ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СУТНІСТЬ, ВЛАСТИВОСТІ ТА ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ. ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

123 4

Інформація – це набір відомостей (даних) про предмети (об’єкти), явища та процеси у середовищі, що нас оточує, тобто навколишнього світу, незалежно від форми їх представлення. Вважається, що поняття “інформації” належить до неозначуваних, первинних понять в інформатиці, але характеристику цьому поняттю дають, перераховуючи його чотири характеристики:

1) інформація – це нематеріальна субстанція, але передається вона за допомогою матеріальних носіїв: знаків, сигналів або за допомогою фізичних процесів, які змінюються з перебігом часу;

2) інформація залежить не тільки від самих знаків та сигналів, але й від їх взаємного розташування;

3) інформація містить у собі певні знання;

4) інформація є зрозумілою лише для того, хто здатний її розпізнати.

Термін інформація походить від латинського слова “informatio” – пояснення, повідомлення і первісно означав оповіщення відомостей, даних тощо. Інформація складається з повідомлень. Повідомлення – це форма зображення інформації. Вони можуть бути у вигляді мови, тексту, таблиць тощо. Особа, що зацікавлена у змісті повідомлень, зветься споживачем (користувачем) інформації. Інформація розуміється як відображення предметного світу у вигляді сигналів і знаків. Сигналами відображаються фізичні характеристики різних процесів, властивості об’єктів, через знаки відбувається сприйняття предметного світу людиною – суб’єктом пізнання.

Існує законодавче визначення поняттяінформації таке – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1 Закону України “Про інформацію”).

Основні властивості інформації – це:

1) достовірність (повідомлення не суперечить реальній дійсності, правильно її пояснює і підтверджується нею);

2) своєчасність (повідомлення надійшло у визначений термін);

3) повнота (повідомлення достатньо для виведення правильних висновків і прийняття правильних рішень);

4) об’єктивність (повідомлення не залежить від судження будь-кого);

5) актуальність (повідомлення важливе в заданий момент часу);

6) корисність (оцінюється за тими задачами, які можна розв’язати з використанням повідомлення);

7) зрозумілість (при сприйманні повідомлення не виникає потреби у додаткових повідомленнях);

8) доступність (можливість ознайомлення з повідомленням);

9) цілісність (здатність інформації бути захищеною від несанкціонованого перекручування, руйнації або знищення);

10) кількість (обсяг повідомлення в одиницях вимірювання інформації);

11) якість (ступінь придатності конкретної інформації про об’єкти і їх взаємозв’язки для досягнення цілей, які стоять перед користувачем, при реалізації тих чи інших видів діяльності).

Відомо, що інформація є основою управлінської діяльності. До найважливіших властивостей інформації відносять: об’єктивність, достовірність, своєчасність, повноту. Відсутність в інформації хоча б одної з названих якостей може призвести до невірного управлінського рішення. Різноманітність і великі обсяги інформації нерідко ускладнюють пошук необхідних відомостей. Тому інформація має бути впорядкована, облікована і максимально можливо формалізована для її обробки за допомогою КС.

Види інформації – це:

1) текстова (інформація, яка міститься в усій друкованій літературі або відображається технічними пристроями у вигляді текстів);

2) числова (набори числових даних);

3) графічна (картини, малюнки, графіки, діаграми, схеми тощо);

4) звукова (усне мовлення, музичні мелодії, звукові ефекти);

5) відео (кінофільм, відеокліп, концерт тощо).

Законодавче визначення поняттявидів інформації – це:

1) статистична інформація (Ст.19);

2) адміністративна інформація (дані) (Ст. 19-1);

2) масова інформація (Ст. 20);

3) інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування (Ст. 21);

4) правова інформація (Ст. 22);

5) інформація про особу (Ст. 23);

6) інформація довідково-енциклопедичного характеру (Ст. 24);

7) соціологічна інформація (Ст. 25) (ст. 18 Закону України “Про інформацію” від 02.10.92 р.).

Інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних технологій, мереж, ресурсів на основі комунікаційної послідовності (Ст.1 “Про національну програму інформатизації”).

Режим доступу до інформації – це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ст. 28 Закону України “Про інформацію”).

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційнуі таємну (ст. 30 Закону України “Про інформацію”).

За ступенем секретності інформація, що віднесена до державної таємниці, поділяється на “таємну”, “цілком таємну”, “особливої важливості” (ст. 13 Закону України “Про державну таємницю”).

Відомі дві інформаційні кризи в діяльності людини:

перша виникла тоді, коли кількість інформації перевищила можливості людського мозку до її зберігання, “запам’ятовування” (цей бар’єр був подоланий виникненням письменності);

друга була пов’язана з обмеженою швидкістю людського мислення (цей бар’єр був подоланий виникненням ЕОМ).

Будь-які операції щодо отримання, перетворення, зберігання, передачі тощо інформації об’єднують в інформаційний процес, який передбачає наявність певних компонентів, наприклад: джерело інформації, передавач інформації, канал зв’язку для передачі інформації, приймач інформації, пристрій для обробки інформації, пристрій для зберігання інформації, пристрій для виведення інформації тощо. Процес передачі інформації передбачає наявність джерела інформації, носія інформації та одержувача інформації.

Джерела інформації – це книжки, газети, телепередачі, числа, графіки, біологічні та електричні імпульси, сигнали світлофора, телеграфні сигнали у вигляді послідовностей крапок і тире тощо.

Джерелами інформації є передбачені або встановлені законом носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи (ст. 26 Закону України “Про інформацію”).

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачені законом прав і обов’язків у процесі інформаційної діяльності. Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації. (Ст. 42 Закону України “Про інформацію”).

Основними принципами інформаційних відносин є:

-гарантованість права на інформацію;

-відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

-об’єктивність, вірогідність інформації;

-повнота і точність інформації;

-законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації (Ст. 5 Закону України “Про інформацію”).

Суб’єктами інформаційних відносин є:

-громадяни України;

-юридичні особи;

-держава.

Також можуть бути інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.(Ст. 7 Закону України “Про інформацію”)

Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. (Ст. 8 Закону України “Про інформацію”)

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. (Ст. 14 Закону України “Про інформацію”)

Носій інформації – це фізичне середовище, в якому зафіксована та зберігається інформація (наприклад, папір, перфокарта, магнітна стрічка, магнітні та оптичні диски, жива природа, нейрони мозку людини тощо).

Одержувачі інформації – це люди, тварини, рослини, технічні пристрої.

Способи передавання інформації від джерела до одержувача:

1) звукові (спілкування людей);

2) візуальні (мова жестів, міміки, креслень, малюнків);

3) сучасні технічні засоби з кодуванням та декодуванням інформації (радіо, телебачення, телефон, факс, модем тощо).

Способи зберігання інформації:

1) рукописні та типографські або знаково-символьні на побутових носіях (письмо, тексти, малюнки в книжках, газетах, журналах);

2) машинні або оптико-магнітоелектронні (закодована інформація на перфораційних, магнітних та оптичних засобах);

3) спеціальні (кінозйомки, фотографування, відеозйомки тощо);

4) природні (об’єкти живої та неживої природи, нейрони мозку людини).

Пристрої, призначені для передавання та приймання інформації, називають пристроями зв’язку. Пристрій зв’язку складається з передавача і приймача. Якщо на вході і на виході пристрою використовуються різні фізичні носії, то пристрій зв’язку називають перетворювачем.

Середовище, через яке носій повідомлення передається від передавача до приймача, називають каналом зв’язку.

Інформація в ЕОМ подається за допомогою електричних сигналів. Використовують два фізичні способи подання інформації:

1) цифровий (за допомогою дискретних сигналів);

2) аналоговий (за допомогою неперервних сигналів).

При першому способі інформація кодується, як правило, за допомогою нулів і одиниць. Коду “1” може відповідати, наприклад, наявність електричного імпульсу, а коду “0” – його відсутність. Або, наприклад, передача повідомлення за допомогою коду Морзе. Прикладами аналогових сигналів є звуковий і відповідний йому електричний сигнал у колі мікрофона, телефону тощо. Розрізняють аналоговий та цифровий способи пересилання інформації на віддаль. Цифровий спосіб забезпечує значно кращу якість відтворення інформації, яка передається.

Інформація передається через інформаційні комунікації за допомогою мов. Основою будь-якої мови є алфавіт– це кінцевий набір знаків (символів) будь-якої природи, з яких конструюються повідомлення на відповідній мові. Алфавіт може бути латинський, арабський, десяткових чисел тощо. Кодування – це зображення символів одного алфавіту символами другого. Найпростішим алфавітом, достатнім для кодування будь-якого іншого, є алфавіт, що складається з двох символів – нуля (“0”) та одиниці (“1”).

Системи числення – це спосіб представлення чисел за допомогою цифр. Виділяють два види систем числення:

1) римську;

2) позиційну.

В римській системі числення значення цифри не залежить від її позиції в записі числа. Наприклад, число XXX, яке дорівнює 30, складається з трьох рівнозначних цифр X (десять).

В позиційній системі числення значення цифри залежить від її позиції в записі числа. Наприклад, в десятковій системі числення число 555 складається з трьох цифр 5, кожна з яких має своє значення (перша – сотні, друга – десятки, третя – одиниці): 555=5_*10² + 5_*10¹ + 5_*10⁰.

Люба позиційна система числення характеризується основою (базисом), який визначає:

1) у скільки разів цифра в n-й позиції числа, більше такої ж цифри в (n-1)-й позиції (справа ліворуч);

2) кількість цифр, що використовується для представлення будь-якого числа в даній системі числення;

3) назву даної системи числення. У десятковій системі числення основа дорівнює 10, тому використовується десять цифр (від 0 до 9); у двійковій системі числення – дві цифри (0 та 1), у вісімковій – вісім цифр (від 0 до 7), у шістнадцятковій – шістнадцять цифр (від 0 до 9 і літерні позначення A, B, C, D, E, F – для відповідних двохпозиційних десяткових цифр від 10 до 15).

В основі роботи ЕОМ використовується двійкова система числення. Це пояснюється застосуванням в конструкції комп’ютера елементів, що мають два відмінних один від одного стани.

Одиницями вимірювання інформації є: “біт”, “байт”, “кілобайт (Кбайт)”, “мегабайт (Мбайт)”, “гігабайт (Гбайт)” тощо.

Біт – найменша (елементарна) одиниця вимірювання інформації, це один двійковий розряд, в який може записуватися тільки два значення – “0” або “1”.

Байт дорівнює восьми бітам. Таке об’єднання дозволяє записувати 2⁸ = 256 різних комбінацій бітів, за допомогою яких виконується кодування в ЕОМ символів (таблиця відповідності символів і кодів називається кодовою таблицею). Байт дуже зручна одиниця вимірювання інформації, тому що він дозволяє зберігати код одного символу (букви, цифри, розділового знаку тощо).

Для виміру великих обсягів інформації використовуються безрозмірні перехідні коефіцієнти:

К = 2¹⁰ = 1024; М = 2²⁰ = 1048576; Г = 2³⁰.

Тобто:

1 Кбайт (кілобайт) = 2¹⁰ байт = 1024 байт » 10³ байт;

1 Мбайт (мегабайт) = 2²⁰ байт = 2¹⁰ Кбайт » 10⁶ байт;

1 Гбайт (гігабайт) = 2³⁰ байт = 2¹⁰ Мбайт » 10⁹ байт;

(ці ж коефіцієнти можна використовувати також з одиницею “біт”).

123 4