ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Гетьманування Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське походження, Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запоріжжі та Півдні Київського воєводства з другої половини ХVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.

13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.

Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

Як показали події 1654-1657 р.р., Хмельницький самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто всупереч російському уряду.

На жаль, нащадки не зуміли належним чином оцінити результати соціально-економічної політики гетьмана. Однак є всі підстави стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями і діяти в загально-національних інтересах. Велич його, як політика й державного діяча полягає в тому, що на відміну від своїх наступників він враховував особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання основних соціально-політичних завоювань селянства. На подібний крок була здатна людина справді реформаторської вдачі, спроможна відмовитися від усталених в епоху середньовіччя понять і поглядів.

За гетьманування Богдана Хмельницького на території Української держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот.

Переважна більшість селян отримала особливу волю, право спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями, а також можливість вступати до козацького стану. Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю. Крім того, вважаємо, що тоді виникли сприятливі умови для еволюції козацького господарства в господарство фермерського типу. Не випадково в історичній пам’яті наступних поколінь українців Богдан Хмельницький постає, як визволитель не лише з “ляцької неволі”, а й кріпацтва та панщини.

Славетний син українського народу, Богдан Хмельницький, був полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Не програвши жодної битви (поразка під Берестечком сталася через підступність хана та за відсутності Богдана), він завдав Речі Посполитій найважчих поразок за всю її історію. Блискучий стратег і тактик, прихильник блискавичних і рішучих дій, неперевершений майстер маневру, Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва – поряд із такими уславленими полководцями ХVIІ ст., як Олівер Кромвель, швед Густав ІІ Адольф, поляк Ян Собєський, австрієць Євгеній Савойський.

Не можна не відзначити й виняткові дипломатичні здібності Богдана Хмельницького. За короткий час він зумів налагодити дипломатичну службу, яка уважно стежила за подіями у Східній та Південно-Східній Європі. Чигирин став визнаним центром міжнародного життя середини ХVIІ ст. Сюди прибували посольства з Польщі, Росії, Криму, Порти, Молдавії, Валахії, Трансільванії, Швеції, Австрії, Бранденбурга, натомість до цих країн виряджалися українські місії та посольства. В роки визвольної війни Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції. Й лише грубі прорахунки московського двору в оцінці співвідношення політичних сил у Східній Європі та у визначенні пріоритетних напрямків зовнішньополітичної діяльності, а також не послідовність у діях шведського короля не дали змоги Хмельницькому добитися поставленої мети – возз’єднати під гетьманською булавою всі землі України в межах незалежної держави.

В умовах розбудови держави особливо важливе значення для зміцнення її централізації, запобігання сепаратизму, приборкання анархічної стихії охлократії й отаманства олігархії мав політичний курс Богдана на зміцнення прерогатив гетьманської влади, який В. Липинський справедливо назвав проявом “самодержавних, монархічних устремлінь”. Хмельницький спочатку добився фіксації в договорі з Росією пункту про довічність гетьманської влади, а в останній рік життя реалізував ідею її спадковості, що відкрило шлях до утвердження володарювання династії Хмельницьких.

Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його глибокі знання життя й культури народу. Тому не випадково саме йому належить честь сформулювання основоположних принципів української державної ідеї, яка утверджується в ментальності українців і стає гаслом їхніх визвольних змагань у другій половині ХVIІ – ХХ ст.

Смерть Гетьмана

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.

Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.

Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

Пам’ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.

Список литературы

1. Грушевський М.С. Про батька козацького Богдана Хмельницького.- Дніпропетровськ: Січ, 1993.- 55 с.

2. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Іст. Нарис: Для серед. Та ст. шк. Віку / [Упоряд. І передм. В.О. Замлинського]; Худож. Л.А. Кацнельсон. - К.: Веселка, 1992. – 93 с.

3. Історичні постаті України: Іст нариси: Зб./Упоряд. Та авт. вст. Ст. О.В. Болдирєв. – Одеса: Маяк, 1993. – 384 с.

4. Гнат Хоткевич. Богдан Хмельницький, гетьман України. (Передрук з “Альбома історичних портретів. – [Львів, 1909-1910]).-Друкарня Уділова. Львів.

ВИСНОВОК
Богдан Хмельницький був видатний політичний діяч, талановитий оратор, добрий військовий стратег та дипломат сучасності. Ми це бачимо коли, Хмельницький дурить поляків, заставляючи думати їх, що на допомогу козакам прийшли 40 тисяч татарів, як він вів переговори з багатьма країнами про допомогу в боротьбі з Польщею, як вмів організовувати простих селян навчаючи їх нелегкій військовій справі... Хмельницький почав, сам цього не знаючи, війну за вільну Україну. На початку війни він думав про Україну в складі Польщі, але з кращими умовами життя для людей. Пізніше він зрозумів, що Україна повинна бути самостійною, та він віддав всі свої сили щоб це побачити. Але не судилось гетьманові побачити здійснення своїх мрій на власні очі.

Так у Хмельницького було також і помилки, але він був людиною, а людина не досконала. Хмельницький дуже часто надіявся на татар, та звісно татари йшли де їм вигідно, та декілька раз татари його підводили, одного разу забрали навіть гетьмана в полон. Можна ще зазначити, що одного разу зовсім розбивши польське військо та трохи не схопивши польського короля, Хмельницький зупинився, і в цей момент Польщу нема було кому захищати. Тут можна сказати, що тоді Хмельницький мріяв про Україну в складі Польщі. Але щоб тоді було коли б Хмельницький захопив повністю Польщу? Ще деякі історики нарікають за заключення договору з Москвою. Але фактично той договір що заключив Богдан був воєнний, про допомогу Москви Україні в війні проти Польщі. Щоб там не було але зараз український народ поставив пам’ятник своєму герою, який мріяв про незалежну Україну, Хмельницькому у Києві на площі

Особисте життя

Коротке, але пристрасне та запальне кохання Богдана Хмельницького та Мотрони (Олени) Чаплинської оповите багатьма загадками та недоведеними історичними припущеннями. Хоча, зрозумілим залишається той факт, що саме це кохання свого часу врятувало Хмельницькому життя для подальших звершень та передчасно вкоротило віку красуні Мотрони.

Олена була дружиною затятого ворога Богдана Хмельницького - Данієля Чаплинського, котрий хитрістю заволодів родинним хутором Хмельницьких та ув'язнив самого Богдана. Кажуть, що майбутній гетьман вийшов живим на волю лише через заступництво Олени, котру кликали Мотроною. Деякий час їх стосунки були таємними, але згодом закохані таки одружились.

Мотрона була надзвичайно вродливою та достатньо легкої вдачі. Але, за свідченнями істориків, впала в немилість синові Богдана Тимішу. Доки батько був у військовому поході, син знайшов докази того, що Олена поводиться розгульно, знається з непевними шляхтичами та розтринькує усю родинну казну. В результаті, жінку було страчено в традиційний для того часу спосіб – повішано на воротах власної брами.

Хоч гетьман Богдан Хмельницький розумів справедливість вчинку свого сина, все ж його серце розривалось в тузі за Оленою – неймовірно вродлива та жагуча, вона була справді фатальною жінкою в житті гетьмана. Кажуть літописці того часу, що саме через велику тугу в той час Богдана його козацтво програло битву під Берестечком.

Не менш цікавою та непередбачуваною виявилась історія кохання того самого Тиміша, сина Богдана Хмельницького, з Розандою Лупул – молодшою донькою молдавського господаря Василя Лупула. Звичайно, у даному шлюбі чітко прослідковується політична складова, адже він дозволив Богдану Хмельницькому породичатися зі знатними родами Лупулів, Радзивіллів та інших впливових шляхтичів.

Але, наразі, мова не про те. Тиміш не вирізнявся особливою вродою – був рудим та вкритим ластовинням, а Розанну описували надзвичайно привабливою, з виразними та іскристими очима, гордою поставою та пишною косою. Не одразу вдалось Тимішу засватати кохану – її батько постійно створював перешкоди на його шляху. Василю Лупулу навіть вдалось зірвати призначене вінчання доньки з сином Хмельницького.

Богдану не подобалась поведінка майбутнього свата, тож він надіслав йому напівжартівливого листа, в якому пригрозив, що може відправити до міста Ясс, де проживали Лупули, весільний "кортеж" зі ста тисяч сватів. Коли ж дану заяву було проігноровано, Богдан стримав обіцянку та направив козацьке військо на чолі з Тимішем до Молдови. Князю Василю нічого не залишалось, окрім як віддати свою Розанду за молодшого Хмельницького.

На весілля Тиміш прибув верхи на коні в дорогому жупані з оксамитовою ферезею поверх нього. Його зустрів сам майбутній тесть. В данину традиціям та задля вияву поваги наречений зліз з коня, вклонився до землі Лупулу, та обійняв і поцілував його коліна.

Після весілля спільне подружнє життя Тиміша та Розанди було нетривалим. Постійні військові походи завершились неочікуваною загибеллю сина Хмельницького на батьківщині самої Розанди. Тіло свого коханого вона зустрічала, тримаючи на руках двох новонароджених хлопчиків-близнюків, котрим так ніколи й не судилось побачити їхнього батька.

Сама Розанна з синами також зазнала тяжкої долі, та була страчена через кілька років у жорстокий спосіб від рук польських нападників – давніх ворогів родини Хмельницьких.

Складні та жорстокі були часи української козацької держави у своїй визвольній боротьбі. Таким же було й кохання того часу. Тому, можливо, й цінувалось більше, ніж тепер. Козакизнали, що кожна наступна зустріч з коханою може стати останньою.