ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сучасні методи оцінювання знань.

ВАРІАНТ №2

Врахування особливостей учнів конкретного класу, групи, чи окремих учнів класу під час вибору методів.Урахування індивідуальних та групових особливостей учнів під час організації навчання

Навчання може відбуватися як індивідуально, так і у складі певної навчальної групи. Індивідуальні та групові особливості учнів мають обов’язково враховуватися під час організації навчання (вибору форм, методів, змісту, засобів навчальної діяльності). До індивідуальних особливостей учнів належать такі суттєві для навчання властивості окремих учнів: вік, стать, індивідуально-психологічні особливості (пізнавальні здібності, темперамент, характер, мотивація), соціально-психологічні властивості (статус, роль). Групові особливості — це особливості навчальних груп, що визначаються кількісним і якісним складом: статусно-рольовий розподіл, групова згуртованість, соціально-психологічний клімат тощо. Більшість з цих умов є взаємозалежними.

Наприклад, темперамент учня може впливати на його статус у групі (екстраверти помітніші в групі, тому частіше мають високі статуси); вік учня визначає розвиток певних пізнавальних здібностей тощо.

Будь-яка навчальна група має непотворний особистісний склад. Кожен її учасник характеризується певними відмінностями, що поєднуються в особливу композицію. Якщо учасники групи схожі за своїми специфічними ознаками, така група зветься гомогенною, чи однорідною. Розбіжні особистісні властивості зумовлюють гетерогенність, чи різнорідність групи.

Дослідження соціальних психологів дали змогу встановити, що ефективність спільної діяльності з виконання нескладних завдань, що потребують оперативності, буде ефективнішою у гомогенних групах. Утім, складне завдання, що вимагає виконання різних функцій, всебічного розгляду проблеми (наприклад, у дискусії, кейс-методі) виконується ефективніше гетерогенною групою. У зв’язку з цим для організації більшості групових форм навчальної діяльності рекомендується об’єднувати учасників із певними індивідуальними особливостями за командами більш менш рівномірно (тобто до складу кожної команди має війти приблизно однакова кількість учнів чоловічої і жіночої статі, успішних і неуспішних, товариських і нетовариських тощо). Це можна зробити шляхом управління командним розподілом, що буде розглянуто далі.

Розглянемо докладніше окремі індивідуальні й групові особливості, значущі для організації навчання. Найсуттєвіше вибір тих чи інших форм і методів навчання визначають вікові особливості учнів . Докладний розгляд цього питання здійснено у темі 6. Певний вплив на навчання справляють статеві психологічні відмінності. Психологами доведено, що жінок назагал відрізняє від чоловіків більша швидкість сприйняття, спритність рук, здатність до лічби, короткочасна пам’ять, прудкість мови, словниковий запас, адаптивність розуму, вони більш соціально зорієнтовані, схильні до демонстрації соціально схвалених форм поведінки і частіше мають адекватну самооцінку. Водночас у чоловіків зазвичай краща координація рухів і орієнтація в просторі, розуміння механічних відношень, математичні міркування, ерудованість, спостережливість, загальна кмітливість, вони більш агресивні й емоційно стійкі, частіше виявляють мотивацію досягнення і мають неадекватну (завищену або занижену) самооцінку1. Вказані психологічні особливості осіб різної статі визначають і особливості їхнього навчання.

Наприклад, неодноразово підтвердженим є той факт, що успішність навчання дівчаток часто вища за хлопчиків. Разом із тим подальша успішність у житті частіше вища саме у чоловіків, ніж у жінок. Можливо, це пояснюється саме тим, що дівчата більше зацікавлені в отриманні позитивних відміток, ніж у реальних навчальних досягненнях.

Попри згадані відмінності, особливих переваг щодо певних форм і методів організації навчання жінки та чоловіки не виявляють. І тим , і іншим можуть подобатися чи не подобатися індивідуальні чи групові форми навчальної діяльності, усні чи письмові роботи. Одначе психологічні особливості їх можуть визначати переваги щодо виконання певних групових функцій.

Пізнавальні здібності, рівень інтелектуального розвитку слід враховувати при організації окремих форм навчальної роботи.

Наприклад, для ефективного проведення дискусії, мозкового штурму, прослуховування лекції учням потрібен достатній рівень розвитку словесно-логічного мислення.

Суттєвими є особливості пізнавальної сфери учня, зумовлені домінантністю півкуль головного мозку1.

Специфікою лівої півкулі є аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного, послідовного, ступеневого пізнання. Ті, хто опрацьовує інформацію за допомогою лівої півкулі, віддають перевагу проблемам, що вирішуються логічним шляхом, активні й говірки, радше конформісти (залежні від групи), шукають точні факти, люблять конструктивні принципи і завдання. У навчанні вони полюбляють чітку структуру викладання, організації роботи, конкретні, зрозумілі вимоги до виконання завдань, чіткі критерії оцінювання. Взагалі «лівопівкульні» мають більше можливостей досягти успіху в навчанні, оскільки в сучасній культурі науково-технічний прогрес більше орієнтує на розвиток логіко-знакових лівопівкульних компонентів.

Специфікою правої півкулі є здатність до цілісного сприйняття предметів і явищ дійсності при охопленні безлічі деталей і зв’язків. Вони віддають перевагу проблемам, які вирішують інтуїтивним шляхом, за допомогою образного мислення, їм подобаються винаходи, находження головної ідеї, відкриття, проблемні ситуації. Тому у навчанні вони полюбляють дискусії, диспути, аналіз ситуації, ігри та інші активні методи навчання. Вони частіше неконформісти (незалежні від групи), мають потяг особистої ініціативи. Їм подобаються гнучкі правила, вони суттєво людиноорієнтовані (мають схильність до емпатії — співчуття). При хибах виховання і навчання правопівкульне образно-творче мислення поступово пригнічується. Але сьогодні безсумнівними є переваги «правопівкульного» стилю пізнавальної діяльності — практична спрямованість, гнучкість, швидкість оброблення інформації, емоційна виразність — стають дедалі більш визнаними якостями особистості, що зумовлює і потребу у відповідній перебудові традиційної освіти — впровадженні активних методів навчання, використання наочного матеріалу, схем, таблиць під час викладу нової інформації та ін.

Темперамент і характер також мають певне значення. У кожній групі обов’язково знайдуться і енергійні, жваві, товариські, і мляві, тихі, непомітні учні. Сангвініки і холерики не полюбляють одноманітності, швидко втрачають зацікавленість, прагнуть спілкування і спільної діяльності, віддають перевагу усним методам навчання. Коли в групі забагато екстравертів, в аудиторії може постійно тривати галас, таких учнів важко вгамувати. Учні флегматичного типу важко переключаються з одних форм і методів роботи на інші, потребують більше часу на виконання завдань, малоактивні і неговіркі, внаслідок чого вони можуть потрапити до категорії неуспішних. Учні меланхолійного типу вразливі, тривожні, не полюбляють проявляти себе, їм краще даються письмові роботи, в яких вони можуть висловлювати свою думку. Темперамент визначає особливості характеру, однак не прямо, а опосередковано. Певний вплив на становлення тих чи інших рис характеру справляють умови навчання і виховання.

Наприклад, у ситуації постійного залякування вчителем низькими оцінками, пригнічення особистим авторитетом у кожного з учнів може розвинутися тривожність незалежно від темпераменту. Людина зі слабкою нервовою системою в дружній і невимушеній атмосфері часто стає активною і товариською.

Тому так важливо створити сприятливі умови навчання для людини з будь-яким типом темпераменту чи рисами характеру.

Мотивація учнів прямо визначає результативність навчання. Як правило, найкраще навчаються ті, хто зацікавлений у самому процесі навчання та його прямих результатах — здобутих знаннях і вміннях. Таких учнів не треба додатково мотивувати і стимулювати. Вони активні й допитливі. Однак за сучасних умов пізнавальні мотиви домінують далеко не завжди. Із віком дедалі більшого значення набувають мотиви соціального визнання, комунактивні, утилітарні (про це детальніше висвітлено у темі 3).

Для забезпечення актуалізації різноманітних мотивів навчальної діяльності пропонується створювати відповідні умови: використовувати цікавий, інформаційно насичений навчальний матеріал, засоби наочності, врізноманітнювати форми і методи організації навчання, чергувати індивідуальну і групову діяльність, усні і письмові роботи.

Нині навчання реалізується переважно у різноманітних формах масової освіти , зокрема класно-урочної системи. Відповідно до основних особливостей цієї системи учнів із приблизно однаковими віковими і пізнавальними можливостями об’єднують у певні групи (класи ), вони навчаються спільно, за однакової організації навчального процесу. Як і в будь-якій іншій реальній соціальній групі, у кожній навчальній групі виникає особлива система взаємин. Хтось активний і говіркий, хтось тихий і непомітний, хтось прагне загальної уваги і перебирає на себе відповідальність, а хтось уникає стосунків із одногрупниками і займається переважно своїми справами. Поступово кожен у групі починає вирізнятися певним статусом (позицією) та груповою роллю. Статусний розподіл навчальної групи відображує відмінність учнів один від одного за рівнем своєї популярності, авторитетності, значущості в групі. Учні із вищим статусом користуються повагою чи є привабливими для спілкування для більшості одногрупників, із нижчим — мають менший авторитет чи коло стосунків. Стосовно групових ролей у кожній навчальній групі є, як правило, ті, що беруть на себе прийняття групових рішень («лідери») та рядові особи («виконавці»), зустрічаються авторитетні особи («знавці»), емоційні натхненники («блазні»), ті, що тримаються осторонь («індивідуалісти чи «аутсайдери»), та інші. Статусно-рольовий розподіл також суттєво залежить від інших індивідуально-психологічних особливостей (вікових особливостей та пізнавальних здібностей, темпераменту й характеру , мотивації тощо). Однак певною мірою на цей розподіл впливає організація навчання. Переважно одноманітні, традиційні форми і методи роботи надають мало можливостей для структурування навчальної групи, оскільки при цьому задіяні одні й ті самі індивідуально-психологічні властивості тих, хто навчається. І знову, розмаїття дає змогу кожному учневі краще виявити себе у тих чи інших формах і методах роботи.

Цікаво, що менші за складом і одноманітні за композицією навчальні групи часто характеризуються ліпшим статусно-рольовим розподілом. У великих групах більш виражені процеси диференціації (розподілу на менші підгрупи), тому в них частіше можна зустріти як виразних лідерів, так і відторгнутих.

Звичка до спільної діяльності, сприятливий характер стосунків у групі зумовлюють формування групової згуртованості — показник міцності, єдності і сталості міжособистісної взаємодії і взаємин у групі, що характеризується взаємною емоційною привабливістю членів групи і задоволеністю групою. У згуртованій групі кожен однаково авторитетний, може отримати для себе привабливу роль, почувається вільно і захищено. У такій групі результативність різноманітних форм групової взаємодії вища, учасники швидше доходять взаємної згоди, вдаліше розподіляють групові обов’язки, більше допомагають один одному й оперативніше виконують групове завдання. Згуртованість, утім , не виникає сама собою і вимагає виконання спеціальних вправ, що налаштовують на взаємодію. Слід також пам’ятати, що для досягання згуртованості групи неабияке значення мають вправи, що вимагають кооперації (наприклад, усі разом складають картинку з розрізнених фрагментів). Переважне використання групових форм навчання, побудованих на конкуренції (наприклад, групи змагаються між собою у виконанні певного проекту), може призвести до конфліктів і погіршенню групової соціально-психологічної атмосфери.

Соціально-психологічний клімат і атмосфера також є дуже важливими умовами навчання. Соціально-психологічний клімат — домінуючий у групах емоційний, діловий, моральний настрій. Він може бути сприятливим і несприятливим. Показниками сприятливого (позитивного, здорового) соціально-психологічного клімату є: атмосфера взаємної довіри в групі, що поєднується з вимогливим ставленням один до іншого; доброзичлива і водночас ділова критика і самокритика; визнання права кожного члена групи на вільний прояв своєї думки, прийняття значущих для групи рішень, отримання інформації про життя групи ; висока задоволеність більшості індивідів своєю належністю до групи, готовність до взаємодопомоги, до прийняття на себе відповідальності, взаємна зацікавленість. Проявами несприятливого (негативного, нездорового) соціально-психологічного клімату є: агресивність учасників, незахищеність, інертність, лінощі, пасивність, песимізм, скутість, взаємна недовіра, незадоволеність, потурання, замовчування, безвідповідальність, байдужість.

Соціально-психологічний клімат у групі є постійним тлом її існування, змінюється поступово і слабко піддається керуванню. Разом із цим емоційний стан групи за відносно короткий час навчальної роботи — соціально-психологічна атмосфера — є більш змінним показником і може варіювати.

Вияв того чи того соціально-психологічного клімату має впливати на вибір завдань для групової роботи. У групах із позитивним кліматом легше працювати, студенти краще справляються зі складними завданнями, успішніше працюють у підгрупах, виявляють більш однорідне ставлення до навчання. У групах із негативним кліматом слід частіше застосовувати кооперативні форми роботи, розвивати згуртованість, створювати позитивну групову атмосферу.

Ми розглянули деякі важливі індивідуальні і соціально-психологічні умови навчання й окреслили можливість їх урахування під час організації навчання. Далі наведемо кілька ефективних засобів управління соціально-психологічними процесами у навчанні.

Сучасні методи оцінювання знань.

Перевірка та оцінка знань учнів – це важливий структурний компонент навчально-виховного процесу який, завдяки принципам системності і послідовності, повинен здійснюватися протягом всього освітнього періоду.

Методи оцінки знань, умінь та навичок учнів умовно можна поділити на традиційні та сучасні методи оцінювання знань.

Дуже важливо знати, як саме відноситься до навчання кожен школяр, працює він із бажанням та наполегливістю чи їх повною відсутністю – все це обумовлює необхідність застосування всього комплексу традиційних методів. Серед останніх виділяють: щоденне спостереження за навчальною роботою учнів, усне опитування, письмова перевірка, поурочний бал, контрольна робота та контроль за виконанням домашніх завдань.

Сучасніметоди оцінювання знаньрозподіляються на програмований контроль (школярам пропонуються запитання, на кожне із яких надаються по три-чотири варіанти відповідей, але правильним є лише один); рейтингову систему оцінки якості засвоєння навчального матеріалу (враховується вся активна діяльність учнів); тестування.

1.Программірованний контроль.

У системі перевірки знань учнів
застосовується програмований контроль, який ще називають альтернативним методом (від фр. alternative - одна з двох можливостей), або методом вибору. Сутність цього методу полягає в тому, що учневі пропонуються питання, на кожен з яких дається три-чотири відповіді, але тільки один з них є правильним. Завдання учня - вибрати правильну відповідь. Кілька подібних питань і відповідей може бути дано в класі одночасно всім учням на окремих аркушах паперу або за допомогою комп'ютера, що дозволяє протягом декількох хвилин перевірити їхні знання. У цьому полягає позитивна сторона методу програмованого контролю.
Однак цей метод має і свої недоліки. Головним з них є те,
що з його допомогою можна перевірити лише окремі сторони засвоєння
досліджуваного матеріалу. Всією ж повноти і обсягу знань цей метод виявити не дозволяє. Втім, свої плюси і мінуси має кожен із розглянутих вище методів перевірки і оцінки знань. Контрольні письмові роботи корисні тим, що дають можливість перевіряти і оцінювати одночасно знання всіх учнів класу або групи, але вони вимагають багато часу і тому не можуть проводитися часто. Звідси випливає висновок: у системі навчальної роботи повинні знаходити своє застосування всі розглянуті вище методи перевірки та оцінки знань з тим, щоб забезпечити необхідну систематичність і глибину контролю за якістю успішності учнів.

2. Рейтингова система оцінки якості засвоєння навчального матеріалу
До прогресивних методів оцінки належить рейтинговий метод як спосіб оцінки знань, умінь і навичок. Застосування рейтингу є системою організуючою навчальний процес і активно впливатиме на його ефективність.
Рейтингова система оцінки враховує всю активну діяльність учнів, пов'язану з набуттям знань, умінь та інших показників, що формують особистісні якості учнів. Оцінка, що отримується за допомогою тесту, більш диференційована. У традиційних методах оцінки використовується чотирибальна шкалою («відмінно», «добре», задовільно »,« незадовільно »).
Результати тестування, завдяки особливій організації тестів, можуть бути представлені в диференційованих шкалах, що містять більше градацій оцінки. При цьому забезпечується висока точність вимірювань навчальних досягнень.
Оскільки рейтинг - шкала досягнень, то повинен бути стандарт вимірювання. Таким інструментом є правильно побудований і добре складений тест, який відповідає предмету навчання.
Рейтингова система - це не тільки оцінка рівня засвоєння знань, але й метод системного підходу до вивчення дисципліни.
3.Тестірованіе
За великим рахунком оцінити знання людини кількісно можна з таким же успіхом, як і виміряти його характер лінійкою. Але сучасна школа не може обійтися без оцінок. Оскільки неупереджене ставлення до людини неможливо, то оцінка його знань неминуче містить "емоційну складову", величина якої сильно залежить як від досвіду вчителя, так і від акторської майстерності відповідального. Взагалі найбільша об'єктивність притаманна оцінками, отриманими методом письмового тестування. Якщо підходити до проблеми оцінки знань як способупорівняння, то двом різним учням слід пропонувати однакові тести (питання) і обмежувати час роздуми. Тести повинні бути попередньо перевірені на досить великій групі хлопців. Обов'язкова при цьому і статистична обробка відповідей. До цього моменту їх навіть вважають не тестами, а тестовими завданнями, тобто питаннями, які мають недостатньо надійною "перевіряє здатністю". Чим більше тестів, тим надійніше оцінка знань. У серйозних випадках при оцінюванні знань дорослих використовують набір з 100 - 200 питань, обмежуючи час міркування над кожним. Це дуже серйозна перевірка, що вимагає хорошої підготовленості. Полегшений варіант цієї перевірки вже давно використовують у школах у вигляді екзаменаційних або залікових тестів. Якщо укладачі тестів добре знають реальну програму, а ще краще - зміст базового підручника (що буває нечасто), то оцінка виходить досить об'єктивною. Крім залікових або екзаменаційних тестів існують ще поурочні (робітники) тести для поточної оцінки знань учнів на кожному уроці. За своєю суттю ці два види тестів співвідносяться, як географічні карти великого і дрібного масштабу, відповідно. Саме поурочні тести вимагають до себе особливої уваги, так, при необхідності вони можуть замінити екзаменаційні. А ось зворотна заміна неможлива в силу поступовості проходження матеріалу. Складати поурочні тести неважко, але довго, і варто сказати про їх головні особливості.
1. Тести повинні бути "закритими", тобто мати варіанти відповідей.
2. Стислість. Питання має займати один рядок. Питання має бути абсолютно ясним.
3. Варіанти відповідей. Оптимальне їх число - 4 - 6, рідко - 8. Кожен варіант - не більше одного рядка.