ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема: Фоностилістичні ресурси мови

Фоностилістика

Фоностилі́стика (фонетична стилістика) — це мовознавча наука, яка вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, їхню сполучуваність і співвідношення, аналізує звукові ефекти, вмотивовані змістом і образністю тексту.

Фонетичні засоби стилістики:

· частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів;

· звукові повтори, їх співвідношення і функції;

· рима;

· звуковідтворення та звуконаслідування.

· Евфонія – здатність фонетичної системи мови до мелодійного звучання, створення звукових образів у висловлюванні.

· Під милозвучністю мови український мовознавець Іван Огнієнко розумів «її стремління до найбільшої простоти й легкості висловлювання». Гнучкість мови він вважав першою ознакою її милозвучності.

· Евфонічність мовлення досягається за допомогою фонетичної будови слів, словосполучень, речень і тексту загалом, розташування звуків, особливо наголошених і ненаголошених голосних.

· Більшість засобів милозвучності української мови стали нормативними і використовуються кожним мовцем незалежно від стилістичного забарвлення тексту.

· До засобів евфонії належать:

· А) 1.Спрощення у групах приголосних: випадання /д/, /т/ у немилозвучних сполученнях /ждн/, /здн/, /стн/,/стл/: тижня, проїзний, чесний, щасливий – пор.: тиждень, проїзд, честь, щастя;

· 2.Випадання /д/, /к/, /л/ у сполученнях /рдц/, /зкн/, /скн/, /слн/: серце, брязнути, плюснути, ремісник – пор.: сердечний, брязкіт, плюскіт, ремесло. 3.Спрощення характерне і для вимови слів іншомовного походження, в них воно не передається на письмі: гігантський;

· Б) Вставні голосні. Для полегшення вимови часто між приголосними вставляють голосні /о/, /е/: вихор, капель замість вихр, капль;

· В) Протеза– розташування звука на початку слова. Приставними бувають /і/, /в/, /г/: іржа, вівця, гайда;

· Г) Евфонічні чергування. Уникнення збігу голосних або приголосних забезпечується чергуваннями /у/ - /в/, /і/ - /й/ зміни відбуваються за таких умов:

· якщо перше слово закінчується на приголосний і друге починається приголосним, то між ними вживається /у/, /і/: забіг у школу, пам'ять і серце. Якщо перше слово закінчується голосним і друге починається голосним, то вживають /в/, /й/: росла в Одесі, Ольга й Андрій.

· На початку слова і після паузи перед приголосним вживається /у/: учора, це було … у Києві, а перед голосним - /в/: в очах;

· Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними /в/, /ф/, а також перед звукосполученнями /л'в/, /св/, /тв/, /хв/ вживається /у/: сидимо у вагоні, бачила у фільмі, живе у Львові, одягнена у хвою.

· Не відбувається чергування /у/ - /в/:

· 1) У словах іншомовного походження: уран, університет, увертюра, ультиматум;

· 2) У власних іменах: Вдовенко, Врубель, Владивосток;

· 3) У словах, що вживаються тільки з /в/ або лише з /у/: вдача, вправа, вступ (удача, управа, уступ – з іншим значенням, взаємини, власний, властивість; увага, ударник, умова, установа).

· Чергування /і/ - /й/ не відбувається:

· 1) При зіставленні понять: війна і мир;

· 2) Перед словом, що починається звуком /й/: Ольга і Йосип;

· 3) Після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось.

· До евфонічних чергувань належать також чергування паралельних форм:

· 1) Прийменників від – од, з – із – зі, префіксів від- - од-, віді- - оді-, з- - із- - зі-: від села – од села, батько з сином – прийшов із батьком – зі мною; відчувати – одчувати; відібрати – одіслати; згризти – ізвечора – зістрибнути;

· 2) Постфіксів –ся – сь у дієслівних формах: земля вкрилася снігом – доборолась Україна до самого краю;

· 3) Часток б – би, ж – же: написала б тобі – написав би тобі; казала ж – казав же;

· 4) Сполучників хоч – хоча, щоб – щоби, ні – ані: хоч надворі смеркалось – хоча й волі не було; щоб тих щасливих днів не загубити – щоби життя пролилось піснею; ні вітру – ані хмариночки;

· 5) Кінцевих –мо – м дієслівних формах: напишемо – напишем;

· 6) Кінцевих –ому – ім у прикметникових формах: на широкому – на широкім.

· Милозвучність української мови досягається різними мовними засобами, включаючи фонетичні, зокрема рівномірний розподіл голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Українська мова прагне уникати складних для вимови звукосполучень, тому їй не властиве поєднання кількох голосних чи приголосних звуків. З метою досягнення милозвучності вживаються варіанти префіксів, прийменників, сполучників тощо.

Рима(гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуківзадля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку.

Ана́фора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Логогри́ф (греч. λόγος — слово; греч. γρῖφος — сеть) — поэтический и стилистический приём, заключающийся в построении фразы таким образом, чтобы количествобукв или звуков в исходном слове или словосочетании постепенно убывало (как правило, в начале соответствующего слова).

Звуконаслі́дування — звуковідтворення, або ономатопея (грец. onomatopoieia — творення назв) — звук, імітація реальних явищ: намагання шляхом спеціального підбору та концентрації звуків мови — алітерацій чи асонансів — відтворити звуки, що існують у реальному навколишньому житті. Отже, звуконаслідування є зображальним прийомом на противагу виражальному — звукописові.

Практичне заняття № 2

Тема: Фоностилістичні ресурси мови

Теоретичні питання:

1. Фоностилістика.

2. Орфоепічні особливості української літературної мови (вимова голосних звуків).

3. Орфоепічні особливості української літературної мови (вимова приголосних звуків).

4. Орфоепічні особливості української літературної мови (засоби евфонії).

5. Звукова організація художньої мови (регулярні і нерегулярні повтори, рима, асонанс, алітерація, анафора, епіфора, логогриф, звуконаслідування (ономатопея).