ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Класифікація транспортних подорожей.

В цілому транспортні подорожі класифікуються за такими основними ознаками:

- способу пересування на маршруті;

- виду транспорту, який використовується;

- побудови траси маршруту;

- тривалості подорожі;

- сезонності та ін.

Класифікація транспортних подорожей приведена на рисунку.

Основна частка в загальній структурі транспортних послуг належить авіаційному транспорту. Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюється чартерними і рейсовими літаками. Авіаперевезенням туристів України займаються як національні, так і іноземні авіакомпанії.

Залежно від умов комфорту, харчування та інших факторів місця в літаках поділяються на класи:

перший клас

(F);

- бізнес-клас (С);

- економічний клас (Y);

- інші види.

Туристичні авіаційні подорожі здійснюються на регулярній, сезонній або разовій основі.

Останнім часом у туристичному бізнесі все більшої популярності набувають чартерні авіаперевезення. "Чартер - договор фрахтования, згідно якого фрахтувальник зобов’язаний пред’явити фрахтувальнику за плату всю або частину місткості одного або деяких транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу". Особливість чартерів така, що один повний рейс виконується без туристів (перший зворотний виліт після першого завезення і останній туди перед зворотним вивезенням). Останнім рейсом літак забирає останніх туристів, але не привозить нових, тому що за ними уже не повернеться.

Підписуючи угоду про організацію чартерних перевезень, авіакомпанія завжди ставить туроператора в жорсткі умови. Перш за все від фрахтувальника (фірми-орендатора) вимагається попередня оплата першого і останнього рейсів чартерного циклу. У такий спосіб авіакомпанія страхує себе і туристів від можливих неплатежів і невчасного повернення їх до основного місця проживання.

Автомобільний транспорт можна з повним правом назвати транспортом всезагального застосування в сфері туризму, бо він використовується всюди: від трансферу й екскурсій до оренди малолітражних автомобілів туристами для особистого використання на відпочинку.

Автопослуги, які використовуються в туристичному обслуговуванні, об'єднують три основні напрямки:

1) організація автобусних подорожей;

2) організація подорожей на власному транспорті туристів;

3) прокат автомобілів.

Завдяки своїй економічності, доступності широким верствам населення, автобусні подорожі є найбільш масовим видом туристичних перевезень, який постійно розвивається і має тенденції до нарощування обсягів.
Європейська конференція міністрів транспорту (1984 р.) виділяє три види автобусних подорожей:

- поїздки на рейсових автобусах;- поїздки на човникових автобусах;

- спеціальні (чартерні) рейси.

При організації автобусних поїздок в країни ЄС необхідно суворо дотримуватися вимог, передбачених Європейською угодою про міжнародні перевезення пасажирів автобусами.

В Європі серйозна увага приділяється технічному стану автобусів, які використовуються для перевезень туристів. Так, у багатьох країнах заборонене використання на туристичних маршрутах автобусів, термін експлуатації яких перевищує 8 років.

У відповідності з рішенням Європейської конвенції по роботі екіпажів транспортних засобів з 24 квітня 1995 p., всі автобуси з кількість місць більше 9 повинні бути обов'язково обладнані тахографами.

Тахограф - це бортовий прилад для об'єктивного контролю і обліку роботи автомобіля і водія. Він автоматично записує і показує швидкість руху, пробіг, поточний час, різні періоди праці і відпочинку водія.

Автобусні перевезення можуть бути організовані на автобусах, які належать туристичним фірмам, а також на орендованих автобусах, власниками яких є незалежні автотранспортні підприємства.

Права і обов'язки перевізника і туристів регламентуються договором на перевезення, угодою на туристичне обслуговування і ваучером.

Важливе значення відводиться організації подорожей із використанням власного транспорту туристів. Найбільш популярні виїзди до місць відпочинку, на природу, пізнавальні поїздки по історичних місцях, до пам'яток культури, архітектури тощо. У зв'язку з близькістю кордонів ряду європейських країн все частіше використовується власний автотранспорт для поїздок за кордон, особливо поширена така форма організації туристичних поїздок у прикордонних областях.

Поширеною послугою для туристів, які перебувають в стаціонарних місцях відпочинку, є прокат автомобілів. Оренду автомобіля можна замовити ще під час придбання туру в туристичному агентстві, включивши її в пакет послуг.

Залізничні подорожі, або перевезення туристів залізницею, є зручним засобом транспортування будь-якої категорії туристів, починаючи від туристів-індивідуалів, великих і малих туристичних груп на регулярних лініях і чартерних поїздах і закінчуючи організацією спеціальних туристично-екскурсійних поїздів місцевого і далекого сполучення.

В системі пасажирських перевезень поїзди поділяються на рейсові, які рухаються по суворо встановленому маршруту, з дотриманням часового проміжку та графіку руху, і позарейсові (чартерні), що комплектуються в міру необхідності. Це стосується і туристичних поїздів.

Поїзди і вагони також поділяються на різні категорії. Категорії поїздів: приміський, пасажирський, швидкий, швидкісний. Категорії вагонів: сидячий, плацкартний, купейний, спальний, вагон-ресторан, поштовий. Організація транспортних перевезень залізницею має переваги тоді, коли використовується пряме сполучення між місцем проживання і місцем відпочинку. Особливо це важливо при транспортуванні туристів за кордон. Україна має густу мережу залізних доріг, що дозволяє організовувати різноманітні по формі і змісту маршрути з використанням можливостей залізниці. Не менш важливим засобом переміщення туристів є теплоходи, пороми, яхти, човни, плоти, байдарки та інші плавальні засоби. Тут використовуються як внутрішні водні артерії, так і міжнародні морські та річкові лінії. В Україні поширені круїзні подорожі, які являють собою туристичну поїздку по морю або річці на борту спеціального пасажирського судна.

Круїз - це морський (річковий) тур, у базову вартість якого включено комплексне обслуговування на борту судна, зокрема проїзд, проживання в каюті, харчування, розваги та інші спеціальні заходи.

Основними круїзними регіонами є Середземне море, Чорне море, круїзи по Дунаю, Дніпру та інші.

При організації екстремального туризму використовуються гірські річки Карпатського регіону України, якими сплавляються на човнах, плотах, байдарках.

Цікавими для певної категорії туристів є також мотоциклетні, велосипедні, кінні та інші маршрути, де вдаються до нетрадиційних засобів пересування.

Вимоги до перевезень.

Транспортні подорожі розглядаються як самостійний вид туризму. Транспортні подорожі - це подорожі організованих груп туристів при наявності путівок (ваучерів) по розроблених маршрутах з використанням різних транспортних засобів. Вони класифікуються за рядом основних ознак:

· способом пересування на маршруті;

· видом використовуваного транспорту;

· побудовою траси маршруту;

· тривалістю траси маршруту;

· сезонністю й ін. (рис. 5.1.1).

Найбільшою популярністю користуються автобусні, авіаційні і залізничні подорожі (близько 88% від загального обсягу транспортних подорожей).Туристична транспортна подорож, як правило, реалізується декількома видами транспорту: залізничний + автобусний (легковий автомобіль), авіаційний + автобусний і т.д.

Найбільш мобільний вид транспорту - автобус і легковий автомобіль використовуються як на самостійному маршруті, так і у вигляді трансферного транспорту по доставці туристів з аеропорту (вокзалу) у готель і назад.

При плануванні своєї подорожі турист враховує такі фактори, як швидкість доставки до мети поїздки, комфорт подорожі, вартість, можливість перевезення багажу і його вага, можливість зупинки у дорозі, умови харчування, рівень шуму, вібрацій, умови для сну та відпочинку, можливість широкого огляду під час поїздки, наявність несприятливих екологічних факторів і, звичайно, безпека.

За пріоритетами ці вимоги розподіляються у такій послідовності:

· безпека подорожі;

· вартість і наявність різних пільг;

· комфортабельність;

· швидкість доставки;

· інші фактори.

Чим більший набір позитивних факторів, тим вища вартість транспортної подорожі, однак жодний транспортний засіб не задовольняє всього набору вимог.

Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюється як чартерними, так і рейсовими літаками.

Українські туристи користуються послугами як національних, так і закордонних перевізників. Поряд з вітчизняними літаками (АН-26, ТУ-154, ЯК-40, ЯК-42 й ін.) у ряді українських авіакомпаній на умовах оренди або лізингу працюють літаки типу "Боінг", аеробуси А-310 і т.д.

В туристичних цілях широко використовуються вертольоти й інші літальні апарати: дирижаблі, повітряні кулі, параплани, дельтаплани тощо.

Залежно від умов комфорту, харчування й інших факторів місця в літаках підрозділяються на наступні класи:

· перший клас (F);

· бізнес-клас (3);

· економічний клас (Y);

· інші види.

Туристичні авіаційні подорожі реалізуються на регулярній, сезонній чи разовій основі.

В межах національних перевезень або окремих авіакомпаній встановлені різні пільги для туристів:

· сезонні;

· корпоративні;

· для пасажирів з дітьми;

· групові;

· для щойно одружених і т.д.

Особливою популярністю у туристів користуються пільгові карти ІАРА (Міжнародна Асоціація пасажирів авіаліній), ETN (Європейська мережа туризму) й ін.

Власникам таких карт забезпечені пільги на авіаквитки деяких авіакомпаній (DELTA, SAS ), пільги з оплати готелю (від 10 до 40%) у 4000 кращих готелів світу, пільги з оплати автомобіля, взятого напрокат (до 30%), поновлення загублених перевізних документів, надання залів VIP в аеропортах, страхування і т.д.

Деякі авіакомпанії з метою залучення туристів надають пільги в залежності від нальоту годин (балів) на літаках даної компанії.

Перевезення туристів на внутрішніх водяних артеріях проводяться спеціалізованими річковими (у ряді випадків ріка - море) комфортабельними теплоходами місткістю 250, 300 і 400 пасажирів. Каюти підрозділяються на одномісні, двомісні, 3-4-місцеві й сімейні.

Теплоходи даного класу обладнані всіма атрибутами комфорту й відпочинку: м'якими зручними меблями в каютах, кондиціонерами, холодильниками, міні-барами; до послуг пасажирів солярії, ресторани, бари, сауни, музичні салони, відео-кінозали.

На морських міжнародних лініях працюють багатопалубні висококомфортабельні круїзні судна, місткістю від 96 до 788 пасажирів.

До перерахованих вище атрибутів комфорту тут варто додати обладнані бізнес-класи для семінарів і симпозіумів, басейни, ліфти, спортивні комплекси, можливість прийому на борт туристів з автомобілем, телефонізацію, комплекси побутових послуг і т.д.

Водяні туристичні подорожі й екскурсії здійснюються також на інших транспортних засобах: річкових "трамваях", яхтах, підводних човнах, вітрильниках, катамаранах, човнах, байдарках, плотах й ін.

У залізничному туристичному сполученні використовуються спеціалізовані туристські склади, що працюють як за графіком, так і в спеціальному режимі руху. Як правило, вони складаються з 12 пасажирських вагонів, 2-3 вагонів ресторанів, вагона-клубу тощо.

Реалізація залізничних туристичних подорожей пов'язана з будівництвом пунктів тривалого відстою потягів і їхнього постачання засобами життєзабезпечення. Звичайно залізничні туристичні подорожі плануються у режимі кільцевого маршруту.

У ряді міст України та за кордоном як екскурсійний туристичний транспорт використовується трамвай і його ретро-варіанти: тролейбус, карета, диліжанс й ін.

Перераховані вище транспортні засоби (літаки, судна, залізничні вагони й ін.), як правило, не є власністю туристичних компаній і використовуються на основі фрахту, оренди, лізингу й ін.

Наймасовіший туристський транспорт - автобус у більшості випадків є власністю великих туристичних компаній, об'єднань, концернів, асоціацій.

Інші ж туристичні фірми користуються послугами автотранспортних підприємств на основі довгострокової оренди чи разових замовлень

Володіючи високим маневруванням та мобільністю, туристичні автобуси поза конкуренцією на коротких і середніх (до 200 км) маршрутах.

Висококомфортабельні туристські автобуси використовуються також на довгих маршрутах (наприклад: Київ-Мінськ-Варшава-Берлін-Париж). При цьому відпочинок туристів у нічний час забезпечується, як правило, в готелях чи мотелях (при дорозі).

Відповідно до міжнародної класифікації за рядомознак автобуси сертифікуються за кретеріями чи кількістю зірок.

Аналізуючи таблицю 5.1.1, слід зазначити, що рейтинг перерахованих транспортних засобів з десяти основних вимог відрізняється не суттєво. Тут відіграє певну роль вплив взаємно протилежних факторів (вартості, експлуатаційної швидкості, ємності, капітальних витрат тощо). При цьому низькі пасажиропотоки пояснюються у даному випадку не їх рейтингом, а недостатнім розвитком маршрутної мережі й незначною кількістю транспортних засобів.

Залізничний транспорт протягом багатьох років відігравав визначну роль в економічному та політичному житті України. В умовах переходу до ринкової економіки залізнична галузь потребує докорінної модифікації, тому що економічні показники порівняно з закордонними країнами дуже низькі.

Конкуренція з іншими видами транспорту привела до того, що залізниці зберегли безумовне лідерство тільки у сфері вантажоперевезень (на них припадає більше 80% вантажообігу), у сфері пасажирських перевезень на їхню частку припадає лише близько 37% пасажирообороту. Лідером з цього показника на даний час є автомобільний транспорт (більше 46% пасажироперевезень).

Роль залізничного транспорту в туристичній індустрії на сьогодні досить скромна. Точний підрахунок кількості туристів серед пасажирів потягів, зрозуміло, не ведеться. Але відповідно до ринкових досліджень на міжміських маршрутах серед основних цілей поїздок домінує "відвідування родичів і друзів". На другому місці - ділові і лише на третьому - туристичні поїздки.

Залучення додаткового пасажиропотоку планується також шляхом кардинального покращення умов переїзду, розширення спектра пропонованих у поїздах додаткових послуг.

Поступово удосконалюється й тарифна система. Правда, поки це стосується переважно міжнародних маршрутів. Так, у даний час групові та вікові знижки від 20 до 100% діють при поїздках у Болгарію, Чехію. Польщу, Нідерланди, Норвегію, Австрію, Швейцарію, Люксембург, Німеччину, Данію, Югославію, Францію, Туреччину, Словаччину й у більшості інших європейських держав, а також у Китай, Корею, Монголію і В'єтнам.

Поступово вирішується проблема безпеки пасажирів - не є секретом, що багато залізничних маршрутів, особливо на популярних шоп-напрямках та приміських маршрутах, за останні роки набули стійкого іміджу криміногенних.

Аналіз стану рухомого складу показує, що до 2005 р. за терміном служби повинно бути списаним 25% парку вагонів, а до 2010р. - більша частина. В даний час помітно активізувались роботи з виробництва вітчизняних локомотивів та вагонів нового покоління. Треба зазначити, що вже зараз розпочато виробництво моторвагонів, обладнаних спеціалізованими системами управління та діагностики, екологічно чистими сантехнічними комплексами. В подальшому українські пасажирські поїзди будуть мати герметизовані міжвагонні аудіо-відеосистеми, системи пожежно-охоронної сигналізації і навіть системи клімат-контролю, не кажучи вже про те, що зміниться сам зовнішній вигляд та інтер'єр вагонів.

У результаті цих нововведень, за оцінками експертів, собівартість перевезень знизиться мінімум на 5%, а продуктивність праці зросте на чверть. Одночасно збільшиться й величина залізничних тарифів. Офіційних прогнозів про те, наскільки серйозним буде зростання цін на білети у найближчі 5-10 років, поки що немає. Але очевидно, що мова йде як мінімум про десятки процентів.

Авіатури в Україні не знайшли такого розповсюдження, як залізничні чи автомобільні, тому що вони значно відрізняються ціною.

Стандартний екскурсійний тур по країнах Західної Європи базується на авіаперевезеннях, які дорожчі від аналогічної автобусної програми мінімум у 2-3 рази. Однак за середньою ціною у $300-400, серйозну конкуренцію екскурсійним автобусним турам по Європі продовжують складати традиційно недорогі напрямки пляжного відпочинку, передусім Туреччина, Болгарія, Румунія.

Ситуацію, сформовану в секторі автобусного туризму, не можна назвати простою. Незважаючи на те, що програми відносно дешеві, операторські компанії зазнають труднощів при наборі туристських груп.

Чисельність туристської групи - ключовий фактор визначення рентабельності автобусного туру, оскільки для туриста вартість турпакета фіксована і не залежить від заповнюваності автобуса. На ринку переважно використовуються 1, 2-поверхові, розраховані на 49 місць, і 2-поверхові автобуси на 60-70 місць (хоч є і більш "екзотичні" варіанти, наприклад, 103-місцеві моделі), оптимальними вважаються групи від 40 і від 55 чоловік відповідно. Нижню границю цього показника турфірми визначають для себе самостійно. Як правило, мова йде про планку в 25-30 туристів.

Придбання автобусів за кордоном через величину митного збору вважається справою дорогою, і практично жодна вітчизняна турфірма дозволити собі цього не може. Одиничними є й випадки довгострокового лізингу техніки через нестабільність фінансово-економічної ситуації в країні. Тому більшість туроператорів зупиняється на варіанті оренди автобусів (хоча ні придбання у власність, ні лізинг, як і раніше, не виключаються). Машини орендуються у спортивних і відомчих організацій, нерідко у приватних осіб.

Автобусні тури з елементами відпочинку вважаються найбільш "елітними". Так, ціна 16-денної програми з відвідуванням французької столиці і відпочинком у Ніцці починається від $700. Пропорційно збільшенню вартості програм зменшується кількість нічних переїздів і росте клас запропонованих для проживання готелів. Середня тривалість автобусних маршрутів - від 8 до 16 днів. Влітку найпопулярнішими є більш тривалі (12-24 днів), у міжсезоння - більш короткі варіанти (7-9 днів).

Контингент туристів, що купують автобусні програми, в основному залишається незмінним переважно представники середнього класу. Відновлюються обсяги продажів турів для школярів і студентів, кількість яких після кризи різко скоротилася.

Для автобусних програм характерною є стабільно висока кількість постійних клієнтів - в залежності від напрямку їх частка може досягати 80%. Зараз, коли більшість турфірм, що спеціалізуються на автобусному туризмі, працюють на ринку по 5-6 років, постійні клієнти для них - запорука успішного розвитку.

Основні техніко-економічні показники роботи рухомого складу, що обслуговує транспортні подорожі, розраховуються за методами, які подані нижче (дані показники наводяться для автотранспорту, як найбільш популярного виду транспорту для подорожей і екскурсій; показники роботи інших транспортних засобів аналогічні, за винятком незначної специфіки).

Парк рухомого складу та ступінь його використання

Парком рухомого складу називається загальна кількість транспортних засобів, що знаходяться на балансі автотранспортного підприємства. Цей парк прийнято називати обліковим (Ас). Він складається з технічно справного (ходового) транспорту (Ах) та транспорту, що знаходиться на технічному обслуговуванні й у ремонті (Ар).

Ас = Ах + Ар.

Обліковий парк визначається роздільно за типами автобусів (автомобілів).

Технічна готовність парку рухомого складу визначається коефіцієнтом технічної готовності Кт:

Lc - середньодобовий пробіг одиниці рухомого складу, км;

Дп.р.. - число днів простоїв у ремонті;

Lц - пробіг рухомого складу за міжремонтний цикл, км;

Дн.ч. - нормований час простою рухомого складу в ремонті й обслуговуванні на 1000 км пробігу.

Чим вищий коефіцієнт технічної готовності, тим вищим буде реалізований коефіцієнт випуску на маршрут, Кв:

де: Nм - кількість одиниць рухомого складу, що знаходяться на маршруті;

Ас - облікова кількість транспортних засобів.

Пробіг рухомого складу і швидкості руху

Загальний пробіг рухомого складу Lзаг. складається з "нульового" пробігу L0 (пробіг від автотранспортного підприємства до місця посадки туристів), холостого пробігу Lx (пробігу автобуса без туристів) і продуктивного пробігу з туристами Ln:

Lзаг. = L0 + Lx + Ln, км.

Ступінь продуктивного використання загального пробігу визначається коефіцієнтом використання пробігу, Кп:

Для визначення транспортної роботи рухомого складу варто знати також середньодобовий пробіг 1 рухомого складу, Lcg:

Lcg = Ve • Тм, км,

де Ve - експлуатаційна швидкість км/год;

Гд - загальний час перебування рухомого складу на маршруті, год.

Технічна швидкість визначається технічними можливостями рухомого складу, а експлуатаційна й маршрутна швидкості - технічною швидкістю, а також організацією перевізного процесу, довжиною маршруту, майстерністю водія, станом доріг і т.д.

Місткість автобуса (м) для конкретної величини туристичного потоку можна визначити за формулою:

де: Рr - кількість туристів, що підлягають перевезенню протягом року;

Lcp - середня дальність поїздки, км;

Ксн- коефіцієнт сезонної нерівномірності перевезень;

Vе- експлуатаційна швидкість автобуса, км/год;

Npyx - кількість автобусів, що знаходяться в русі;

tcg - середня кількість годин роботи автобуса на добу, год.;

Кн - середньодобовий коефіцієнт наповнення.

Провізна спроможність автобуса - S визначається з наступного співвідношення:

S = М Rм, пас./год.,

де Rм - пропускна спроможність магістралі для одиниці рухомого складу в годину.

Продуктивність і проведені витрати

Продуктивність автобуса (автомобіля) за рейс Wp визначається кількістю перевезених туристів за час рейсу:

де: Дср- середня дальність поїздки, км;

Vt - технічна швидкість, км/год;

Z - коефіцієнт використання пробігу (0,90-0,95);

tp - час рейсу (час руху + час зупинок для посадки-висадки + час простою на кінцевих пунктах маршруту), год.

Знаючи продуктивність Wp автобуса за рейс і кількість рейсів у годину, добу, місяць, рік, можна визначити годинну, добову, місячну й річну продуктивність.

Проведені витрати Вп на перевезення визначаються формулою:

Вп = Се + [Ен(К - Цл) 100] / Wr,

де: Се- експлуатаційні витрати, грн.;

Ен- нормативний коефіцієнт економічної ефективності;

К - вартість придбання автобуса, грн.;

Цл - ліквідна вартість зношеного автобуса, грн.;

Wr- річна продуктивність автобуса, пас./рік,

У ряді випадків при виборі типу автобуса варто розрахувати його економічність (Е), тобто кількість енергії (палива), що витрачається на 100 пас./км:

Е = 1000 Qm Пm Tз Wr,

де: Qт - річна кількість палива, що витрачається, л;

Пт - щільність палива, г/см3;

Тз - теплоутворююча здатність палива, ккал;

Wr - річна продуктивність одного автобуса (автомобіля), пас./рік.

Організація туристичних подорожей на внутрішніх маршрутах

Порядок організації туристичних подорожей розглянемо на прикладі автомобільних перевезень на внутрішніх маршрутах.

Як уже вказувалося раніше, транспортні подорожі туристичні бюро реалізують разом з автотранспортними підприємствами на основі разових, сезонних або річних договорів оренди, якщо вони не мають на балансі власного транспорту. В орендних договорах варто відобразити:

· обов'язки орендодавця й орендаря;

· предмет цільового використання транспорту;

· тривалість його оренди;

· систему орендної плати (погодинна, за кілометр пробігу, договірна і т.д.);

· графік подачі транспорту по годинах доби;

· взаємини водія з турсупроводжуючим, екскурсоводом або гідом;

· порядок взаєморозрахунків;

· відповідальність сторін за виконання договору;

· інші, у тому числі форсмажорні, умови.

Невід'ємною частиною даного договору є паспорт або маршрутна картка транспортного туристичного маршруту. Якщо такий маршрут відкривається вперше, то потрібно паспорт маршруту погодити з перевізником.

У паспорті (картці) транспортного маршруту варто вказати:

· тип маршруту (лінійний, кільцевий, радіальний і т.д.);

· карту-схему маршруту з прив'язкою до населених пунктів або вуличної мережі;

· графік руху за маршрутом;

· позначення зупинок, місць нічлігу;

· місце розташування пунктів технічної допомоги, заправних станцій, пунктів харчування та пунктів медичної допомоги, розташування постів ДАІ, шляхоексплуатаційної служби й ін.;

· тривалість маршруту в годинах, календарних днях;

· стан дорожнього покриття;

· кількість туристів на маршруті й ін.

У рамках колишньої Центральної Ради з туризму й екскурсій (ЦРТЕ) була проведена повна паспортизація існуючих маршрутів, які доцільно використовувати. Якщо існуючий маршрут, що має паспорт, не обстежився протягом двох років, можна провести його повторне обстеження разом з перевізником. Таке ж обстеження варто провести й при відкритті нового маршруту.

При укладанні договору варто з'ясувати наявність ліцензії на право перевізної діяльності та територію, на якій вона діє.

Автотранспортне підприємство як орендодавець повинно дотримуватись ряду вимог до рухомого складу та водія.

Поряд з вимогами, регламентованими Правилами дорожнього руху, потрібно в договорі або в додатку до нього включити наступні пункти:

· забезпечення культури обслуговування туристів;

· про санітарний стан автобуса (автомобіля);

· про обмеження (чи заборону) руху в нічний час (нормативними документами ЦРТЕ було заборонено проведення автобусних подорожей з 0 до 4 годин);

· забезпечення транспортного засобу аптечкою для пасажирів;

· наявність мікрофона, радіотрансляції, телевізора, відео;

· наявність пристроїв опалення, вентиляції і кондиціонування повітря;

· наявність чистих чохлів, підголівників, фіранок;

· наявність багажних відсіків, відсіків для ручного багажу тощо.

Для тривалих подорожей варто використовувати висококомфортабельні автобуси з м'якою підвіскою, кріслами, що регулюються, низьким рівнем шуму і вібрацій, великим запасом ходу з одного заправлення, бажано екологічно чистим паливом. При цьому передбачаються також такі атрибути життєзабезпечення, як гардероб, туалет, бар, холодильник, кухня й ін.

Вимоги до мікроклімату в автобусі регламентуються ГОСТами, санітарно-гігієнічними нормами й міжнародними стандартами.

Так, система кондиціонування повітря повинна забезпечувати мікроклімат у всіх інтервалах зовнішніх температур у межах 22-24°С при повітрообміні 5м/с (перший рівень комфорту). Рівень шуму в усіх частинах салону не повинен перевищувати 72 дБ (у районі силового агрегату 74 дБ).

Рівень інфразвуку в будь-якому місці салону не повинен бути більшим за 96 дБ.

Зміст шкідливих пар і домішок у повітрі салону регламентується нормами ГОСТа 121012-78.

Вібрація в салоні не повинна перевищувати вимоги стандарту ІСО 025313-68.

Крок між сидіннями в автобусі - 80-85 см; повинне бути передбачено поворотне сидіння для екскурсовода.

Робоче місце водія має бути відгороджене перегородкою від салону.

Скло автобуса на бічних вікнах повинно бути подвійним, детермальним, з покриттям, що зменшує теплообмін салону з зовнішнім середовищем, а скло - позитивну кривизну. Бажано, щоб лобове скло було типу "Триплекс", детермальне.

На бічному і лобовому склі, крім фіранок, передбачені спеціальні рулонні протисонячні штори.

Багажники в нижній частині автобуса повинні бути з розрахунку 0,15 м/чол. і мати освітлення.

У салоні повинні бути сміттєві ящики, в автобусах класу "люкс" - передбачене індивідуальне освітлення. Також у салоні необхідним є термос з питною водою з розрахунку 0,2 л на 1 людину (на південних напрямках з розрахунку 0,4 л на людину).

Якщо силова установка автобуса розташована позаду, то над нею не встановлюються сидіння. Ця частина повинна мати перегородку від салону, за якою може бути розміщений туалет, умивальник, гардероб тощо.

Для далеких маршрутів передбачається відеомагнітофон з декількома моніторами (телевізорами) і пультом дистанційного керування, портативна магнітола, а також рекомендується радіотелефон або рація із симплексним зв'язком.

Водій на туристичному маршруті повинен бути у формі або іншому чистому й охайному одязі, а також мати права водія відповідної категорії, ліцензію, кредитнобензинову картку або талони на заправлення, шляховий лист, атлас автомобільних доріг, план-схему маршруту, транспортну туристську картку й іншу туристську документацію.

На туристичні маршрути допускаються водії, які пройшли відповідне стажування, у тому числі на даному туристичному маршруті, ретельно підготували свій автобус до рейсу, одержали відповідний інструктаж, пройшли медичний огляд.

Водію категорично забороняється виїзд на туристично-екскурсійний маршрут на несправному автобусі, самовільно змінювати шлях проходження по маршруту, якщо це не диктується вимогами безпеки руху. Забороняється також починати рух з відкритими дверима. Водій на маршруті не має права провозу в автобусі сторонніх осіб, не дозволяється також розмовляти з туристами під час руху, втручатися у роботу екскурсовода або гіда.

На внутрішніх туристичних маршрутах використовуються автобуси різних класів у залежності від дальності поїздки, кількості туристів у групі, категорії маршруту, рівня комфорту і т.д.

Екскурсійне обслуговування індивідуальних туристів і невеликих туристських груп здійснюється легковими автомобілями та мікроавтобусами типу РАФ, УАЗ чи закордонними аналогами. Групи туристів у кількості 15-20 чоловік обслуговуються вітчизняними автобусами моделей ПАЗ, КАВЗ чи закордонними автобусами аналогічної місткості; групи 35-40 чоловік - автобусами ЛАЗ, "ІКАРУС", ТАМ, "МЕРСЕДЕС" тощо.

Міжнародні транспортні перевезення

Перевезення туристів по території двох або більше держав класифікується як міжнародне, тобто перевезення за кордон - відправлення, з-за кордону - прийом.

Міжнародні туристичні перевезення здійснюються тими ж видами транспорту, що і на внутрішніх маршрутах. Рейтинг популярності транспортних засобів на міжнародних маршрутах трохи інший у порівнянні з внутрішнім туризмом, він визначається в основному вартістю, швидкістю доставки до мети поїздки і комфортабельністю транспортних засобів. Пізнавальні поїздки, в основному, реалізуються автобусним, морським, річковим і залізничним транспортом; бізнес-туризм, конгрес-тури, діловий туризм - літаками.

Специфіку організації транспортних подорожей розглянемо на прикладі автомобільних перевезень. Особливою популярністю користуються такі подорожі у Європі, де перевезення виконуються на 350 регулярних маршрутах довжиною від 200 до 5000 км.

У колишньому СРСР монопольними міжнародними перевізниками були фірми "Совтрансавто", "Інтурист", "Супутник", "Інтурбюро". На даний час тільки у Києві працює більш 30 фірм-перевізників, що спеціалізуються на міжнародному туризмі: "Інтуртранс", "Автотур-Супутник", "Артекс-94", "Автоекспо" і т.д. Вони реалізують як сезонні, так і регулярні перевезення туристів. Найпопулярнішими маршрутами є: Київ-Мінськ-Варшава-Берлін-Париж-Київ; Київ-Стамбул-Київ; Київ-Лондон-Київ; Київ-Рим-Київ та ін.

Система міжнародних перевезень охоплює:

· перевезення на регулярних маршрутах;

· на сезонних маршрутах;

· разові (замовлені) маршрути;

· обслуговування туристів, що виїжджають за кордон і приїжджають з-за кордону.

· Для регулярних маршрутів обов'язковими умовами є:

· точність маршруту;

· розклад руху;

· регулярність руху;

· посадка і висадження у строго визначених пунктах.

Відкриття руху на регулярних міжнародних маршрутах регламентується двосторонніми урядовими угодами, а транзит через треті країни вимагає дозволу комітету з транспорту Європейської економічної комісії (ЄЕК).

В даних документах конкретизуються наступні положення:

· дороги, що використовуються для даних перевезень;

· види транспортних засобів;

· екологічні вимоги до транспортних засобів;

· дозвільна система в'їзду-виїзду;

· страхування цивільної відповідальності;

· податки і збори;

· прикордонний, санітарний і митний контроль;

· розрахунки і платежі;

· санкції за порушення угод.

Для спрощення договорів на міжнародні перевезення в рамках Женевської конвенції від 1 березня 1973 року прийнята "Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу". Подальші спрощення міжнародних туристичних перевезень зафіксовані в Гаазькій декларації з туризму (1989 р.) і Шенгенській угоді для членів Європейського Союзу.

Організація туристичних перевезень у рамках країн СНД регулюється угодою "Про Раду з туризму СНД", підписаною 9 вересня 1994 p., та іншими актами.

Якщо перевезення мають нерегулярний характер, то в ряді країн такі дозволи не вимагаються. Так, відповідно до двосторонньої угоди між Україною й Італією дозвіл на виконання нерегулярних перевезень туристів автобусами не потрібно в наступних випадках:

а) якщо група того самого складу перевозиться на тому самому автобусі впродовж всієї поїздки, що починається і закінчується на території тієї країни, де зареєстрований автобус, тобто в Україні;

б) якщо група пасажирів того самого складу перевозиться в тому самому автобусі в одному напрямку впродовж всієї поїздки, що починається на українській території, де зареєстрований автобус, та закінчується на території іншої країни за умови, що автобус повертається в країну, де зареєстрований, порожнім.

Дозвіл також не потрібно при заміні несправного автобуса іншим автобусом.

При виконанні перевезень водій автобуса повинен мати поіменний список пасажирів.

За відсутності вищевказаних умов повинні дотримуватися наступні правила, що регулюють нерегулярні автобусні перевезення між Італією і країнами, що не входять до складу Європейського співтовариства:

необхідні дозволи для всіх автобусів з України, що в'їжджають порожніми або з вантажем на італійську територію для здійснення нерегулярних рейсів;

необхідні дозволи для "човникових рейсів" як з пунктом призначення в Італії, так і транзитних; автобуси, що використовуються для таких перевезень, повинні мати як вищевказані дозволи, так і список пасажирів.

При перетинанні транспортним засобом італійської границі службам, що здійснюють контроль на границі, повинен бути пред'явлений список пасажирів у двох екземплярах, на одному з яких цими службами ставиться контрольна оцінка, що склад пасажирів при виїзді з італійської території був тим самим, що і при в'їзді.

Аналогічні вимоги існують і в інших європейських країнах. Відповідно до міжнародних угод вироблені спеціальні вимоги до рухомого складу на міжнародних маршрутах, що містять у собі:

· відповідність міжнародним стандартам з екологічної безпеки (рівневі шуму, токсичності вихлопних газів, вібраціям, шкідливим випарам тощо);

· відповідність міжнародним стандартам з маси, габаритів і навантаження на осі;

· відповідність нормам безпеки;

· наявність символу (знака) міжнародних перевезень і відмітного знака країни;

· вимоги до комфортабельності й ін.

При організації міжнародних перевезень автомобільним транспортом варто також вирішити наступні питання:

· технічної допомоги, ремонту й технічного обслуговування як на шляху проходження, так і в кінцевому пункті за кордоном;

· стоянки, організації заправки, відпочинку, харчування, медичного обслуговування;

· організації зв'язку на трасі маршруту й ін.

Основні вимоги до водія, який працює на міжнародних маршрутах:

· наявність відповідної ліцензії, посвідчення на право водіння, спеціального стажування;

· знання іноземної мови в межах пропонованих вимог;

· робота двох водіїв на маршруті;

· точне знання маршруту;

· одяг-форма;

· наявність повного пакета шляхової документації за встановленим переліком;

· наявність реквізитів, адрес і телефонів посольства, консульств та інших уповноважених органів тощо.

Права й обов'язки перевізника й туристів регламентуються договором на перевезення, договором на туристське обслуговування і ваучером. Квитки на міжнародні перевезення бувають іменні, на пред'явника і групові. Квитки повинні бути надруковані на мовах держав, у яких знаходяться початковий і кінцевий пункти поїздки.

У договорі або ваучері повинні бути зазначені всі умови перевезення (проміжні зупинки в дорозі, умови харчування, ночівлі, екскурсійного обслуговування, перевезення багажу та ін.).

Основним обов'язком перевізника є виконання умов договору на перевезення.

Якщо перевезення не відбулося через причини, що не залежать від перевізника, він зобов'язаний (по можливості) швидко про це сповістити пасажирів і оплатити (без відрахувань) вартість квитка та всіх послуг (якщо інше не передбачено договором). Якщо пасажир витратив гроші на поїздку до початкового пункту, а поїздка не відбулася, то перевізник зобов'язаний компенсувати і ці витрати.

У випадку затримки рейсу більше, ніж на одну годину, пасажиру виплачується визначена компенсація (тобто спрацьовує штрафна санкція до перевізника); це не стосується форс-мажорних умов: епідемій, стихійного лиха, землетрусів, страйків чи інших аналогічних причин.

У випадку втрати квитка пасажиром в дорозі пасажир зобов'язаний сплатити вартість проїзду зі штрафом.

У випадку недотримання умов перевезення пасажиром (невідповідна поведінка, хвороба, що представляє небезпеку для інших пасажирів, перевезення забороненого багажу й ін.) він може бути висаджений на найближчій зупинці на маршруті руху без права повернення платежів.

Пасажир має право безкоштовно (чи зі знижкою) провозити дітей, ручний багаж, домашніх тварин у кількостях, зазначених в умовах перевезення.

При виконанні міжнародних перевезень автобусами, як правило, діти до 5 років, що не займають окремого місця, провозяться безкоштовно; діти до 5 років, що займають місце, - зі знижкою 50% від вартості "дорослого" квитка. У ряді випадків передбачені інші пільги для дітей.

Посадка і висаджування пасажирів проводиться тільки в суворій відповідності з маршрутним розпорядженням. Невідкладні зупинки виконуються відповідно до встановленого в даній країні порядку.

Квиток не дає права призупинити поїздку пасажира й вийти в якомусь проміжному пункті (без підстав, що були викладені вище).

Якщо через прикордонно-митний чи санітарний контроль пасажир був знятий з автобуса і не перепроваджений у початковий пункт поїздки, то він має право продовжити поїздку з даним квитком протягом 30 діб, при наявності вільних місць в автобусі, за тим самим маршрутом. При цьому в його квитку повинен бути зроблений запис про причину змушеної зупинки.

Повернути квиток перевізнику з ініціативи туриста з оплатою його вартості, за винятком штрафу, можна не пізніше 24 годин до початку поїздки. Інші взаємини туриста й перевізника регламентуються договором.

У більшості країн Європи на "дорослий" квиток пасажир має право безкоштовно перевозити багаж до 30 кг і на дітей до 20 кг. Ручний вантаж не повинен перевищувати розмірів 60x40x20 см, а багаж - 100x50x30 см; платний багаж повинен бути не більше 50 кг на "дорослий" квиток і не більше 30 кг на дитячий квиток.

В умовах перевезення є перелік предметів, що заборонені до перевезення як ручним вантажем, так і в багажі.

При здачі речей у багаж пасажир може оголосити його суму цінності (у валюті держави відправлення). Верхня межа оголошеної цінності регламентується умовами перевезення або договором страхування. За прийом багажу з оголошеною цінністю з пасажира стягується окрема плата.

Якщо пасажиру видається багаж з ушкодженням (нестачею), то складається відповідний акт, завірений підписом перевізника й пасажира.

Якщо багаж не забрано протягом 24 годин, то він здається на збереження (до 6 місяців). Весь термін збереження оплачує пасажир, якщо інше не зазначено в договорі страхування.

Пасажир зобов'язаний мати при собі документи, що дають право перетинати границі, та інші документи, передбачені умовами перевезення.

Перевізник не несе відповідальності за втрату ручного вантажу. Багаж, не пред'явлений пасажиру впродовж 14 діб, вважається загубленим.

Перевізник або страхова компанія несе відповідальність:

· за шкоду, заподіяну здоров'ю пасажирів, у розмірах, передбачених законодавством і договором страхової відповідальності;

· за псування або нестачу багажу;

· за втрату багажу (в сумі оголошеної цінності або за умовами договору страхування).

Максимальна сума відшкодування збитку за Женевською конвенцією не повинна перевищувати 250 тис. золотих франків на одного потерпілого.

Всі претензії і позови, пов'язані з порушенням умов перевезення, розв'язуються у встановленому порядку.

Викладач ___________А.О. Гуцуляк