 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Організаційно економічна характеристика господарства 12
Державне підприємство «Мирогощанський Державний Іподром» створений на базі навчально-дослідного господарства «Мирогощанський Державний Іподром», згідно наказу Міністерства аграрної політики від 7 грудня 2007 року. Господарство розташоване в с.Мирогоща Дубенського району Рівненської області в південно-західній частині району, територія підприємства об'єднує такі населені пункти с. Мирогоща , с. Липа, с. Костянець, с.Мокре, с. Молодаво. Підприємство є унітарним комерційним підприємством, має право юридичної особи, має самостійний баланс. Державне Підприємство «Мирогощанський Державний Іподром» здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та Статуту, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном. Центральна садиба господарства знаходиться в с. Мирогоща на відстані 6 км від районного центру м. Дубно, на 45 км від обласного центру м. Рівне. Дороги, які з'єднують господарство з пунктами здачі продукції і переважно з асфальтним покриттям. Найбільші залізничні станції розвантаження міндобрив в м. Дубно та станції Озеряни на відстані 10 км від господарства. Основним виробничими одиницями, що формують організаційну структуру господарства є: мехзагін №:1,№:2,молочно-товарна ферма с.Мирогоща, с.Костянець, конеферма, кормовий двір, ремонтна майстерня, автопарк, будівельна бригада, машинний двір, відділ торгівлі. Основним напрямком діяльності підприємства є вирощування зернових та технічних культур, розведення великої рогатої худоби, свиней, коней. Загальна площа земель у власності і користуванні господарства 3327 га. Територія господарства знаходиться в помірно-континентальній зоні. Зима-не дуже холодна з частими відлигами -15 -18С. Літо помірно-вологе, температура- +22 +25С,максимальна - +38С. Господарство має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування всіх сільськогосподарських культур розташованих в даній зоні. Земельні ресурси - національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльність суспільства, матеріальна основа розвитку сільського господарства, база для розміщення і функціонування всіх галузей народного господарства. Тому основним завданням сільського господарства в сучасних умовах є повне і раціональне використання землі для виробництва продукції. Земля є основним джерелом існування суспільства. Серед умов, необхідних для виробничої діяльності і життя людей, вона займає особливе місце. На землі розміщуються міста і села, вони є основою для розвитку промисловості, транспорту, а особливо сільське господарство та підприємств інших видів людської діяльності. В надрах землі знаходиться вугілля, руда, нафта, газ. Невід'ємною складовою землі є ґрунтовий покрив, ліси, ріки, озера, що займають важливе місце у процесі виробництва матеріальних благ і створення умов для існування самої людини. Земля - це основний засіб виробництва, головне багатство кожного сільськогосподарського підприємства. Різні земельні угіддя використовуються не з однаковою інтенсивністю. Окремі ділянки взагалі не мають цінності з точки зору виробничого використання. Якщо найбільш продуктивною є рілля, чагарники, заболочені ділянки та інші не використовуються у виробничому процесі. Кожне господарство прагне поступово перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні. Сільськогосподарські угіддя-це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Сюди належить: - орні землі-рілля; - багаторічні сільськогосподарські насадження; - сіножаті; - вимоки і пасовища. До несільськогосподарських угідь відносять: - ліси і чагарники; - землі під будівлями, вулицями, дворами; - землі під водою; - землі, не придатні до використання у сільському господарстві-болота, яри, піски; - інші землі. Структура земельних угідь визначають як відношення окремих угідь до їх загальної площі. Про склад земель свідчить таблиця 1. Таблиця 1. Земельні угіддя та їх структура
За даними таблиці можна побачити, що земельна площа господарства становить 3124 га, тобто 100%. З них рілля 2876 га-92%, та інші землі248, тобто 8 %. В зв’язку з тим, що рівень розораності земель в господарстві досить високий дуже важливо відобразити структуру посівних площ. Під нею слід розуміти практичне відношення окремих культур або їх груп у загальній посівній площі. Залежно від природно-кліматичних умов, потреб господарства склалось і відповідна структура посівних площ. Таблиця 2. Площа посівних культур в Державному підприємстві «Мирогощанський державний іподром»
Виходячи із даних таблиці, можна зробити висновок, що господарство, вирощує здебільшого зернові і зернобобові культури. Посівна площа культур в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром» за 2015 р становить 2876 го та становить 100%. Під зернові культури всього відведено 766 го-26.6%. Найбільшу площу займає моя-721га, тобто 25% та озима пшениця-621га - 21.6% Таблиця 3. Аналіз показників роботи. Валовий збір: площ=Урожай підрозділів рослинництва в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром» за 2013-2015 роки.
Виходячи з даних таблиці, можна побачити, що за рахунок зменшення площі посіву ярої пшениці її урожайність збільшилась до 33ц/га у порівнянні з 2013р.-15,6 ц/га. Теж саме можна сказати про озиму пшеницю. У період переходу до ринкових сил в сиро промисловому секторі України великого значення набуває ефективне використання уже створеного виробничого потенціалу, зміщення та вдосконалення матеріально-технічної бузи. Матеріально-технічна буза являє собою сукупність речових елементів та енергії, за допомогою яких люди створюють продукцію. Основним з елементів є механічні засоби праці, які становлять матеріальну основу збільшення виробництва продукції підвищення продуктивності праці. В зв’язку з тим, що площа ріллі досить велика 2876 га для її обробітку потрібна значна кількість тракторів, комбайнів і с/г машин. Для перевезення вантажів і різних видів продукції необхідно відповідний парк автомобілів. Так в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром» нараховується 30 тракторів,8 зернозбиральних комбайнів, гичко збиральні машини, буряконавантажувачі, очисники головок коренів, плуги, лущильники, сівалки, дискові і зубові борони, культиватори, розкидачі органічних і мінеральних добрив, прес підбирачі, причепи. Точні дані наведенні в таблиці 4. Таблиця 4. Склад автопарку.
Таблиця 5. Склад тракторного парку.
Таблиця 6. Сільськогосподарські машини.
Аналізуючи склад парку сільськогосподарських машин можна сказати, що техніки в господарстві для обробітку ґрунту догляду за рослинами є достатня кількість. В господарстві є машинний двір, де техніка зберігається і ремонтується бригадою слюсарів. Таблиця 7. Склад працівників та оплата праці в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром»
Виходячи з даних таблиці можна побачити, що середньооблікова чисельність працюючих в господарстві за 2015 рік зменшилась в порівнянні з 2013р. в тому числі в рослинництві на 21 працюючого, а в тваринництві на 24. Витрати на оплату праці в рослинництві за 2015 зросли порівняно з 2013 а в тваринництві знизились. Також можна побачити, що середня заробітна плата яка в рослинництві так і в тваринництві за 2015р значно зросла порівняно з 2013р. Спеціалізація с/г господарства являє собою переважаючий розвиток однієї або кількох галузей по виробництві товарної продукції в окремих регіонах, областях і господарствах. Розвиток цих галузей і виробництво продуктів визначає виробничий напрямок с/г підприємств. Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили с/г підприємств на виробництві окремих видів товарів продукції з урахуванням природних і економічних умов. Піднесення ефективності с/г виробництва нерозривно пов’язано з подальшими поглибленнями його спеціалізації. Спеціалізація підприємства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Розглянемо структуру товарної продукції в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром» Таблиця 8. Структура грошових надходжень в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром»
Із даних таблиці бачимо, що від реалізації продукції рослинництва господарство отримало за 2015р-62,2% всіх доходів, що значно більше в порівняні з 2013р-0,4%. А по тваринництву у 2015 -14,1% всіх доходів, що значно менше порівняно з 2013р-53,7% Підвищення ефективності с/г виробництва має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку і подальшого зростання результативності господарювання. Про економічну ефективність виробництва в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром» наведені дані в таблиці 9.
Таблиця 9. Економічна ефективність виробництва в Державному Підприємстві «Мирогощанський державний іподром»
Виходячи з даних таблиці можна побачити, що у господарстві рентабельно займаються рослинництвом, зокрема вирощуванням зернових і зернобобових культур. Тваринництво у господарстві не є прибутковим, і в цілому господарство нерентабельне у виробництві і працює в збиток. Планування посівних площ та урожайності Виробнича програма з рослинництва включає в себе планову структуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація). Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. При цьому звіряються з чинним законодавством України щодо власності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Зазначають також площу розпайованих між суб’єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду. Зазначають також грошову оцінку земельних угідь. Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники тощо), усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь. Однак, ураховуючи найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь в Україні, можна передбачити, що більшість господарств у найближчі роки збільшать площі луків і культурних пасовищ в 2-2,5 рази за рахунок площ під орною землею. Це дозволить, з одного боку, зменшити водну і вітрову ерозію ґрунтів, вирощувати рослинницьку продукцію на кращих землях, що підвищить рівень її конкурентоспроможності, а з другого, – дасть змогу створити умови для впровадження у тваринництві менш енерго-, трудо- і фондомістких технологій, поліпшення умов праці працівників галузі й зміцнення здоров’я тварин. Водночас із планом трансформації земельних угідь та їх використання намічають заходи щодо поліпшення і збереження ґрунту. Адже за останні 20 років вміст гумусу в ґрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотки. Щорічно на 80-100 тис. га збільшуються площі еродованих орних земель, де різко підвищилась кислотність ґрунтів, розширюються площі засолених земель, триває техногенне забруднення території. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, спричинює деградацію ґрунтів. 3 метою збереження і підвищення родючості ґрунту господарства планують: а) проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізування і розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн; б) докорінне поліпшення земель, створення культурних пасовищ на раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіножатей, пасовищ і обгороджуваних пасовищ; в) рекультивацію земель; г) комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів; д) внесення органічних добрив, у тому числі гною і компостів. Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і на підстилку худобі; хімічну меліорацію, а також витрати на виконання комплексу робіт з хімічної меліорації. Так само планують обсяги робіт і витрати з ведення сільськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених землях, з урахуванням наявності та рівня радіоактивного забруднення, а також норм внесення вапнякових матеріалів, добрив, збагачених мікроелементами. З усіх зазначених напрямів планують не тільки обсяги робіт зі збереження й підвищення родючості ґрунтів, а й витрати планового року на їх виконання, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету. Використання бюджетних асигнувань на виконання робіт з підвищення родючості ґрунтів та захисту від водної та вітрової ерозії планують у межах виділених на цю мету сум відповідно до встановленого порядку фінансування. Господарства, що мають площі лісів, планують обсяги робіт і витрати на ведення лісового господарства: лісовпорядкування, відновлення і розведення лісу, догляд за лісом і охорона його від пожеж, незаконних рубок та інших порушень лісокористування, захист від хвороб і шкідників, забезпечення збереження корисної лісової фауни. Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. А відтак на особливу увагу заслуговує вибір методів планування врожайності. Вихідними даними для планування врожайності можуть бути: ¨ середня досягнута її величина за попередні 3-5 років; ¨ дані про вирощувані сорти, застосовані добрива, засоби захисту рослин, технологію вирощування культур; ¨ наявність ресурсів, які можуть бути використані в плановому році; ¨ досягнута найвища врожайність у підприємстві, його підрозділах та інших організаціях, що перебувають в аналогічних умовах. Найбільш поширеним є коригування досягнутої за попередні 3-5 років врожайності, яка приймається за базисну. Її визначають як середньозважену за такою формулою: Яра пшениця:
Озима пшениця:
Ярий ячмінь: Уср Овес : Уср = Просо: Уср = Соя : Уср =
де Уср – середньозважена врожайність, ц/га; П1, П2, … Пп – посівна площа культури по роках, га. Однак при плануванні слід враховувати, що досягнута середньозважена врожайність характеризується не лише певним раціональним використанням ресурсів і технології виробництва, а й невикористаними можливостями ресурсного та технологічного потенціалу, що знижувало можливий її рівень. Тому для більш точного визначення фактично досягнутої врожайності потрібно врахувати й рівень урожайності окремих підрозділів підприємства, що одержали за цей період вищий урожай за цих же ресурсів і природно-кліматичних умов. Обов’язково враховують ресурсні можливості, які передбачено використати в наступному році (добрива, засоби захисту рослин, прогресивні технології вирощування культур, застосування нових більш високоврожайних сортів тощо). Найбільш істотно на врожайність впливають кількість внесених добрив та впровадження нових сортів і прогресивних технологій. Дефіцит за рахунок додаткового внесення добрив розраховують шляхом визначення вмісту діючої речовини в добривах (мінеральних, органічних) та коефіцієнта використання діючої речовини (дані беруть із довідників). Вміст поживних речовин у ґрунті встановлюють за даними ґрунтово-агрохімічного обстеження земель, а також розподілу ґрунтів за агровиробничими групами. Приріст за рахунок впровадження нових сортів визначають на основі даних сортовипробувальних дільниць. Підсумовуючи пофакторно можливий приріст, і визначають загальну можливу планову врожайність на наступний рік. Планування врожайності методом прогнозування здійснюється за допомогою економіко-математичного методу з розрахунками кількісних показників по кожному нормоутворюючому фактору: наявності в ґрунті поживних речовин за елементами при середніх багаторічних умовах виробництва; зміни врожайності сільськогосподарських культур залежно від вмісту в ґрунті елементів живлення; плану внесення добрив; впровадження нових сортів; прогнозування організаційних і кліматичних умов тощо. При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з: - потреби в конкретних видах продукції рослинництва; - конкурентноспроможності - обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах. Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, враховують попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку. Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодо товарних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такими показниками: рівень рентабельності виробництва продукції, вихід валового або чистого доходу. Перевагу віддають показникові, що найповніше враховує умови конкретного господарства. Наприклад, для господарств з надлишком трудових ресурсів головним показником є максимальний вихід валового доходу з 1 га площі посіву. Для більшості господарств таким показником буде максимум чистого доходу. Рівень конкурентоспроможності кормових культур (їх 257 ефективність) характеризують такі і показники: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га і вміст його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць. Посівні площі зернових культур доцільно планувати окремо з виробництва продовольчого і фуражного зерна. У трьох ґрунтово- економічних зонах України в структурі зерна переважає продовольче, значну частину якого згодовують худобі. Раціони худоби не збалансовані за білком і мають низьку енергетичну насиченість, що знижує продуктивність худоби і призводить до значних перевитрат кормів з розрахунку на одиницю продукції. Необхідно обґрунтовано планувати відповідне співвідношення виробництва зерна продовольчого і фуражного. Ряд господарств України, ураховуючи кон’юнктуру ринку, частково замінюють посіви озимої пшениці на яру. Це дозволяє поставляти на ринок тверду пшеницю, зерно якої характеризується високим вмістом білка (І8-24 відсотки), що на 2-6 відсотків більше, ніж в озимої. Крім того, така пшениця має відмінні хлібопекарські якості, дозволяє виробляти вищі сорти манної крупи, макаронів і вермішелі. Ціни на тверду пшеницю на 20-30 відсотків вищі, ніж на озиму. Посівні площі технічних культур визначають відповідно до потреб у товарній продукції, яку щодо окремих культур повністю, а щодо інших частково, згідно з договорами контрактації, продають як сировину для переробної промисловості. Плануючи площі посівів овочевих культур, ураховують насамперед роль овочівництва в господарстві. Якщо воно товарне, посівні площі овочевих культур мають забезпечувати потребу в овочах для реалізації за договорами контрактації, господарськими договорами, а також потреби дитячих дошкільних закладів, громадського харчування, реалізації населенню, для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства. Обґрунтування розмірів посівних площ здійснюють щодо кожної овочевої культури окремо. Особливу увагу приділяють можливості збільшення виробництва найцінніших овочів – помідорів, огірків, цибулі, часнику, перцю тощо. Виробництво овочів, як і картоплі, практично перемістилось із господарств суспільного сектору в господарства населення: якщо останні в 1990 р. вирощували 27 відсотків овочів, то в 1997 р. – 82 відсотки. Посівні площі кормових культур планують, намагаючись передбачити якомога повне забезпечення потреби в різноманітних високоякісних кормах як громадської худоби, так і худоби, що 258 утримується в господарствах населення. Посівні площі однорічних і багаторічних трав, кукурудзи на зелений корм у план господарства записують з попередньо розрахованого плану організації зеленого конвеєра, який складають для безперебійного забезпечення тварин високоякісними зеленими кормами в літньо-пасовищний період. Інститут кормів рекомендує планувати і освоювати сівозміну з кукурудзою, соєю та люцерною.
Планування затрат праці та її оплати
У плануванні діяльності підприємства чільне місце відводиться плануванню трудових показників, тому що персонал підприємства є важливим фактором виробництва, від якого залежить ефективність використання засобів виробництва та кінцеві результати роботи. Затрати на утримання персоналу становлять, значну частину витрат підприємства, впливають на ціну продукції та її конкурентоспроможність. Стратегічні цілі підприємства – освоєння нової продукції, захоплення або розширення своєї ніші на ринку – потребують відповідного персоналу та його оплати. Метою розроблення плану персоналу та оплати праці є визначення економічно обґрунтованої потреби підприємства в персоналі й забезпечення його ефективного використання в плановому періоді. Заробітна плата - це частина національного доходу, призначена для задоволення особистих потреб працівника, що видається в грошовій формі відповідно до кількості та якості витраченої праці. Заробітна плата - це винагорода обчислена як правило в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Національний дохід, частиною якого є заробітна плата, - це знову створена в галузях матеріального виробництва вартість, необхідна для подальшого розширення, відтворення виробництва та підвищення добробуту людей. Звичайно, крім заробітної плати, джерелом національного доходу є і прибутки підприємств, і суми від надходжень податків. Зростання національного доходу залежить від темпів підвищення продуктивності праці, економії матеріальних ресурсів та збільшення чисельності людей, зайнятих у матеріальній сфері виробництва. Такий розподіл стимулює підвищення продуктивності праці, матеріальної зацікавленості працівників у результатах індивідуальної та загальної праці, внаслідок чого буде підвищуватися національний дохід країни. На жаль, сьогодні в Україні помітно знижується вплив усіх факторів, що призводить до зменшення національного доходу, а значить до зниження заробітної плати. Отже, заробітна плата - це виражена в грошовій формі частина сукупного продукту, що виплачується працівникові відповідно до витраченої ним праці. Заробітну плату з практичного погляду можна охарактеризувати як плату, що надається за використання праці, або як ціну витраченої праці. Вона може бути у вигляді премій, гонорарів, місячних окладів тощо. Правильніше було б використовувати термін заробітна плата для визначення ставки плати за одиницю часу або розрахованої за розцінками. Організація оплати праці на підприємстві передбачає: 1. визначення форм та систем оплати праці працівників підприємства; 2. розробку системи посадових окладів службовців та спеціалістів; 3. розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників та спеціалістів фірми; 4. обґрунтування показників та системи преміювання співробітників. Під організацією заробітної плати слід розуміти правильне використання основних положень законодавства про працю, спрямованих на визначення розмірів оплати праці різних категорій працівників, намагання встановити оптимальні співвідношення між номінальною та реальною заробітною платою. Оплата праці кожного робітника незалежно від виду діяльності та форми власності підприємства визначається його особистим внеском з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками, але максимальними розмірами не обмежуються. Однак кожному працівникові має бути гарантований мінімальний розмір заробітної плати, нижче від якого за законодавством йому не мають права нараховувати платню. Тому в організації оплати праці підприємству рідко надається повна самостійність. Часто оплата праці регулюється й контролюється компетентними державними органами, що виражається у встановленні обов'язкового загального мінімуму заробітної плати та її індексації, тобто з прив'язкою до темпів зростання цін. Основним документом, що регулює організацію оплати праці, є Закон України “Про оплату праці”, згідно з яким визначаються основні положення оплати праці, розмір та особливості нарахування мінімальної заробітної плати. Крім державних, існують й інші обмеження у питаннях оплати праці, що обумовлюються в колективних договорах. Принципи оплати праці зводяться ось до чого. 1. Кожна праця має бути оплачена залежно від її кількості та якості. Не можна платити за просте перебування на робочому місці. 2. Необхідно, щоб оплата праці залежала від кваліфікації працівника. Чим вища кваліфікація та більший досвід, тим вищою має бути заробітна плата. 3. Рівень заробітної плати має бути таким, щоб працівникові можна було на неї утримувати себе і свою сім'ю. Людина повинна одержувати стільки грошей, скільки заробляє, але і працювати вона буде стільки, скільки одержуватиме заробітної плати. 4. Заробітна плата має формуватися з двох частин: фіксованої, що гарантує прожитковий мінімум, та змінної, що залежить від досягнутих успіхів. Джерелом коштів на оплату праці співробітників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх, господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету - це кошти, що виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності таких організацій та з інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, що формуються згідно з їх, статутами. На території України, як і в інших країнах, заробітна плата виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг. В деяких випадках передбачено можливість виплати заробітної плати банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням із Національним банком України, або частину її компенсувати натурою за цінами, не нижчими від собівартості продукції. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок у будь-якій формі забороняється законом. В основу організації заробітної плати покладена тарифна система, що являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких диференціюється та регулюється оплата праці робітників. Тарифна система, яку ще називають основою організації оплати праці робітників виробничого підприємства не може, проте, забезпечити повних розрахунків місячного заробітку цієї найбільшої за кількістю категорії персоналу, оскільки не бере до уваги реальної результативності їхньої діяльності за відповідний проміжок часу. Цим пояснюється об'єктивна необхідність проведення розрахунків абсолютної величини заробітної плати, виходячи з фактичних результатів (затрат) праці протягом одного місяця. Такі результати (затрати) праці можна визначити за допомогою конкретних форм і систем заробітної плати робітників виробничих підприємств чи виробничо-експерементальних підрозділів науково-технічних та інших подібних організацій. Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг)належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Основними елементами тарифної системи є: 1. тарифні ставки; 2. тарифні сітки; 3. тарифно-кваліфікаційні довідники. На підприємстві ДП «Мирогощанський державний іподром» планування затрат праці та її оплаті проводять по положенню про оплату праці працівників. Дане положення по оплаті праці розроблено в основі Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями Підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України та закону України на 2011-2013 роки та змінами до неї зареєстрованими в Міністерстві праці та соціальної політики України №11 від 09.02.2011 року Положення по оплаті праці вводиться з метою посилання матеріальної зацікавленості працівників господарства в підвищенні урожайності с/г культур, продуктивності тваринництва, забезпечення постійного зростання продуктивності праці. Оплата праці робітників господарства проводиться по слідуючих тарифних ставках: Таблиця 3.1 Розміри тарифних ставок для оплати праці окремих категорій працівників.
В разі, якщо господарство не матиме фінансової можливості ввести мінімальну тарифну ставку передбачену Законом України «Про оплату праці», тимчасово, терміном не більше шести місяців, вона може бути введена в будь який інший час (ст. 14 Закону України «Про оплату праці» та п.2.2 Генеральної угоди)
Планування потреби в насінні та його вартості
Формами планової документації сільськогосподарських підприємств передбачено розрахунок потреби й вартості насіння. Проте процес планування не зводиться тільки до цього. Важливо охопити весь комплекс питань, пов’язаних з сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу. Істотно підвищилася за останні десятиріччя роль сортів у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Тому кожному господарству в процесі планування слід передбачати прискорене впровадження у виробництво нових продуктивніших сортів та гібридів. У свою чергу насіння того самого сорту, вирощене в різних умовах, може істотно відрізнятися врожайними властивостями. Добре організоване насінництво, своєчасне сортооновлення може сприяти підвищенню врожайності зернових культур на 20 відсотків. Це забезпечується збереженням чистосортності й господарськоцінних властивостей сорту. Тому важливо своєчасно проводити сортооновлення й приділяти належну увагу вирощуванню, післязбиральному обробіткові та зберіганню насіння. Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нормами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння. Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів з урахуванням господарської придатності насіння. У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлювального страхового фонду насіння розміром 10-15 відсотків від загальної потреби в насінні ярих культур. Потребу в насінні для посівів під урожай планового року, як правило, задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу в насінні для посіву озимих культур покривають продукцією планового року. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни й сортооновлення. Заміну сорту певної культури планують з появою нових продуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах. Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва. Придбання насіння для сортооновлення й посівні площі насінницьких посівів планують з урахуванням їхньої врожайності й потреби в насінні. При цьому виробничі посіви зернових в основному забезпечуються насінням третьої репродукції. У картоплярстві періодичність оновлення сортів залежить від ґрунтово-кліматичних умов зони і особливо від поширення в ній вірусних хвороб, фітофторозу, кільцевої і сухої гнилі, чорної ніжки. Строки сортооновлення залежать також від піддатливості сорту до захворювань. Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нормами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння. Заміну сорту певної культури планують з появою нових продуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах. Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва. Потребу в насінні розраховують за формулою: Пн= S * Нв Пн - потреба в посівному матеріалі, ц;- площа; Нв - норма висіву насіння. Норма внесення вівса сорту «Скакун» становить 1,4-1,8 ц/га. Оскільки дана культура не вирощується у господарстві, то візьмемо середнє арифметичне даного числа, тобто 1,6ц/га. Отже, Пн = 120 * 1,6 = 192 ц. ДП «МДІ» потребує 192 ц насіння вівса сорту «Скакун» на площу 120 га. Вартість насіння визначаємо за такою формулою: В= Пн *Ц, де, В - вартість насіння, грн.; Пн - потреба в насінні, ц; Ц - ціна насіння, грн. Ціна на овес 3000 грн/т. Отже, В=19,2 * 3000 =57 600 грн. Загальна вартість насіння для ДП «Мирогощанський державний іподром» становить 57600 грн.
ТАБЛИЦЯ
РОЗДІЛ 5 Планування потреби в добривах і вартості засобів захисту рослин
Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що за оптимальних умов частка добрив у формуванні приросту валових зборів продукції становить близько 50 відсотків. Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю. У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на навколишнє середовище і якість продукції. Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. До того ж нормативи встановлюють, як правило, для значних інтервалів урожайності (наприклад, для кормових коренеплодів 500-700, цукрових буряків 350-450 ц/га). Більша межа інтервалу перевищує меншу на 20-40 відсотків. Тому в господарствах, беручи за основу зазначені нормативи, доцільно визначати норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні), а норму внесення кожної поживної речовини (N, Р2О5, К2О) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності даної речовини в ґрунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і ґрунту. На особливу увагу заслуговує планування використання органічних добрив. За існуючої структури посівних площ, агротехніки й урожайності надходження органічних речовин з кореневими і пожнивними рештками, а також органічними добривами не компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Як наслідок, за останні 25-30 років вміст гумусу в грунті істотно зменшився у всіх зонах країни, зокрема середньогумусні чорноземи України перейшли в категорію малогумусних (менш 6 відсотків). Під час складання планів господарства намічають заходи щодо поліпшення балансу гумусу в грунті за рахунок внесення гною, гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадів стічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки і подрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо). Заготівлю гною планують за приблизними нормами його виходу від однієї голови худоби з урахуванням тривалості стійлового періоду. Такі норми наведено у всіх довідниках з планування сільського господарства. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту. Гній вносять великими дозами, бо зменшення доз за одночасного збільшення площі, не підвищуючи продуктивності сівозміни в цілому, збільшує витрати на його використання. Гній вносять, як правило, через кожні 3-4 роки. Визначивши потребу в поживних речовинах для забезпечення планового врожаю, з'ясовують можливості її задоволення за рахунок елементів живлення з грунту, органічних і мінеральних добрив, внесених під попередники, органічних добрив планового року, а такожможливостей придбання мінеральних добрив. За недостатнього задоволення потреби в мінеральних добривах розподіляють їх за культурами так, щоб забезпечити найвищий ефект. План підприємства із захисту сільськогосподарських культур розробляється на підставі прийнятої в країні науково-обґрунтованої системи захисту рослин, яка включає виконання агротехнічних та інших профілактичних заходів щодо запобігання масовому розвитку бур’янів, хвороб і шкідників; запровадження стійких до хвороб сортів, біологічних методів захисту рослин, ефективних способів використання пестицидів. Він передбачає виконання комплексу заходів щодо захисту рослин, визначення потреби в біологічних заходах, хімічних препаратах, різних матеріалах, техніці й робочій силі. За наявності на підприємстві спеціалізованих загонів (ланок) із захисту рослин для них складають річні виробничі завдання й робочі плани за періодами робіт. У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт. Під час розробки плану використовують таку інформацію: · площі сільськогосподарських культур, що потребують захисту від тих чи інших шкідників, хвороб і бур’янів та розміщення їх у полях сівозмін; · місткість зерносховищ, овоче-картоплесховищ; · карти забур’яненості полів; · дані обстеження щодо поширення шкідників і зараженість хворобами культурних рослин на полях у передплановому році; · визначений на основі літніх спостережень і осінніх обстежень прогноз кількості шкідників, що ввійшли в зимівлю; · норми витрат хімічних і біологічних препаратів та можливості їх придбання, а також типові чи конкретного господарства технологічні карти виконання робіт, пов’язаних з боротьбою проти шкідників, хвороб та бур’янів. Використовують також інформацію стосовно посівів та багаторічних насаджень у населення, на яких потрібно буде виконати роботи із захисту рослин від шкідників і хвороб. Послідовність планування заходів щодо захисту рослин. У першу чергу передбачають заходи, пов’язані з обґрунтуванням посівних площ: правильне чергування культур у сівозмінах, насичення їх проміжними і повторними культурами, що обмежують поширення бур’янів, хвороб і шкідників. Потім планують агротехнічні заходи, які включають у технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. Передбачається насичення технології операціями, що знищують бур’яни й обмежують можливості поширення окремих шкідників (лущення стерні, періодичні культивації, боронування та міжрядні обробітки), своєчасне і якісне виконання технологічних операцій, забезпечення відповідної технології зберігання та внесення в ґрунт органічних добрив. Наступним етапом планування захисту рослин є використання біологічних засобів захисту рослин. Найпоширенішою серед них є трихограма, яку застосовують під посіви цукрових буряків, кукурудзи, багаторічних трав, зернобобових, соняшнику, овочевих та інших культур. Біологічні засоби захисту рослин витісняють пестициди в овочівництві закритого ґрунту, де з високою ефективністю використовують хижого кліща фітосейулюса, хижу галицю, енкарзію та мікробіопрепарати. Планові обсяги використання біологічних засобів слід узгоджувати з відповідними лабораторіями біологічного методу захисту рослин. І тільки коли всі розглянуті засоби захисту рослин недостатньо дійові або ефективні, планують заходи хімічного захисту. При цьому перевагу надають менш шкідливим для рослин, тварин і людей пестицидам, що передбачені списком хімічних і біологічних засобів боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і бур’янами, дозволених для використання в сільському господарстві, затвердженим Міністерством АПК України за погодженням з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством рибного господарства і Міністерством з охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Відповідно до цього списку планують норми витрат препаратів і діючої речовини для сільськогосподарських культур, кратність і строки останньої обробки перед збиранням урожаю. Обчислюючи потребу в пестицидах ураховують передпосівне протруювання насіння з метою знезараження його від грибкових захворювань, а сходів – від ґрунтових шкідників; розширення робіт, пов’язаних з боротьбою зі шкідниками і хворобами садів, ягідників, виноградників; застосування гербіцидів для боротьби з бур’янами, зооцидів – для знищення шкідливих гризунів. Потребу в пестицидах господарства визначають для всіх посівів, включаючи й присадибні ділянки населення незалежно від того, за рахунок власних коштів чи бюджетних асигнувань виконуватимуться ці роботи. Плануючи використання пестицидів, слід ураховувати, що більшість їх згубно діє не лише на шкідників, хвороби і бур’яни, а й на ґрунтові мікроорганізми, корисних комах, птахів, тварин і людей. Тривалий період розкладу багатьох з них зумовлює значні нагромадження їх у ґрунті, а їхня здатність мігрувати й нагромаджуватись у повітрі, воді й рослинах у розмірах, що перевищують допустимі норми, є однією з найважливіших проблем їх використання. У процесі здійснення планів передбачені роботи не є обов’язковими для виконання. Пестициди застосовують лише після обстеження посівів на виявлення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур і встановлення доцільності виконання хімічних робіт Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами, що за оптимальних умов забезпечує близько 50 % приросту валових зборів продукції. У процесі планування потреби в добривах можна використовувати нормативи їх внесення на 1 га, які розроблені за типами ґрунтів для окремих природних регіонів. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. Тому для одержання запланованого урожаю доцільно визначати норми внесення добрив, виходячи із стану ґрунтів, як це робиться у розвинених державах. У них щорічно норми внесення добрив встановлюють після проведення агрохімічних аналізів окремо для кожного поля. У 80-ті роки в середньому на 1 га ріллі в Україні вносили 150 – 180 кг діючої речовини мінеральних добрив. На жаль, фінансові можливості багатьох нинішніх господарств дозволяють їм використовувати мінеральні добрива тільки до 50 % вказаної вище величини. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення грунту – велики 12 |
