ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Модуль 1. Вступ до загальної психології. Соціально-психологічна сфера особистості.

Тема 1.4. Діяльність як форма активності людини

План

1. Основні характеристики активності та діяльності.

2. Розвиток уявлень про сутність діяльності.

3. Структура активності та діяльності.

4. Засоби діяльності, процес їх засвоєння.

5. Основні види діяльності.

6. Активність і особистість.

1. Основні характеристики активності та діяльності.

Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом.

Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі. Потреба—це стан живої істоти, що відображає залежність її від умов існування та спричиняє активність у ставленні до цих умов. Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. Прояви активності в поведінці тварини зумовлені насамперед природною організацією (будова тіла і органів, інстинкти), яка начебто визначає низку предметів, що можуть стати об'єктами потреб. Процес задоволення потреб тварин забезпечує найбільш повне пристосування їх до середовища. Наприклад: вроджена програма поведінки комах (бджіл), птахів (синиця, ремез), ссавців (бобер, білка, ведмідь) не тільки фіксує будівельні потреби, а й включає в них об'єкти їх задоволення: віск, природні матеріали, певні породи дерев.

Іншою є активність людини, і джерело цієї активності — людські потреби. Потреби людини формуються в суспільстві в процесі виховання. Природні речі є не тільки предметами, що задовольняють біологічну потребу (наприклад, у їжі). За допомогою знарядь праці людина може видозмінювати предмет відповідно до власних потреб. Тому процес задоволення потреб у людини — активний, цілеспрямований процес оволодіння певною формою діяльності, яка визначена суспільним розвитком.

Чи є поняття активність і діяльність тотожними або вони мають якісні відмінності?

Принципова відмінність активності і діяльності полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність — із потреби в діяльності. Активність не тільки якісно притаманна самій діяльності (наприклад — праці), а й надає їй певного "забарвлення". Активність визначає діяльність і є рушійною силою, джерелом пробудження в людини її "дрімаючих потенціалів".

Активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми ще не можемо щось змінити, передумати, поліпшити, адже це можна зробити в процесі самої діяльності. До початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких способів та якими засобами чогось досягти. Але активність не тільки передує діяльності, а й "супроводжує" її протягом усього процесу. Не можна уявити оптимальну діяльність, позбавлену активності.

Розраховуючи свої сили, час, можливості для досягнення тієї чи іншої мети, за допомогою активності ми мобілізуємо свої здібності, переборюємо інерцію. Діяльність, "особистісно забарвлена", здійснюється не тільки більш конструктивно, а й у певному напрямі, з певною орієнтацією (на інших, на себе тощо). Активність начебто "повертає" діяльність, надає їй особливої особистісної значущості. Людина в такій ситуації робить усе охоче.

Де шукати джерела, причини виникнення "справжньої", дійової активності, які причини її зниження?

Відповісти на це запитання можна лише визначивши, як саме життєві цінності, потреби людини співвідносяться з суспільними вимогами і нормами. А потреби людини і норми часто заходять між собою в суперечність. Якщо в процесі діяльності досягається предмет задоволення потреби, з'являється почуття як особистісного, так і соціального "насичення", але задоволеної, "насиченої" предметом активності бути не може, тому що це вже не буде активність. Але що рухає активністю, якщо не предмет? Будучи спрямованою на діяльність, яка має справу з предметом, активність визначається суб'єктом. Людина як суб'єкт власного життя здатна до контролю за своєю активністю. Проте активність, що зводиться (з боку суб'єкта) тільки до контролю, не може привести до вибору конструктивних способів діяльності. Через активність людина прагне створити такі умови своєї діяльності, досягти таких рівня і якості її здійснення, щоб вона відповідала її намаганням, намірам, критеріям. Саме такі умови переборення труднощів, досягнення високого рівня якості діяльності приносять людині задоволення (а не тільки результат діяльності).

Дістаючи задоволення від характеру діяльності, а не тільки від її результату, особистість завдяки активності не потрапляє в повну залежність від соціальних вимог і установок, а набуває нових здібностей розв'язання соціально-психологічних суперечностей, утверджується в правильності своєї позиції, переконується в її адекватності життю.

Отже, основною властивістю активності є належність її людині, суб'єкту, поза яким вона не може існувати. Відповідно суб'єктові активності притаманні всі характеристики суб'єкта діяльності (психічні, моральні, соціальні, професійні тощо), але тільки більш особистісно забарвлені.

Активність виникає як життєвий витвір особистості, яка усвідомлює, що все необхідне від суспільства вона одержить завдяки своїй діяльності (праці), якою вона обмінюється з іншими людьми.

Активність породжується потребою в діяльності, являє собою вищий порівняно з діяльністю рівень, її характер визначається й опосередковується вищими життєвими потребами. Але якщо діяльність ще не сформувалася, якщо не склалася сама особистість, її вищі життєві потреби, то активність може виступати не у функції координатора, а у функції дезінтегратора життя людини. В цьому розумінні вона може не мати свого предмета, не виявляється яскраво в конкретному виді діяльності.

Якщо безпредметна діяльність є соціально безперспективною, то безпредметна активність — явище соціально небезпечне, соціально небажане. Бездіяльна, неспрямована активність соціально й особистісно "приречена", тому що не має своєї мети, свого предмета та свого задоволення.

Активність (як і діяльність) здійснюється впродовж усього життя людини, тому має тривалий, проте нерівномірний характер. Періоди підвищення та зниження активності не завжди відповідають "біологічному" віку людини, її Можливостям. Часто буває так, що в старості людина ще активно працює, а молода людина здається старою через нездатність (небажання) знайти своє місце в житті.

Активність може мати і різну спрямованість — на конкретні досягнення (матеріальні блага, кар'єру тощо) або на високі духовні цінності.

Долучення до активності таких психологічних особливостей, як мотиви особистості, її спрямованість, здібності, ціннісні орієнтації, визначає власне психологічну характеристику активності.

Із внутрішніх характеристик особистості важливу роль у зростанні активності відіграють мотиви. Але мотив завжди пов'язується з діяльністю, розглядається як спонукання до неї. Якщо в структурі діяльності мотиву відводиться певне місце, то яке ж співвідношення мотиву й активності? Активність, охоплюючи всю сферу соціально-психологічних взаємодій особистості (з суспільством, з собою) містить сукупність мотивів. В активності завжди є ієрархія мотивів, які начебто займають певні ціннісні місця. Співвідношення активності й мотивів може набувати або гармонійного, або суперечливого характеру. І якщо суперечності (боротьба) мотивів на етапі формування активності сприяють її зростанню, то на етапі реалізації активності така боротьба перетворюється в її гальмо.

Активність (у різноманітних формах) намагається зняти особистісну невизначеність, незавершеність (під час діяльності), і тут надмірна саморегуляція виступає своєрідним гальмом активності. Проте саморегуляція не обмежується контрольними функціями. В процесі саморегуляції особистість зважає не тільки на міру активності, а й на власний стан, можливості, всю сукупність мотивів.

Активність може бути деформованою через втрату особистістю ролі суб'єкта діяльності. Тільки за наявності зазначеної якості, за здатності особистості виступити повноправним суб'єктом діяльності можлива справжня гармонійна активність.

На сучасному етапі психологи теоретично і методологічно розробляють варіанти розв'язання такої проблеми, як зростання соціальної активності людей. Вирішення цієї проблеми — складова стратегії перебудови і психології, і свідомості людей.

Соціальна активність людей не тільки являє собою суспільно необхідне явище, а й має глибоко індивідуальний аспект, який вимагає вивчення на рівні конкретного індивіда, конкретної людини. -

Структура активності (на відміну від діяльності) до цього часу мало досліджена в психології. В загальноприйнятому визначенні активності, даному А.В.Петровським, вона розглядається як реалізація потреб особистості, як пошук предметів потреб. На основі цього виникає питання про характер зв'язку активності і потреби.

Потреби людини мають як особистісний, так і суспільний характер. Наприклад, задоволення потреби в їжі — особистісна потреба. Проте багато потреб людини належать до суспільних, колективних (потреба в засвоєнні досвіду, знань).

Потреби розрізняють за походженням і предметом.

За походженням потреби можуть бути природними і культурними.

До природних потреб можна віднести ті, які необхідні для збереження і підтримки життя людини та її нащадків. Усім людям притаманні природні потреби в сні, захисті від холоду чи спеки, істоті протилежної статі тощо. Якщо якась із природних потреб тривалий час не буде задовольнятися, то людина може загинути або не зможе продовжити свій рід.

Хоча природні потреби сучасної людини характерні і для первісних людей, і для тваринних предків людини, проте за психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. Протягом життя людини змінюються засоби і знаряддя задоволення потреб, зазнають змін і самі потреби. Таким чином, природні потреби людини мають суспільно-історичний характер.

У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів людської культури. Найелементарнішою культурною потребою є необхідність використати виделку і ніж під час задоволення потреби в їжі.

За будь-якого економічного і суспільного ладу залежно від виховання і засвоєння певних звичаїв і форм поведінки людина набуває різних культурних потреб. Якщо такі потреби людини не задовольняються, то вона не гине, але суто людське в нійтяжко страждає.

За характером предмета потреби можуть бути матеріальними і духовними.

У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в одязі, житлі, предметах побуту тощо), у духовних — залежність від продуктів суспільної свідомості. Людина відчуває потребу поділитися своїми думками і почуттями, потребу читати книги, журнали, дивитися кінофільми, слухати музику тощо.

Духовні потреби нерозривно пов'язані з матеріальними. Для задоволення духовних потреб потрібні, безумовно, матеріальні речі (книги, газети, папір, фарби тощо), які є, своєю чергою, предметом матеріальних потреб.

Є певні особливості розвитку потреб у людини. Вже дії маленької дитини, що самостійно користується ложкою, неможливо віднести цілком до тих, що задовольняють природні потреби. Сама ложка зовсім не потрібна для задоволення потреби в їжі. Але під впливом виховання подібні предмети починають виступати для дитини як необхідна умова такого задоволення. Не сама потреба як така, а суспільно прийняті способи її задоволення починають диктувати форми поведінки.

Таким чином, уже на перших стадіях розвитку активності дитини її стимулами стають не біологічно значущі речі, а способи їх людського використання, тобто функції цих речей у суспільній практиці. Форми поведінки, які засвоює дитина, — це вироблені суспільством способи поводження з речами відповідно до їх функцій у людській практиці: за столом сидіти, ложкою їсти тощо

Виховуючи своїх дітей, батьки вчать їх суспільно прийнятих способів поводження з відповідними речами, людських форм задоволення своїх потреб за допомогою певних речей і дій з ними. Таким чином, під впливом соціальних умов, за яких задовольняються потреби дитини, її поведінка починає детермінуватися не тільки біологічним значенням речей, а ще й їх суспільним значенням.

Активність людини вже з раннього віку регулюється досвідом усього людства і вимогами суспільства. Цей тип поведінки настільки специфічний, що для його позначення у психології застосовується термін діяльність. Які ж основні психологічні риси цього особливого, специфічно людського типу активності?

Однією з основних рис, що відрізняє діяльність від активності є те, що зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її спричинила. Зародившись завдяки потребі як джерелу активності, діяльність керується метою. Мета, тобто те, на що спрямована діяльність, заради чого вона відбувається, виступає як своєрідний регулятор активності. Перш ніж щось робити (будувати, досліджувати), людина уявляє цей процес, планує його. По завершенні процесу праці отримують результат, що відповідає усвідомленій меті.

Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Нарешті, діяльність виробляє здатність керувати поведінкою людини так, щоб реалізувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність, яка сама собою не задовольняє потреб, що виникають, тобто не супроводжується безпосереднім підкріпленням. А все це переконує, що діяльність нерозривно пов'язана з пізнанням та волею, спирається на них, Неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Отже, діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.