ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття про загальнопізнавальні уміння і навички.

Серед багатьох чинників, які визначають характер і якість учнівської навчальної діяльності, провідне місце займає рівень пізнавальної діяльності школярів. Пізнавальна діяльність особистості проявляється в ініціативності і самостійності, ефективному засвоєнню знань, формуванню вмінь і навичок. Пізнавальні вміння і навички учнів виступають однією з невід’ємних і найголовніших частин процесу навчання. Коли вміння удосконалюються і автоматизуються, вони перетворюються у навички. По мірі оволодіння учнями знаннями та вміннями автоматизовані елементи з’являються в їхній усній та письмовій мові, при розв’язуванні навчальних задач тощо.

Достатньо вичерпної систематики пізнавальні уміння не мають. Ці уміння поділяються за ступенем їх узагальнення: конкретні уміння (або предметні), загальні вміння (або інтелектуальні), узагальнені вміння (уміння працювати з книгою, спостерігати, складати план тощо).

Дослідження переконують, що найбільшу цінність мають загальні вміння. Незалежність їхньої структури від того змісту, на який спрямована розумова задача, виступає вирішальною умовою, яка забезпечує широкий перенос цих умінь на різний зміст і в різні ситуації. Загальні уміння є обов’язковим компонентом пізнавальної діяльності при вивченні усіх навчальних дисциплін.

До загальнопізнавальних умінь належать: уміння аналізувати і синтезувати, порівнювати і узагальнювати, робити висновки, відокремлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами (тобто виконувати певні розумові операції).

Наявність вироблених пізнавальних умінь збагачує процес оволодіння знаннями. Вони дають можливість учням своїми силами виконувати пізнавальну роботу, що підвищує їх пізнавальні можливості, вселяє віру у власні сили, забезпечує оптимальні умови для самоствердження особистості, для формування пізнавальних інтересів. [Дидактичні умови формування загально пізнавальних умінь і навичок у молодших школярів (на матеріалі вивчення англійської мови).[Електронний ресурс . – Режим доступу: http://disser.com.ua/contents/3442.html]

Результатом пізння стають знання, уміння і навички.

Знання — це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання. Знання та дія тісно переплетені. Знання підіймають діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують упевненість людини в правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань. Крім знань, необхідними компонентами діяльності є вміння та навички. Співвідношення цих компонентів тлумачиться психологами неоднозначно: одні дослідники вважають, що навички передують умінням, інші вважають, що уміння виникають раніше навичок.

Крім того, неоднозначно тлумачиться і поняття вміння. Так, уміння інколи зводять до знання певної справи, розуміння послідовності її виконання. Однак це ще не є вміння, а лише передумова для його виникнення. Слід розрізняти елементарні вміння, які йдуть відразу за знаннями і першим досвідом дій, і вміння, які виявляються як майстерність у виконанні діяльності, яка виникає після вироблення навички. Елементарні вміння — це дії, що виникають на грунті знань у результаті наслідування діям або самостійних спроб і помилок в обходженні з предметом. Вони можуть виникати на засадах наслідування, із випадкових знань. Уміння — майстерність виникає на підґрунті вже вироблених навичок і широкого кола знань. Таким чином, необхідною внутрішньою умовою вміння є певна вправність у виконанні тих дій, з яких складається дана діяльність.

Уміння — це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність. Уміння являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, щонайменше в головних проміжних пунктах і кінцевій меті. Оскільки діяльність складається з різноманітних дій, то й уміння її виконувати складається з низки окремих умінь. Чим складнішою є діяльність, чим досконалішими є механізми та пристрої, якими необхідно керувати, тим більшою майстерністю повинні характеризуватися вміння людини.

Навичка — це дія, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою осягнення і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.

Навички є компонентами свідомої діяльності людини, які виконуються повністю автоматично. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.

У результаті неодноразового виконання одних і тих самих рухів людина має можливість виконувати певну дію як єдиний цілеспрямований акт, не ставлячи перед собою спеціальної мети свідомо підбирати для неї способи її виконання, не зосереджуючи спеціально уваги на виконанні окремих операцій.

[Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 528с. ]

Одними із ключових вмінь учнів початкової школи є загально навчальні вміння. Ця група умінь спрямована на формування в учнів спостережливості, аналізу, порівняння та узагальнення. Структурний аналіз указаних умінь дає змогу стверджувати, що одні з них є компонентами інших, складніших. Зокрема, аналіз виступає основою для порівняння, у процесі якого відбувається диференціювання ознак на спільні й відмінні, головні та другорядні. Отримані дані в результаті порівняння є змістовою основою для узагальнення. Таким чином, аналіз і порівняння — це обов’язкові структурні компоненти узагальнення. А розвиваються вказані вміння через спостереження, тобто шляхом цілеспрямованого, спеціально організованого сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності. [Кодлюк Я.П. Формування уміння вчитися // Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів / Упор. Савченко О.Я. — К.: Початкова школа, 2002. — С. 60-77.]

Мета формування загальнопізнавальних умінь у школярів-початківців полягає в тому, щоб вони розуміли, що таке ознаки предмета; вміли виділяти основні з них; визначати подібні та відмінні; узагальнювати предмети за вказаною ознакою тощо. Оскільки мислительних операцій багато, важливо знати, що їх об’єднує і в чому специфіка кожної . [Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. — К.: Абрис, 1997. — 416 с.]

Формування загальнопізнавальних вмінь на уроках «Я у світі»

Як і чим зацікавити учнів молодшого шкільного віку, щоб предмет був для них цікавим, потрібним, таким, коли на урок хочеться йти, а з уроку – ні. Напевно, найважливіше – створювати такі ситуації на уроці, щоб учні були постійно в пошуку і знаходили відповіді на різні питання. Найкраще для цього підходять уроки предмета «Я у світі».

Урок «Я у світі» необхідно будувати так, щоб на ньому учні мали можливість розмірковувати, досліджувати, аналізувати різні життєві ситуації, пропонувати різні шляхи розв’язання проблемних питань, робити висновки.

Проте, спостереження за роботою вчителів початкової школи показали, що в масовому досвіді цілеспрямоване формування загальнопізнавальних умінь і навичок молодших школярів, на жаль, майже не проводиться. Вчителі не завжди ставлять за мету сформувати в учнів загальнопізнавальні уміння на уроках «Я у світі», а обмежуються лише накопиченням фактичних знань. А це, у свою чергу, знижує розвивальну роль цих уроків, з одного боку, а з іншого — не сприяє розвитку у дітей інтересу до навколишнього світу.Тому у дидактиці і методиці початкового навчання важливим є визначення умов формування загальнопізнавальних умінь і навичок в дусі нового змісту навчання, розробка завдань із логічним навантаженням, розробка засобів їх методичної реалізації на уроках «Я у світі».

Дослідження учених-психологів і дидактів показують, що формувати пізнавальні уміння в молодших школярів можна різними шляхами. Спеціальної роботи на засвоєння суті конкретного мислительного прийому вчителі, як правило, не проводять, але діти певною мірою оволодівають ним через просте наслідування способів роботи вчителя й товаришів. За цих умов більшість учнів не піднімається до узагальнення пізнавальної суті прийому, розвиток умінь із віком ледь помітний. І тут доречно нагадати висновок психологів про те, що не можна формувати в дитини розумові операції лише під впливом її особистого індивідуального досвіду, бо це є неекономним шляхом, окрім того, загрожує виникненням шаблону мислительних процесів, що заважатиме дитині піднятися до узагальнення власних міркувань.

Учителям слід спеціально формувати у молодших школярів пізнавальні прийоми через поетапне оволодіння ними. Спочатку дітям пропонують підготовчі вправи, які допомагають їм набути досвід виконання елементарних операцій: виділення ознак, диференціювання істотного і неістотного, розчленування поняття, первинне узагальнення, тобто опанувати операції, без яких неможливе жодне із загальнопізнавальних умінь. Іншими словами, це — азбука мислення. [Коробко С.Л. Шестирічний учень. — К.: Знання, 1986. — 140 с.; 46]

Тривалість засвоєння умінь у різних формах залежить від рівня їх складності та від рівня підготовки дітей. Це зумовлює необхідність складання індивідуальних програм формування умінь для кожного класу.

Оскільки пізнавальна діяльність здійснюється на кожному уроці, то процес формування конкретного уміння «розподіляється» в структурі процесу навчання всього курсу. Тому є можливість вибирати найефективніші ситуації. А такими вони будуть, звичайно, тоді, коли процес формування уміння вводиться не штучно, а органічно поєднується з процесом оволодіння предметними знаннями. При цьому усвідомлюється необхідність, вагомість уміння для засвоєння змісту курсу «Суспільствознавство».

Слід виділити ще один важливий момент. Під час складання програми цілеспрямованого формування системи умінь враховується їх взаємопідпорядкування. Спочатку засвоюються елементарні дії, які потім поопераційно включаються в складніші дії. Отже, перш ніж формувати уміння порівнювати, необхідно, щоб діти навчилися аналізувати, виділяти подібні, відмінні та істотні ознаки і т. ін. [Леонтьев А.Н. К теории развития психики ребенка // Избранные психологические произведения: В 2-х т. — М., 1983. — Т. 1. — С. 156-312.]

Загальнопізнавальні вміння спрямовані на формування в першокласників спостережливості, аналізу, порівняння, узагальнення. Розвиваються вказані вміння через спостереження, тобто шляхом цілеспрямованого, спеціально організованого сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності. Мета, яку вчитель ставить перед собою при формуванні загальнопізнавальних умінь у молодших школярів, полягає в тому, щоб вони розуміли, що таке ознаки предмета; вміли виділяти основні з них; визначати подібні та відмінні; узагальнювати предмети за вказаною ознакою тощо.

Молодші школярі на різних уроках ознайомлюються з основними ознаками предметів: колір, розмір, форма, матеріал, смак, якості людей тощо.

З метою закріплення вміння аналізувати можна запропонувати дітям різні види завдань, які будуть активізувати мислитель ну діяльність.

У першому класі учні практично ознайомлюються з прийомом порівняння. Це вміння розвивається у наступні роки навчання. Порівнюючи предмети, діти виділяють подібні й відмінні ознаки, а потім за допомогою вчителя роблять висновок: порівняти — означає визначити, чим предмети схожі і чим відрізняються між собою. При цьому слід на практичному рівні донести до свідомості учнів, що порівнювати об’єкти можна лише за однорідними ознаками: форму — з формою, величину — з величиною тощо.

Щоб учні усвідомили пізнавальну сутність прийому порівняння, вчитель може разом з ними складати схему-опору:

Порівнюємо — зіставляємо, щоб знайти: однакове, подібне, відмінне.

До цієї схеми діти час від часу звертаються, самостійно порівнюючи різні об’єкти. З метою перенесення вміння порівнювати через певний час можно складати разом з учнями правила порівняння:

«Щоб порівняти, треба:

уважно розглянути предмети;

виявити ознаки кожного предмета;

зіставити відповідні;

знайти однакові, подібні, відмінні;

узагальнити результат порівняння».

Актуалізуючи це правило, варто раз у раз пропонувати учням розгорнуто порівняти явища, вчинки, малюнки, природні об’єкти тощо.

З метою формування загальнопізнавальних умінь доцільними є завдання на вилучення «зайвого», на добір узагальнюючої назви.

За аналогічною методикою формуємо й інші загальнопізнавальні вміння.

Наприклад, для формування вміння аналізувати доцільно пояснити учням суть уміння за такою схемою:

Аналізуємо ― розкладаємо, щоб визначити: ознаки, частини предмета. Аналіз є наскрізним умінням для всіх елементів навчальної діяльності, тому удосконалювати його можна і в спеціальних вправах, і в зв’язку з іншими пізнавальними вміннями.
Уміння виділяти головне для молодших учнів ― дуже складна мислительна діяльність. Доцільним є використання схеми - опори, що допоможе учням усвідомити суть самого терміну “головна ознака ”.
Головні ознаки завжди зберігаються, допомагають розпізнати предмети у будь-яких умовах.

Уміння виділяти головне передбачає таку послідовність дій учнів:

1) аналіз об’єктів;

2) розрізнення істотних і неістотних ознак;

3) узагальнення істотних ознак;

4) формулювання висновку;

5) усвідомлення способу виконання завдань.
Вміння узагальнювати ― об’єднувати словом чи реченням найважливіші ознаки, предмети, думки.

Це вміння передбачає таку послідовність дій:

1) аналіз ознак об’єктів;

2) встановлення між ними взаємозв’язків порівнянням;

3) виділення головних ознак;

4) їх об’єднання словом чи реченням;

5) формулювання загального висновку;

6) усвідомлення способу виконання завдання.
Оволодіти вмінням установлювати причинно-наслідкові зв’язки допоможе схема-опора.
Причина - те, що відбувається раніше, зумовлює зміни ― наслідки, які є обов’язковими і необов’язковими
Визначення причинно-наслідкових зв’язків доцільно здійснювати в такій послідовності:

· визначення, між чим саме треба встановити зв’язок;

· пошук і пояснення причини факту, явища подій;

· знаходження і пояснення наслідків;

· зіставлення причини наслідку;

· висновок;

· фіксація уваги на способі виконання завдання.

Уміння доводити може виступати і як самостійна дія, і як завершальний елемент виконання будь-якого іншого завдання.

Схема-опора:
Довести - підтвердити або заперечити думку - за допомогою добре відомого або очевидного.
Застосування цього вміння вимагає такої послідовності:

1. Встановлення мети доведення;

2. Виділення істотних ознак одиничного об’єкта;

3. Зіставлення їх з істотними ознаками тези, що доводиться;

4. Пошук фактів, що підтверджують чи заперечують загальне пояснення;

5. Висновок ― підтвердилось судження чи ні;

6. Фіксація уваги на способі доведення.

[Проблеми вдосконалення навчально-виховного процесу у початковій школі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://argo1.com.ua/46.htm]

Безумовно, схеми самі по собі не забезпечують пізнавальної діяльності учнів, вони — лише опора для переходу від міркування вголос, із підказкою вчителя, до мислення мовчки. Тому дуже корисно, щоб діти спостерігали, як думає сам учитель, тобто мали практичні зразки моделей мислення. Зокрема, добре подати учням зразок, як треба правильно міркувати під час розв’язання завдання, як описувати події, явища, об’єкти природи і т. ін. Не варто нехтувати роботою за зразком. Але способи використання зразка мають ускладнюватися: від прямої вказівки «роби, міркуй, виконуй так само, як я» до використання його як опори для перенесення знань у нову ситуацію, коли відбувається робота над зразком. Крім того, чим різноманітнішими зразками дій оволодівають учні, тим вільнішим і результативнішим буде їхній самостійний пошук, змістовнішими навчальні мотиви та інтереси.

Поступово ознайомлюємо учнів із пам’ятками, домагаючись, щоб вони стали надбанням власного досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятку застосовуємо для фронтальної роботи, а згодом її пропонуємо як інструкцію для самостійного розв’язування завдань.

Розчленування правила або способу дії на послідовні операції допомагає учням самостійно виконувати завдання. Такі записи організовують розумові й практичні зусилля дітей, привчають додержувати певної послідовності під час виконання роботи. Слід зазначити, що для учнів із різним рівнем підготовки використання зорових опор має різний зміст. Невпевнена, повільна дитина пришвидшує темп роботи, дивлячись на опору, для слабкої дитини — це підказка, для ледачої — об’єктивна потреба все ж таки вивчити. Схему-опору треба вміти «прочитати», тому будь-який новий знак, символ, який уводить учитель, має бути усвідомлений учнями. За абстрактним вони повинні бачити конкретну практичну чи розумову дію.

З огляду на вікові особливості молодшого школяра слушним і доцільним є використання в навчально-виховному процесі ситуативного моделювання. Це форма навчально-пізнавальної активності, її зміст полягає в умотивованому досягненні поставленої мети, забезпечення єдності та наступності різних аспектів процесу навчання. Ситуативне моделювання дозволяє моделювати життєві ситуації, робить навчання інтерактивним. Крім того, при розв’язанні життєвих ситуацій, у проектній діяльності учень набуває знань, які виходять за межі шкільного середовища, пов’язуючи учня з різними соціальними проблемами. Такі завдання дозволяють учням будувати свою діяльність на трьох стадіях — мотиваційній, операційно-виконавчій, рефлексивно-оціночній.

Провідним методом під час ситуативного моделювання може бути дидактична гра (рольові ігри та імітаційні ігри або симуляції). Цей метод допомагаэ формулювати висновки, встановлювати різного роду роду зв'язкки і відношення, виділяти головне, порівнювати дві ситуації.Разом з тим, ігри та ігрові ситуації є ефективним засобом стимулювання мовленнєвої діяльності учнів.

Для розвитку загально пізнавальних умінь школярів вчитель ставить перед собою цілі, які полягають у цілеспрямованому формуванні навчальної діяльності шляхом використання навчально-пізнавальних завдань і вправ, складених з урахуванням їх структурних компонентів — мотиваційного, змістового і процесуального.

Також завданням вчителя є сформувати умови, які забезпечують оволодіння першокласниками необхідними вміннями, і здійснюється через вибір і організацію змісту та відповідних методів навчання. Гуманістичні цінності освіти зумовлюють пріоритет особистісно орієнтованого навчання, найголовнішими ознаками якого є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності й гідності дитячої особистості. [Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. — 2002. — №1(91). — С. 4-6.]

Охарактеризовані вміння формуються у першокласників поступово. «Вказуючи вчителеві, чого вона ще не знає і не вміє, де потребує допомоги дорослого, дитина активно включає вчителя у власну навчальну діяльність, тобто стає не виконавцем, а справжнім суб’єктом навчальної діяльності». [Цукерман Г.А. Условия развития рефлексии у шестилеток // Вопросы психологии. — 1989. — № 2. — С. 39-46.]

Висновок

Проблема формування загальнопізнавальних умінь і навичок учнів початкових класів досі не знайшла глибокого і всебічного вивчення, хоча її наукове та практичне значення є незаперечними.

Загальнопізнавальні вміння і навички є складними способами дій, які формуються й активно функціонують у системі більшості навчальних предметів. Ці уміння і навички засвоюються учнями у процесі діяльності учіння, виступають і як результати цієї діяльності, і як необхідна передумова подальшої діяльності учіння.

Реалізація методів і прийомів навчання передбачає активне й свідоме нагромадження, а відтак − і узагальнення вражень із різних джерел, доцільну організацію самостійної й пошукової діяльності учнів. Це сприятиме пізнанню самими учням свого довкілля і самовизначенню у ньому, дасть можливість формувати у них елементарні навички дослідницької роботи, співпраці з іншим людьми і виробляти зацікавлене практичне ставлення до пізнаваних об’єктів.

Чим більше вправ на осмислення себе, своїх перспектив, тим гнучкішою й еластичнішою стає психіка дитини, тим успішніше вона входить у соціальні зв’язки.