ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Значення античної культури для світової цивілізації

Періодизація античності і протоантичності

Історію давньої Греції прийнято ділити на 5 періодів, які є одночасно і культурними епохами:

- Егейський або крито-мікенський (III - II тис. до н.е.);

- Гомерівський (XI - IX ст. до н.е.);

- Архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.);

- Класичний (V - IV ст. до н.е.);

- Елліністичний (друга половина IV - середина I ст. до н.е.).

Загальна характеристика

Ця доба відрізняється від попередніх і наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.

У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).

У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткування писемності (близько 3500 р. до н. е.)

Крито-мікенська цивілізація вважається передпочатком античності.

Давньогрецька й римська літератури є складовими античної. Хронологічно антична література охоплює приблизно VIII ст. до н. е. -V ст н. е. тобто понад тисячоліття. Давньогрецька література розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур.

Антична література поклала початок теорії стилю, з'явились розмаїті художні форми і стилістичні засоби; почався розвиток таких літературних жанрів, як комедія, трагедія, ода, елегія, поема. Прийнято вирізняти чотири етапи розвитку літератури: архаїчний, класичний, елліністичний і римський.

У легендах і міфах Стародавньої Греції (Еллади) і Риму присутні Зевс (Юпітер), Гера (Юнона), всі «Олімпійці», Прометей, Ікар, Геракл, Орфей, гомерівські герої. У Давній Греції міфи стали основою скульптури, театру, літератури.

Центральне місце у творах античного мистецтва відводиться людині. У Давній Елладі ідеалом вважали людину досконалу фізично і духовно. Для римлян, що їхня культура розвивалася під впливом грецької, однією з найважливіших людських рис вважали любов до вітчизни. Давньоримська література досягла найвищого розвитку за часів Октавіана Августа, і саме цей період (Кінець 1 ст. до н.е — початок 1 ст н.е) називають «золотою добою» римської культури і літератури. Давньоримську літературу писали латиною, і тому саме вона «стала своєрідним містком, через який відбувся вплив культури Стародавньої Греції на новітню європейську літературу».^[2] Зародилось в селі Клепачі.

Античний

Слово «античний» походить від латинського слова «давній».

Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину населення яких складали раби). Це — перш за все міста-держави, що були створені грецькими племенами, а ще Рим, союз рабовласницьких держав Італії — країни, що склалися у 1 тисячолітті до нашої ери на узбережжі Середземного моря.

Антична культура

Антична культура — це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, добиеллінізму та доби Римської республіки.

Умовно античну культуру можна поділити на два етапи:

· Культура Стародавньої Греції

· Культура Стародавнього Риму

В античності, порівняно з давньосхідними цивілізаціями, було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості — складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.

При всій єдності античної культури, її грецький і римський етапи мають свої особливості. На політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи сильніше вплинув Рим. У культурній традиції Східної Європи, в тому числі України, провідним через посередництво Візантії був грецький вплив. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо —християнська релігія.

Значення античної культури для світової цивілізації

У розумінні сучасної науки термін «античність» — це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець 3-2 тисячоліття до н. е.) і до падіння Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (5 століття н. е.). Відповідно існують поняття античної філософії, античного мистецтва, античної літератури тощо. Буквальний переклад слова «античний» з латинської — «стародавній». ВЄвропі в епоху Відродження увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати «антиками». Пізніше у Франції виникло вже власне поняття «античність» — для позначення всіх ранніх форм мистецтва. В міру поглиблення досліджень зміст терміна звузився.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури — освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві малагуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби ивідігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали основною продуктивною силою.

Херсонес Таврійський

Історія

Херсонес Таврійський був заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Херсонес розміщений у південно-західній частині Криму, біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е. За свідченнямСтрабона, поряд з Херсонесом Таврійським знаходилося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, що, можливо, дало назву для Херсонеса Таврійського.

Уже через століття після заснування територія Херсонесу охоплювала весь півострів, що лежить між Карантинною і Пісочною бухтами (в перекладі з грецької «Херсонес» якраз і означає півострів).

Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського припадав на IV–II ст. до н. е. Він був демократичноюдержавою, карбував власні монети. Основою його економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля (збіжжям, а також худобою та рибою) з іншими грецькими містами, скіфами й таврами.

У III ст. до н. е. в Херсонесі жив і працював історик Сіріск, перший історик на теренах України. Сіріск зробив опис історії міста Херсонеса та його взаємин з Боспорським царством, проте його праці не збереглися. Припускають, що, як і Геродот, він виступав у театрі, а саме в Античному амфітеатрі Херсонеса, спорудженому в той час.

За весь час існування міста-держави херсонесцям доводилося вести численні війни. У II століття до н. е.Херсонес вів тривалу війну зі скіфами. Була втрачена Керкінітида, зруйнований Калос Лімен, ворог неодноразово стояв біля воріт міста. Херсонес був змушений звернутися за допомогою до понтійского царя Мітрідата VI Євпатора, який направив до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Діофант на чолі об'єднаної армії, куди входили херсонеські і понтійські війська, протягом трьох кампаній (у 110-107 рр. до н. е.) розгромив скіфів, взяв Феодосію, дійшов до Керченського півострова й захопив Пантікапей. Проте Херсонесу не вдалося зберегти свою самостійність: він увійшов до складу держави Мітрідата. Відтоді місто перебувало в тривалій залежності від Боспорської держави.

Після смерті Мітрідата VI Євпатора політична карта всього Східного Середземномор'я кардинально змінилася. Вибираючи з двох бід меншу, херсонесці вирішили «стати під тверду руку» Риму як «вільного міста» і позбутися принизливої опіки царів Боспору. Римський диктатор Гай Юлій Цезар прийняв Херсонес під опіку Риму. Однак пізніше, слідуючи своєму улюбленому принципу «розділяй і володарюй», римські імператори то підпорядковували місто своїм союзникам — боспорським царям, то надавали йому «свободу», коли необхідно було стримати амбіції боспорських монархів.

У перших століттях н. е. в Херсонесі затверджується олігархічна республіка, влада в якій належала незначному колу впливових, знатних і покірних Риму осіб. У 60-ті роки I століття римляни організували велику військову експедицію в Таврію, щоб дати відсіч скіфам, які знову загрожували містові. Після розгрому скіфів військами трибуна Плавта Сільвана, Херсонес стає форпостом римських військ у Північному Причорномор'ї.

У цитаделі міста, змінюючи і доповнюючи один одного, стояли загони I Італійського, XI Клавдієвого та V Македонського легіонів з провінції Нижня Мезія (тер. сучас. Болгарії), а в херсонеській гавані базувалися кораблі Мезійського Флавієвого флоту. У місті знаходилася ставка військового трибуна, якому підпорядковувалися сухопутні й морські сили в Криму.

На початку IV століття в Херсонесі була заснована християнська єпископська кафедра. У 301 р., за часів імператора Діоклетіана, Патріарх Єрусалимський Гермон послав у країну Тавроскіфів, в місто Херсонес, єпископів Єфрема та Василя. 310 р. — дізнавшись про мученицьку смерть святителів Єфрема й Василя, Патріарх направляє в Крим трьох його сподвижників — єпископів Євгена, Елпідія і Агафодора.

У V столітті християнство стає офіційною релігією. Безжально руйнуються пам'ятки античного мистецтва, театр, храми, їх заміняють християнські церкви, каплиці. У складі Римської держави в IV–V століттях місто веде виснажливу боротьбу за виживання, стримуючи натиск найсильніший варварів, серед яких особливою жорстокістю відрізнялися гуни. Херсонес, захищений потужними оборонними стінами, продовжує жити ще тисячоліття, але вже в умовах нового, феодального ладу.

У V столітті Херсонес увійшов до складу Візантійської Імперії. З V по XI століття Херсонес залишався найбільшим містом на північному березі Чорного моря і важливим центром візантійської культури. З IX століття він став однією з її військово-адміністративних областей. До того часу змінився не тільки зовнішній вигляд середньовічного міста, але і його ім'я: візантійці називали його Херсоном, слов'яни — Корсунем.

За цей півтисячолітній період своєї історії Херсонес опинявся на перехресті військово-політичних інтересівХазарського каганату, Київської Русі, печенігів та половців. У 988 році київський князь Володимир після кількох місяців облоги захопив місто. Взяття Корсуня дозволило Володимиру диктувати свої умови візантійському імператорові Василеві II і одружитися з візантійською царівною Ганною. У свідомості давньоруських літописців захоплення Корсуня нерозривно пов'язане з Хрещенням Русі та поширенням християнства. З того часу (частково вже раніше) культурні впливи Візантії на Київську Русь йшли переважно через Херсонес (Корсунь).

З початку XIII століття (від захоплення Константинополя хрестоносцями) Херсонес опинився в залежності відТрапезундської імперії.

У середині XIV століття, коли торгівлю на Чорному морі монополізували генуезці, Херсонес швидко занепав і був знищений татарами (1299 р. — нападом Ногая. Великий князь Литовський Ольгерд, розбив кримськотатарське військо в 1363 році поблизу гирла Дніпра та продовжив свій похід у Криму, спустошивши Херсонес і захопивши тут всі цінні церковні предмети. Його наступник Вітовт в 1397 році пішов на Крим, дійшов до Кафи і знову зруйнував Херсонес.

У 1399 році темник Золотої Орди Едигей захоплює і спалює місто. Після цього нищівного удару Херсонесу вже не судилося піднятися. Херсонес був насамперед торговим містом і загинув не лише внаслідок нападів та плюндрування, але й через зростаючу конкуренцію з генуезькими колоніями: Кафою, Чембало та іншими.

Дослідження

Дослідження руїн колишнього Херсонесу розпочато з 1827 р., а систематичні розкопи — з 1876 р. (Р. Ленер, К. Гриневич, Г. Бєлов, П. Якобсон та ін.). При розкопах виявлено залишки грецьких, римських і візантійських оборонних мурів, житлових кварталів, домів з басейнами на дощову воду, лазничками й ін. устаткуваннями, господарчих і ремісничих споруд; понад 50 християнських церков, терм, театру (на 3000 осіб) тощо. За мурами міста розкопано чимало поховань з багатим інвентарем.

На території Херсонесу міститься Херсонеський історико-археологічний музей-заповідник.

Археологічний парк

Унікальна збереженість археологічних знахідок дає змогу створити на базі Херсонеса Таврійського перший в Україні — археологічний парк. Археологічні парки — не новина в Європі і світі. Вони створені вже у Ізраїлі, Іспанії,Греції, Італії.

Парк буде розміщений на околиці античного міста, де є цікаві археологічні об'єкти античної доби (ділянки античних шляхів, залишки садиб, стародавні винарні, залишки від античних виноградників і садів). За планом, частка ділянок буде лише законсервована, інші будуть музеєфіковані, на вільних, сусідніх ділянках можливе створення макетів садибних будівель з частковою їх ревіталізацією і включенням для туристичного використання.

Створення археологічного парку дасть змогу залучити нові інвестиції в проекти укріплення берегів, які частково поглинуло море. В археологічному парку планують створити нову експозицію, школу археології. Іде розробка концепції парку на 2010–2018 роки. Перша черга споруд виникне в Юхариній балці. Тут планують створення візит-центру з екскурсійним бюро, з музейною крамницею, з павільйоном інтерактивної експозиції.