ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СЛОВНИКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

ТЕМА 10. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СЛОВНИКА ДІТЕЙ

(Лекція – 2 год.)

План

1. Особливості засвоєння слова в дошкільному віці

2. Завдання і зміст словникової роботи в різних вікових групах дошкільного закладу

3. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Основні поняття: формування дитячого словника, слово, семантика, лексика, епітети, дидактична розповідь, лексична робота, синоніми, антоніми, багатозначні слова, лексична компетентність.

Література

Основна:

1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах: підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш; за ред. А. М. Богуш. – Вид. 2-ге, доповнене. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2015. – С. 366-396.

Додаткова:

1. Богуш А. Дошкільна лінгводидактика. Підручник для ВНЗ / А. Богуш, Н. Гавриш - К.: Вища школа, 2011.

2. Богуш А. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей /А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик. - К.: Слово, 2006.

3. Богуш А. М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти: Програма та методичні рекомендації. - Харків: ВОТ «Ранок»,2011.

4. Крутій К. Л. Формування граматично правильного мовлення в дітей дошкільного віку: Монографія / К. Л. Крутій. - Запоріжжя: ЛІПС, 2004.

5. Психологія мовлення та психолінгвістика. Нав. Пос. Для студентів вищих навч. закладів / Калмикова Л.О., Калмиков ГВ., Лапшина І.М., Харченко Н.В.; За заг. ред. Л.О. Калмикової. - К.: Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут, в-во «Фенікс», 2008.

6. Родари Д. Грамматика фантазии или введение в искусст- во придумьівания историй / Д. Родари. - М.: Прогресе, 1990.

7. Алексеева М. М. Методика развития речи и обучения родному языку дошкольников: Учеб. пособие для студ. / Алексеева М. М., Яшина В. И.- М.: Изд. центр Академия, 1997.

Види діяльності та поточного контролю на занятті:

Ø ведення конспекту лекції

1. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСВОЄННЯ СЛОВА В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ.Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є словникова робота.

Під час роботи над словом діти:

¾ засвоюють його лексичне та граматичне значення;

¾ вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв’язний текст;

¾ свідомо обирають зі словникового запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише граматично правильним, а й виразним.

У слові треба розрізняти значення і смисл, що виявляють і уточнюють його у певному мовленнєвому контексті.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного, а утворюють єдину лексичну систему, кожна одиниця якої пов’язана з іншими одиницями різними відношеннями як за значенням, так і за формою.

Аналіз природи слова та його особливостей, засвоєння дітьми лексики дає можливість виокремити в лексичній роботі з дошкільниками два важливих аспекти.

Перший — пов’язаний із засвоєнням дитиною предметної співвіднесеності зі словом, що відбувається в процесі пізнавальної діяльності та реалізується у логіці предметних зв’язків і відношень.

Другий аспект виявляється у засвоєнні слова як одиниці лексичної системи, його зв’язків з іншими лексичними одиницями. Особливе значення тут має ознайомлення дітей з багатозначними словами, образними словами й виразами, розкриттям їх семантики, тобто розвитком смислової сторони слова.

Кількісно словник дошкільника змінюється швидкими темпами. Дошкільне дитинство — єдиний період у житті людини, що характеризується такими змінами щодо лексичного складу. Водночас розвиток словника залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Отже, інформація щодо кількісного складу словника дітей на різних вікових етапах у літературних джерелах не завжди збігається. Крім того, індивідуальні розбіжності в цьому віці дуже істотні.

Однак важливим є не кількісне накопичення словника, а його якісний розвиток,адже усвідомлення дитиною значення слів позначається на загальному рівні її психічного розвитку, зокрема на інтелектуальному.

Значення слів у мовленні дитини динамічні. За визначенням Л. Виготського, поняття, позначене словом.

У старшому дошкільному віці відбувається активне формування орієнтацій щодо смислу слова, що є необхідною умовою повноцінного мовленнєвого розвитку та засвоєння дитиною значення багатозначних слів. Складність у розумінні дошкільниками багатозначного слова пов’язана з відсутністю єдиного усталеного значення, необхідністю контексту, залежно від якого значення слова може змінюватися.

Семантичний розвиток старших дошкільників пов’язується також із засвоєнням смислових відтінків слів.

У старшому дошкільному віці у дітей формується свідоме ставлення до слів з переносними значеннями — метафор, фразеологізмів, інших образних слів і словосполучень.

Словник дошкільників збагачується також за рахунок придуманих ними слів: потилиця — п’яти, на нозі — нігті, на руці — рукті, плавники(у значенні плавки), покахкував(наївся), пластилін — це ліпин.

2. ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ В РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУПАХ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ.Якщо звернутися до історії цього питання, то вперше завдання щодо словникової роботи з дошкільниками визначила Є. Тихєєва у праці «Розвиток мовлення дітей». Вона вважала формування словника - головним напрямом мовленнєвої роботи з дітьми дошкільного віку і запропонувала чітку систему завдань, методів і прийомів засвоєння ними слів. Пізніше російські методисти М. Коніна та О. Соловйова уточнили й доповнили окремі аспекти проблеми лексичного розвитку.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики:

ü збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок засвоєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі;

ü якісне засвоєння лексики що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене;

ü активізація словника —застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях.

Завдання збагачення словникового запасув дошкільному віці неможливе поза пізнавальною діяльністю дітей. Однак нерідко буває, що почуте від дорослих чи однолітків нове слово миттєво підхоплюється дитиною і у вигляді звукової гри промовляється на різні лади, недоречно включається у різні смислові контексти.

Завдання збагачення словникового запасу новими словами передбачає представлення не лише звукової будови (правильного звучання) слова, а й смислової його реалізації відповідно до контексту, а потім усвідомлення значення виокремленого слова.

Науковці наголошують, що діти насамперед засвоюють побутову лексику: назви частин обличчя, тіла; назви іграшок, посуду, меблів, їжі (А. Богуш, В. Логінова, І. Неіюмняща, В. Яшина). Поступово словник дитини збагачується у зв’язку з ускладненням процесу пізнавальної діяльності природознавчою, суспільною, емоційно-оцінною лексикою, словами, що позначають час, простір, кількість, величину. У граматичному відношенні це — іменники, дієслова, прикметники, прислівники, числівники, займенники тощо.

З обов’язкового лексичного запасу дитини дошкільного віку можна виокремити такі основні групи:

I. слова, що позначають конкретні поняття — назви дій, предметів, ознак, якостей;

II. слова, що позначають абстрактні, видові, родові, узагальнювальні поняття. Засвоєння цієї групи слів можливе лише на основі формування знань понятійного характеру, тобто засвоєння слів першої групи;

III. значення багатозначних слів, антонімів, синонімів, смислових відтінків слів і словосполучень;

IV. образні слова та слова з переносним значенням.

Щоб зорієнтувати вихователів на самостійне складання словників, у методичному посібнику М. Алексєєвої та В. Яшиної наведено такі критерії добору слів:

· комунікативна доцільність уведення слів у словник дітей;

· необхідність слова для засвоєння змісту речень, висловлювань, текстів, передбачених програмою для дошкільних закладів;

· частота вживання слів у мовленні дорослих, з якими контактують діти;

· значення слів для реалізації виховних завдань;

· вживання слова, його доступність за лексичними, граматичними, фонетичними особливостями, за ступенем узагальнення;

· врахування рівня оволодіння лексикою рідної мови дітьми певної групи;

· значення слова для розуміння дітьми певного віку змісту художніх творів;

· добір слів, що належать до різних частин мови.

Сучасна дошкільна лінгводидактика визначає низку принципів словникової роботи на етапі дошкільного дитинства:

Ø принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мисленняпередбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності;

Ø принцип взаємозв’язку слова і попереднього уявленняконкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнавальної й мовленнєвої активності;

Ø принцип взаємозв’язку усіх завдань словникової роботина кожному занятті та здійснення активної словникової роботи під час виконання усіх розділів програми як на заняттях, так і під час режимних моментів;

Ø принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку

Ø принцип активної пізнавальної діяльності дітей у засвоєнні слова;

Ø принцип національної спрямованості словникової роботи.

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СЛОВНИКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять (первісне і поглиблене):

1) первісне ознайомлення з предметом (на заняттях потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? Увідповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина. Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

2) поглиблення знань про предмети (на заняттях формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):

v пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

v предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

v додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;

v діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

Ø ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

Ø сприйняття частин, деталей предмета;

Ø знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає);

Ø визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сформульовані В. Логіновою:

ü дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ін.;

ü сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмотивований процес пошуково-екслериментальної діяльності (наприклад, ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбуватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;

ü розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою запитань про очевидне;

ü багаторазове повторення вихователем назви предметів, дій у моменти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;

ü використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість дій;

ü формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів вихователя;

ü чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мовленнєвими;

ü активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, погладжування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);

ü порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;

ü поступове формування цілісного уявлення про предмет, його призначення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.

Методи і прийоми роботи над смислом слова.Найпоширенішими прийомами є лексичні вправи:

· добір епітетів до предмета — передбачає називання предмета, об’єкта, наприклад, до слова собакастарші дошкільники добирають епітети: великий-маленький, кудлатий, розумний, кусючий, злий-добрий, старий-молодий, веселий;

· визначення предмета (об’єкта) за епітетами. Вихователь пропонує дітям відгадати об’єкт за такою характеристикою: зелена, кучерява, струнка, білокора, духмяна. Діти відгадують — береза. У складанні таких загадок беруть участь і самі діти, добираючи слова, що визначають предмет (об’єкт), дію (дієслова). Вітер що робить? (Завиває, пил здіймає, листя зриває, вітрила надуває, крутить колеса млина, освіжає, хмари ганяє.) Що робить кінь? собака? курка? Добір слів, що визначають дії, назви предметів, наприклад: на небі сяє, землю зігріває, темряву розганяє, освітлює. Що це? (Сонце)Аналогічно діти добирають до поданого слова назви дій відповідних слів-об’єктів дії: хто і що плаває? хто і що гріє? хто і що літає?; добір обставин: вчитися можна як? — добре, наполегливо, старанно, успішно, довго, багато та ін.

Дидактична розповідьдитини передбачає вставляння пропущених слів, вживання дітьми різних частин мови. Вихователь проговорює речення, в якому відсутні окремі частини, заохочує дітей закінчити його; діти вставляють підмет, присудок, пояснювальні слова тощо.

Пропонуючи дітям подібні речення, треба добре обміркувати їх зміст. Речення не повинно бути дуже простим, але й не занадто складним. Якщо діти усвідомлюють зміст кожної фрази, вихователь застосовує наочність, добре знайомі й цікаві предмети чи об’єкти. Після таких вправ навіть маленькі діти починають активно працювати на заняттях.

Лексична робота, яку проводить вихователь, спрямована передусім на систематизацію знань дітей і паралельне впорядкування лексичного поля навколо окремого слова, що сприяє системному збагаченню словника дітей. Так, лексичні ігри на добір слів до заданого слова, за смислом та, навпаки, добір потрібного слова за названими словами спрямовані на реалізацію саме таких завдань. Наприклад, вихователь називає предмет, а діти визначають його складові частини: потяг —паровоз, платформи, вагони; дерево —стовбур, гілки, сучки, листя, бруньки та ін. Або вихователь ставить перед дітьми завдання: за частинами визначити ціле, наприклад: циферблат, стрілки, маятник. Що це? Або: три поверхи, стіни, фундамент, під’їзди, двері, вікна. Що це?

Лексичний розвиток дитини відбувається не тільки шляхом поповнення словникового запасу. В процесі пізнавальної, ігрової діяльності, у спілкуванні з людьми уточнюються уявлення дітей про ті чи ті поняття, поглиблюється розуміння дитиною значення слів та їх смислових відтінків. Значна роль у цьому процесі належить спеціально організованій лексичній роботі. Так, готуючись до заняття, педагог виокремлює ключові поняття, навколо яких розгортатиметься пізнавальна діяльність дітей, спрямовує їхню увагу на осмислення значення цих слів, формує відповідне лексичне поле. Діти навчаються точності й доречності слововживання, оскільки більшість значимих слів у нашій мові полісемічні.

Методика ознайомлення дітей з багатозначними словами, синонімами й антонімами.

На початковому етапі навчання вихователь звертає увагу дітей на слова, які звучать однаково, але позначають зовсім різні предмети, дії — це багатозначні слова. Діти знайомляться з багатозначними словами, що висловлюють конкретні поняття (ручка, ніжка, хвіст, ніс, шапкатощо), знайомі дії (терти, ходити, бити, летіти).Усвідомлення явища багатозначності відбувається в ігровій формі (шкільна ручка, ручка кошика, ручка портфеля, ручка у ляльки, міцна рука, дверна ручка, тримати чайника за ручку, тепла мамина рука).

На наступному етапі обсяг багатозначних слів та омонімів, з якими педагог знайомить дітей, поширюється з уведенням нових слів, якими позначаються конкретні поняття (ключ, крило, хата, вухо, коса),або з уведенням інших частин мови: дієслів (лити, бігти, бити, нести),прикметників (золотий, зелений, солодкий, великий), прислівників (легко).На цьому етапі діти ознайомлюються також з іншими властивостями полісемії, вчаться добирати слова, враховуючи принцип їх лексичної сполучуваності.

Ефективним є також прийом командного змагання.Вихователь пропонує дітям об’єднатися в команди. Кожна команда на великому аркуші паперу малює все, що можна назвати, наприклад, словами хата, будинок.Після виконання завдання діти порівнюють свої малюнки, називаючи інші значення слів: хатка, будинок, дім.Щоб допомогти дітям пригадати значення цих слів, вихователь використовує загадки.

У старшому дошкільному віці робота з багатозначними словами ускладнюється, оскільки дітей знайомлять не лише з прямим, а й переносним значенням багатозначних слів: солодкий,тобто лагідний; золоте серце —дуже добрий.

У цей період у лексиці дітей з’являються слова не тільки конкретного змісту (чистий, добрий, цілий; сісти, впасти, текти, колоти, рости; сорочка, стрічка, голка тощо). Діти починають поступово використовувати їх у самостійних зв’язних висловлюваннях, складають невеличкі розповіді, казки, передаючи різноманітні образи, значення багатозначних слів. У мовлення дітей вихователі вводять більше слів з переносним значенням. Для цього використовують невеликі за розміром вірші та інші художні твори. Наприклад, вірш А. Качана «Дві качки» дає дітям змогу усвідомити різні значення слова качка —птах і хитавиця.

Методика лексичної роботи в процесі ознайомлення з художнім словом.Специфіка лексичної роботи визначається насамперед жанром і тематикою художніх творів, а також рівнем підготовленості дітей до художньо-естетичного сприймання. На заняттях з художнього читання і розповідання лексична робота може плануватись і здійснюватися на початку заняття.

Перед заняттям вихователь ознайомлюється з текстом і виділяє нові, складні для розуміння слова, які, на його думку, є важливими для правильного сприйняття й усвідомлення дітьми змісту, ідеї твору. Потім він або пояснює значення нового слова, або супроводжує пояснення демонстрацією предмета чи його зображення. Це особливо важливо тоді, коли у дітей незначний літературний досвід.

У старшому дошкільному віці зміст, ідея літературного твору ускладнюються. Отже, перед вихователем постає завдання підвести дітей до їх усвідомлення. Тому основну увагу він зосереджує на значенні ключових слів.

Словникова робота може відбуватись і під час читання та розповідання літературного твору. Так, попереднє ознайомлення педагога з текстом дає змогу виділити 3-4 слова, що роблять незрозумілим зміст прослуханого. До цієї категорії належать передусім застарілі слова, архаїзми. Щоб не порушувати цілісність сприйняття твору, доцільно застосовувати лише прийом синонімічної заміни. Тому після промовляння незрозумілого слова вихователь, без додаткових пояснень, одразу називає слово-синонім, що більш зрозуміле дітям.

Основну словникову роботу (уточнення значень слів, активізацію словникового запасу) планують і проводять після читання чи розповідання літературного твору, під час бесіди за змістом. Починаючи із середньої групи, крім запитань за змістом тексту бажано використовувати запитання щодо його форми, засобів образності, виразності. Вихователь з’ясовує у дітей, як вони зрозуміли той чи той вислів.

Лексичну роботу на матеріалі поетичних текстів вихователь організовує інакше. Художні словесні образи дитина зрозуміє лише тоді, коли вона матиме нагоду наочно сприймати їх.

Формування лексичної компетентності передбачає збагачення словника дітей образними виразами, взятими з художніх текстів, — приказками, фразеологічними зворотами, метафорами, епітетами, порівняннями; навчити розрізняти пряме й переносне значення слів та словосполучень, їх узагальнювальний зміст. Метафоричність та експресивність, притаманні фразеологізмам, приказкам, прислів’ям, роблять мову не лише яскравішою, живішою, а й виховують у малюків любов до краси української мови, сприяють формуванню громадянських почуттів.

Вихователь знайомить дітей з фразеологізмами, привертає увагу до незвичайних висловів, допомагає осмислити їх значення, готує до сприймання й усвідомлення складних поетичних образів літературних і фольклорних творів. Враховуючи мовленнєвий досвід дітей, і те, що в розумовому мовленні вони зустрічаються з російськими та українськими фразеологізмами, вихователь повинен проводити цю роботу паралельно як рідною, так і іншою мовою. У цьому разі педагог застосовує тематичний принцип добору фразеологізмів, приказок і прислів’їв до художніх текстів, мовленнєвих занять, мовних ситуацій, адже найважливішою ціннісною їх характеристикою є доцільність використання.

У старшому дошкільному віці активний словник дітей поповнюється новими фразеологізмами, прислів’ями та приказками. Вихователі намагаються активізувати вживання образних виразів, засвоєних у попередніх групах, дітей навчають усвідомлювати значення та вживання фразеологізмів, приказок, прислів’їв (двічі літа не буває; бігти, не відчуваючи ніг; болотом закидати; брудними руками; тримати язика за зубами; і пальцем не кивнути; сам собі пан; рукою подати; наче кіт наплакав; мов муха в окропі; наче й не було; як на голках; що посієш, те й пожнеш; що вранці не зробиш, того ввечері не здоженеш; усіх би перегнав, та бігти боюсь).

Ефективним є й такий прийом навчання, як художній аналіз прислів’їв та приказок.Вихователь пояснює етимологію вислову, якщо це доступно розумінню дітей і співвідноситься із заняттям або життєвою ситуацією. Добір фразеологізмів приказок і прислів’їв до сюжетного малюнка поглиблює сприйняття зображення, усвідомлення змісту, дає змогу дитині зіставити малюнок зі змістом словесного виразу.

Старші дошкільники вже можуть складати невеликі за обсягом оповідання, казки. Вони пригадують історії, що трапилися з ними і які відповідали б змісту фразеологізму, прислів’я чи приказки. Наприклад, вихователь пропонує дітям: «Складіть невеличку казку, в якій можна було б сказати.., або пригадайте випадок, до якого підійшло б таке прислів’я…».

На наступних етапах навчання, коли мовний досвід дітей збагатиться, розшириться запас образних висловлювань, фразеологізмів, прислів’їв, коли у дошкільнят сформується потреба у наданні своїм висловлюванням яскравості, точності, виразності.

Процес ознайомлення дітей зі значенням фразеологізмів, значенням прислів’їв і приказок розпочинається в дошкільному віці, тому діти відчувають багато труднощів. Отже, вихователь має пам’ятати: кількість і якість засвоєних дитиною образних висловів зумовлюються доречністю їх вживання, оскільки дитині ці вирази стають зрозумілими із самої ситуації, в якій було вжито складне слово чи вислів.