, за твердістю / м’якістю.

1. За участю голосу й шуму – сонорні (від лат. sonorous – звучний) й шумні. При творенні сонорних приголосних (їх називають ще сонантами) з перевагою голосу над шумом (л, л’, р, р’, м, н, н’, в, й). Шумні - з перевагою шуму над голосом / лише шуму.

2. Поділяються на дзвінкі й глухі приголосні. Під час творення дзвінких приголосних є голос, хоча він і слабший від шуму. Глухі приголосних голосу зовсім не мають, утворюючись із самого лише шуму (на основі тільки шуму).

Дзвінкі – б, д, д’, ґ,г, з, з’, ж, дж, дз, дз’. При їх вимові зв’язки дрижать, утворюється слабший від шуму голос, наприклад: б, д, з, ж.

Глухі – п, т, т’, к, х, с, с’, ш, ч, ц, ц’, ф. Вони утворюються тільки шумами, голосу зовсім немає, що легко перевірити, коли покласти пальці на гортань і вимовляти п, т, с, ш, х – дрижання голосових зв’язок зовсім не відчувається.

Окремі дзвінкі та глухі приголосні звуки виявляються дуже близькими між собою за значенням, місцем і способом творення. Наприклад, приголосні б і п: обидва губні, обидва проривні. Відмінність між ними лише в тому, що б вимовляється з участю голосу й шуму, а п – лише з участю шуму.

Такі споріднені звуки становлять акустичну пару з дзвінкого та глухого приголосного. Крім б і п, становлять пари й інші звуки.