ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття фізичної особи та її правоздатність

12 3

Фізична особа як учасник цивільних правовідносин

План

1. Вступ.

2. Поняття фізичної особи та її правоздатність.

3. Дієздатність фізичної особи.

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

5. Оголошення фізичної особи померлою.

6. Висновок.

Вступ

Учасниками цивільних відносин визнаються будь-які особи, які можуть стати суб’єктами цивільних правовідносин. Відповідно до ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Розглядаючи в цьому аспекті фізичну особу, слід відзначити, що остання безперечно є одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин. Відчути себе суб'єктом права індивід може тільки тоді, коли усвідомить своє чітко визначене місце в житті цілісного соціального організму, яким є держава.

Громадянин є суб'єктом права не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок вироблених суспільством традицій, звичаїв.

У порівнянні з раніше чинним цивільним законодавством і, зокрема ЦК УРСР 1963 р., ЦК України істотно розширив правоздатність фізичних осіб, визначивши її обсяг відповідно до засадничого принципу приватного права: «Дозволяється все, що прямо не заборонене законом».

Визначаючи правовий статус фізичної особи як суб'єкта цивільних правовідносин, слід зважати на те, що цивільне право має за мету впорядковувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільнозначущі питання. Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист фізичної особи як суб'єкта права.

Поняття фізичної особи та її правоздатність

Стаття 24 ЦК України дає визначення фізичної особи як людини, що є учасником цивільних відносин. При цьому слід неодмінно відокремлювати такі поняття як «фізична особа» та «людина». Як відмічає Р.О.Стефанчук, відмінність між цими поняттями полягає в тому, що «людина» - це будь-яка біопсихосоціальна істота, незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні. Натомість, "фізичною особою" може бути тільки людина як суб'єкт цивільних правовідносин (ст. 24 ЦК України).

Цивільне право як система юридичної децентралізації, основне місце в якій посідає індивід як суб'єкт правовідносин, є найкращим засобом для такого усвідомлення. Будучи носієм певних цивільних прав, особа має юридично забезпечену можливість діяти за своїм бажанням. Кредитор може вимагати повернення боргу від боржника, власник може володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, особа якій виповнилось 14 років, може вільно самостійно пересуватися по території України. Необхідно тільки, щоб здійснення цих та інших прав відбувалося в певних правових межах. Ці межі можуть установлюватися законом, договором чи іншим передбаченим законодавством способом.

Правовий статус фізичної особи як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Адже, якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до суб'єкта права, поважали її честь і гідність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших.

Аморальні вчинки особи при укладанні правочинів або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зумовлювати недійсність таких правочинів, або призводити до інших негативних для порушника наслідків.

На правовий статус особи впливають перш за все правові фактори.

До правових факторів належать цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки.

Встановлюючи таку цивільно-правову категорію як правоздатність, держава тим самим не тільки окреслює коло прав і обов'язків, які можуть мати фізичні особи, а й бере на себе обов'язок не втручатися безпідставно в ці права, не відчужувати їх та захищати від будь-яких порушень, а також притягувати до відповідальності тих фізичних осіб, які не виконують належних їм цивільно-правових обов'язків.

Таким чином, цивільна правоздатність - це не тільки здатність фізичних осіб мати цивільні права і обов'язки, а й обов'язок держави гарантувати своїм громадянам певне коло цивільних прав.

Якщо ж держава відмовиться від зазначених обов'язків або не в змозі буде їх виконати, то цивільна правоздатність виявиться не захищеною, такою, що тільки проголошується без гарантійного її забезпечення.

Поняття "правоздатність" застосовується у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність фізичної особи мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо). У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки у сфері дії цивільного права. Саме в такому розумінні поняття "правоздатність" застосовується в ЦК України та інших цивільно-правових актах. Але це не означає, що цивільна правоздатність не пов'язана з іншими галузями права.

Численні норми конституційного права є базовими для розвитку цивільного законодавства, у тому числі й норм, що регулюють відносини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права фізичну особу можна обмежити в правоздатності.

Цивільна правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

Цивільна правоздатність виникає в момент народження фізичної особи. Тобто ще до народження суспільство й держава вже визначили для фізичної особи коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав людиною.

Отже, для визнання громадянина правоздатним необхідно, щоб він народився живим. Чинне законодавство України не встановлює мінімального строку, який має прожити новонароджений, а пов'язує його правоздатність з моментом його народження.

Не можна вважати винятком з цього правила положення цивільного законодавства про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої дитини. У таких випадках не йдеться про виникнення у зачатої дитини правоздатності, а акцентується увага на захисті інтересів можливого спадкоємця чи іншої уповноваженої особи. При цьому ніяких прав на майно чи спадщину ненароджений мати не може. Захист його інтересів відбувається шляхом охорони можливої частки, що належатиме йому за умови його народження. Якщо ж дитина народиться мертвою, то вона не буде вважатися спадкоємцем.

Слід зауважити, що ЦК України дещо відійшов від розуміння правоздатності як статичного явища. Так, ч. 3 ст. 25 ЦК України передбачає, що у встановлених законом випадках здатність фізичної особи мати окремі права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням нею відповідного віку.

Таким чином, правоздатність це така правова категорія, яка розвивається динамічно. Наприклад, фізична особа, якій виповнилось 14 років, має право вільно обирати місце проживання (ч. 2 ст. 29 ЦК України).

Усі цивільні права, незалежно від часу їх виникнення, а також цивільно-правові обов'язки, які можуть бути покладені на фізичну особу, у своїй сукупності визначають правоздатність як правову категорію і становлять її зміст.

Носіями таких прав і обов'язків можуть бути не тільки громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства. Причому іноземні громадяни і особи без громадянства користуються в Україні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

До найбільш значущих майнових прав, які можуть мати фізичні особи, належать: право приватної власності, право користування житловими приміщеннями, право на підприємництво, право заповідати та успадковувати майно, бути стороною в договорах. Фізичні особи можуть мати й інші цивільні права, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам суспільства.

Фізична особа може мати також обов'язки як власника, так і учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законом.

Як бачимо, хоча зміст цивільної правоздатності й визначається законом, але перелік цих прав і обов'язків не є вичерпним.

Цивільна правоздатність не може бути змінена або обмежена волею окремих осіб. Відмова фізичної особи від належних їй прав не тягне за собою факту припинення цих прав, за винятком випадків, коли така відмова допускається законом. Правочини, акти органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що обмежують цивільні права та обов'язки фізичних осіб, визнаються недійсними.

Але це не означає, що фізична особа не може бути обмежена у правоздатності. Наприклад, згідно зі ст. 313 ЦК України, фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом. Такими випадками можуть бути обвинувачення особи у вчиненні злочину, відбуття покарання за вчинений злочин чи адміністративне правопорушення. При обмеженні правоздатності необхідно дотримуватись принципу справедливості і розумності.

Отже, можна дійти висновку, що обмеження правоздатності за загальним правилом не допускається, а має місце лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Закон допускає два види обмеження цивільної правоздатності - добровільне і примусове.

Прикладом добровільного обмеження цивільної правоздатності може бути випадок, коли громадянин, який став ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав. Оскільки законом не заборонено вступ до культової установи (монастиря), то фактично дозволяється і самообмеження цивільних прав. Таке обмеження враховується і законодавцем. Наприклад, при заміні військової служби на альтернативну (невійськову).

Крім того, прикладом добровільного обмеження цивільної правоздатності є закріплена в законодавчих актах заборона працівникам деяких відомств обіймати посади, пов'язані з підприємницькою діяльністю. Так, фізична особа, яка обіймає посаду державного службовця, має бути обізнана і згодна з такою забороною. Застосовуючи таке обмеження, держава повинна певним чином компенсувати його.

Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов'язковим переліком випадків і встановленням порядку такого обмеження.

У літературі донедавна панувала думка, що обмеження цивільної правоздатності можливе лише на підставі Кримінального Кодексу (КК України) шляхом застосування деяких видів покарань. Наприклад, вважалося, що передбачене ст. 23 КК УРСР (1961 р.) позбавлення громадянина права обіймати окремі посади або займатися певною діяльністю є обмеженням його цивільної правоздатності, інші ж види основних покарань, передбачені тією ж статтею, цивільних прав нібито і не обмежують.

На нашу думку, таке розуміння природи обмеження правоздатності фізичної особи не відповідає призначенню інституту обмеження цивільної правоздатності взагалі, що підтверджується статтями 312, 313 ЦК України.

Примусовим обмеженням цивільної правоздатності слід вважати обмеження, яке:

- здійснюється у випадках, передбачених законом (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права обіймати окремі посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження та довічне позбавлення волі, позбавлення права керування транспортним засобом тощо);

- застосовується компетентним органом (судом, органами охорони здоров'я, наприклад, органи охорони здоров'я можуть здійснювати спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань);

- є реакцією на протиправну поведінку фізичної особи, або є заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання, або внаслідок проходження військової чи альтернативної (невійськової) служби);

- не перевищує строків, передбачених законом, або необхідних для лікування, за винятком довічного позбавлення волі;

- здійснюється під контролем спеціальних державних органів.

Виникає запитання: чи можна вважати вирок суду про застосування виняткової міри покарання - смертної кари - рішенням суду про припинення (позбавлення) цивільної правоздатності? Справа в тому що в цивілістичній літературі ця міра покарання не розглядається стосовно цивільної правоздатності.

Укладачі "Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України" вважають, що смертна кара не входить до системи кримінальних покарань і не є актом відплати за вчинений злочин. Вона переслідує мету загального та спеціального попередження інших злочинів. Проте з позицій цивільного права смертна кара - найтяжча міра покарання. На підставі вироку суду припиняється життя людини, а з ним - її правоздатність.

Тому в країнах, де смертна кара передбачена законодавством, примусове припинення правоздатності визнається.

Проте не можна позбавити цивільної правоздатності, не застосовуючи смертної кари. Законодавство України не знає такої міри покарання, як смертна кара, позбавлення прав або застосування громадянської (політичної) смерті, яка передбачала б припинення всіх цивільних прав. Таким чином, в Україні ніхто не може бути позбавлений правоздатності.

Слід зазначити, що деякі обмеження цивільної правоздатності можна застосувати не до кожної фізичної особи. Так, виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних осіб; осіб, які не досягли 16 років; осіб пенсійного віку; військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, держслужбовців, посадових осіб, органів місцевого самоврядування.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років; осіб, які досягли пенсійного віку; військовослужбовців строкової служби; інвалідів першої і другої групи.

Як з народження починається правоздатність, так зі смертю вона припиняється. Але це не означає, що особа не може за життя вирішувати певних питань, пов'язаних з її смертю. Ґрунтуючись на тому, що смерть є юридичним фактом (подією), який породжує як виникнення, так і припинення певних прав та обов'язків, на деякі з цих прав особа може активно впливати протягом свого життя. Так, вона має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його; розпорядитися щодо передачі після її смерті органів і тканин її тіла відповідним науковим чи навчальним закладам; написати заповіт на передачу свого майна у разі її смерті особам, зазначеним у заповіті; давати інші розпорядження. Але це не означає, що правоздатність особи продовжується після її смерті.

Оскільки закон захищає права зачатої, але ще не народженої дитини, так само закон дає можливість особі дати певні розпорядження на випадок своєї смерті, які підлягають обов'язковому виконанню. Незважаючи на можливість таких розпоряджень, припинення правоздатності відбувається в результаті біологічної смерті людини, що підтверджується, як правило, діагнозом лікарів щодо причин смерті. Законом забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя. Не припиняє правоздатності й оголошення особи померлою за умови, якщо ця особа жива, але місце перебування її невідомо.

12 3