ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Історичні етапи становлення юридичної логіки

123

В своєму історичному розвитку юридична логіка пройшла три етапи.

1. Перший пов’язаний з самим її виникненням і відноситься до часів Стародавньої Греції і Риму, коли бурхливий розвиток господарювання неминуче призводив до багаточисельних майнових спорів і вимагав їх постійного судового вирішення. Саме цією причиною пояснюється становлення римського права, зберігаючого своє практичне значення до сьогодення.

В свою чергу судові процеси вимагали розвитку техніки судових дискусій, вміння побудови виправдовувальних чи обвинувачувальних доказів, логічної побудови аргументації і правил спростування і т.д.

Так само, як в свій час практичні потреби землемірства в Єгипті сприяли виникненню науки геометрії, так інтенсивна юридична практика виступила тут основним джерелом розвитку логічної науки (що не дуже люблять визнавати представники чистої логіки) сприяла її виділенню в окрему галузь знань з своїм власним предметом і законами. Без обов’язкового засвоєння цих знань і відповідних навиків їх застосування неможливо було сподіватись на успішну юридичну чи політичну кар’єру. Історичні промови Демосфена, Цицерона, Плінія Молодшого відрізняються бездоганною логічною організованістю і аргументованістю.

Отже, на першому етапі логіка хоча й виділяється в окрему науку, але існує і функціонує саме як практичний засіб юридичної діяльності, розуміється як прикладна, інструментальна наука і в інших вимірах просто втрачає сенс.

2. Середньовіччя і Нові часи характеризуються перш за все розвитком чистої логічної теорії.Тут були досягнуті серйозні результати, деякі доробки середньовічних схоластів-логіків.

Для юридичної логіки це скоріше латентний період розвитку, хоча і в цей час, йшов інтенсивний аналіз логічних прийомів тлумачення класичних текстів римських юристів,перш за все Дигестів Юстиніана, що дозволяло розшифровувати й накопичувати типові схеми техніки оперування з правовим матеріалом як основи юридичної логіки і правового мислення. Цей матеріал став предметом рефлексії та спеціального розгляду вже на початку Нових часів.

Відомі праці з юридичної логіки таких авторів, як П.Гамарія (Болонья, 1524), Х.Хегендорфа (Лейпциг, 1531), М.Вігелія (Базель, 1557), А.Фронса (Лондон, 1588). В 1615 році, наприклад, тюбінгенський професор В.Шикхард видав в Гейдельбергу книжку “Logica juridica”, в якій розкривав логічні підстави класифікації правил тлумачення правових норм. Значного поштавху для розвитку юридичної логіки завдали праці класиків філософії та права Нових часів Т.Гоббса та Г.Лейбніця.

3. З ХІХ століття починається новий, сучасний етап в становленні і розвитку юридичної логіки як науки.

Перш за все, це пов’язано з розповсюдженням в цей період ідей і практики юридичного позитивізму, який передбачав широке використання логічної техніки в судових процесах, по суті будував на ньому все судочинство.

По-друге, в минулому столітті склалася сприятлива гносеологічна ситуація, коли в наявності були як власний рівень логічних знань, досягнутий за попередні часи, так і значний історичний досвід правозастосовчої діяльності.

Тому з необхідністю почала актуалізуватись об’єктивна потреба в об’єднанні цих галузей знань з тим, щоб використати їх сумісний потенціал для розвитку як права, так і логіки.

Поступова реалізація і задоволення цієї теоретичної потреби призвели до формування міждисциплінарної логіко-юридичної науки в її сучасному вигляді. Остаточне становлення юридичної логіки як самостійної сучасної наукової теорії ще не завершилось і до нині, однак чітко вималювався предмет цієї науки і стратегії її подальшого розвитку.

________________________________

Фундаментальне філософське обґрунтування логіки як науки, яка розвиває право і права, як логічної системи здійснив Гегель в своїй знаменитій праці “Філософія права”.Після її опублікування можна вважати, що юридична логіка як наука отримала глибокі теоретичні засади, які забезпечують можливість її інтенсивного подальшого розвитку.

Однак слід враховувати, що Гегель в своїй праці використовував вищий на той час рівень логічних знань – логіку діалектичну, а юридична практика, і перш за все представники школи юридичного позитивізму обмежувались лише використанням формально-логічних законів і правил в судовій діяльності. Виник певний розрив, навіть суперечність між фундаментальними теоретичними засадами юридичної логіки і практикою її застосування. Увесь подальший шлях еволюції цієї науки пов’язаний саме з подоланням вказаного розриву.

________________________________

Є.Ерліх, засновник соціології права, автор знаменитої “Юридичної логіки” (Die Juristische Logic. - Tübingen, 1918) чітко усвідомлював суперечливість між статичною формально-логічною системою, яка використовувалась прибічниками парадигм юридичного позитивізму і динамічною, постійно змінною, прогресуючою системою живого права.

Саме ця недостатність, неспроможність формальної логіки охопити, опанувати “живе право” привело Ерліха до радикального висновку про шкідливість застосування логіки в праві взагалі, оскільки вона не тільки не відображає реального процесу судочинства, але й часто призводить при її використанні до винесення явно неправових вироків.

Постійна зміна реальної правової ситуації в суспільстві не вкладається в сухий формальний механізм дедуктивного слідування з більшого засновку, складаючого статичну правову норму, через конкретний “живий” випадок, до висновку, який з причини поєднання “живого” з “мертвим” перетворюється в юридичну фікцію, або, просто кажучи, в несправедливий вирок суду.

Здається, склалась парадоксальна ситуація: автор “Юридичної логіки” виступає проти логіки.

Насправді парадокс тут тільки уявний. Є.Ерліх виступав проти абсолютизації юридичними позитивістами використання в праві саме формальної логіки, але доводив необхідність застосування логіки більш вищого порядку, яка б враховувала всю суперечливу динаміку соціально-правових процесів в суспільстві, іншими словами, стверджував важливість переходу юридичної практики на рівень застосування діалектичної логіки права. Для такого висновку у засновника соціології права були всі підстави не тільки тому, що соціальна ситуація в юриспруденції на початку століття вимагала докорінних змін функціонування правового механізму, його серйозної динамізації, але й ще тому, що навіть в період панування юридичного позитивізму судові рішення при наявності прогалин в праві практично ніколи не здійснювались і принципово не могли здійснюватись на основі законів формальної логіки, а вимагали творчого підходу з урахуванням положень всієї системи права як цілого, з елементами суб’єктивізму, випливаючих з особливостей правосвідомості судді і т.д.

Ця особливість судочинства ще в гегелівський період створювала умови для подолання відміченого вище розриву між діалектико-правовими засадами юридичної логіки і формально-логічними установками і судовою практикою юридичного позитивізму. Епохальна праця Ерліха “Юридична логіка” зробила значний внесок в подолання цього розриву.

Хоча опоненти знаменитого чернівецького правознавця, наприклад, відомий юрист І.А.Покровський, і звинувачували його в переході з однієї крайності в іншу, тобто від абсолютизації логіки юридичними позитивістами до логічного негативізму представників “живого права”, в дійсності Є.Ерліх зовсім не заперечував доречність використання логіки в юридичній практиці, він тільки показав обмеженість можливостей формальної логікиі обґрунтував необхідність переходу до логіки юридичного мислення більш вищого порядку, більш складної діалектичної логіки права.

Таким чином, саме погляди Ерліха сприяли радикальному переосмисленню предмета юридичної логіки і дали значний поштовх для розвитку цієї науки в 20 столітті.

123