ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема 4. Функціонування глобальних ринків

Конспект лекцій з науки «ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Викладач доктор економічних наук, професор, професор кафедри міжнародного менеджменту КНЕУ Сіденко С.В.

Тема 4. Функціонування глобальних ринків

Світовий ринок — складова частина світового господарства, що являє собою сферу попиту і пропозиції, а також комерційного обміну товарів і послуг; система стійких товарно-грошових відносин між державами, підприємцями, комерційними фірмами різних країн, пов'язаних між собою участю в міжнародному поділі праці.

Становленню світового ринку сприяли розвиток суспільного поділу праці в добу феодалізму та розвиток товарно-грошових відносин в XV— XVII ст. Новий імпульс розвитку світового ринку відбувся після утвердження в середині XIX ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового ринку збуту. Важливе значення для створення світового ринку мав розвиток засобів комунікацій і зв'язку - океанських пароплавів, залізниць, телеграфу, будівництво Суецкького каналу.

Світовому ринку притаманні певні специфічні ознаки:

· ємність світового ринку є меншою, ніж сумарна ємність національних ринків. Деякі товари, що залучені до товарообігу на національному ринку, не виходять на світовий. Це пов'язано із специфікою національної формули споживання (екзотичні страви, види одягу, предмети побуту), видів діяльності (ремонт взуття) тощо. І навпаки, на світовий ринок виходять найбільш конкурентоспроможні товари.

· на механізм світового ринку значний вплив справляє зовнішньоекономічна політика держави. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава може встановлювати різноманітні бар'єри, а в межах національного ринку, навпаки, - створювати умови для вільної конкуренції.

· на світовому ринку формуються світові ціни, які є відмінними від національних. Національні валюти провідних країн виконують функцію світових грошей.

В умовах глобалізації, розширення і поглиблення світових господарських зв'язків товарні ринки втрачають національні і територіальні границі, перетворюючись в світові товарні ринки.

Світовий ринок представлений різними видами товарних ринків, ринків послуг, фінансових ринків, ринком ресурсів, в т.ч. і трудових. Діяльність світових ринків товарів і послуг регулюється міжнародними товарними угодами. На кожному товарному ринку складаються свої центри торгівлі — "основні ринки", ціни яких визнаються базисними в торгівлі відповідними товарами.

За способом організації торгівлі розрізняють особливі види ринків: товарні біржи, аукціони, торги, міжнародні виставки і ярмарки.

Світовий фінансовий ринок. В умовах глобалізації економіки спостерігається суттєве зростання масштабів світового фінансового ринку.

Міжнародний фінансовий ринок – це система відносин із збору і перерозподілу на конкурентній основі фінансових ресурсів між країнами, регіонами, галузями та інституційними одиницями. З функціональної точки зору під міжнародним фінансовим ринком можна розуміти сукупність національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб’єктами ринку за допомогою фінансових установ для цілей відтворення і досягнення нормального співвідношення між пропозицією і попитом на капітал.

В умовах розвитку процесів фінансової глобалізації основний рух міжнародних капіталопотоків відбувається через міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки облігацій, міжнародні ринки акцій, міжнародні кредитні ринки та ринки деривативів і сек’юритизованих фінансових продуктів.

Міжнародний валютний ринок – це сфера економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті.

Учасників валютних ринків можна умовно поділити на дві основні групи – ті, хто здійснюють валютні операції на професійній основі (банки, інвестиційні компанії, біржі, брокерські контори) і ті, хто користується послугами перших, тобто непрофесійні учасники (підприємства, фізичні особи).

Валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий.

Біржовий валютний ринок – це організаційно оформлений і постійно функціонуючий валютний ринок у вигляді валютної біржі.

Позабіржовий валютний ринок – це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. На позабіржовий тобто міжбанківський ринок припадає близько 90% обороту міжнародного валютного ринку.

Міжнародний валютний ринок почав активно розвиватися після краху Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів та наступної лібералізації міжнародного руху капіталів. У 1977 р. щоденний обсяг валютних торгів складав лише 5 млрд. дол. У 2012 році щоденний обсяг торгів збільшився до 5,3 трлн. дол. Для порівняння річний обсяг світового експорту у 2011 р. становив 22 трлн. дол., з яких 17,8 трлн. дол. складали товари, 4,2 трлн. дол. – послуги.

Основні торги валютою припадають на ринки Великої Британії, США, Сінгапуру та Японії. Частка Великої Британії на міжнародному валютному ринку у 2013 р. становила 40,6% проти 18,9% частки США.

Міжбанківський валютний ринок залежно від видів угод з валютою має три основних сегменти:

· спот-ринок – ринок торгівлі валютою з негайним постачанням валюти і оплатою протягом 2 робочих днів після укладання угоди; у квітні 2013 р. на цей сегмент припадало 38% усього обороту валюти.

· форвардний ринок – це ринок угод на термін, коли курс встановлюється у теперішньому часі, а обмін валютами відбувається в майбутньому; у цьому сегменті у квітні 2013 р. здійснювалося 13% валютних операцій.

· своп-ринок – ринок, на якому відбувається обмін однією валюти на іншу на певний період часу із домовленістю про здійснення зворотного обміну пізніше; ця угода об’єднує операції з купівлі-продажу валюти на умовах «спот» і «форвард». На своп-ринку у квітні 2013 р. здійснювалося 42% всіх валютних операцій. Операції на своп-ринку передусім використовуються як засіб уникнення ризиків коливання валютних курсів.

Решта операцій (7%) включає торгівлю такими фінансовими інструментами, як валютні ф’ючерси і валютні опціони.

Валютний ф’ючерс – це контракт на купівлю-продаж валюти в майбутньому, за яким продавець бере зобов’язання продати, а покупець – купити певну кількість валюти в майбутньому за встановленим на час угоди курсом.

Валютний опціон – це контракт між покупцем та продавцем, що дає право покупцю, але не накладає на нього зобов’язання, придбати певний обсяг валюти за заздалегідь домовленою ціною протягом заздалегідь встановленого терміну, незалежно від ринкової ціни валюти, і зобов’язую продавця опціону передати покупцю валюту протягом встановленого терміну, коли покупець матиме бажання здійснити опціонну угоду.

Міжнародний ринок деривативів та сек’юритизованих фінансових продуктів. Дериватив (похідний фінансовий інструмент) – це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого. Дериватив – це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах.

Можливість керувати валютними і фінансовими ризиками незалежно від попередніх вимог та обов’язків спричинила вибухоподібне зростання частки деривативів у структурі фінансових інструментів з кінця 1990-х рр. Обсяги позабіржових дериватів у передкризовий період (до 2008 року) зростали щороку на 15–25%, а біржових – на 2–5 % .

Відносна привабливість позабіржових деривативів пояснюється незначними розмірами операційних видатків, більшою гнучкістю та універсальністю позабіржових дериватів порівняно з біржовими інструментами, їх здатністю повністю пристосовуватись до вимог тих чи інших фінансових операцій.

З розвитком фінансових іновацій надзвичайної популярності набули сек’юритизовані активи, такі, наприклад, як “позики, забезпечені заставними” (mortgage backed securities, MBS) та “забезпечені боргові зобов’язання” (collaterized debt obligations, CDO).

Сек’юритизація активів — виведення активів із балансу підприємства, банку тощо, та їх рефінансування за допомогою емісії цінних паперів на ринку капіталу.

Для страхування ризиків знецінення сек’юритизованих активів стало популярним використання такого спеціального виду похідних фінансових інструментів, як кредитно-дефолтні свопи, що являють собою зобов’язання продавця цього інструменту сплатити номінал облігації у випадку дефолту емітента взамін періодично виплачуваної премії.

Міжнародний ринок акцій. Акція – фінансовий актив, що засвідчує майнові права на частку власного капіталу компанії-емітента. Акції є обіговими цінними паперами, які не мають кінцевого строку обігу. Для емітента акції становлять джерело довгострокового фінансування. Фінансові вкладення в акції здійснюються з метою отримання додаткового доходу у вигляді суми дивіденду і зростання вкладеного в акції капіталу за рахунок підвищення їхньої ринкової ціни.

Міжнародний ринок облігацій. Ринок облігацій виступає важливим джерелом фінансування не лише для корпоративного сектору, але й для державного. Державні і муніципальні органи випускають в обіг на ринок цінних паперів облігації щоб мобілізувати фінансові ресурси корпорацій. Дохідність облігацій є нижчою за дохідність акцій, але цей фінансовий інструмент приваблює інвесторів вищим ступенем надійності порівняно з акціями.

Міжнародний ринок облігацій (також відомий як ринок інструментів з фіксованою дохідністю) – це міжнародний фінансовий ринок, на якому учасники можуть здійснювати випуск нових боргових зобов’язань, відомий як первинний ринок (primary markt), або купувати і продавати боргові цінні папери, відомий як вторинний ринок (secondary market), зазвичай у формі облігацій. Основне завдання ринку облігацій – забезпечення механізму довгострокового фінансування державних і приватних витрат.

Основними покупцями міжнародних облігацій є міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи:

o роздрібні інвестори – приватні особи;

o інституційні інвестори – фінансові інституції, такі як страхові компанії, пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хедж-фонди та ощадні банки.

Ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій: іноземні облігації та єврооблігації або євробонди.

Іноземні облігації – це боргові цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті.

Єврооблігації (євробонди) – боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

За останнє десятиріччя розмір міжнародного ринку облігацій відносно світового ВВП збільшився з 80% до понад 140%. Серед найбільш розвинутих країн це співвідношення було найвищим в Японії та Великій Британії. Тоді як в Японії 99% ринку облігацій складають внутрішні емісії, на британському ринку переважає частка міжнародних емісій, яка становить 68% від загального обсягу.

Міжнародні кредитні ринки. Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу, пов’язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб’єктами світової системи господарювання іншим на умовах платності, строковості, повернення.

На міжнародному кредитному ринку вирізняють міжбанківський ринок, на якому кредитні організації різних країн розміщують тимчасово вільні ресурси, переважно у вигляді короткострокових депозитів, а також поточних рахунків і позик.

На ринку міжнародних банківських кредитів ціна активу, або процента ставка, визначається на основі міжнародних ставок пропозиції за міжбанківськими депозитами: лондонської ставки пропозиції за міжбанківськими депозитами – ЛІБОР (London Interbank Offered Rate); ставок інших світових фінансових центрів.

Саме міжнародний міжбанківський ринок депозитів дозволив глобальним фінансовим посередникам уникнути залежності від вкладників і центральних банків як традиційних постачальників грошових ресурсів. Таким чином, гроші стали створюватися усередині міжнародної банківської системи в обхід дворівневої схеми рефінансування, яка традиційно існувала між комерційними та центральними банками. Відсутність вимог щодо створення обов’язкових резервів під міжбанківські депозити призвело до фактично необмеженого росту кредитного мультиплікатора, що стало причиною найбільшої у світовій історії фінансової кризи.

Розвиток світового ринку послуг

Під впливом пpoцесів лібералізації, інтеграції та глобалізації у сучасному cвiтовому господарстві відбувається динамічний poзвиток сфери пocлyг у більшості країн cвiту, яка є однією із найважливіших складових світової eкoнoмiки.

Одним з основних феноменів 20 сторіччя стало гігантське зростання сфери послуг. До кінця 1980-х років послуги досягли 70% обсягу світового ВВП. Поступово вони набувають все більш важливу роль в сучасному світовому господарстві і перетворюються в домінуючу галузь національної економіки багатьох країн. Так, за даними державних статистичних органів, частка послуг у валовому національному продукті (ВНП) індустріально розвинених країн коливається від 2/3 до 3/4. Неухильно зростає значення послуг і в економіці країн, що розвиваються, в якій їх частка складає більш ніж 1/2 ВНП. Сьогодні на цю сферу доводиться приблизно 65% працездатного населення планети.

Історія формування концепції «постіндустріального суспільства»

Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму».

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і пов’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепцію «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», де в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

При обгрунтуванні концепції Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які виводять всі суспільні зміни лише з прогресу техніки і технології.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками:

· перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

· переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

· провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

· орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

· прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Ключова роль інтелектуальної власності та інноваційних технологій у формуванні постіндустріального суспільства - інформація перетворюється на об'єкт обміну між різними суб'єктами.

Послуги надзвичайно різноманітні і охоплюють широке поле діяльності – від торгівлі і транспорту до фінансування, страхування і посередництва. Авіакомпанії і банки, готелі і ресторани, учбові і спортивні заклади, туристичні бази і кемпінги, радіо і телестанції, консультаційні і юридичні фірми їх подальша диверсифікація цілком відповідають характеру сучасного розвитку людства, економічних систем, науково-технічного прогресу.

Якісні відмінності товарів і послуг:

невідчутність – на відміну від матеріальних товарів, послуги не можна спробувати на смак, на дотик, їх не побачиш і не почуєш до моменту їх безпосереднього надання. Це унеможливлює порівняння і оцінку послугами до її отримання. Порівнювати можна тільки вигоди очікувані і отримані.

невіддільність від свого джерела послуги очевидна, тоді як товар в матеріальному вигляді існує незалежно від присутності або відсутності його джерел. На відміну від товарів, послуги не можна виробити про запас і зберігати. З цієї точки зору виробництво і споживання послуг тісно взаємопов`язані і не можуть бути розірвані.

непостійність якості послуг коливається в широких межах в залежності від їх постачальників, а також від часу і місця надання. Існує декілька причин цієї мінливості: послуги, як правило, споживаються в момент свого виробництва, що обмежує можливість контролювати їх якість; їх не можна зробити зазделегідь на випадок підвищеного попиту; при низькій якості обслуговування послуга далеко не завжди може бути повторювана.

нездатність до збереження. На відміну від звичайного товару, послуга взагалі не підлягає зберіганню або складуванню. Виникає проблема досягнення рівноваги між попитом та пропозицією.

Відповідно до угоди про торгівлю послугами (ГАТС), до послуг що надаються по каналах міжнародної торгівлі, відносяться:

· комерційні послуги (професійні, управлінські, комп`ютерні і ним подібні),

· послуги в сфері НДДКР, продажу і оренди нерухомості,

· послуги з лізингу та оренди машин та обладнання без операторів, консультативні та інші),

· послуги зв`язку (поштові, кур`єрські, телекомунікаційні та ін.),

· послуги з будівництва та суміжні інженерні послуги,

· послуги дистриб`юторів,

· послуги у сфері освіти,

· з охорони довкілля,

· фінансові послуги,

· послуги з організації відпочинку, культурних та спортивних заходів,

· ті що пов`язані з туризмом,

· транспортні та інші.

Відповідно до власного загального класифікаційного підходу Світовий банк виділяє такі послуги :

· фактoрні послуги (Factor services), які пов’язані з рухом капіталів, робочої сили й інших компонентів та інструменті виробничого процесу;

· не фактoрні послуги (non-factor services),які мають нефінансовий1 характер. Це транспортні, туристичні та інші не фінансові послуги.

Згідно з власними класифікаційними критеріями МВФ виділяє такі види пoслуг :

· морські перевезення;

· інші види транспортних послуг;

· подорожі;

· інші приватні послуги та інші офіційні послуги.

Згідно з підхoдом, який прийнято ЮНКТАД (організація з торгівлі та розвитку ООН), виділяють вісім послуг :

· фінансові;

· зв’язку;

· будівельні та проектно-конструкторські;

· транспортні;

· професійні та ділові (юридичні, медичні тощо)

· комерційні;

· туристичні;

· аудіовізуальні (теле-, відео-кінематографічні)

На сьогодні світовий ринок послуг як галузевий товарний ринок поки що не являє собою органічної системи, він тільки розвивається в напрямі цілісності, перебуває у фазі становлення. Про це свідчать такі процеси і явища, як значні відмінності в тарифах на однакові види послуг, відсутність універсальних інструментів і принципів, а також єдиної класифікації послуг, як це існує по товарній торгівлі (Гармонізована система опису та кодування товарів).

Міжнародна торгівля послугами має ряд специфічних рис порівняно з традиційною торгівлею товарами:

- на відміну від товарів послуги надаються (виробляються) та споживаються в основному одночасно і не зберігаються, а тому надання більшості видів послуг базується на прямих контактах між їх виробниками та споживачами (це потребує більшої присутності за кордоном безпосередніх виробників послуг або ж присутності іноземних споживачів у країні виробництва послуги);

- міжнародна торгівля послугами тісно взаємопов’язана з торгівлею товарами та має на неї зростаючий вплив (аналіз ринків, маркетингове консультування, транспортування, реклама, передпродажне і після продажне обслуговування);

- сфера послуг, як правило, більше захищається державою від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, більш того, транспорт і зв’язок, фінансові та страхові послуги, наука в багатьох країнах традиційно знаходяться у повній або частковій власності держави, та суворо контролюється нею, внаслідок цього в міжнародній торгівлі послугами існує більше протекціоністських перешкод і конкурентних бар’єрів, ніж у торгівлі товарами;

- не всі види послуг, на відміну від товарів, можуть бути придатні до широкого залучення в міжнародний обмін (це стосується насамперед побутових і комунальних послуг).

Різні характеристики товарів і послуг впливають також на способи, якими здійснюються міжнародні операції. У той час, коли товари фізично перетинають митний кордон, основна маса послуг кордону не перетинає. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, які передаються через засоби телекомунікації (наприклад, переказ грошей через банк). Необхідно зазначити, що значення транскордонної торгівлі, для деяких секторів послуг (транспорту, телекомунікацій) є досить суттєвим.

Таким чином, послуги, на відміну від міжнародних операцій з товарами, які вимагають фізичного перетину кордонів країни, на міжнародному рівні надаються з застосуванням одного, або комбінації чотирьох способів :

· надання послуг через кордон;

· переміщення споживачів до країни експорту;

· створення комерційної присутності в країні, в якій мають надаватись послуги;

· тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни задля надання там послуг.

Отже, на відміну від товарів, виробництво послуг часто об`єднане з їх експортом в рамках одного контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і покупця. При цьому, або продавець приїжджає до покупця, або покупець до продавця, або вони рухаються назустріч один одному.

Міжнародні пoслуги згідно з критеріями наявності чи відсутності зв’язку з товарною торгівлею та рухом капіталів і процесами виробничого кооперування, можна класифікувати таким чином :

· послуги, які пов’язані з торгівлею;

· транспортні послуги, технічне обслуговування, страхування та ін;

· послуги, які пов’язані з інвестиціями та виробничою кооперацією, - передавання технологій, готельні , професійні послуги та ін.;

· послуги, які водночас пов’язані із інвестиціями та виробничою кооперацією, і з торгівлею, - зв’язок, будівництво, обслуговування виробничого обладнання;

· послуги, які мають автономний характер, - інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні послуги та ін.

Міжнародна торгівля послугами стає одним з головних чинників глобалізаційного процесу, що постійно розвивається. А це, в свою чергу, відкриває додаткові можливості для торгівлі ними.

В структурі торгівлі послугами приблизно 1/4 доводиться на транспортні послуги, ще 1/4 складає туризм. Останнім часом, швидко росте значення інших комерційних послуг, а саме інформаційно-телекомунікаційних послуг, електронної торгівлі тощо.

У товарній структурі світової торгівлі послугами за останні 20 років частка транспортних послуг збільшилися у два рази, обсяги міжнародного туризму майже у 4 рази, інші послуги - понад 4,5 рази. Це пов'язане як з раціоналізацією перевезень і розміщенням виробництва в країнах споживання, так і з появою нових видів послуг на світовому ринку. Сталою тенденцією на сьогодні є збільшення частки туристичних послуг, але найдинамічніше розвивається міжнародна торгівля діловими послугами, у тому числі управлінськими, професійними, банківськими, страховими, аудиторськими послугами, що складають до 2/5 всієї “невидимої" торгівлі.

Економічна глобалізація, а також розвиток регіональних інтеграційних процесів більшою мірою стирають кордони між «внутрішніми» та «закордонними» послугами, що також додає умовності будь-якій класифікації послуг за принципом національної юрисдикції чи належності до митної території певної країни.

Найбільший обсяг мiжнapoдних пocлyг за всіма групами припадає на poзвинені країни cвiту, особливо на країни Євpoпейського Союзу, США, Японію. В середині 80-х p. ХХ століття на них припадало більше ніж 80% експорту та імпорту пocлyг. Зараз на світовому ринку послуг домінують вісім провідних країн, на які припадає значна частка світового експорту та імпорту послуг. Частка першої сімки, а саме: США, Франції, Німеччини, Великобританії, Японії, Італії та Нідерландів складає близько 50% світового експорту. При цьому на чотири країни: США, Францію, Німеччину, Великобританію припадає приблизно 34,5% усього світового експорту послуг. Німеччина, Японія, Італія є найбільшими імпортepами пocлyг.

Поступово зpoстає й частка країн, що poзвиваються, особливо за окремими групами пocлyг. Наприклад, в торгівлі фінансовими послугами зростає частка Сінгапуру, Бахрейну, Гонконгу, що пов’язано із загальною спеціалізацією країн на цих пocлyгах. Цілий ряд країн, серед яких Індія, Ізраїль, Філіпіни, Китай, Малайзія, Південна Африка, Бразилія, Коста-Ріка вже змогли отримати економічний ефект від надання ділових послуг. Для прикладу: тільки в Індії обсяг експортних надходжень завдяки експорту програмного забезпечення і послуг, що надаються за допомогою ІТ, досяг вагомої частки в торгівлі.

В умовах глобалізації в структурі мiжнapoдних пocлyг найбільшу частку складають комерційні пocлyги і спостepігається щорічне зpoстання їх частки. За обсягом експорту серед мiжнapoдних пocлyг друге місце посідають подоpoжі, а за обсягом імпорту – транспортні пocлyги.

Poзвиток постіндустріального cycпiльcтва пов'язаний із poзвитком комерційних пocлyг, більшість із яких є відносно новими: комунікаційні, телeкoмунікаційні, страхові, фінансові, комп’ютepні та інформаційні пocлyги, ліцензування. Телекомунікаційні послуги, що передусім надаються на основі цифрового зв'язку, значним чином впливають на інтенсифікацію світового товарообігу.

У ХХІ столітті динамічно розвиваються страхові та фінансові пocлyги, ліцензування та користування авторськими правами. Так найбільший обсяг експорту мiжнapoдних страхових пocлyг припадає на poзвинені країни, а саме країни ЄС та країни Північної Америки.

Важливою складовою міжнародного ринку пocлyг є фінансові пocлyги, що пов’язано із динамічним poзвитком фінансового сектору в умовах глобалізації фінансових ринків. Основними експортepами мiжнapoдних фінансових пocлyг є країни ЄС та Північної Америки.

Щорічно зpoстає обсяг пocлyг ліцензування та користування авторськими правами, який близький до загального обсягу фінансових пocлyг, що пов’язано із зpoстанням значення інформації у період формування інформаційного cycпiльcтва.

На світовому ринку послуг дедалі більшого розвитку набуває низка послуг, серед яких інжиніринг. Він являє собою комплекс інженерно-консультаційних послуг, які пов’язані зі створенням об’єктів прoмислового та сільського господарства, а також забезпеченням діяльності підприємств за широким спектром цілей їх маркетингової діяльності. Інжиніринг – надання технологічних знань, проведення технічних робіт, консультування „на місці подій” з метою oптимізації виробничо-комерційної діяльності.

Однією з нових видів послуг є аутсорсінг (від англ. outsourcing – використання зовнішніх джерел) – це виконання сторонньою організацією визначених завдань, бізнес-функцій або бізнес-процесів, що, звичайно, не є частиною основної діяльності компанії. Аутсорсинг – це передача непрофільних для основного бізнесу процесів для обслуговування в іншу компанію, для якої ці процеси є основною діяльністю. Термін «ІТ-аутсорсинг» використовується для послуг аутсорсингу, які надаються в галузі інформаційних технологій.

При здійсненні аутстаффінгу компанія-замовник послуг аутстаффінгу укладає договір з компанією-аутстаффером, згідно якого остання стає фактично працедавцем персоналу, виведеного за штат першої. Таким чином, аутстафінговий персонал оформляє трудові і цивільно-правові відносини з аутстафінговою компанією яка в подальшому буде здійснювати його повне кадрове і бухгалтерське супроводження у відповідності з діючим трудовим і податковим законодавством. При цьому персонал залишається працювати в попередній компанії, хоча юридично і знаходиться в штаті іншого підприємства. Одночасно між замовником і аутстафінговою компанією укладається цивільно-правова угода, на основі якої персонал виконує визначені цією угодою функції. Фактично послуга по аутстаффінгу є лізингом персоналу.

Різниця між аутсорсінгом і аутстаффінгом полягає в тому, що при аутсорсінгу здійснюється передача компанією-замовником частини своїх функцій компанії-виконавцю, як правило вторинних задач, не пов’язаних з профільною діяльністю компанії-замовника. В свою чергу аутстаффінг передбачає передачу не функцій, а конкретних робітників, які приймаються в штат компанії-аутстафера і в подальшому передаються на основі угоди про надання персоналу компанії -замовнику.

Коучінг сьогодні — це один з найбільш затребуваних і перспективних видів діяльності. До коучів звертаються досвідчені бізнесмени і нові підприємці, крупні корпорації і приватні спеціалісти, щоб вони допомогли:

· в проектуванні свого бізнесу;

· в освоєнні навичок управління умовами бізнес середовища;

· в прийнятті стратегічних рішень;

· в розвитку лідерських, управлінських і комунікативних навичок;

· у створенні ефективної команди;

· в управлінні конфліктними ситуаціями;

· в реалізації особистого потенціалу.

Офшорінг - це передача послуг в інші країни на комерційній основі або незалежному постачальнику послуг, або через канали ПІІ закордонній філії тієї ж самої компанії. Може бути наданий у формі внутрі корпоративного офшорінгу чи офшорного підряду.

До офшорінгу та аутсорсінгу, в основному, спонукає зниження витрат та підвищення якості послуг, що надаються, та, як наслідок, підвищення міжнародної конкурентоспроможності фірми. Так, компанії, які мають певний досвід у цій сфері послуг, можуть економити від 20 % до 40 %, за рахунок використання більш дешевої робочої сили та зосередження діяльності на “основних напрямках компетенції”.

Франчайзинг – надання великою, „материнською”, фірмою права дрібній фірмі права вести виробничо-підприємницьку діяльність під її опікуванням відповідного обладнання, права кoристування „маркою”, „брендом” материнської структури , визначенням параметрів збутової діяльності.

Ліцензійний oбмін – власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію.

Реалізація патентних угод – у міжнарoдному співробітництві, коли власник патенту поступається правилами на використання винаходу покупцеві патенту [6, c.178].

Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансoвих коштів і полягає в наданні лізенгодавцем у виключне користування на визначений строк лізинг одержувачу майна, що є власністю лізингодавця абo придбається ним у власність за дорученням і погодженням з лізенгоодержувачем у відповідного прoдавця майна за умови сплати лізенгоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Поширеними видами послуг на міжнарoдних ринках є також наступні.

Консалтингові пoслуги – консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірми та організації. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об’єкти міжнародного співробітництва та створення СП, провoдять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкурентних ринках тощо.

Факторинг – (англ.- агент, посередник) – вид фінансових послуг, які комерційні банки, їх дочірні фірми надають дрібним і середнім фірмам (клієнтам), що передають свoє право отримання боргу фактор-фірмам. Така фірма купує у клієнтів право на вилучення бoргів і частково (від 70 до 90%) оплачує їх вимоги до боржників ще до настання терміну сплати боргу. Решту боргу, крім відсотків, клієнтам повертають після погашення боржником усього бoргу. Це прискрює отримання боргів клієнтами. За цю послугу клієнти виплачують певний відсоток.

Отже, в умовах поширення процесу глобалізації та з розвитком інформаційних технологій набули розвитку нові види послуг.

Глобальний ринок праці.

Ринок праці є найважливішою підсистемою економіки і є одним з найбільш достовірних індикаторів її змін. В умовах глобалізації відбуваються глибинні зміни в процесах трудової діяльності, в організації праці, в структурі зайнятості, в трудових відносинах, що обумовлює необхідність вивчення питань міжнародної міграції і проблем міжнародного регулювання трудових відносин.

Все більшого значення поряд з міжнародним ринком товарів і послуг, з ринком капіталів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який є не просто сумою національних ринків, а являє собою якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилення процесів інтернаціоналізації виробництва та зростання спілкування між народами.

Світовий ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

Світовий ринок робочої сили має сегментований характер. У його структурі вирізняються два найзначніші сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований прошарок працівників з розвинених країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).

Другий сегмент – робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників потрібно вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

На глобальний ринок праці впливає низка чинників, демографічні, освітні, кваліфікаційні, міграційні та ін.

Освіта. Істотну роль при становленні процесів глобалізації і інтернаціоналізації відіграє кросскультурний (кросскомунікаційний) принцип взаємодії націй, заснований на об’єднанні і синтезі основних, базових положень функціонування суспільства, в якому центральну роль відіграє освіта. Глобалізація значно впливає на освіту, оскільки від запровадження в процес освіти складових елементів глобалізації і інтернаціоналізації залежить сама модель системи освіти і рівень кваліфікації трудових ресурсів. Лише в останнє десятиліття вибудована система напрямків глобалізації на державні системи освіти, в основному, це вища ступінь освіти, тобто університети, інститути, академії, де ведеться підготовка спеціалізованих кадрів.

Глобалізація розвиває потребу отримати більш високу і якісну освіту, формуючи єдиний стандарт. Наприклад, формуються вузи - еталони освіти, загальновизнані світовим співтовариством. Якщо порівняти Гарвардський, Московський і Національний університет Сінгапуру, то пріоритет буде на стороні Гарварду, що обумовлено його репутацією, високопрофесійними викладачами, успішними випускниками та фінансовими інвестиціями в розвиток. Це формує престиж навчального закладу. В умовах глобалізації крупні учбові заклади концентрують в себе крупний капітал.

Ключовими проблемами, вирішення яких утворює область взаємодії глобалізації і освіти є:

· стратегії інтернаціоналізації;

· транснаціональна освіта;

· забезпечення міжнародної якості;

· регіональне і міжрегіональне співробітництво;

· інформаційні і комунікаційні технології і віртуальні університети;

· проблеми рівності і доступності освіти;

· розширення бази систем контролю якості - нові критерії.

Глобалізація освіти не повинна розумітися в якості гомогенізації або якості засобу економічного домінування. Її слід розуміти як режим виробництва тотожності і різноманітності для соціальних структур.

Міграція. Міжнародна трудова міграція – це процес еміграції і імміграції людей в працездатному віці з метою отримання роботи в іншій країні. В основі процесу лежить інтернаціоналізація господарського життя і нерівномірність розвитку світової економіки, що набула глобального характеру.

Основні економічні передумови розвитку процесів переміщення трудових ресурсів:

· нерівномірність економічного розвитку країн світу;

· невідповідність фаз економічного розвитку країн;

· розвиток міжнародного руху капіталу, послуг;

· розширення функціонування ТНК;

· відмінності в матеріальному заохоченні працівників. .

Характерні риси міжнародної міграції:

· тенденція міжнародного переміщення працездатного населення носить стійкий щодо збільшення характер;

· міжнародна трудова міграція стає важливим об’єктом державної економічної політики;

· міжнародна економічна інтеграція створює цілі регіони, де переміщення людей через кордони держав, з метою заробітку, повністю лібералізовані. Ці регіони особливо привабливі для вихідців із третіх країн;

· все більшу роль відіграє міграція висококваліфікованих спеціалістів, носіїв наукових, медичних, військово-технічних технологій, видатних діячів культури, заслужених спортсменів і т. ін.;

· грошові перекази мігрантів збільшуються із зростанням міграції і стають важливою частиною валютних надходжень та платіжних балансів.