 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Чинники і рушійні сили сучасної глобалізації
Конспект лекцій з науки «ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА» Викладач доктор економічних наук, професор, професор кафедри міжнародного менеджменту КНЕУ Сіденко С.В. Лекція 1. Економічна природа глобальних трансформацій. Світове господарство Світове господарство - продукт тривалого економічного розвитку людства. Це багатогранне явище. З позиції економічної науки світова економіка – це сукупність національних господарств, повʼязаних одне з одним системою міжнародного поділу праці, економічними і політичними відносинами. Для вивчення світового господарства спочатку потрібно з'ясувати його суть. У літературі вживаються терміни "світове господарство" і "світова економіка". Світове господарство - це сукупність усіх національних економік світу та економічних взаємозв'язків між ними або сукупність економічних відносин, що функціонують на національному та міжнародному рівнях. У сучасному світі існують понад 200 суверенних держав. Саме сукупність економік цих держав у їх взаємозв'язку і взаємозалежності і утворює те, що називається світовою економікою. Розвиток світової економіки як системи базується на певному порядку, заснованому на нормах міжнародного публічного і приватного права, які регулюють економічні відносини між державами, економічними обʼєднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених норм займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються у відповідності до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні відносини – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їх регіональними обʼєднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) в системі світового господарства. Корінна причина виникнення і розвитку міжнародних економічних відносин — це відмінності в наділеності країн факторами виробництва (економічними ресурсами). З одного боку, це веде до міжнародного поділу праці. З іншого, різна наділеність країн факторами виробництва веде до переміщення самих цих факторів між країнами. Чинники і рушійні сили сучасної глобалізації В кінці ХХ ст. в розвитку людської цивілізації чітко проявилися тенденції до зближення країн і народів, до формування єдиного економічного та інформаційного простору, які стали називати терміном "глобалізація". Вважається, що першим його застосував Р. Робертсон у 1983р. і першим дав тлумачення цього поняття. За іншою версією цей термін вперше застосував Т.Левітт у статті, опублікованій в «Harvard Business Review» у тому ж році. В обох випадках мова йде про розвиток інтеграційного процесу світового масштабу. В науковий обіг термін «глобалізація» увійшло в 90-х р. XX ст. Глобалізація проявляється в усіх основних сферах людського суспільства та впливає на економічний розвиток, формування міжнародних інститутів і політичні процеси на різних рівнях. Тому за останні десятиріччя глобалізація стала однією з центральних проблем економічних, філософських, історичних, суспільствознавчих, соціологічних і політологічних досліджень вченими усього світу, оскільки процес глобалізації має неоднозначний вплив на розвиток продуктивних сил, людського суспільства, країн та регіонів світу. Існує багато концепцій, що пояснюють природу глобалізації, її сутність і наслідки, проте не існує єдиного визначення глобалізації, при цьому можна відмітити найбільш уживані: - глобалізація пов'язана з якісно новими рівнями інтегрованості, цілісності і взаємозалежності світу; - процес глобалізації означає формування взаємозалежногосвіту, у якому стираються географічні границі соціальних і культурних спільнот, тому глобалізацію можна визначити і як становлення єдиного світу; - глобалізація характеризується посиленням взаємозв’язку економік різних країн, зміцненням цілісності є єдності світового господарства, поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці; - глобалізація є процес трансформації системи економічного, політичного, соціального, політичного, культурного життя народів планети. Є різні точки зору стосовно історичних рамок процесів глобалізації. Деякі дослідники пов’язують їх виникнення ще з Великими географічними відкриттями, а деякі вчені (Р. Болдуін, Ф. Мартін та ін.) вважають, що ці тенденції беруть початок зі створення національних держав на етапі промислової революції наприкінці ХУШ ст.Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початком формування глобальної спільноти вважається процес інтернаціоналізації в кінці Х1Х - початку ХХ ст., що набула розвитку в період становлення капіталістичного способу виробництва (М. Чешков, Н. Симонія, Г. Шахназаров та ін.). Серед передумов розвитку глобалізації можна виділити: - високий рівень інтернаціоналізації, що сприяє поширенню у світовому масштабі технологічних, управлінських і соціальних новацій, активізацію і диверсифікацію міжнародного обміну товарами і послугами, синхронізацію темпів і рівнів економічного росту; - врегулювання багатьох міжнародних політичних, етнічних і воєнних конфліктів; - розвиток міжнародних комунікацій, особливо розвиток нових інформаційних технологій, зокрема, Інтернет, який є всесвітньою багатофункціональною комп’ютерною мережею, що дозволяє миттєво переміщати інформацію і багатомільярдні суми грошей у будь-який кінець світу, а швидкість поширення великих обсягів інформації набагато перевищує можливості пересування товарів і людей, у результаті чого створюється глобальний інформаційний простір. Зараз понад 2 млрд. чол. у світі є користувачами Інтернет, а обсяги Інтернет-торгівлі і електронної комерції досягають трильйонів доларів США щорічно; - носіями економічної глобалізації і її системо утворюючим елементом є ТНК,які мають безпрецедентні масштаби здійснення проектів і операцій трансконтинентального характеру. Маючи домінуюче положення на ринку товарів і послуг, капіталів, технологій, інновацій глобальні корпорації стають найбільш впливовими суб’єктами економіки, на які зараз припадає 75% світового ВВП. Мережева організація діяльності ТНК приводить до розмивання границь між компаніями, між внутрішніми і зовнішніми членами корпорації, власними і зарубіжними ресурсами і т.д.; - системо утворюючим елементом глобальної економіки є глобальний ринок, який інтегрує національні регіональні і транснаціональні ринки і є механізмом урівноваження глобальної пропозиції товарів, послуг, факторів виробництва і глобального попиту. Глобальний ринок сприяє усуненню торгових бар’єрів між учасниками, гармонізації законодавства, в т.ч. по захисту прав інтелектуальної власності, розвитку інформаційно-рекламних технологій; - науково-технологічний розвиток, який носить інноваційний характер, за якого нові винаходи і технології стають найважливішим фактором економічного зростання. Глобалізація включає в себе політичні, соціальні, економічні, науково-технологічні, культурні складові. Однак найбільш кардинальні зміни відбуваються в економічній сфері. Глобалізація є багаторівнева система що включає: - глобалізацію на світовому рівні, що проявляється у зростанні економічної взаємозалежності країн і регіонів; - глобалізацію на рівні окремої країни, яка характеризується такими показниками, як відкритість економіки, питома вага зовнішньоторгового обороту, обсягу зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів і ін.; - глобалізацію на рівні галузі, яка вимірюється як відношення обсягів зустрічної внутрігалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а також коефіцієнтом галузевої спеціалізації, розрахованому як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі; - глобалізацію на рівні компанії, яка показує, наскільки диверсифіковані надходження компанії і розміщені активи в інших країнах з метою збільшення експорту товарів і послуг . Узагальнення якісних і кількісних змін, що відбуваються у світовій економіці в умовах глобалізації, дозволяє виділити її основні елементи. За визначенням Дж. Сороса, прикметна риса глобальної капіталістичної системи – мобільність капіталу, інформації та підприємництва. Насамперед, відбувається помітне зростання трансграничного руху товарів і послуг.Так, традиційний показник торгової інтеграції – відношення обсягу глобальної торгівлі до ВВП – в 1800р. становив 2%, в 1913р. досягав 22% та зараз перевищує 56%. В період 1950–2012 рр. світовий торговельний обіг збільшився в 295 разів, що набагато перевершує показник зростання світового промислового виробництва. В останні роки минулого століття світовий експорт збільшувався в 1,5–2 рази швидше валового продукту. Лише за період 1982-2008 рр. світовий ВВП збільшився у 5,6 рази, а обсяг світової торгівлі товарами та послугами – у 8,8 рази (табл. 1.1). При цьому необхідно відзначити ту обставину, що відрізняє інтенсивний розвиток торгівлі на початку ХХ ст. і в його кінці – це зростаюча частка експорту в ВВП країн світу, що стало результатом зниження торгових бар’єрів і скорочення транспортних витрат. Так, співвідношення товарного експорту до світового ВВП в 1870 р. становило 4,6%, в 1913 р. – 7,9%, в 1929 р. – 9%, в 1950 р. –10%, в 1970р. – 14,5%, то в 2008р. – 25%. Другою важливою рисою глобальної економіки є бурхливий розвиток транснаціональних корпораційу виробництві і торгівлі, які стають основоположними суб’єктами багатонаціонального виробництва завдяки поєднанню в одному організаційному, фінансовому, технологічному режимі процесів міжнародні трансакції, управління, маркетингу, науково-технічних розробок. Ще в кінці ХХ століття у світі нараховувалося близько 53 тис. ТНК із 450 тис. іноземних філій і обсягом глобальних продажів у розмірі 9,5 трлн. дол., на які припадало приблизно 20–30 % загальносвітового виробництва і 66–70 % світової торгівлі, а в торгівлі технологіями й управлінськими послугами – 4/5. Зараз в світі нараховується понад 82 тис. ТНК з понад 810 тис. філій, які забезпечують більше чверті загальносвітового виробництва товарів і послуг, їхня частка в експорті промислової продукції досягає третини. Головними рушійними силами динаміки ТНК є значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної і вертикальної інтеграції, суттєвого зниження затрат виробництва за рахунок росту його масштабів і залучення дешевої сировини і дешевої робочої сили і т.п. Найбільш динамічні процеси в умовах розвитку глобалізації відбуваються у фінансовій сфері. Незважаючи на періодичні кризи, розвиток міжнародних ринків капіталу можна охарактеризувати як глобальні. Річна торгівля валютою приблизно у 80 разів перевищує світову торгівлю товарами, обороти на міжнародному фондовому і валютному ринках у десятки, а то і сотні разів перевищують торгові обороти. Зростають кількість і обсяги фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами міжнародних зв’язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг трансакцій по зарубіжним валютам становив 15 млрд. дол. США, в 1992р. – 880 млрд. дол. США, то зараз досягає 2 трлн. дол. США. Експорт капіталів у вигляді прямих інвестицій росте в 2–3 рази швидше, ніж світова торгівля. Процентні ставки, курси валют та біржові ціни у різних країнах тісно пов’язані між собою, а глобальні фінансові ринки потужно впливають на економічні умови. Глобальний розвиток супроводжується бурхливим розвитком міждержавних економічних об’єднань, насамперед, Європейського Союзу, Північноамериканської зони вільної торгівлі, Асоціації азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва, на долю яких припадає приблизно 80% світового ВВП, понад 80% всіх державних бюджетів, 85% світового експорту. Одним із суттєвих показників ступеню розвитку глобалізації є міжнародна міграція. Якщо 40 років тому щорічний ріст міжнародної міграції становив 70 млн. чол. на рік, то зараз – понад 200 млн. мігрантів. І ця тенденція збережеться в ХХІ столітті. Важливим проявом глобалізації є створення стратегічних альянсів при формуванні системи постійних зв’язків між підприємствами різних країн. Значна частина стратегічних альянсів зосереджена в галузі наукових досліджень і розробок. Зараз у світі є приблизно 1600 стратегічних альянсів. Зростає роль великих міст, в яких концентрується науково-технологічний і фінансово-інвестиційний потенціал. Дослідження McKinsey Global Institute показали, що зараз ВВП 600 великих міст світу становить 60% світового ВВП, а до 2025 р.досягне 30 трлн.дол. або 65%. За оцінкою «Fоrbes», світовими лідерами за рівнем економічної могутності, ділового клімату, фінансових і інформаційних потоків, заробітної плати і доходів, за соціальними стандартами, рейтингами світових агенцій є Лондон (8,6 млн. чол.), Гонконг (7,2 млн. чол.), Нью-Йорк (19,1 млн. чол.), Токіо (35,7 млн. чол.) та Чикаго (8,9 млн. чол.). Розвиток глобальної економіки супроводжується формуванням глобальних лідерів, які мають зростаючий вплив на світовий розвиток. Так, за оцінками Швейцарського федерального інституту технологій, 147 корпорацій контролюють майже 40% всіх активів ТНК, а ядро з менше 1% корпорацій фактично являють собою глобальну економічну гіперструктуру, яка контролює майже половину світової економіки. Відбувається формування нової фундаментальної тенденції глобального розвитку, коли транснаціональну, державну економічну і соціальну сферу регулює персоніфікована корпоративна влада (глобальні олігополії в промисловому, банківському, інвестиційному, страховому, телекомунікаційному бізнесі, а також економісти і політики, які здійснюють суттєвий вплив на міністерства фінансів, міжурядові організації). В умовах глобалізації на світові процеси впливають нові суб’єкти: - міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці, Світова організація торгівлі; - країни Великої сімки; - регіональні економічні і фінансові організації; - багатонаціональні корпорації; - інституційні інвестори (пенсійні і інвестиційні фонди, страхові компанії); - неурядові організації; - великі міста; - окремі видатні особи (вчені, Лауреати Нобелівської премії, відомі фінансисти і підприємці). Отже, сучасну хвилю глобалізації характеризують переміщення з країни в країну потоків товарів і послуг, капіталу і людей, а глобальні системи комунікацій і інформації, діяльність міжнародних економічних і фінансових організацій і корпорацій утворюють тканину глобальної економіки, у яку в більшій чи в меншій мірі вплітаються усі без винятку національні економіки. Глобалізація розуміється, з одного боку, як об’єктивний і закономірний процес, а з іншого – як штучне явище, яке розвивається під тиском економічно могутніх держав, особливо ТНК, з метою реалізації своїх інтересів в глобальному середовищі. Економічна глобалізація не є прямолінійною і гомогенною. Для виміру глобалізації міжнародними організаціями розроблені кількісні показники, але єдиної методики не існує. Так, Всесвітній Банк при вимірі ступені інтеграції з глобальною економікою використовує такі показники: - торгівля товарами (вимірюється сумою товарного експорту і імпорту, поділеного на вартість ВВП у поточних цінах у дол. США) – як відсоток ВВП; - зміни в торгівлі – десятирічні зміни в торгівлі, взяті як відсоток ВВП; - ріст реальної торгівлі за вирахуванням росту реального ВВП – різниця між щорічним темпом росту торгівлі товарами і послугами і темпами росту ВВП в процентах; - валові приватні потоки капіталу як відсоток ВВП; - валові прямі іноземні інвестиції як відсоток ВВП; ЮНКТАД для оцінки глобалізації пропонує індекси транснаціоналізації, як середню величину від дії чотирьох компонентів: - притоку прямих іноземних інвестицій у валовому утворенні постійного капіталу; - сукупного накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій у ВВП; - доданої вартості, створеної зарубіжними філіями, у ВВП; - кількості зайнятих на зарубіжних філіях у сукупній зайнятості. Є новий індекс, запроваджений Давоським Всесвітнім Економічним Форумом, – індекс готовності до функціонування у глобальній мережі, який включає три компоненти: - індекс стану середовища для розвитку ІКТ, який оцінює регуляторний режим і правові рамки для ІКТ, наявну інфраструктуру і інші фактори, які включають елементи ринку для технологічного розвитку; - індекс стану готовності ключових учасників – фізичних осіб, підприємців і урядів до оперування у мережах; - індекс рівня використання ІКТ вказаними учасниками. Комплексна оцінка участі окремих країн світу у глобалізації здійснюється за допомогою індексу глобалізації, який має декілька методик розрахунку. Так, згідно однієї, розробленої консалтинговою компанією A.T.Kearney та журналом Foreign Policy (США), індекс глобалізації включає чотири групи показників: - розвиток економічної інтеграції: торгівля (експорт і імпорт товарів і послуг в млн. дол. США, як відсоток ВВП); потоки портфельних інвестицій (приток і відтік – в млн. дол. США, як процент ВВП); потоки портфельних інвестицій (приток і відтік в млн. дол. США, як процент ВВП); виплати за кордон доходів і надходження з-за кордону (в млн. дол. США на душу населення, як відсоток ВВП); - особисті міжнародні контакти: щільність міжнародної телефонної мережі (в млн. хвилин, на душу населення); міжнародні подорожі і туризм (загальна кількість і на душу населення, відношення показників в’їзного і виїзного туризму до населення країни); трансграничні перекази (в дол. США, як відсоток ВВП); - розвиток глобальних технологій: кількість користувачів Інтернет, вузлів Інтернет і серверів; - включення у глобальні політичні процеси: міжнародні організації, в яких країна є членом; участь у місіях Ради Безпеки ООН; кількість ратифікованих багатосторонніх міжнародних угод; іноземні дипломатичні представництва в країні. ОЕСР розробляє систему показників глобалізації у вигляді індикаторів економічної глобалізації, які охоплюють такі основні характеристики цього процесу – рух капіталу і прямі іноземні інвестиції, економічна діяльність багатонаціональних фірм, інтернаціоналізація технології, міжнародна торгівля. Комплексний Індекс глобалізації Індекс глобалізації (KOF Index of Globalization) розробляється з 2002 року Швейцарським економічним інститутом (KOF Swiss Economic Institute) та Швейцарським федеральним технологічним інститутом (Swiss Federal Institute of Technology). Він представляє рейтинг країн за мірою їхніх глобальних зв’язків, інтеграції та незалежності в економічній, соціальній, технологічній, культурній, політичній та екологічній сферах. Рейтингова позиція країни визначається за 24 показниками, які об’єднані у три категорії – економічна глобалізація (торгівля, інвестиції, бар’єри на імпорт, середній рівень тарифів, податки на міжнародну торгівлю, обмеження по рахунку руху капіталу), соціальна глобалізація (телефонний трафік, міжнародні грошові перекази, міжнародний туризм, відсоток іноземців у населенні країни, міжнародні поштові відправлення, кількість користувачів Інтернету, поширення телебачення, інтенсивність продажу газетних видань та інтенсивність продажу книг, кількість ресторанів «Макдональдс») та політична глобалізація (кількість іноземних посольств в країні, членство в міжнародних організаціях, участь в місіях Ради безпеки ООН, кількість міжнародних договорів). За індексом глобалізації у 2014 р. Україна посідала 44 місце з-поміж 207 країн. Близькі до України позиції у списку займають Латвія, Йорданія, Ісландія та Туреччина. Найвищими є вітчизняні показники політичної глобалізації (39-е місце), за рівнем економічної глобалізації – 59-е місце, а соціальної включеності у глобальні процеси – 70-е місце. Це свідчить про те, що економіка України характеризується високим ступенем включення до міжнародної торгівлі і, водночас, не дуже сприятливим інвестиційним кліматом. З іншого боку, аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, всі дослідники відмічають її неефективну товарну структуру, що «базується переважно на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та продукції з невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності». Країнами із найбільшою інтегрованістю у світові процеси визнано Ірландію, Бельгію та Нідерланди. Отже, процес глобалізації досліджується за допомогою якісних та кількісних характеристик. Інформаційне забезпечення: 1. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір: Монографія / Д.Г.Лук'яненко, А.М.Поручник, А.М.Колот та ін. за заг. ред. д.ен., проф. Д.Г.Лук'яненка та д.ен., проф. А.М.Поручника. – К.: КНЕУ, 2008. – 420 с. 2. Глобальна економіка: підручник / за заг. ред.. Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник. – К.: КНЕУ, 2015.-588с. 3. Глобальное экономическое развитие: тенденции, асимметрии, регулирование: монография /Д.Лукьяненко, В. Колесов, А. Колот, Я. Столярчук и др.; под науч. ред. проф. Д.Лукьяненко, А. Поручника, В. Колесова.-К.: КНЭУ,2013.- 466с. 4. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2009 5. Міжнародна економіка: підручник / Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук. – К.: КНЕУ, 2014. |
