ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

У процесі підготовки та проведення будь-якого досл­ідження можна виділити п'ять головних етапів:

1) етап накопичення наукової інформації: бібліогра­фічний пошук наукової інформації, вивчення доку­ментів, основних джерел теми, складання огляду літе­ратури, вибір аспектів дослідження;

2) формулювання теми,мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обгрунтування об'єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

3) теоретичне дослідження - обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, па­раметрів, формулювання висновків дослідження;

4) проведення експерименту- розробка програми, ме­тодики, одержання і аналіз даних, формулювання вис­новків і результатів дослідження;

5) оформлення результатівнаукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:

Ø оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

Ø релеративну, що міститься в описах прототипів на­укових завдань;

Ø реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

Ø сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;

Ø довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділи­ти на дві групи.

Первинна інформація — це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експеримен­тальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація- це результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

Ø інформаційні видання (сигнальна інформація, ре­феративні журнали, експрес-інформація, огляди);

Ø довідкова література (енциклопедії, словники);

Ø каталоги і картотеки;

Ø бібліографічні видання (схеми 10,11)

Ця інформація служить теоретичним та експеримен­тальним підґрунтям, основою проведення наукового дос­лідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Достовірність - це достатня правильність, доказ того, що названий результат (закон, сукупність фактів) є істинним, правильним. Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтверд­ження практики.

До найважливіших методів наукового пізнання нале­жать аналітичні методи. їх суть - доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних, опублікованих і неопублікованих документів (об­лікових, планових, аналітичних, анкетних).

У процесі експерименту проводяться наукові дослід­ження порівнюються теоретичні та експериментальні ре­зультати. При зіставлені наукового результату з прак­тикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослі­дження потрібне глибоке опрацювання джерел інфор­мації.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

Ø довідково-бібліографічне обслуговування;

Ø читальний зал;

Ø абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

Ø заочний абонемент;

Ø виготовлення фото і ксерокопій;

Ø виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використо­вують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошуко­ва мова (ІПМ) бібліотечно-бібліографічного типу:

Ø універ­сальна десяткова класифікація (УДК)

Ø бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т.ін. При цьо­му кожне нове поняття отримує свій числовий індекс:

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знан­ня, явища, поняття. І кожне нове знання при його ви­никненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш доскона­ла класифікація знань. Але згодом виникнення нових по­нять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному - картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталогимістять картки на книги, роз­ташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім - друга і т.д.

Систематичні каталогимістять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.

Предметні каталогимістять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні по­кажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випус­кають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі на­родного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довід­кового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Основна маса видань поділяється на три види: бібліографічні; реферативні; оглядові.

Бібліографічні видання показують, що видано з пи­тання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні по­кажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у опера­тивності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактич­ними даними і висновками (експрес інформаційні, рефе­ративні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Еко­номіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана вми­нулі роки, має ретроспективна бібліографія, призна­чення якої є підготовка і розповсюдження бібліографіч­ної інформації про видання за певний період часу вминулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автома­тизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом- це спеціалізовані нормативні видання, дер­жавні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів - баз даних, дозволяє систематизувати докумен­ти за ознаками певної тематики, а також формувати бан­ки даних, для оперативного багатоцільового використан­ня відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало викорис­тання інформаційної "WЕВ- сторінки комп'ютерів.

Інтернет і WЕВ стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навич­ки накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

Її привабливість в тому, що користувачі мають дос­туп до інформації без будь-якої допомоги, участі чи кер­івництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і мож­на використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

І все ж мережа WЕВ не є універсальною заміною біб­ліотеки.

В чому ж недоліки WЕВ?

1) Не вся інформація розміщена на сторінках WЕВ, а та, що є дуже коротка за обсягом, зміст який міститься в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друко­ваними матеріалами.

2) WЕВ - не завжди відповідає стандартам достовір­ності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

3) WЕВ - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4) Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підхо­дить для обміну свіжою інформацією і спілкування.

В майбутньому бібліотека буде існувати як:

Ø спеціально встановлені фонди документів, які по­винні знаходитись в приміщенні бібліотек;

Ø як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволи­ти собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

Ø накопичення метаданих або опису змісту матері­алів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

Ø збереження документів і пов'язаних з ними метаданих;

Ø сфера доступу та послуги по інструктуванню. Функціонування автоматизованих систем обробки

Ø інформації (АСОІ) ґрунтується на машинному перетво­ренні інформації з відповідної проблеми. АСОІ викори­стовується у науково-дослідному процесі в зв'язку із зро­станням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних. Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупова­них у масивах даних.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, куль­турних, спортивних та інших зв'язків використовують­ся скорочені назви країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн.

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) роз­робила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки бук­веної та цифрової ідентифікації:

- двобуквений алфавітний код України -ТІА- реко­мендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворю­вати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне по­ложення або статус;

- трибуквений порядковий код - 804 - присвоєний статистичним бюро Організації об'єднаних націй і ви­користовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для ви­користання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представлення на­званий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.