ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПОРУШЕННЯ ЗОРУ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

12 3

План

1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема.

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення.

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції у спеціальних закладах.

4. Організація допомоги учням з порушеннями зору в умовах загальноосвітньої школи.

Література

1. Вавіна Л. С Розвиваємо у дитини вміння бачити: від народження до 6 років - поради батькам / Л. С. Вавіна, В. М. Ремажевська. - К.: Літера ЛТД, 2008 - 128 с.

2. Ермаков В. П. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушением зрения : справочно-методическое пособие для учителя / В. П Ермаков, Г. А Якунин - М.: Просвещение, 1990 - 223 с

3. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку – К., 2008 – 24 с.

4. Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития/ сост. В. М. Астапов, Ю. В. Микадзе – СПб.: Питер, 2001 - 384 с.

5. Синьова Є. П. Гифлопсихолопя: підручник – Є.П. Синьова. – К.: Знання, 2008 - 365 с.

6. Специальная психология : учебное пособие для студентов высших учебных заведений // под ред. В. И. Лубовского - М. : Академия, 2006 - 464 с.

7. Федоренко С. В. Тифлодидактика : навчальний посібник для студентів ВНЗ / С. В. Федоренко. — К. : НПУ ім. М. П Драгоманова, 2009. — 144 с.

ПОРУШЕННЯ ЗОРУ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Зір (від лат. visus — зір) — це здатність організму сприймати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зорового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зоровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових Структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленості, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі.

Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів , підкіркових і кіркових) Периферійна частина зорового аналізатора — це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним (сльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.

Найбільшу кількість інформації про навколишній світ людина отримує через зір. Саме він виступає тією аналізаторною мовою, яка дозволяє отримати найбільше вражень про навколишні предмети і явища. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо за допомогою зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною мірою залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття забезпечують людину найбільш диференційованими відомостями те, що її оточує.

Гострота зору - це здатність ока розрізняти дві точки, що розрізняються, як окремі при мінімальній відстані між ними. Гострота перевіряється за допомогою спеціальних таблиць, що містять 12 рядків букв, малюнків або спеціальних знаків Наприклад, у дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зображені різні предмети . Співвідношення знаків кожного наступного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору 0,1- Величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5°, а окремі його елементи (штрих або розрив) — в Г. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі предмета під кутом зору в Г, розглядається як нормальна. Вона дорівнює 1,0. Для перевірки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком пальців. Якщо досліджуваний не розрізняє пальців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його гострота зору визначається як світловідчуття з правильною проекцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від темряви, його гострота зору дорівнює 0. Ступінь порушення гостроти зору є однією з основних ознак, згідно з якою формується контингент шкіл для дітей зі зниженим зором.

Лікар-офтальмолог окрім гостроти зору перевіряє й інші його функції. Зокрема, за допомогою спеціальної вимірювальної лінійки визначається рефракція; тонометром вимірюють очний тиск. Для повного визначення стану зору досліджують поля зору (периметрія), передній відділ ока; оглядають очне дно (офтальмоскопія). За потребою проводять додаткове ультразвукове дослідження очей.

Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигматизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зорового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уроджені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очей у дітей є вродженою.

Тифлопедагогіка — (від гр. typhlos — сліпий) — це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору. Тифлопедагогіка є частиною спеціальної педагогіки, в завдання якої входить розробка наступних основних проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору та аномалій психічного і фізичного розвитку при цих порушеннях; шляхи і напрямки проведення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи з даною категорією осіб; вивчення умов формування та розвитку особистості осіб з даним відхиленням у різні вікові періоди їхнього розвитку.

Необхідно зазначити, що до теперішнього часу у світовій літературі, присвяченій дослідженням порушень зору, не сформувалось єдиного погляду на те, чи близька психіка сліпої дитини і психіка дитини з нормальним психофізичним розвитком. Зараз існує два погляди на цю проблему.

Перший з них приймає за вихідне положення у психічному розвитку дефект зору, його функціональне значення і вплив на весь хід розвитку, що призводить до недооцінки можливостей компенсації дефекту за рахунок інших сенсорних систем. Наявність особливостей психічного розвитку дітей з порушеннями зору відмічали ще на початку XX століття. Перебільшення цієї специфіки призвело до того, що пропагувалось твердження про необхідність створення особливого мовлення сліпих, яке б відрізнялось від мовлення людей, які бачать, а в деяких випадках робились неправомірні висновки про те, що в результаті ізольованого життя сліпих створюється особливий тип людей. Ці автори стоять на позиції створення специфічного стандарту психічного розвитку, як правило значно нижчого порівняно зі стандартом для людей, які бачать (Хайес, 1953; Тиллмен, 1967; Уліз, 1970 та інші).

Інша група науковців (Т. Катсфорт, 1951; Максфілд, 1963; Й. Уільямс, 1968; М. Тобін, 1972; М. І. Земцова, В. М. Коган, А- Г. Литвак, Л. І. Солнцева), прослідковуючи динаміку психічного розвитку дітей молодшого віку, дійшли переконання, що помітна різниця в загальному психічному статусі між дітьми з нормальним психофізичним розвитком і дітьми з порушеннями зору поступово згладжується внаслідок покращення динаміки психічного розвитку дітей з відхиленнями. М. Тобін (1972) вказує, що у кожній віковій групі краща дитини з групи незрячих може випередити у своєму розвитку дітей з нормальним зором.

Часткова або повна втрата зору відображається на розвитку психічної діяльності, викликаючи кількісні і якісні її особливості. Кількісні особливості проявляються головним чином у сфері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування кількості зорових відхилень, образів уяви тощо.

Якісні особливості проявляються практично у всіх сферах діяльності. Зокрема, змінюється система взаємодії аналізаторів, зникають особливості у формуванні образів уявлень, понять, уявлення, порушується співвідношення образного і понятійного у розумовій діяльності. Порушення зору відображаються на фізичному розвитку особистості через зниження її явності, невмінні виконувати частину рухів, наявності моторної загальмованості, зниження через відсутність тренування м'язової сили тощо.

Причини виникнення якісних особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора полягають в тому, що:

- по-перше, послаблюються або повністю порушуються зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взаємодії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвого пізнання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичний контроль, який відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одночасно і виконує рух, і контролює його. Таким чином, глибокі порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебудовується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;

- по-друге, при глибоких порушеннях зору сітківка ока менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного залишкового зору загальмовує розвиток активного дотику;

- по-третє, найважливішою причиною недостатньої повноти і точності відображення при порушеннях зору є зниження пізнавальної активності.

12 3