ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Заходи, направлені на збереження озону в атмосфері

Захист озонового шару вимагає обмеження виробництва озоноруйнуючих речовин – перш за все, речовин з групи хлорфторвуглеців (фреонів). В кінці 1970-х – початку 1980-х років у ряді країн (США, Канада, Швеція і т. і.) активізувалися дослідження з проблеми озонового шару і навіть були прийняті заходи, обмежуючі виробництво і застосування фреонів. Так, в США в 1979 році був посилений контроль за виробництвом фреонів, використовуваних в аерозольних балончиках. Відповідно до Закону про чисте повітря були розгорнені роботи в області моніторингу стратосферного озону і оцінки наслідків зменшення його концентрації.

Незабаром стало очевидне, що зусилля окремих країн не можуть привести до скільки-небудь істотного поліпшення ситуації і потрібні скоординовані дії всієї світової спільноти. Про це, зокрема, йшла мова в резолюції, прийнятою Міжнародною конференцією з проблеми фреонів в 1979 році. Проте коли в грудні того ж року рішенням Ради ЄЕС було передбачено до 1981 року обмеження виробництва аерозольних товарів (що використовують фреон) на 30 % в порівнянні з рівнем 1976 року, то Франція, Італія і Великобританія чинили опір цьому рішенню. Вони заявили, що дане рішення може негативно позначитися на числі робочих місць і здатне внести розлад до загальної програми діяльності ЄЕС.

У травні 1981 року під егідою Програми ООН по навколишньому середовищу була створена експертна група для розробки проекту Міжнародної конвенції по захисту озонового шару. Найбільшу зацікавленість в розробці такого проекту виявили країни, розташовані в зоні високих широт, такі як Канада і скандинавські країни. Активну позицію зайняла також Австралія, на яку розповсюдилася загроза озонових дірок, що росли, над Антарктидою. Розвинені країни (США, Японія, Великобританія, Франція), яким через їх географічне положення озонові дірки полярних областей загрожували менше, зайняли обережнішу позицію. Їх більше турбували соціально-економічні труднощі, які могли виникнути в випадку ухвалення Конвенції. Ще меншу зацікавленість в проекті виявили країни, що розвивалися, які бачили в заходах щодо охорони озонового шару лише джерело нічим не виправданих матеріальних і фінансових витрат.

Експертна група працювала протягом трьох років і зуміла виробити підходи і принципи, що зближують позицію багатьох держав. Підсумкові матеріали (проект) були винесені на розгляд Конференції з охорони озонового шару в березні 1985 року у Відні. Конференція, в якій брали участь представники 37 держав, завершилася ухваленням Конвенції з охорони озонового шару. Угода мала "рамковий" характер, тобто фіксувала найбільш важливі зобов'язання сторін, складові юридичну основу для подальшого міжнародно-правового регулювання.

Останнє могло здійснюватися, наприклад, у формі додаткових протоколів, що конкретизують заходи по охороні озонового шару з урахуванням соціально-економічних особливостей різних держав-учасників угоди. Конвенція передбачала систематичні спостереження за станом озонового шару, співпрацю в правовій і науково-технічних областях, обмін інформацією. Конкретні заходи по обмеженню викидів хлорфторвуглеців передбачалося закріпити спеціальним протоколом, розробка проекту якого доручалася робочій групі під егідою ЮНЕП до 1987 року [4, с. 460 – 462].

В 1987 року в Монреалі (Канада) був підписаний протокол про скорочення виробництва фреонів. Його підписали 33 держави, які прийшли до угоди про 50%-кове скорочення виробництва і використання озононебезпечних фреонів до 1997 року [5, с. 37].

Через три роки (у 1990 році) в Лондоні відбулась планова конференція представників країн-учасників протоколу Монреаля, на якій раніше прийнята програма, скорочення виробництва фреонів було визнане недостатнім. Рішення даної конференції вимагали повного припинення виробництва і використання фреонів з високою, озоноруйнуючою здібністю до 2000 року; виключення зроблене лише для метилхлороформа, який відносно менш небезпечний для озонового шару. Його виробництво планувалось припинити до 2005 року. На Лондонській конференції був утворений спеціальний фонд допомоги країнам, що розвивалися, в їх переході на нові хімічні технології, безпечні для стану стратосферного озону.

У 1991 році 81 країна країни ЄЕС дали згоду ліквідувати виробництво фреонів до 2000 року [4, с. 462].

Наступним кроком повинна стати заборона на виробництво метилбромідів та гідрофреонів. Рівень виробництва перших з 1996 року заморожен в промислово розвинених країнах, гідро фреони повністю знімаються з виробництва до 2030 року. Розвиваючі країни до сих пір не взяли на себе обов`язків по контролю над цими хімічними речовинами.

У списку головних озонових "шкідників" безпорний пріоритет належить США, Японії та Великій Британії.

У 1997 р. виповнилося десять років з моменту підписання протоколу Монреаля. За цей час здійснювалася широка міжнародна співпраця по охороні озонового шару Землі. Завдяки узгодженим зусиллям міжнародного співтовариства за ці роки виробництво і споживання речовин, найбільш небезпечних для озонового шару, скоротилося більш ніж удвічі. Зупинено зростання вмісту в атмосфері озоноруйнуючих речовин. Учені вважають, що вже найближчими роками почнеться відновлення озонового шару.

Але й надалі необхідно:

1) проводити організацію спостережень, обліку і контролю змін стану озонового шару під впливом господарської діяльності і інших процесів;

2) встановлювати і дотримуватися нормативів граничне допустимих викидів речовин, що впливають на стан озонового шару;

3) регулювати виробництво і використання речовин, що руйнують озоновий шар;

4) застосовувати заходи відповідальності за порушення вказаних вимог

Список хімічних речовин та відходів виробництва, погано діючих на стан озонового шару атмосфери затверджується спеціально уповноваженими державними органами в області охорони навколишнього середовища [5, с. 38 – 39].

Висновки

Дослідження озонового шару почалися у 1930 р. Згодом вони були розширені, а для ведення спостережень була створена спеціальна мережа станцій ("мережа Добсона"). Вимірювання кількості стратосферного озону протягом 1980-1991 рр. з канадського супутника "Німбус-7" засвідчили, що швидкість руйнування озону становить 0,224 % на рік. За оцінками НАСА (США), з 1978 по 1990 рік його кількість в озоновому екрані скоротилася на 45 %. Через зменшення товщі озонового екрана та розриви в ньому зростає кількість ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі (за останні 10 років – на 10 %, а в Антарктиді, де стійко зберігається озонова діра, – на 40 %). Невелику озонову діру виявлено у Північній півкулі над Шпіцбергеном. її поява спричинила зростання ультрафіолетового фону на територіях, розташованих поблизу.

За даними "Грінпіс", зменшення товщі озонового шару на кожні 10 % спричинює збільшення кількості випадків захворювання раком шкіри на 300 тис. випадків, є однією з причин захворювання катарактою очей. Підвищене ультрафіолетове опромінення знижує імунітет, через що стають частішими і важчими інфекційні захворювання людей та сільськогосподарських тварин.

В Україні стан озонового екрана над її територією контролюють 6 спеціальних станцій (у Києві, Одесі, Борисполі, Богуславі, Львові та Феодосії). За їх даними, з 1980 р. озоновий екран над Україною стає менш потужним. Тому Україна приєдналася до Конвенції 1985 р. з охорони озонового екрана, зменшення кількості викидів і виробництва фреонів, інших речовин, що руйнують озон.

Література

1. Кемп П., Армс К. Введение в биологию. – М.: Мир, 1988. – 671 с.

2. Киселев В.Н. Основы экологии. – Мн.: Высшая школа, 2220. – 383 с.

3. Клименко М. О, Прищепа А.М. Моніторинг довкілля. – К.: Академія, 2006. – 360 с.

4.Марков Ю.Г. Социальная экология. – Новосибирск: Сибирское университетское издательство, 2004. – 544 с.

5. Новиков Ю.В. Экология окружающей среды и человек. – М.: Агентство "ФАИР", 1998. – 320 с.

6. Степановских А.С. Биологическая экология. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2008. – 791 с.

Размещено на Allbest.ru