ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сучасна інтерпретація методів лінгвістичної науки: парадигмальні, міжпарадигмальні, маргінальні, комплексні або комбіновані

Метод (від грец. μέθοδος — «шлях через») (рос. метод, англ. method, нім.

Methode f) – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети.

Термін «метод» походить від грецького metodos, що означає «шлях дослідження, теорія, вчення». Метод– це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності

Для отримання об’єктивних результатів лінгвістичного дослідження використовується низка методів наукового дослідження. Термін лінгвістичні методи означає шлях пізнання і витлумачення мовних явищ, що втілюються в певну систему логічних, послідовних дій мовознавця для збору, обробки та узагальнення фактів лінгвістичного дослідження. Будь-який метод лінгвістичного дослідження зумовлений метою, завданнями й аналізованим матеріалом будь-якого лінгвістичного пошуку. Аналізуючи методологічні положення сучасного мовознавства варто приділити увагу найбільш вагомим методам наукового пошуку, до яких належать:

. Лінгвістичні парадигми дослідження. Мовознавство ХХІ століття визначається одночасним співіснуванням багатьох парадигм наукового знання і різноманітних підходів до вивчення усіх аспектів людської мови, що характеризуються експансіонізмом, експланаторністю, функціоналізмом та антропоцентризмом. Протягом багатьох років мовознавці сучасності намагаються виокремити найбільш вагомі та найбільш поширені парадигми лінгвістичних досліджень, формуючи оригінальні методології та методики аналізу, а також специфікуючи дослідницький вектор наукового пошуку.

Традиційно, у науці про мову розрізняють три наукові парадигми: 1) порівняльно-історичну (контрактивну, зіставну) парадигму, яка ґрунтується на порівняльно-історичному методі і властива лінгвістичним дослідженням ХІХ ст.; 2) системно-структурну парадигму, основою якої стає слово з усіма його аспектами у межах мовної системи; 3) антропоцентричну парадигму, що ґрунтується на дослідженні того, що відбулося і нині відбувається з мовою та інтерпретованим людиною світом з позиції самої людини.

Значна кількість лінгвістів сучасності наголошує на тому, що парадигмальний простір дослідження в сучасній лінгвістиці отримав нові орієнтири, тому необхідно виокремлювати такі напрями, які поєднують в собі дослідження суміжних областей науки. Отже, у мовознавстві розрізнюють [4]:

1) комунікативно-прагматичний напрям,

2) когнітивно-дискурсивний та

3) когнітивно-семіотичний напрям.

У межах кожного з зазначених напрямів виокремлюються та розвиваються ономасіологічний, семасіологічний, функціональний, лінгвікогнітивний та лінгвокультурологічний підходи до вивчення семантичного, синтаксичного, стилістичного тощо аспектів мовних та мовленнєвих одиниць. Виходячи з назв вищезазначених напрямів, стає зрозумілим, що жодна галузь сучасного мовознавства не може претендувати на свою абсолютну автономність та виключну важливість, оскільки кожна лінгвістична парадигма вивчення мовних явищ постачає корисний матеріал для різних сфер лінгвістичних знань.

Зважаючи на домінування в сучасних мовознавчих студіях терміна «парадигма», яким нерідко замінюють методологічну базу лінгвістичних досліджень, треба визначитися з відмінністю цих важливих понять. Наукова парадигма (від гр. parádeigma – приклад, зразок) також уживається в кількох значеннях, як-от: 1) спосіб пізнання й усвідомлення світу, що визначає загальні принципи дослідження об’єкта в різних науках; 2) представлення об’єкта науки в ракурсі понятійного апарату та процедур опису й аналізу певної течії, наукової школи (дескриптивістська, генеративна парадигма в мовознавстві); 3) зразок наукових уявлень і дій у певний період або на певній території (європейська, азіатська або західна, східна наукова парадигма; американська, європейська, радянська наукова парадигма і т. ін.) [14; 15].

У 1961 р. американський соціолог Т. Кун у книзі «Структура наукових революцій» висунув концепцію розвитку науки як процесу революційних перетворень, маючи на увазі природничі науки. Ці перетворення полягають у різкій зміні стилів наукового мислення, створенні нових категорійних ієрархій і методик аналізу об’єкта. Дослідник запропонував нове тлумачення терміна «парадигма» з атрибутом «наукова», зазначивши, що межа наукових знань зумовлюється загальною культурою соціуму, а наукова парадигма є визнаним усіма зразком наукових знань і дій у певний період, у відповідному суспільстві, які дають модель постановки проблем і їхнього вирішення в науковій спільноті [5; с. 31]. Приблизно в такому самому значенні термін «наукова парадигма» застосовується в наукознавстві, філософії, лінгвістиці тощо. У цьому розумінні наукова парадигма зближується з методологією, хоч перша більш тяжіє до сцієнтистського аспекту, а друга − до гносеологічного, тобто парадигма в науці може ґрунтуватися на кількох методологічних типах або допускати їх певний еклектизм.

У лінгвістиці наукова парадигма набуває значення підходу до розгляду мови, сукупності принципів її дослідження, прийнятих у певній мовознавчій спільноті. М.Ф. Алефіренко зазначає, що в сучасній лінгвістиці наукова парадигма − це панівна на кожному етапі історії лінгвістичних учень система поглядів на мову, яка визначає предмет і принципи лінгвістичного дослідження відповідно до культурно-історичного і філософського контексту епохи [1, 18]. О.С. Кубрякова виокремила три блоки у складі наукової парадигми: 1) установчий, що визначає засади й передумови її формування; 2) предметно-пізнавальний, що характеризується спільністю підходів до об’єкта науки; 3) процедурний (технічний), який ґрунтується на сукупності методів і методик дослідження об’єкта згідно з установками й підходами [4]. Мовознавці постулюють історію лінгвістики як послідовну зміну домінанти (або співіснування, згідно з концепцією швейцарського лінгвіста П. Серіо) трьох або чотирьох головних наукових парадигм

1) генетичної (порівняльно-історичної), яка набула особливої ваги у мовознавстві ХІХ ст., керувалася принципами історизму, діахронічного розгляду мови, почасти – емпіризму, психологізму й аналогійності, була спрямована на дослідження еволюційних змін мов, закономірностей розщеплення прамов, генетичної близькості мов світу тощо;

2) таксономічної (структуралістської), що домінувала в першій половині ХХ ст. і ґрунтувалася на принципах синхронічності лінгвістичного опису; онтологічного дуалізму інваріантів і варіантів мовних одиниць; системності мови, її рівневої ієрархії, наявності системних відношень на всіх мовних рівнях; опозиційності як визначення диференційного змісту елемента шляхом перевірки його протиставлень іншим елементам у парадигматичному класі або в синтагматичній послідовності, а також мала певні недоліки − була редукціоністською, що виявлялося в обмеженому зосередженні на внутрішній структурі мовної системи без урахування діяльності мовців у конкретних мовних ситуаціях; логіцистичною (застосування реляційної логіки в семантиці й синтаксисі) й реляціоністською (абсолютизація відношень у мовній системі на противагу проблемам зв’язку мови й мислення, мови й суспільства, мови й комунікації, а також постулювання залежності мовного елемента від системи в цілому і його місця відносно інших елементів);

3) прагматичної (комунікативно-функціональної), становлення якої відбулося у другій половині ХХ ст. і позначилося на переорієнтації лінгвістичних досліджень на аналіз людського чинника в мові, діяльнісної та телеологічної поведінки мовної системи в комунікативному середовищі (мова стала розглядатися як знаряддя досягнення людиною успіху, оптимізації інтерактивних відношень мовців у комунікативній ситуації, дискурсі). Прагматична наукова парадигма характеризується сприйняттям об’єкта в його взаємодії із середовищем як діяльності, функціонування системи. Функціоналізм у лінгвістиці забезпечує дослідження мови як діяльнісного, цілеспрямованого живого організму, представленого численними мовленнєвими продуктами у відповідних актах комунікації.

Четверта парадигма лінгвістики − когнітивна − орієнтована на пояснення постійних кореляцій і зв’язків між мовою, мовними продуктами, з одного боку, і структурами знань, операціями мислення та свідомості, з іншого. Означена парадигма характеризується спрямуванням на вивчення мови як засобу отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою світу дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду. Когнітивна парадигма будується насамперед на раціоналістській і феноменологічній методологіях. .

Серед парадигмальних методів виокремлюють порівняльно–історичний, структурний,

функціональний та конструктивний, кожному з яких властива своя розгалужена система

прийомів дослідження й опису мови. Чимало методів і методик сучасної лінгвістики є

комплексними й комбінують процедури багатьох базових

Маргінальна наука - наукове напрямок досліджень в сталій (Англ.) рос. наукової області (Англ.) рос. , Що значно відхиляється від переважаючих або ортодоксальних теорій і вважається "прикордонної" частиною академічної дисципліни. Вважається, що маргінальні концепції у високому ступені умоглядні або користуються слабкою підтримкою з боку магістрального напряму науки ^[1].Традиційно термін "маргінальна наука" використовується для опису незвичайних теорій або моделей відкриття, які грунтуються на існуючому науковому принципі і науковому методі. Подібні теорії можуть захищатися вченим, який визнаний широким науковим співтовариством (завдяки публікаціям рецензованих досліджень), однак це не обов'язково. У широкому сенсі маргінальна наука узгоджується із загальноприйнятими стандартами, не закликає до перевороту в науці і сприймається нехай скептично, але як здорові в основі судження ^[2].

Вираз "маргінальна наука" часто вважають пейоративні. Наприклад, Лайелл Д. Генрі-мл. стверджує, що "маргінальна наука - це термін, що наводить на думку про божевілля" ^[3].