ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Слово як одиниця мови. Слово і лексема

Слово — центральна функціо­нально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови іс­нують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або зав­дяки йому (речення).

Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866-1936):

«Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте на­віть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від сло­восполучення, з іншого; не враховано існування в мові бага­тозначних слів.

Слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є бу­дівельним матеріалом для речення.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.

Різні підходи до вивчення слова та численні його функції в мові зумовлюють цілу низку можливих класифікацій. Слова класифікують за такими критеріями:

· За способом номінації розрізняються чотири типи слів:

· Самостійні (повнозначні) повнозначні слова, наділені самостійною номінативною функцією. Такі слова можуть утворити окреме висловлювання і є найбільшою групою слів — іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники.

· Службові слова, тобто слова, які не мають самостійної номінативної функції, а також граматичної та фонетичної самостійності. Службові слова вживаються лише з повнозначними словами і не можуть утворювати окремого висловлювання. До службових слів відносять такі частини мови, як прийменники, артиклі, сполучники, частки.

· Займенникові слова, які відіграють роль замінників й позначають предмети опосередковано або відносно до мовців, спираючись на мовну ситуацію чи сусідні висловлювання (заступники), або оформляють пропозицію в цілому (деякі частки); займенникові слова позначають предмети опосередковано або по відношенню до осіб мови. Вони спираються на мовну ситуацію або на сусідні висловлювання, виконуючи тим самим сполучну функцію в тексті;

· Вигуки — граматично неоформлені слова, що не вступають в синтаксичні відносини з іншими словами.

· За фонетичною ознакою:

· наголошені (одно- або двонаголосні, наприклад, складні слова: «до́бропоря́дний», «зако́ннослухня́ний») і ненаголошені (енклітики і проклітики, що прилягають до повнозначного слова, утворюючи з ним «фонетичне слово»).

· односкладові та багатоскладові.

· За морфологічною ознакою: змінювані слова (наприклад, дієслова) та незмінні (прислівники). Розрізняють також прості («бігти»), похідні («бігун»), складні («водограй»).

· За семантико-граматичною ознакою слова поділяються на частини мови: іменники, прикметники, дієслова, прислівники тощо.

· За структурною цільністю: цілісні (синтетичні) слова та аналітичні слова. Аналітичні мають смислову частину та елементи, наділені словотворчою або граматичною функцією.

· З погляду семантики розрізняють:

· однозначні й багатозначні (Полісемія),

· абсолютні (автосемантичні), здатні вживатися окремо, та відносні (синсемантичні), що вимагають доповнення.

· За семантичною співвідносністю вирізняють антоніми і синоніми, гіпероніми і гіпоніми.

· В історичному плані виділяють архаїзми та неологізми, а також питомі слова та запозичення.

· За сферою використання виділяють: терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми, поетизми та ін.

· За словотворчим зв'язком виділяються однокореневі та різнокореневі

слова.

· За звуковою та семантичною ознакою — пароніми.

Лексема (слово) має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за термінологією датського лінгвіста О. Єсперсена — фігур) можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У цьому виявляється так званий принцип мовної економії.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній фор­мі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лек­сема, але чотири різні словоформи.