ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Склад лексики за походженням. Запозичені слова, їх види, етапи освоєння мовою.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну
й прикладну лексикологію. Загальна лексикологіявста-
новлює загальні закономірності будови, функціонування
й розвитку лексики. Конкретна лексикологіявивчає слов-
никовий склад однієї мови. Історична лексикологіязай-
мається історією словникового складу, причинами й зако-
номірностями його зміни. Зіставна лексикологіядосліджує
словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлен-
ня структурно-семантичних подібностей і відмінностей між
ними або з метою виведення спільних семантичних зако-
номірностей. Прикладна лексикологіявивчає питання
укладання словників, перекладу, лінгводидактики й куль-
тури мовлення.
Лексикологія — багатоаспектна наука, яка вивчає при-
роду й суть слова, його виникнення та зміну, визначення
значення слів та їх уживання, структуру словникового
182 Лексика і фразеологія
складу мови, шляхи його поповнення та ін. У компетенції
лексикології й сталі словосполучення. Такий широкий
спектр лексикологічних проблем зумовив необхідність роз-
різняти лексикологію у вузькому й широкому значеннях.
Якщо у вузькому значенні лексикологія (власне лексико-
логія) — це розділ мовознавства, що вивчає словниковий
склад мови, то в широкому значенні — це загальне позна-
чення всіх розділів, які вивчають слово.
До лексикології в широкому значенні слова належать
такі науки:
1) власне лексикологія— наука про словниковий
склад;
2) семасіологія(від гр. semasia "знак, значення") —
наука про значення слів. її ще називають лексичною се-
мантикою (від гр. semantikos "позначальний"). Слово се-
мантика дуже часто вживається і в розумінні "значення".
Деякі лінгвісти семасіологією і семантикою називають
тільки вивчення значень слів, але не інших одиниць мо-
ви. Однак останнім часом під семантикою розуміють
а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь
її одиницею (морфемою, словом, словосполученням, ре-
ченням); б) розділ мовознавства, який вивчає цей зміст,
інформацію;
3) ономасіологія(від гр. onomasia "називання, ймену-
вання") — наука, яка вивчає процеси найменування. її
називають ще теорією номінації. Ономасіологія протистав-
ляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослі-
дження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до
значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або
явища до думки про них і до їх позначення мовними засо-
бами;
4) етимологія (від гр. etymon "істина") — наука, яка
досліджує походження слів;
5) фразеологія(від гр. phrasis "мовний зворот, фра-
за") — наука про стійкі словосполучення;
6) ономастика(від гр. onomastikds "той, що стосуєть-
ся імені", onomastike" мистецтво давати імена") — наука
про власні назви, яка складається з антропоніміки
(гр. antropos "людина") — науки про імена людей і топо-
німіки(від гр. topos "місце") — науки про географічні
назви та ін;
7) лексикографія(від гр. lexicon "словник" і grapho
"пишу") — наука про укладання словників.
Лексикологія як окремий розділ мовознавства виділи-
лася пізніше від інших розділів, наприклад — граматики.
Ще в першій половині XX ст. деякі мовознавці, як, скажі-
мо, американський мовознавець Леонард Блумфільд
(1887—1949) та його школа, вважали, що мовознавство
загалом не повинно займатися семантикою, яка насправді
становить ядро лексикології.
Термін лексикологія вперше введено французькою ен-
циклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 р.

Жодна культура світу не розвивається в ізоляції, ві-
дірвано від інших культур. Контакти народів зумовлюють
культурний обмін, в тому числі обмін слів. Тому в кожній
мові, крім "своїх", є "чужі", тобто запозичені слова. Так,
скажімо, в лексичному складі корейської мови є 75% ки-
таїзмів, в англійській — до 60% слів французького похо-
дження.
Крім зовнішніх чинників, запозичення стимулюються
внутрішніми чинниками. По-перше, це намагання уник-
нути полісемії, закріпити за своїм і чужим словом різні
смислові відтінки. Наприклад: варення "зварені в цукро-
вому сиропі, меді чи патоці ягоди або фрукти" і джем
(англ. jam) "желеподібне варення"; подорож "поїздка або
пересування пішки по місцях, віддалених від постійного
місця проживання" і круїз (англ. cruise) "подорож по во-
ді"; розповідь "повідомлення про кого-, що-небудь" і ре-
портаж (фр. reportage) "розповідь кореспондента з місця
події в пресі, по радіо, телебаченню". По-друге, це прагнен-
ня замінити багатослівне найменування однослівним:
вправний стрілець — снайпер, біг на короткі дистанції —
спринт.
Розрізняють матеріальні запозичення і калькування.
Матеріальне (лексичне) запозичення — запозичення, за якого з
іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значен-
ня й експонент).

Калькування (від фр. caique "копія") — копіювання іншомовного сло-
ва за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний
переклад іншомовного слова.

Окремими різновидами є семантичні й словотвірні за-
позичення.
СЕМАНТИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли своє
слово набуває значення, яке має його іншомовний відпо-
відник. Наприклад, слова правий і лівий, які мали зна-
чення відповідно "розташований праворуч" і "розта-
шований ліворуч" під упливом фр. droit і gauche отрима-
ли значення "консервативний" і "революційний" (на засі-
даннях конвенту партія жирондистів сиділа справа, а пар-
тія монтаньярів — зліва).
СЛОВОТВІРНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли влас-
ний зміст передається морфемами інших мов. Так, напри-
клад, слово телефон складене з давньогрецьких елемен-
тів tele "далеко" і phone "звук" у США. У давньогрецькій
мові такого слова не було, як не було й таких слів, як
телеметрія, агробіологія, телетайп тощо.
Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним
шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.
В усних запозиченнях слова сильно пристосовуються
до фонетики мови-запозичувачки, навіть можуть бути пе-
рекрученими. А в писемних запозиченнях кожна буква
передається звуком навіть тоді, коли в мові-оригіналі
якийсь звук не вимовляється. Саме через те одне й те са-
ме слово, запозичене усним і писемним шляхом, може
звучати по-різному і сприйматись як два різні слова. На-
приклад, від гр. krystallos писемним шляхом запозичені
укр. кристал та рос. кристалл, а усним — укр. криш-
таль (можливо, через німецьке посередництво) і рос. хру-
сталь. Усними запозиченнями є всі давні тюркізми в укра-
їнській мові: базар, кавун, гарбуз, казан, карий, чумак; у
запозиченому з німецької мови тарілка (нім. Teller) від-
булася перестановка звуків [р] і [л] та заміна [є] на [а] .
Прямі запозичення — запозичення, які безпосередньо
переходять із однієї мови до іншої. Так, зокрема, до укра-
їнської мови безпосередньо з польської ввійшли слова мі-
сто, стьожка, урядник, мешканець, кпини, кохання, мав-
па, розмаїтий, збруя, підлога, посаг, шиба, з російської —
мужик, чиновник, кріпость, сарафан, самовар, нагідки,
военрук, цілинник, рубильник, духовка, з німецької —
ерзац, фольксваген, рейхстаг, бундестаг.
Опосередковані запозичення — запозичення, які про-
никли із однієї мови до іншої через посередництво третьої
мови (це вже запозичення запозиченого слова).

Проходячи через декілька мов, запозичене слово може
до невпізнання змінити свою форму. Так, ім'я Гая Юлія
Цезаря, яке стало уособленням верховної влади, залежно
від мови, з якої воно запозичувалося, має в українській
мові варіанти цар, кесар, цісар, кайзер. Укр. жупан, шуб-
ка і юпка (діал. юбка) "жіноча корсетка", "чоловічий кап-
тан" походять від одного й того самого арабського слова
jubba "безрукавка", яке, прийшовши до нас через італійсь-
ку (giuppa) і польську (zupan) мови, набуло форми жупан,
через німецьку мову (Schube) — форми шуба, а через німе-
цьку (juppe) і польську (jupka) — форми юпка (юбка).
Запозичення — активний процес. Як бачимо з прикла-
дів, мова, яка запозичує слова, переробляє їх, перебудо-
вує, підпорядковуючи своїм внутрішнім закономірностям.
Якщо цього з іншомовним словом не відбувається, то во-
но залишається варваризмом, тобто іншомовним вкрап-
ленням, що більш-менш регулярно вживається, але збері-
гає своє іноземне обличчя, тобто не стає елементом мови-
запозичувачки

слово — Gast "гість" і Rolle "роль".
Запозичуються слова, як правило, в одному значенні.
Як приклад можна навести запозичене з французької мо-
ви депо в єдиному значенні "транспортне підприємство,
що забезпечує експлуатацію і ремонт рухомого складу за-
лізниць", тоді як у французькій мові це слово (depot) має
вісім значень. Трапляються випадки, коли при запози-
ченні звужується значення слова. Англ. dog означає соба-
ку загалом, а в українській мові словом дог позначають
тільки одну з порід собак.
Багато запозичених слів утратили свій іншомовний ви-
гляд, давно стали рідними в мовах, куди вони потрапили.
Так, скажімо, ніхто з українців не відчуває, що такі сло-
ва, як огірок, вишня, школа є запозиченими.
Не всі мови однаковою мірою стали джерелом запози-
чення. Найбільше цьому прислужилися давньогрецька та
латинська мови (запозичення з цих мов називають греко-
латинським фондом)

Серед запозиченої лексики окрему групу становлять
інтернаціоналізми.
Інтернаціоналізми — слова, поширені у більшості мов
світу. Наприклад: нація, конституція, біологія, універси-
тет, декрет, ректор, алгебра, адмірал, іслам, бюро, мо-
раль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються
переважно спеціальної термінології, різних галузей нау-
ки і техніки.

Історична лексикологія та етимологія
Історична лексикологія — розділ мовознавства, який вивчає істо-
рію лексичного складу мови - його формування й розвиток, історію
слів та їх значень, зміни в різних групах слів.
З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія.
Етимологія (від гр. etymon "істина" і logos "наука") - розділ мово-
знавства, який вивчає походження слів.
Слово етимологія вживається також у значенні "по-
ходження слова".
Завдання й основна мета етимології — знайти й пояс-
нити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим
поняттям етимології є внутрішня форма,тобто спосіб мо-
тивації слова, семантична й структурна співвіднесеність
морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами.
Іншими словами, внутрішня форма — це покладена в ос-
нову називання ознака при утворенні нового значення,
яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Вну-
трішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує при-
чину, за якою дане значення виражене саме цим словом.
Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто
є внутрішньою формою, не завжди визначається її важ-
ливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка ви-
падково привернула увагу. Це є причиною того, що в
різних мовах один і той самий предмет називається на
основі різних ознак. Пор. : укр. швець "той, що шиє" ,
рос. сапожник "той, хто робить чоботи (рос. сапоги)",
болг. обущар "той, хто робить взуття", нім. Schuhmacher
"той, хто робить черевики" ; укр. веселка пов'язана з
веселий, рос. радуга від рад або райдуга "весела дуга",
нім. Regenbogen буквально перекладається як "дощова ду-
га"; укр. пролісок "такий, що росте на узліссі", рос. под-
снежник "такий, що цвіте під снігом", нім. Schneeglockchen "
сніжний дзвіночок", англ. snowdrop "сніжна крап-
ля" ; укр. ковзани пов'язане з ковзатися, рос. коньки —
з кіньми, нім. Schlittschuhe — з Schlitten "сани" і Schuhe
"черевики".
Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприк-
лад, читальня "приміщення, де читають" , їдальня
"приміщення, де їдять", пральня "приміщення, де перуть"
чи назви рослин соняшник, безсмертник, незабудка або
назви українських і білоруських місяців лютий, квітень,
травень, липень, серпень, жовтень, листопад; сакавік,
красавік, жнівень тощо. Однак більшість слів мають при-
ховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму.
Втрату словом своєї внутрішньої форми, тобто етимоло-
гічних зв'язків із спорідненими словами (відповідно й пер-
винного значення), називають деетимологізацією.
Не кожен пересічний мовець здогадається, що слово
жінка пов'язане зі словами ген, генеза, генетив і мотиво-
ване значенням "та, яка народжує", що слово вікно спо-
ріднене зі словом око, хист із хитрий, олівець із олово,
долоня з долина, що слова початок і кінець мають один
корінь, що рос. ожерелье пов'язане зі словом горло, що
укр. начальник і польське naczelnik мають різне похо-
дження (начальник від начало, a naczelnik від czolo "чоло"),
що нім. Elephant "слон" і укр. верблюд походять від одного
й того самого слова.
Історичні зміни словникового складу мови 2 3 7
Розрив зв'язку з однокореневими словами наступає
внаслідок фонетичних змін (слова початок і кінець похо-
дять від одного кореня, в якому чергувалися голосні [о] і
[є] — кон/кен; [о] в українській мові перейшло в [і] за
аналогією до інших форм цього слова, де [о] було в закри-
тому складі; [к] перед голосним переднього ряду [є] пе-
рейшло в [ч] , а єн за законом відкритого складу перетво-
рилося в носовий голосний [§], який згодом перейшов у
[а] ) та перебудови семантичних зв'язків (рос. понедель-
ник деетимологізувалося, оскільки неделя "день тижня,
коли нічого не роблять (не делают)", стало використовува-
тися на позначення тижня).
Деетимологізація уможливлює поєднання слів, які за
живої етимології були б неможливими (біла білизна, синя
білизна, чорне чорнило, червоне чорнило, рос. путешест-
вовать поездом).
Внутрішню форму слова можна встановити лише шля-
хом наукового етимологізування, тобто враховуючи зако-
номірності фонетичних, словотвірних і семантичних змін.
Забута внутрішня форма, яка відкривається при спеціаль-
ному дослідженні, називається етимоном.
НАУКОВА ЕТИМОЛОГІЯ пов'язана з порівняльно-історичним
методом і ґрунтується на шести принципах: фонетично-
му, семантичному, словотвірному, генетичному, речовому
і просторовому.
Фонетичний принцип передбачає врахування фонетич-
них законів, тобто встановлених закономірностей звуко-
вих змін і всередині мови, і в групі споріднених мов. Так,
враховуючи зміну дифтонга [аі] на довгий голосний [є] ,
який згодом перетворився на [%], перехід [к] в [ц] перед
голосним переднього ряду, а також перехід [і] в [є] в ро-
сійській мові та [і] в українській мові, ми можемо навести
такі відповідники: лит. kaina "ціна", рос. цена, укр. ціна.
Семантичний принцип зобов'язує дослідника відшу-
кати спільність у значеннях етимона й етимологізовано-
го слова, враховуючи закономірності семантичних змін.
Так, наприклад, слово лебідь пов'язують із індоєвропей-
ським коренем *elb "білий" (лат. albus "білий", нім. Elba,
чеськ. Laba — назва ріки, "біла") і вважають, що назва
ця дана за кольором. Давати назви птахам за кольором —
досить поширене явище (синиця, ворона, соловей "сірий"
та ін.) . Значить, така етимологія не порушує семантич-
ний принцип.
Словотвірний (морфологічний) принцип передбачає
з'ясування морфемної структури слова. Так, слово пир по-
ходить від пити, тому що це не заперечується його мор-
фемною будовою: корінь пи- і суфікс -р (такий суфікс ма-
ють слова жир, дар, які відповідно походять від жити і
дати).
Генетичний (генеалогічний) принцип полягає в зістав-
ленні слів тільки споріднених мов, тобто в забороні вихо-
дити за межі мовної сім'ї.
Речовий принцип передбачає звернення до позначува-
них словом реалій і речей, до етнографії. Так, назва квіт-
ки братики стає зрозумілою, коли врахувати, що кожна
квітка складається з поєднаних двокольорових пелюсток.
Етимологію слова червоний можна розкрити лише знаю-
чи, що червону фарбу виготовляли з черв'яків (кошенілі).
Просторовий принцип полягає в урахуванні географіч-
ної локалізації слова, що може допомогти встановити, з
якої мови запозичене слово.
Від наукової потрібно відрізняти народну етимологію.
НАРОДНА (ПОБУТОВА) ЕТИМОЛОГІЯ — етимологізування за пер-
шим випадковим співзвуччям, без врахування фонетич-
них законів, способів переходу значень, морфемного складу
та його змін і переосмислення невідомого (незрозумілого)
чи маловідомого слова за випадковою подібністю з відо-
мим і зрозумілим, що призводить до хибного встановлен-
ня внутрішньої форми, а часто й до фонетичного
"спотворення" слова. Так, слово козак, яке є давнім запо-
зиченням із тюркських мов, деякі "любителі етимологізу-
вань" пов'язують зі словом коза (мовляв, козаки високо і
легко стрибали, як кози). Слово кооператив у народі не-
рідко вимовляють, як купиратив, мотивуючи це слово як
"місце, де можна щось купити", а кросівки як красовки,
мотивуючи їх як красиві. Слово сальний у виразі сальний
анекдот нерідко зближують із сало ("жирний анектот"),
тоді як насправді воно походить від фр. sale "грязний".
Народною етимологією зумовлена перекручена вимова
таких слів, як копитал (капітал) , помир (цигарки
"Памір") , мілкоскоп (мікроскоп), нервоз (невроз), нерво-
патолог (невропатолог); рос. спинжак (пиджак), верояции
(вариации), клеветон (фельетон), гульвар (бульвар).
Дуже часто факти народної етимології трапляються в
дитячому мовленні, що відзначено К. Чуковським у книжці
"Від двох до п'яти" : всадник — "это который в саду", де-
ревня — "где деревьев много", кустарник — "старик, ко-
торый караулит кусты", лодырь — "человек, который де-
Історичні зміни словникового складу мови 2 3 9
лает лодки", мельница — "жена мельника". У дитячому
мовленні нерідко можна почути слова мазелін (вазелін), ву-
лиціонер (міліціонер), теплометр (термометр).
Відомі випадки, коли слова у спотвореній під упливом
народної етимології формі закріплюються в мові. Так, ска-
жімо, рос. свидетель походить від слова вЬдіти "відати,
знати" і повинно було б писатися як сведетель, однак під
упливом більш відомого сучасним мовцям слова видеть
стало сприйматися як похідне від нього, чим і пояснюєть-

31. Загальнонародна лексика і слова обмеженого вживання.

Словниковий склад мови
Лексико-семантична система мови має польовий харак-
тер, тобто її структура організована за принципом поля, в
якому є центр із його ядром і периферія. Польова структу-
ра лексико-семантичної системи передбачає неоднорідний
і нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системи
мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями,
важливістю, використанням у мовленні, територіальним
поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характерис-
тикою, походженням тощо.
До центра лексико-семантичної системи належать най-
більш необхідні слова, на периферії знаходяться рідковжи-
вані і не всіма вживані слова. Отже, за соціальною важли-
вістю лексику поділяють на активну й пасивну.
АКТИВНА ЛЕКСИКА — частовживані (вони ж і загальновжи-
вані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови
незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо
(в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій,
який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш,
знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший,
рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти (саме в
такому порядку за спадом частот наводять частотні слов-
ники найчастотніші слова української мови).
До активної лексики належать такі тематичні групи:
назви спорідненості, назви частин організму людини і тва-
рин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви
риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх
частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, по-
чуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники й
широковживані службові слова.
Серед активної лексики виділяється основний словни-
ковий фонд — ядро словника, найбільш необхідні слова.
Критеріями основного словникового фонду є три ознаки:
ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх
випадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий,
майже не змінюється. За даними американського вчено-
го М. Сводеша, за 1000 років змінюють свою семантику
чи зникають із мови 20% слів основного словникового
фонду.
ПАСИВНА ЛЕКСИКА — це рідковживані (вузьковживані, не-
частотні) слова, якими переважно є застарілі слова (зиг-
зиця, перст, челядь, пастир), слова, які тільки-но з'яви-
Лексико-семантична система мови 2 1 5
лися в мові (брифінг, кіднепінг, пейджер), а такожпрофе-
сіоналізми, екзотизми, жаргонізми й арготизми.
Професіоналізми— слова, що їх уживають люди, об'єд-
нані певною виробничою діяльністю, тобто слова, прита-
манні мовленню представників певної професії: забій, вруб-
машина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна груша, мар-
тен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (стале-
вари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сіль-
ські трудівники); курсив, петит, набір, гранки (праців-
ники поліграфії), перкусія, пальпація, ремісія, кома (ме-
дики).
Діалектизми— слова, які вживають на певній терито-
рії: вуйко "дядько по матері", стрий "дядько по батько-
ві", нанашко "хрещений батько", шваґер "шурин", бара-
боля, крумплі "картопля" , блават "волошки", жалива
"кропива" , вивірка "білка" , нецьки "ночви" , кертиця
"кріт", когут "півень", маржина і товар "худоба", клю-
вак "дятел", гейби "ніби", чень "може, може-таки", бігме
"їй-богу"; рос. корец (літературне ковш), клукать (літера-
турне искать), лонись "у минулому році", лыбиться (лі-
тературне улыбаться), баз (літературне двор), кочет (лі-
тературне петух), гутарить (літературне говорить); нім.
Schlachter (північне), Metzger (південне), Metzler (рейн-
ське) — діалектні назви м'ясника, який у літературній
мові позначається словом Fleischer.
Екзотизми(від гр. exotihos "чужий, іноземний") — сло-
ва, які позначають властиві іншим народам або країнам
поняття: гуайява "плодове дерево з тропічної Америки",
чинара "дерево з роду платанових, яке росте в Середній
Азії й має символічне значення", чалма "мусульманський
головний убір", мінарет "башта біля мечеті для заклику
мусульман молитися", ікебана "мистецтво складання бу-
кетів, поширене в Японії, а також сам букет, складений
за принципами ікебани", корида "бій на великій арені кін-
них бійців із розлюченими биками; традиційне видови-
ще, поширене в Іспанії і в деяких країнах Латинської Аме-
рики".
Жаргонізми(від фр.jargon), або сленгові слова, —
слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною
спільністю інтересів. Наприклад, у студентському мовленні
можна почути такі жаргонізми, як хвіст "заборгованість",
плавати "слабо знати матеріал", засипатись "не скласти
іспит", стипуха "стипендія", автомат "залік за резуль-
татом роботи в семестрі", кайф "задоволення"; рос. кол
21 6 Лексика і фразеологія
"одиниця", удочка "задовільно", петрить "розбиратися в
чомусь", идти на шпорах "користуватися шпаргалками".
У мовленні водіїв бублик "руль автомобіля", тачка
"автомобіль"; рос. мигалка "ліхтар для подачі сигналів",
дворники "стрілки для механічного витирання скла авто-
мобіля від снігу, вологи, пилу", резина і скаты "по-
кришка", баранка "кермо автомобіля". Останнім часом
великого поширення набув молодіжний жаргон: чувак
"хлопець", башлі "гроші", бакси "долари", предки
"батьки", шнурки "діти", відкинути копита "померти",
крутий "сильний, інтенсивний, незаурядний", тусовка
"зборище людей, об'єднаних спільними інтересами", лох
"бевзь, йолоп, роззява", дурка "психіатрична лікарня" то-
що. У функції жаргонізмів стали використовуватися пе-
рекручені англійські слова: лейбл "етикетка", баттон
"ґудзик", воч "годинник", беґ "сумка", фазер "батько", ґир-
ла "дівчина", сейшн "вечірка", спікати "говорити", рінґа-
нути "зателефонувати" та ін.
Жаргон дуже швидко змінюється. Жаргонізми, які ак-
тивно вживалися в 50-х—60-х роках, типу шамати "їсти",
рубон "їжа" не зрозумілі сучасній молоді. Засилля жарго-
нізмів у мовленні сучасних молодих людей завдає великої
шкоди. Вони висушують, забруднюють і вульгаризують
усне мовлення молоді, по-своєму стандартизують його, на-
повнюють сумнівними дотепами, заглушують живу дум-
ку, справжню мовну творчість, позбавляють мовлення ін-
дивідуальної своєрідності.
Арготизми (від фр. argot) — спеціальні слова й вира-
зи, типові для якогось соціального прошарку, вживані з
метою засекречення комунікації (щоб сторонні не розу-
міли, про що йдеться). Так, в українському жебрацько-
му й лірницькому арго вживалися такі слова, як дуляс-
ник "вогонь", макохтій "місяць", кунсо "хліб", хаза
"хата", камуха "шапка", обоки "чоботи", морзуля
"цибуля". В умовному мовленні сучасних злочинців вжи-
ваються такі слова, як гранд-отель "велика тюрма", опри-
чник "працівник органів безпеки", бугор "високо-
поставлений чиновник", діряве військо "жінки", жорж
"шахрай", голуб'ятник "злодій білизни з горища", гри-
зун "жебрак", антрацит "кокаїн", антрамент "кріплене
вино", вашингтон "сто доларів однією купюрою", гряз-
ний "російський рубль", граматика "акордеон" тощо. По-
літична система СРСР з її ГУЛАГом, де відбували пока-
рання мільйони людей, значна частина з яких перебува-
Лексико-семантична система мови 2 1 7
ла там без вини, спричинила те, що табірна лексика ши-
роко входила в мову загалом. Такі слова, як зона, зек, сту-
кач, розколотися, зав'язати, шестірка тощо стали за-
гальновживаними.
На периферії лексико-семантичної системи знаходить-
ся також вульгарна та лайлива лексика.
Необхідно підкреслити, що до активної лексики від-
носять слова, які часто вживаються всіма людьми, не-
залежно від їх соціального стану, освіти, професійної
діяльності тощо. Нерідкі випадки, коли пасивні слова є
активними серед певного соціального прошарку людей.
Наприклад, слова лекція, аудиторія, семінар, тема, кон-
спект належать до пасивної лексики, однак вони ак-
тивно використовуються в учнівському й студентсько-
му середовищі (в мовленні тих, хто навчається і хто
навчає, це активна лексика) . Слова кредит, дебет, ра-
хунок, відомість також не часто вживані, однак вони
активно функціонують у середовищі бухгалтерів. Не буде
перебільшенням твердження, що в мовленні злочинців
та мафіозних структур арготизми належать до активної
лексики.
Отже, з погляду вживання лексику поділяють на за-
гальнонародну (вживається всіма незалежно від соціаль-
ного стану і на всій території поширення певної мови) і
соціально та територіально обмежену.
Статистичні дані вживаності слів фіксуються в так зва-
них частотних словниках, у яких слова подаються не за
алфавітом, а за спадом частот. Дані таких словників дуже
важливі для вивчення іноземних мов. Як дослідив амери-
канський учений Дж. Ципф, 1100 найчастотніших слів
покривають 80% будь-якого тексту. Це значить, що, на-
приклад, усі тексти творів О. Пушкіна, в яких використа-
но більше ніж 21000 слів, на 4/5 зайняті найбільш актив-
ними 1100 словами і лише на 1/5 іншими, менш активни-
ми 20000 слів. Отже, щоб вивчити іноземну мову, в пер-
шу чергу необхідно засвоїти ці 1100 найчастотніші слова.
Знаючи їх, людина зможе читати й розуміти тексти (зна-
чення 20% невідомих слів можна якоюсь мірою визначи-
ти з контексту).
Говорячи про активну і пасивну лексику, слід та-
кож згадати про такі явища, як табу й евфемізми. Та-
бу — полінезійське слово, яке стосується етнографії:
означає заборону на вживання тих чи інших слів, вира-
зів або власних імен через забобони, вірування, з цензур-
2 1 8 Лексика і фразеологія
них і етичних міркувань. У сучасних мовах до табу мож-
на віднести тенденцію не говорити прямо про смерть,
тяжку хворобу, уникати згадок про "непристойні" пред-
мети тощо.
Евфемізми (гр. euphemismos від ви "добре" і phemi
"говорю") — слова або вислови, які вживають замість
заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або ви-
рази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на
думку мовця, є непристойними, грубими або нетактов-
ними. Так, замість умер в українській мові вживають
упокоївся, спочив (у Бозі), відійшов у вічність; в росій-
ській мові — скончался, преставился, отправился к пра-
отцам, отдал Богу душу, приказал долго жить. Подіб-
не маємо в англійській мові: to be no more, to be gone, to
lose one's life, to breathe one's last, to pass away, to be
gathered to one's fathers, to join the majority, to go the
way of all flesh. Замість пропасниця в українській мові
вживався евфемізм тітка, в сербській мові замість
оспа — богин>е. У багатьох областях України в день пе-
ред святвечором заборонено вимовляти слово мак (щоб
не завелося комашок як маку) і замінюють його словами
насіння, зернятка. Евфемістичною є українська назва
журавля веселик, пов'язана зі словом веселий. За народ-
ним повір'ям, той, хто, побачивши журавля, який по-
вертається з вирію, скаже журавель, буде цілий рік жу-
ритися. Замість старої назви ведмедя (лат. ursus) слов'я-
ни стали використовувати описову назву (рос. медведь,
укр . ведмідь, білор. мядзведзь, польськ/niedzunedz,
серб, медвед та ін.), що буквально означає "той, що їсть
мед". Подібне маємо і в інших мовах: нім. Ваг, анг. bear
буквально означає "бурий", лит. lokys — "лизун". Евфе-
мізмами є укр. домовик, змія "земна", медичні вирази
летальний кінець (рос. летальный исход) "смерть" і но-
воутворення (замість пухлина) та звороти поїхати в Ри-
гу, відхилитися від істини тощо, французьке exicuter
"страчувати", яке буквально означає "виконати", поль-
ське ротос domowa замість siuzqca. Інколи трапляються
випадки повторного табуювання: рос. медведь — хозяин,
ломака, мохнач, лесник, потапыч, косолапый, он.
За стилістичною класифікацією вся лексика поділя-
ється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.
Стилістично НЕЙТРАЛЬНА ЛЕКСИКА — слова, які вживаються
в усіх стилях мови (розмовно-побутовому, художньої лі-
тератури, публіцистичному, науковому, офіційно-ділово-
Лексико-семантична система мови 2 1 9
му). Вони не мають стилістичного забарвлення і є загаль-
новживаними: батько, мати, довгий, новий, жити, роби-
ти, давати, дарувати, думати, такий, цей, п'ять, сто,
потрібно та ін. Таку лексику називають ще міжстильо-
вою.
Стилістично ЗАБАРВЛЕНА ЛЕКСИКА — лексика, яка вживається
в певних стилях. її поділяють на лексику високу (книж-
ну, піднесену) і лексику знижену.
Висока (книжна) лексика — лексика, яку використо-
вують передусім у літературно-писемному і піднесеному
усному мовленні — науковому й публіцистичному, в діло-
вих документах, в художній літературі.
До піднесеного стилю належать:
Поетична лексика: укр. блакить, борня, відлуння, жи-
водайний, зоріти, легіт, осяйний, розмай, діброва; перст,
десниця тощо; рос. година, твердыня, отчизна, стяг, воз-
мездие, чаяние, жребий, сокровенный, незыблемый, извеч-
ный, доблестный, осенить, тишь, синь, очи, реять, страж-
ду, ладья тощо; нім. Ross "кінь" (стилістично нейтральне
Pferd), Lewand "одяг" (стилістично нейтральне Kleid);
англ. brow "чоло" (стилістично нейтральне forehead), billow "
хвиля" (стилістичне нейтральне wave), couch "ложе"
(стилістично нейтральне bed), warrior "воїн" (стилістично
нейтральні soldier, fighting man).
Народно-поетична лексика (вживається в народних
піснях, думах тощо): укр. бранець, гожий, лілея, розмай-
зілля, лебідонька, голубонька, битий шлях, сизий орел,
буйний вітер, чисте поле, бистра (тиха) вода; рос. тра-
вушка-муравушка, добрый молодец, красна девица, горе-
гореваньице, леса дремучие, мать-сыра земля, буйная го-
ловушка, пригорюниться.
Наукова лексика поділяється на загальнонаукову,
тобто таку, що вживається в різних галузях наук (інду-
кція, дедукція, метод, синтез, аналіз, аргумент, конце-
пція тощо) і вузькоспеціальну (вживається в окремій
конкретній науці).
Професіоналізми (про них ішлося вище). Правда, не
всі професіоналізми можна віднести до високої лексики.
Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос.
мотор барахлит, мотор чихает належать не до високої, а
низької лексики.
Публіцистична лексика: партократ, неділимщик, ідео-
логічні ритуали, шістдесятники, імперія зла, ідеологічні
Лексико-семантична система мови 2 2 1
противники, посттоталітарне суспільство, інформацій-
ний простір, порушити питання, тривожний сигнал.
Офіційно-ділова лексика (концеляризми) — слова,
які обслуговують канцелярське діловодство: протокол, за-
ява, акт, жилплоща, квартиронаймач, платоспроможний,
вищезгаданий, нижчепідписаний, нарахування, декрет, по-
зов; рос. уведомление, надлежит, оказывать помощь, на-
стоящим доводится до вашего сведения, взыскание с ра-
ботника имущественного ущерба.
До низького стилю належать:
Розмовно-побутова лексика — слова, поширенів роз-
мовно-побутовому стилі усного літературного мовлення:
дурниці, відлюдько, замазура, гуляка, зальоти, лахміт-
тя, перекинчик, бабахнути, барахтання, замакітрити-
ся, канючити, лупцювати, репетувати, шастати, хут-
кий, навсидячки; рос. наобум, охота "бажання", врасплох,
дребедень, сумбур, парень, картошка, мямлить, огорошить,
надо. Це літературні слова, але в офіційному мовленні не
допускаються.
Просторічна лексика — слова, які вживають у літе-
ратурній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки пев-
них явищ чи предметів: пузо, звиняйте, замандюритися,
лісапед, самописка; рос. угробить, смыться, катись, ло-
жить (замість класть), сморозить "сказати дурницю", до
лампочки, помереть, глазеть, загибать, "прибріхувати",
спятить "зійти з розуму", обратно "знову" тощо. Просто-
річчя знаходяться на межі літературної мови.
Діалектизми. Потрібно зробити застереження, що хоча
діалектизми перебувають за межею літературної мови, од-
нак бувають випадки, коли окремі з них увіходять до лі-
тературної мови й навіть набувають ознаки високого сти-
лю, як, наприклад, полонина, плай, трембіта, тронка.
Знання стилістичної належності слів, правильне їх
сприйняття, оцінка і використання — одна з доконечних
умов високої культури мовлення. Незнання стилістичних
особливостей слів може поставити людину в незручне ста-
новище.