ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Як навчитися правильно слухати

ТЕМА 13. УМІННЯ СЛУХАТИ

Активне слухання як необхідний елемент спілкування соціального працівника.

Нерефлексивне слухання

Рефлексивне слухання

Як навчитися правильно слухати

Слухання є однією з основних ланок процесу спілкування. Від його ефективності залежить ефективність спілкування.

Воно ефективне тоді, коли йде безперервне оцінювання сказаного співрозмовником і вами. Необхідно вміти також "слухати" самого себе.

Будь-яка ділова розмова повинна викликати в учасників зацікавлення. Інтерес — це емоційний прояв пізнавальних потреб особистості. Він викликає увагу, активне мислення. Якщо вам вдається втримати інтерес співбесідника до розмови, до даної теми, то його мимовільна увага поступово перейде в післядовільну.

При цьому необхідно пам´ятати, що в діалозі, при безпосередньому слуховому сприйнятті співрозмовника, зменшується значення слів, збільшується роль ситуації, міміки, тестів, інтонації, саме тому мова, що звучить, є простішою, доступнішою.

Але існують норми зовнішнього прояву почуттів у діловому спілкуванні. Стриманість в інтонаціях, силі голосу, у міміці та жестах впливає на співрозмовника сильніше, ніж нестримані оклики, гучний голос, надмірна жестикуляція.

Зарубіжні психологи класифікують процес слухання так:

• слухання для задоволення своїх інтересів і потреб (побутова розмова, кіно, театр, теле- і радіопередачі);

• слухання як процес навчання;

• слухання як процес, під час якого одночасно відбувається аналіз і оцінювання почутого;

• слухання — тяжка робота, яка поглинає стільки ж енергії, як і мова.

"Чути" — фізично сприймати звук (на звичні звуки людина навіть не реагує: постійний шум машин для жителя міста чи природні звуки для сільського жителя).

"Слухати" — сприймати звуки певного змісту, включає в себе вольовий акт і вищі розумові процеси.

Людина швидко звикає до шуму. Але шум спричинює стрес, що впливає на діяльність, зокрема, розумову. У шумних умовах ми думаємо і приймаємо рішення повільніше, робимо більше помилок.

Слухання — це активний процес, який стає можливим у результаті різної швидкості усного мовлення і розумової діяльності слухача. Зазвичай люди говорять зі швидкістю 125 слів за хвилину, а людина може сприймати мову зі швидкістю до 400 слів за хвилину. Така різниця між швидкістю мови і можливостями розумової діяльності може стати причиною неуваги, особливо коли говорять повільно чи нецікаво.

Щоб почути, вислухати, необхідно заплатити увагою.

Слухання — активний процес і в тому значенні, що ми поділяємо зі співрозмовником відповідальність за спілкування. (Один із філософів якось сказав: "Правду можуть висловити двоє — один говорить, інший слухає").

Слухання — активний процес і в тому значенні, що воно потребує деяких навичок, здібностей.

Зовнішнім несвідомим проявом уважного слухання є відповідна поза: повернутися обличчям до того, хто говорить, і встановити з ним візуальний контакт.

Слухати і сприймати означає не відволікатися, підтримувати постійну увагу, постійний візуальний контакт і використовувати позу як засіб спілкування.

Поза може висловлювати не тільки бажання, а й небажання слухати і спілкуватися. Якщо співрозмовник трішки нахилився вперед і схвально дивиться на вас, цим він говорить: "Я весь — увага". Якщо ж він недбало розвалився в кріслі, то він явно не зацікавлений у спілкуванні. Схрещені на грудях руки означають, як правило, оборону, тобто небажання спілкуватися на цю тему. Якщо співрозмовник малорухливий, до того ж ще й не дивиться на того, з ким говорить, то швидше за все, він уже давно думає про інше.

Стиль слухання відображає нашу особистість, характер, інтереси, манеру говорити й слухати, індивідуальність. За результатами даних лікарів-психологів, найрозповсюдженішими відповідями є реакції-оцінки, менш розповсюдженими (за силою реакції) є відповіді-пояснення, підтримка, уточнення. Чуйність чи розуміння зустрічаються досить рідко.

Стиль слухання визначається також службовим становищем. Зазвичай уважніше слухають тих, хто займає вищу посаду.

Стиль слухання визначається тим, хто наш співрозмовник: чоловік чи жінка.

"Ефективне слухання є вміння видобувати корисні відомості в умовах усного спілкування. Вважається, що вміння слухати співрозмовника - один з критеріїв комунікабельності людини. Не більше 10 відсотків людей вміють вислухати співрозмовника, у той час як для встановлення контакту роль слухача дуже важлива. Основними недоліками при слуханні є бездумне і уривчасті сприйняття, а також аналітична вузькість (невміння встановлювати зв'язки між змістом повідомлення і фактами реального життя) ".

"Уміння слухати є великим даром і запорукою успішності не тільки психолога або психотерапевта, а й соціального працівника. Тому йому необхідно враховувати ряд правил, дотримання яких дозволить сформувати в собі слухача:

1. Активна поза слухача. Встановлено, що зібрана поза допомагає зосередитися, і навпаки, розслаблена поза негайно викликає зниження уваги та розумової діяльності (фізична розслаблення негайно веде до розумової).

2. Стійка зосередженість слухача. Стійка зосередженість припускає, що слухач утримує погляд на тому, хто говорить. Це допомагає не тільки підтримувати зосередженість уваги, але й отримати додаткову інформацію, спостерігаючи за очима, мімікою, жестами того, хто говорить. Помічено, що половина інформації полягає не в тому, що сказано, а в тому, як сказано. Крім того, стійка зосередженість допомагає зрозуміти сенс, достовірність і цінність інформації, мотиви та можливі спонукання мовця, його модальність.

3. Застосування на практиці наступних правил хорошого співрозмовника:

• Перестаньте говорити, неможливо слухати розмовляючи.

• Допоможіть клієнту розкріпачитися. Створіть у людини відчуття свободи.

• Покажіть тому, хто говорить, що Ви готові слухати. Необхідно виглядати і діяти зацікавлено. Слухаючи, намагайтеся зрозуміти, а не шукайте привід для роздратування.

• Усуньте дратівливі моменти. Не малюйте, не постукуйте по столу, не перекладайте папери.

• співпереживайте тому, хто говорить. Постарайтеся поставити себе на місце співрозмовника.

• Будьте терплячі. Не економте час. Не завершуйте розповідь того, хто говорить. Не поривайтеся вийти, не робіть кроків у напрямку дверей.

• Стримуйте свій характер. Розгніваний чоловік надає невірний зміст.

• Не допускайте спору або критики. Це змушує мовця зайняти оборонну позицію, він може замовчати або розсердитися.

• Задавайте питання. Це підбадьорює співрозмовника і показує йому, що Ви його слухаєте.

• Перестаньте говорити! Це наставляння йде першим і останнім, оскільки всі інші залежать від нього ".

Слухання - це активний процес. Слухати не означає тільки не говорити. Слухання вимагає уваги. "Слухаючи, ми" віддаємо "нашу увагу, нашу і зацікавленість і зусилля з тим, щоб отримати натомість інформацію, розуміння, а можливо, і комфорт і розвагу. Слухання - важка праця, ось чому ми й не можемо слухати довго".

Умови ефективного сприйняття мови:

Увага (мінімізація відволікань)

Направлена увага

Візуальний контакт

Нерефлексивне слухання ("уважне" мовчання)

Початок розмови

Обмеженне число питань

Уточнення

Перефразування

Відображення почуттів

Резюмування

Основні установки Схвалення

Самосхвалення

Емпатія

Вміння слухати і чути є найважливішою, якщо не найважливішою, характеристикою комунікативної компетентності не тільки соціального працівника-консультанта, а й фахівця з соціальної роботи у всіх інших областях. Часто сам факт того, що людину просто уважно вислуховують, є для нього рішенням багатьох особистісних проблем. Вміння слухати і чути є необхідною умовою для ефективної роботи ще й тому, що рішення проблем (психологічних, сімейних, матеріальних і т. д.) людини, яка звернулася до служби соціальної допомоги, можливе тільки при повному розумінні його проблеми, а значить тільки при уважному , активному слуханні.

Нерефлексивне слухання

Іствуд Атватер визначає такі види слухання, як нерефлексивне та рефлексивне і розкриває переваги та недоліки кожного з них у процесі спілкування.

Суть нерефлексивного слухання — в умінні уважно мовчати, не втручаючись у мову співбесідника своїми зауваженнями. Нейтральні, по суті малозначимі фрази ("Так!", "Як це?", "Розумію вас...", "Що?") є тими "мінімальними" і найпростішими відповідями, які дозволяють змістовно продовжити бесіду, співрозмовник запрошує до вільної невимушеної розмови.

Часто, враховуючи позу чи вираз обличчя, використовують так звані "буферні" фрази: "У вас вигляд щасливої людини", "Вас щось хвилює?", "Розумію", "Щось трапилось?", "Приємно це чути".

Дослідження засвідчили, що проста нейтральна репліка підбадьорює співрозмовника і викликає в нього бажання продовжити розмову.

Ситуації, в яких корисне нерефлексивне слухання:

Співрозмовник має бажання висловити своє ставлення чи свою точку зору.

Таке слухання корисно також для вияснення того, який зміст вкладається в пропозицію чи подану скаргу при проведенні комерційних переговорів, у сфері торгівлі і послуг при з´ясуванні потреб клієнтів тощо.

Співрозмовник бажає обговорити болючі питання. Коли людина шукає вирішення якоїсь проблеми чи почуває себе ображеною, у неї виникає страх, розчарування, біль і потреба в співрозмовникові.

Співбесідник має труднощі у висловленні своїх проблем. Учасників одного дослідження попросили записати на магнітофон свою розмову на будь-яку тему. Це матеріально заохочувалося. Дехто з учасників експерименту говорив до п´яти днів поспіль. У результаті деякі з учасників відчули себе краще, тому що мали змогу виговоритися, а ще в декого склалася думка, що магнітофон — краще, ніж будь-який співрозмовник.

Отримання емоцій у розмові з особою, яка займає вищу посаду, і потреба поділитися цими емоціями. Тому не викликають здивування результати досліджень, які вказують на те, що дисципліна та морально-психологічний клімат вищі в тих колективах, де керівник частіше вислуховує скарги і проблеми підлеглих, тобто більш "орієнтований на працівників". Працівники в таких колективах досягають вищої продуктивності.

Ситуації, в яких нерефлексивного слухання недостатньо: Невелике чи відсутнє бажання в співбесідника говорити. Нерефлексивне слухання передбачає активне бажання співрозмовника говорити.

Нерефлексивне слухання помилково розуміється тим, хто говорить, як згода слухати.

Небезпечність слухання в тому, що люди неправильно розуміють нашу симпатію як співчуття, а розуміння як згоду. Результатом цього може стати ще більше непорозуміння та обурення.

• Той, хто говорить, прагне отримати активнішу підтримку чи схвалення. У таких випадках співрозмовник бажає не тільки розуміння, а й шукає активної підтримки чи керівництва до дії.

• Нерефлексивне слухання недоречне тоді, коли воно суперечить інтересам співрозмовника і заважає його самореалізації. Цим слуханням можуть зловживати люди, які люблять багато поговорити, не сприймають потреб інших, і прагнуть своєю мовою контролювати інших.

Якщо методів нерефлексивного слухання не досить, необхідно користуватися методами рефлексивного слухання.

Рефлексивне слухання

Рефлексивне слухання є об´єктивним зворотним зв´язком з тим, хто говорить, в якості контролю точності сприйняття почутого. Іноді ці методи називають "активним слуханням". Уміння слухати рефлексивно необхідне для ефективного спілкування через обмеження і труднощі, які виникають у процесі спілкування.

Такими бар´єрами є:

– багатозначність слів, коли виникає потреба встановити чи уточнити зміст даного висловлення;

– "закодованість" значення повідомлень, коли ми говоримо одне, а маємо на увазі інше, тому часто не вдається висловити думку, щоб слухач правильно її зрозумів;

– труднощі відкритого самовираження: чим менше впевненості в собі, тим довше людина ходить "по колу", перш ніж перейти до головного; інші суб´єктивні фактори, які негативно впливають на спілкування.

Усе це вказує на необхідність уміння слухати рефлексивно, тобто розшифровувати зміст повідомлень. Розглянемо чотири види рефлексивних відповідей: вияснення, перефразування, відображення почуттів, регулювання. Практично ці види відповідей використовуються комбіновано.

Вияснення — це звернення до співрозмовника з уточненням, що допомагає зробити повідомлення більш зрозумілим. З цією метою використовують такі ключові фрази: "Чи не повторите ви ще раз?", "Я не розумію, що ви маєте на увазі", "Я не зрозумів", "Чи не поясните ви це?" тощо.

Перефразувати — означає сформулювати ту саму думку інакше, іншими словами, з метою перевірки точності сприйняття інформації. Перефразування можна почати словами: "Як я вас зрозумів...", "На вашу думку...", "Іншими словами, ви вважаєте...", "Як я розумію, ви говорите..." тощо.

Відображення почуттів — сприйняття емоційного стану співрозмовника. Відповідь чи емоційна реакція на почуття інших важливі тому, що в спілкуванні люди по суті обмінюються тим, що має для них особисто важливе значення. Тобто спілкування багато в чому залежить не тільки від фактичної інформації, але й від того, що для людей значимо. Східна мудрість говорить: "Слухай, що говорять люди, але розумій, що вони відчувають".

Щоб зрозуміти почуття співрозмовника, потрібно:

• користуватися фразами типу: "Мені здається, ви почуваєте...", "Мабуть, ви відчуваєте..."тощо;

• звернути увагу на вживані співрозмовником слова, що передають почуття (гнів, радість, сум та інші), які є ключовими;

• спостерігати за невербальними засобами спілкування (вираз обличчя, інтонація, поза, жестикуляція);

• спробувати зрозуміти загальний контекст спілкування, причини звернення співрозмовника саме до вас.

Регулювання — висновок щодо основних ідей, почуттів співрозмовника, партнера. Резюме теж формулюється своїми словами, але вступні фрази можуть бути такі: "Те, що ви в даний момент сказали, може означати...", "Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є..." тощо.

Регулювання особливо необхідне в ситуаціях, які виникають при обговоренні розбіжностей, врегулюванні конфліктів, розгляданні претензій, проведенні засідань різних робочих груп і комісій, а також у кінці телефонних розмов.