ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Артикуляційна гімнастика для губ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ

ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ ТА ПОРАДИ ЩОДО ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ

Умови правильного дихання

Вдихати повітря через ніс слід вільно, безшумно.

1. Починати говорити можна тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря, потрібний для виголошення структурно-логічної частини тексту; це позбавить від “позачергового” вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричинює уривчастість, поверховість дихання.

2. Не допускати, щоб повітря було витрачене повністю (тобто не допускати повного звільнення легенів від повітря) – це призведе до аритмії, фальцетів та ін. Витрачати повітря слід економно й рівномірно.

3. Варто скористатися кожною природною зупинкою в мовленні для дозбирування запасу повітря в легені. (Дозбирування повітря під час природних зупинок здійснюється так званим нижнім диханням; рухається діафграгма, а верхня частина грудної клітки і ребра підняті й нерухомі). Поповнювати запас треба своєчасно та непомітно.

4. Пам’ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже – сила звучання голосу.

5. Вдихати і видихувати треба безшумно, непомітно для слухача, адже якісний звук утворюється спокійним струменем повітря, що виходить під час рівномірного вдиху і видиху (тут не йдеться про афективне мовлення).

6. Пам’ятати, що мікрофон дещо змінює природність усного мовлення. Обов’язково слід вивчити особливості свого мовлення перед мікрофоном, домагатися рівномірного струменя видихуваного повітря, енергійного й повного звучання, зважити на можливі деформації тембру.

Умови, за яких дихання під час мовлення буде правильним, можуть бути реалізовані систематичним тренуванням.

Окрім тренування, слід дотримуватися і деяких гігієнічних правил:

а) не читати вголос чи промовляти у непровітреному, душному, з надто сухим повітрям приміщенні;

б) дихання залежить і від розміру приміщення, його акустики: сила звука залежить і від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м’язів;

в) оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;

г) поза мусить бути вільною (рівно сидіти, краще – стояти), грудна клітка не стиснута, голова піднята;

ґ) не можна надмірно підсилювати голос, напружуючи голосові зв’язки, бо це вимагатиме напруження і дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення;

д) не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення – у стані афекту дихання не може бути правильним.

Тренувальні вправи

(контроль за глибиною дихання)

Тримаючи праву руку на верхній частині живота, а ліву – на нижніх ребрах, виконати такі вправи:

1. Видихнути з легень повітря (губи “трубочкою”).

2. Вдихнути через ніс на рахунок 1–2–3 (діафрагма опущена, верхня

частина живота напружена).

3. Розширити грудну клітку, розсуваючи ребра (1 сек.).

4. Підтягти нижню стінку живота (1 сек.).

5. Затримати дихання (1 сек.).

6. Видихнути через рот 1–2–3–4–5.

7. Зробити короткий вдих ротом і носом, видихнути на рахунок 1–2–3–4–5,

знову короткий вдих – видихнути на рахунок 6–7–8–9–10, вдих-видих 11–12–13– 14–15, вдих-видих 16–17–18–19–20. Повторити кілька разів. Поступово повітря можна затримати довше, видихаючи на рахунок 1–7, 8 ..., домагаючись, щоб вистачило повітря на такий і довший рахунок.

Вправи

(поставити дихання, поліпшити звучання голосу)

1. Пряма, вільна поза, руки – на нижні ребра, по обидва боки грудей; дихаєте легко й регулярно: 5 сек. – вдих, 5 сек. – видих. Цей рух має поширюватися на грудну клітку й живіт. Поступово доводите вдих і видих до 10 сек. Вправу виконуєте 10 і більше разів в день, дбаєте, щоб не було різких поштовхів.

2. Поволі крутите головою коловим рухом (чергуєте рух: зліва-праворуч, справа-ліворуч), нагинаєтеся вперед і видихаєте. Різко викидаєте руки і плечі вперед. Потім видихаєте, поволі розширюючи груди, перегинаєтесь назад.

3. Наповніть легені повітрям якомога швидше, але не судорожно, тягніть а-а-а… на висоті, яка для вас можлива, поволі й рівномірно виштовхуючи повітря (10 сек.). Вслухайтеся у звучання, яке має бути стійким до кінця. Повторююте по 5 хв. один-два рази в день, збільшуючи тривалість звучання до 20–30 сек. Економте дихання, залишайте достатній запас повітря.

4. Тягніть а-а-а…, але міняйте силу звучання. Починайте тихо, поступово нарощуючи звук, а потім понижуйте до повного завмирання. Вправу робіть кожного дня, поки звук не стане стійким, довгим, слухняним. Робіть і навпаки: починайте зі сильного звучання, знижуючи його поволі, а потім нарощуючи.

Артикуляційна гімнастика для губ

1. Вихідне положення: губи стиснуті, щелепи стиснуті. Випнути губи вперед, утворивши “хоботок”, розтулити кутики губ убік, наче посміхаючись, але губи не розтулювати, лічіть: раз – губи вперед, два – кути губ убік і т.д.

2. Вихідне положення: щелепи зімкнені, губи випнуті “хоботком” вперед. Раз – підняти “хоботок” до носа, два – спустити його до підборіддя і т.д. А потім виконати “хоботком” обертальні рухи: раз – вгору, два – вправо, три – вниз, чотири – вправо і т.д.

3. Вихідне положення: щелепи зімкнені, губи розімкнені. Раз – верхню губу підняти вгору, до носа, так, щоб вона піднімалась, ковзаючи по яснах, і не виверталась. два – губа повертається на місце і т.д. Потім на “раз” – нижню губу вільно опустити вниз, не вивертаючи, так, щоб оголились нижні зуби, “два” – губа йде у вихідне положення.

4. Вихідне положення: щелепи і губи розімкнені. Раз – верхню губу опустити і, натягнувши її на верхні зуби, втягнути всередину, два – повернути її на місце. Потім на “раз” – обидві губи одночасно натягнути на зуби, два – повернути губи у вихідне положення і т.д.

Вправи для язика

Вихідне положення для всіх вправ: рот розкритий приблизно на ширину одного-двох пальців, язик лежить на дні рота, у спокійному стані, ненапружений.

1. Раз – кінчик язика з силою вперти у нижні передні зуби, два – підняти його вгору і з силою вперти у верхні передні зуби, раз – вниз, два – вгору і т.д.

2. Раз – кінчик язика опустити вниз і якомога далі загнути під язик, два – підняти кінчик язика і якомога далі відсунути до м’якого піднебіння і т.д.

3. Раз – кінчик язика відсунути якомога далі вправо, торкаючись внутрішнього боку щоки, два – те ж вліво і т.д. Язик трохи висунути, але так, щоб він лежав, а його кінчик розташовувався на нижніх зубах, потім губи заокруглити як для вимови звука [у] і загнути бокові краї язика вгору, утворивши “трубочку”. Виконуючи вправу, вдихати повітря через “трубочку”, утворювану язиком.

Рекомендації кінесолога

1. Пам’ятаючи, що людське обличчя, особливо очі, володіють винятковою виразністю, треба намагатися бачити слухача і стояти перед ним так, щоб і він бачив у доброму освітленні наше обличчя.

2. У всіх випадках живого спілкування слід залишатися природним, самим собою.

3. Жести, міміка мовця, зокрема лектора, учителя, тележурналіста повинні мати ознаки його індивідуальності, а не бути “запозиченими” у популярного артиста або іншого лектора, який користується успіхом.

4. Не слід, проте, і хизуватися індивідуальністю – не можна бути однаковим у різних ситуаціях спілкування, “культивувати” до самозамилування свою манеру говорити.

5. Мовлення повинно бути змістовним, яскравим і емоційним, але не варто нав’язувати власних емоцій – їх треба викликати у слухача, тому, спілкуючись, слід бути щирим і природним. У цьому полягає й естетика спілкування.

6. Природні можливості людського голосу, його тембр, темп мовлення у поєднанні з мімікою і жестами творитимують виразність мовлення, якщо будуть підпорядковуватися усвідомленій меті спілкування і якщо текстові мовлення цілком віритиме його інтерпретатор.

7. Надмірна жестикуляція, невиправдана міміка з’являються, коли мовлення бідне, неточне. А оскільки міміка і жести лише допомагають слову, то слід опанувати багатство мови – словникове, структурно-інтонаційне, акцентуаційне тощо.

8. Оскільки стриманість є ознакою вихованості, то, прагнучи до високого ступеня вихованості, слід остерігатися, щоб стриманість не перейшла у скованість, адже мистецтво живого мовлення потребує невимушеності у вираженні думки і почуттів.

9. Варто запам’ятати цінні поради класичної риторики: коли хочеш переконати слухача або читача в правдивості запропонованої теми, треба, щоб:

а) слово твоє було зрозумілим,

б) тема була переконливо обґрунтована,

в) мовлення багатим, правильним і приємним,

г) той, хто прагне бути бажаним співрозмовником, повинен багато знати, особливо історію, філософію, етику й естетику.

10. Слід тренувати слух, щоб тонко відчувати й чуже, і власне слово. Тренувати варто і свої почуття, щоб уміти їх і стримувати, і виявляти в рамках пристойності, етики. Це допоможе вправно володіти психологічними жестами.