ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Індивідуальні завдання до тем №6 та №7.

Звертаючись до наведених нижче фрагментів з філософських творів, спробуйте перш за все отримати загальне уявлення про те, що є пізнання:

“Якщо ми хочемо пояснити феномен людини, то не можемо заплющити очі на факт відкритості і спілкування людини із іншими людьми та оточуючим середовищем в цілому, середовищем, яке можна визначити як тотальність нашого життєвого простору і нашого пізнавального горизонту. Ця очевидна реальність передбачає, що ми пізнаємо інших, світ і самих себе в якості реальних об’єктів. Якщо би це було не так, було би неможливо пояснити людський спосіб дій та співробітництво усіх людей для досягнення спільних цілей…” (К.Вальверде).

Оцініть особливості пояснення феномену пізнання у наведеному твердженні. Із яких особливостей людини та людської життєдіяльності виводиться тут пізнання? На що воно спрямоване?

“…Саме із взаємодії суб’єкта та об’єкта випливає дія – джерело пізнання. Вихідним пунктом пізнання постає ні суб’єкт, ані об’єкт, а їх взаємозв’язок, характерний для дії… Відштовхуючись від цієї взаємодії, суб’єкт, розкриваючи та пізнаючи об’єкт, організує дії в струнку систему, яка складається із операцій його інтелекту або мислення” (Ж.Піаже).

Спробуйте пояснити, які переваги для осмислення пізнання дає трактування його як взаємодії суб’єкта та об’єкта, а в чому виявляються недоліки такого трактування. Для вирішення останнього завдання скористуйтесь ще більш вузьким розумінням сутності пізнання:

“В моїй спробі вирішити проблему адаптації до мого оточення я вдаюсь до винаходів деяких пристосувань, частина з яких виявляються ефективними, і я використовую їх в своєму мисленні” (П.Бриджмен).

“Релігія стверджує, що існує лише одна річ, яка рівнозначна вічності і має в ній сенс – це любов. Насправді ж ця річ – пізнання” (О.Суворов, сучасний російський філософ)

Спробуйте з’ясувати, в якому сенсі пізнання може поставати в окресленні вічності? Чи згідні ви із тим, що сила пізнання є більшою, ніж сила любові? – Аргументуйте свої твердження.

“Відомим є біблійне використання дієслова “пізнавати” в смислі проникнення в таємницю жінки. Те ж саме використання є звичайним і для грецької мови, де виявляється контекст слова “знання” як проникнення у заповітне. Це знання як маґічне або реліґійне вміння, а не самопізнання; це є проникнення в таємниці зовнішнього світу задля оволодіння та використання” (С.Авєрінцев).

Який аспект пізнання вимальовується в наведеному фрагменті? В чому полягає його важливе значення? Чи згідні ви із трактуванням пізнання через оволодіння? – Поясніть свої твердження. Спробуйте підвести загальні підсумки знайомству із найпершими проявами та визначеннями пізнання. Що ж є пізнання на ваш погляд? Які у нього найперші чинники, прояви та функції?

Підводячи підсумок загальному розумінню пізнання, уважно перечитайте наведені нижче судження щодо різноманітних тлумачень пізнання:

“Філософська теорія пізнання пропонує нам… не одне, а численні і зовсім відмінні визначення [пізнання]: знання і пізнання, говорить нам давня школа догматизму, є відображенням речей, що перебувають поза нашою свідомістю. Ні, - відповідає Марбурзька школа, - пізнання є мисленими конструюванням предметів за внутрішніми законами самого мислення. Пізнання, - говорить знову-таки південно-західно німецька школа, - це формування матеріалу через посередництво судження. Пізнавати – значить утворювати судження, що ведуть до корисних дій, - стверджує прихильник прагматизму. Пізнання за Бергсоном – це природне занурення через чуттєвість у процеси становлення світу. Пізнання – це розуміння зв’язків між уявленнями, які, як такі, зі свого боку, не є схожими на речі, але у крайньому разі зв’язки речей та зв’язки уявлень є аналогічними, - вважає “критичний реалізм”. Пізнання є або описування наочних фактів із мінімумом понять та законів,… або пізнання значить виявлення у чомусь відносно невідомому відомого нам комплексу… - так вчать позитивісти” (М.Шелер).

Спробуйте проаналізувати наведені окреслення сутності пізнання, виявити в них позитивні здобутки та недоліки, а також зробити загальний висновок щодо складності та суттєвих рис пізнання.

“Для осягнення (пізнання) нам відкриті два шляхи: перший – шлях науки, за допомогою якої цей шлях відкриває нам причини та основні закони і виражає їх точними формулами або абстрактними термінами. Другий - шлях мистецтва, за допомогою якого ці причини і основні закони він виражає вже не в сухих визначеннях, недоступних натовпу і зрозумілих лише для кількох фахівців, але у формі живого сприйняття, звертаючись не лише до розуму, а й до почуттів, до серця самої простої людини” (І.Тен).

Наскільки ви згідні прийняти наведене тут порівняння науки та мистецтва? Чи погоджуєтесь ви із тим, що мистецтво являє собою своєрідну популяризацію знання?

“Свідомість, що не досягнула ступеню поняття, думки, є почуттям. В науці почуттю не належить провідного місця, тому, що предмет та ціль науки – поняття, теорії. В мистецтві почуття має провідне місце, оскільки предмет та мета мистецтва – краса, вишукане, для якого достатньо враження поза теорією. Наука – це поняття про природу, відтворення дійсності в поняттях; мистецтво – відтворення дійсності через наслідування” (М.Огарьов).

Зверніть увагу на наведене порівняння предмету, засобів, мети та способів дії науки та мистецтва. Доповніть ці міркування своїми спостереженнями щодо співвідношення науки та мистецтва.

“Доки ми не визнаємо, що в глибинах людської душі присутнє прагнення пізнання, що усвідомлюється як обов’язок, ми завжди будемо схильні розчинити це прагнення у ніцшевській волі до влади. А тому будемо знову звинувачувати науку в усіх гріхах, витоки яких, звичайно, лежать не у прагненні до пізнання, а у прагненні до зла та застосуванню зброї… Аналіз людської свідомості не повинен приводити нас до звинувачення наукових методів…” (Г.Башляр).

На які аспекти пізнання звертає увагу Г.Башляр, протиставляючи їх один одному? Якою мірою виправдане таке протиставлення? Що може бути основою для розрізняння прагнення до пізнання та до зла? Чи згідні ви із тим, що саме прагнення пізнавати має завжди лише позитивне значення?

“Ми живемо в епоху… найбільшого перелому. Філософська думка виявилась безсилою у справі запровадити в людстві духовну єдність. Духовна єдність релігії виявилась утопією… Релігійна думка розпалась на множину течій. Безсилою виявилась і державницька думка… І як раз в цей час… з’явилась у ясній реальній формі можлива для створення єдності людства сила – наукова думка, що переживає надзвичайний вибух творчості. Вона виявилась… у новій формі: з однієї сторони, у формі логічної обов’язковості та логічної незаперечності її основних досягнень, та, по-друге, у формі … охоплення нею всього людства” (В.Вернадський).

Зверніть увагу на характерне переконання у всемогутності науки. В чому вбачає автор уривку силу науки? Чи згідні ви із таким її розумінням? Якою мірою виправдане протиставлення науки іншим сферам духовної діяльності – філософії, релігії, державній думці?

“Наука за самою своєю сутністю постає інтелектуальною діяльністю, мета якої полягає в точному та ретельно розробленому описуванні та поясненні об’єктів, процесів та взаємозв’язків, що мають місце в природі. Наукове знання тою мірою, якою воно постає реальним та обгрунтованим, відкриває та своїми систематичними твердженнями накопичує істинні риси зовнішнього світу” (М.Малкей).

Засвойте найперші та найважливіші риси науки, акцентовані в наведеному фрагменті, а також спробуйте виділити певні обмеженості такого – в принципі класичного бачення науки.

“У людському пізнанні, яке, хоча й розгортається в індивідуальній свідомості, за своїм значенням постає надіндивідуальним. Світло Христа постає тою силою, яка перш за все формує самий задум пізнання: ми бачимо світ завдяки світлу Христа, тобто бачимо не поверхню світу, а його глибину та гармонію... Тому задум пізнання є ніщо інше, як інтуїція смислу, інтуїція злагодженості світу, що переростає у потребу ближче охопити цей смисл” (В.Зеньковський).

Який вид пізнання подається в даному твердженні як найперший та вирішальний для всього пізнання взагалі? Прокоментуйте наведені положення.

“Всі люди від природи прагнуть знання… Знання та розуміння відносяться більше до мистецькості, ніж до досвіду, а тих, хто володіє мистецкістю, ми вважаємо мудрішими за тих, хто має досвід, оскільки мудрість більше залежить від знання. І це тому, що мудрий знає причину, а досвідчений – ні… Мудрий же, наскільки це можливо, знає все, хоча й не має знання про кожний предмет окремо… Знання про все необхідно має той, хто найбільшою мірою володіє знанням загального, бо в деякому сенсі він знає все, що підпадає під загальне” (Арістотель)

Які види пізнання протиставляє в даному фрагменті Арістотель? Що він вважає недоліками досвідного пізнання? Чи виправдані його твердження?

“Поза сумнівом є те, що усяке наше пізнання починається із досвіду. І справді, чим би ще збуджувалась до дії пізнавальна здібність, як не предметами, які діють на наші почуття і частково самі спричиняють уявлення, частково стимулюють наш розсудок порівнювати їх, пов’язувати або відділяти, і в такий спосіб переробляти грубий матеріал чуттєвих вражень у пізнання предметів?… Наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше із них є здатність отримувати уявлення, а друга – здатність пізнавати через ці уявлення предмет… Отже, споглядання та поняття є початком усякого нашого пізнання… Без чуттєвості жоден предмет не може бути нам даним, а без розсудку жоден з них не можна було б помислити” (І.Кант).

Аналізуючи наведений фрагмент І.Канта, з’ясуйте, якими є найперші джерела нашого пізнання, в чому полягає відмінність в їх гносеологічних функціях (тобто яку роль грає кожне із джерел у вибудовуванні знання)?

“Прості ідеї рефлексії – це дії розуму у відношенні інших ідей. Отримуючи перші ідеї через чуття, душа спрямовує свій погляд всередину себе самої і, спостерігаючи свої свої дії у відношенні своїх ідей, отримує звідси інші ідеї… Дії, через які розум проявляє свої здібності у відношенні до простих ідей, головним чином є такими: 1) поєднання кількох простих ідей в одну складну; 2) співставлення простих ідей; 3) відокремлення певних ідей від усіх інших, що їх супроводжують…” (Дж.Локк).

Зверніть увагу на те, чим відрізняється раціональна пізнавальна діяльність від сприйняття; що включає автор в її найперші здібності? В якому пункті він виділяє абстрагування, як особливість раціонального пізнання? Що таке абстрагування? Які переваги надає воно пізнавальній діяльності розуму?

“Справа почуттів споглядати; справа розсудку – думати. А думати – це значить сполучати в свідомості уявлення. Судження – це сполучення уявлень у свідомості. Отже, думати – значить судити або зводити уявлення до суджень взагалі” (І.Кант).

Спробуйте прояснити, якою мірою виправдане ототожнення мислення та здатності створювати судження. Що таке судження? Чим воно відрізняється від уявлення? Перечитайте нижче наведений фрагмент і дайте йому оцінку.

“…Розмірковування як здібність людського розуму… є ні що інше, як підраховування (складання та віднімання) зв’язків загальних імен з метою помітити та позначити наші думки” (Т.Гоббс).

Які особливості абстрактного розмірковування виділяє автор у даному уривку? Який висновок відносно ролі загальних термінів (знаків) можна зробити на основі наведеного тексту?

“Ми можемо порівнювати два предмети, якщо помітимо що вони вхожі або відмінні. Адже помічати схожість та відмінність – значить судити” (Е.Б. де Кондільяк).

Чи згідні ви із тим, що судити – це порівнювати, виділяти схоже та відмінне в сприйнятому? З огляду на наведені вище фрагменти, поясніть, на що перш за все спрямовані пізнавальні зусилля раціонального пізнання?

Перечитайте уважно нижче наведений фрагмент Г.Гегеля і з’ясуйте, в чому полягають особливості синтетичного пізнання

“Синтетичне пізнання перш за все переходить від абстрактної тотожності (сприйняття) до відношення або від буття до рефлексії; реальність, якої набуває поняття – це наступна ступінь (пізнавального сходження)” (Г.Гегель).

Поясніть, що є реальність, якої набуває поняття? Що, за Г.Гегелем, синтезується в процесі пізнання?

“Поняття та речення отримують сенс або зміст лише завдяки їх зв’язкам із відчуттями; зв’язок останніх із першими є суто інтуїтивним, нелогічним за природою…” (А.Енштейн).

Чи можна із даного міркування вченого зробити висновок про необхідність поєднувати у пізнанні чуттєвий його рівень із раціональним?

“Інтуїція пов’язує логос (мислення) та сенсус (чуття)… За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять… Логіка говорить нам, що на певному шляху ми, напевне, не зустрінемо перешкод; але вона не каже нам, яким є той шлях, що веде до мети. Для цього треба на відстані бачити мету, а здібність, що вчить нас так бачити, є інтуїція” (А.Пуанкаре).

Спробуйте окреслити значення інтуїції в процесі формування та синтезування знання. Чи згідні ви із наведеними міркуваннями відомого вченого?

“Істина – це ніщо інше, як узгодженість між судячим розумом і тою реальністю, що стверджується в судженні; заблудження – їх незгода” (Ф.Аквінський).

Наведене розуміння істини є одним із найдавніших. Воно отримало назву “кореспондентської концепції істини” (істина відправляє до речей). Спробуйте оцінити таке розуміння істини, зокрема – прояснити, що таке відповідність уявлень та речей, як її можна встановити? Чи може взагалі бути відповідність між розумовими конструкціями та дійсними речами?

“Істина – це велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух та душа людини ще здорові, то у неї при проголошенні даного слова повинні вище здійматися груди… Як правило ми називаємо істиною узгодженість предмету та наших уявлень…У філософському смислі, напроти, істина в своєму абстрактному виразі взагалі означає узгодження деякого змісту із самим собою” (Г.Гегель).

Чим ви можете пояснити особливу урочистість звучання слова “істина” у міркуваннях Г.Гегеля? Чи згідні ви в цьому плані із Г.Гегелем? Як ви зрозуміли тезу про те, що філософське значення істини передбачає узгодженість певного змісту із самим собою? – Осмислюючи дану проблему, зверніться до міркувань, що її пояснюють:

“…Поняття істини безпосередньо прикладається не до речей, але до знань про предмети, що перебувають в мисленні. Істина та заблудження можливі лише там, де є судження. Тому істина у власному сенсі вміщена саме в мислення. Іншими словами, істинними можуть бути думки, але не речі. Але якщо розглядати відношення мислення до речей з позиції його засад, то прийдеться заявити, що істина скоріше вміщена в речі, ніж у мислення. Коли я стверджую, що щось існує, то це буде істинним лише завдяки тому, що це існує в реальності… Онтологічна істина… значить лише те, що суще та істина взаємоперетворювані…” (Е.Жільсон).

Спробуйте пояснити своїми словами співвідношення логічної та онтологічної істини. Як би ви прокоментували твердження про те, що істина вміщена в речі? Що це значить? – З огляду на попередні тексти поясніть, про яку істину – логічну чи онтологічну – йдеться у вислові Арістотеля:

“…Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, - значить казати істинне” (Арістотель).

Як ви вважаєте, наскільки може бути прийнятною дана концепція істини? Чи піддається в такому випадку сама істина перевірці?

“Істина не існує поза нами та над нами; вона можлива тільки тому, що ми в істині… Я, людина може бути джерелом істини: коли вона занурена у свою глибину, вона може бути в істині… Істина – аристократична, вона розкривається лише небагатьом; її розширення передбачає потрясіння свідомості, передбачає розплавлення та згоряння закам’янілого та закостенілого світу” (М.Бердяєв).

Як би ви назвали дану концепцію істини? Наскільки вона вам зрозуміла? Прийнятна? – Спробуйте пояснити своє до неї відношення.

Порівняйте між собою нижче наведені критерії істини, дайте їм оцінку.

“Істинним слід завжди визнавати лише настільки очевидне, в чому неможливо було би знайти нічого, щоби давало хоч якийсь привід для сумніву” (Г.Лейбніц).

“Що є істина? – На це питання Понтія Пілата можна відповісти просто й переконливо… Відповідь ця полягає в наступному: твердження, судження, висловлювання або гадка є істинними, якщо, та тільки якщо воно відповідає фактам” (К.Поппер).

“Істинність є властивість віри, і як наслідок – властивість речень, що виражають віру. Істина полягає у певному відношенні між вірою та одним або кількома фактами, іншими, ніж сама віра. Речення може бути названим “істинним” або “хибним”, навіть якщо в нього ніхто не вірить, проте за умови, що якщо би хтось в нього повірив, то ця віра виявилась би або істинною, або хибною в залежності від обставин” (Б.Рассел).

“Критерієм істини є узгодженість дискутованого твердження з вже наявним і прийнятим знанням” (О.Нойрат).

Врахуйте, що останнє положення виражає так звану “когерентну концепцію істини” – істини, як внутрішньої узгодженості знання.

“Усвідомити будь що – значить знайти єдину істину, єдиний смисл того, що усвідомлюється. Наших людських думок та гадок може бути безкінечна множина, але істина – єдина для всіх. І усвідомити – значить віднести усвідомлене до цього єдиного, для всіх обов’язкового смислу – істини” (Є.Трубецький).

Яка функція істини в людській свідомості підкреслена в даному фрагменті (смислова, ціннісна, еталонна)? Чи приймаєте ви таке тлумачення ролі істини в діяльності свідомості? – Аргументуйте свої твердження, розгортаючи міркування на захист даного положення та “від супротивного”.

Обдумайте, нарешті, тлумачення істини одним із провідних авторитетів напряму аналітичної філософії ХХ ст.

“Істинність тавтологій достовірна, речень – можлива, суперечностей – неможлива” (Л.Вітгенштейн).

Як ви вважаєте, чи могло би розвиватись пізнання, якщо би дана теза була для нього вихідним орієнтиром?

“В історії, яка нараховує майже десять тисяч років, ми є першим поколінням, в якому людина повною мірою усвідомила свою власну проблематичність. Я маю на увазі те, що вона вже не знає себе самої і здає саме у цьому собі звіт” (М.Шелер).

Прокоментуйте наведене міркування. Як ви думаєте, які чинники життя та історії привели до того, що людина перестала себе знати й розуміти? Як із цим пов”язана проблематичність людського буття?

“Людина – це канат, що натягнутий між твариною і надлюдиною” (Ф.Ніцше).

“Людина є єством, що незадоволене самим собою і здатне себе переростати. Самий факт існування людини є розривом у природному світі і свідчить про те, що природа не може бути самодостатньою і що вона заснована на бутті надприродному. Як єство, приналежне двом світам і здатне долати себе самого, людина є єством суперечливим і парадоксальним, таким, що поєднує в собі полярні протилежності…” (М.Бердяєв).

Що є спільного у двох наведених фрагментах? Чи згідні ви із тим, що людське переростання природи свідчить про її заснованість на надприродному? В чому корені людської здатності переростати себе?

“Створив Бог людину ніби деякий другий світ – малий у великому. Людина є мікросвіт, адже вона наділена як душею, так і тілом, і являє собою середину між розумом і матерією. Вона пов’язує видиме та невидиме, чуттєве та розумоосяжне” (Іоан Дамаскін).

Спробуйте виразити своїми власними словами ваше розуміння людини як мікрокомосу. Чи приймаєте ви таке розуміння людини? Чи погоджуєтесь із тим, що людина може поставати відправним пунктом для осмислення світобудови? – Аргументуйте свої твердження.

“Людина є єством природним і тому має такою ж мірою особливе, тобто надземне, надприродне призначення, якою тварина має призначення бути надтвариною, а рослина – надрослиною” (Л.Фейєрбах).

Даний вислів відомого німецького філософа очевидно контрастує із попередніми. Яку позицію ви більше схильні прийняти – позицію, що визнає вихід людини за межі суто природного, чи ту, що замикає людину на природу? Спробуйте навести аргументи на користь як тої, так і іншої позиції.

“Час людського життя – одна мить; його сутність – вічний плин; відчуття – сумірні; будова тіла – тлінна; душа – нестійка; доля – загадкова; слава – недостовірна… Одним словом, життя – це боротьба та блукання на чужині…” (Марк Аврелій).

“Тоді Бог… поставив людину у центр світу й мовив: “Не даємо тобі, Адаме, ні свого місця, ні певного вигляду, ні особливого обов’язку, щоби і місце, і обличчя, і обов’язок ти отримав за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню… Я не зробив тебе ні небесною, ні земною, ні смертною, ні безсмертною, щоби ти сама, як вільний та славетний майстер, сформувала себе у тому образі, якому віддаси свою перевагу” (Піко делла Мірандола).

Які особливості людського буття наголошені у даних (двох) уривках? Що в них є спільного, а що відмінного? Зазначена людська не прив”язаність ні до чого повною мірою та остаточно, - чи має вона свої позитивні та негативні прояви? – Спробуйте дати відповіді на ці питання, спираючись на наведені тексти.

“Що ж за химера – людина? Яке небачене, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво! Суддя усіх речей, безглуздий земний хробак, хоронитель істини, стічна яма сумнівів та помилок, слава та сміття Всесвіту. Хто розплутає цей клубок? Дізнайся ж, гордовита людина, що ти – парадокс для себе самої. Примирися, безсилий розум! Замовкни, безглузда природо! Дізнайся ж, що людина є нескінченно вищою від людини…” (Б.Паскаль).

Які суттєві риси людини особливо наголошені в даному фрагменті? Як ви вважаєте, така характеристика людини звеличує її чи принижує? Прокоментуйте вислів “людина є нескінченно вищою від людини”.

“…Що значить – бути людиною? Я є певною частиною безмежного Божества, але я не можу порівняти себе ні з тваринами, ні з рослинами, ні з каменем… Але ж як може людина скласти про себе певну думку? Кожна людина передбачає деякий психічний процес, який ми не контролюємо і який лише частково спрямовуємо. Тому ми не можемо виносити завершеного судження про себе і своє життя” (К.-Г.Юнг).

Прокоментуйте, що саме вважає автор наведеного фрагменту причиною незбагненності людини. Чи згідні ви із його твердженнями? Який підхід до людини (з позиції якої науки) тут виявлений?

“Істинність людського буття не є стан, але процес, і повинна кожну мить досягатись знову, тому що кожну мить вона знову падає” (О.Больнов).

“Людська душа має таку властивість: якщо вона не підноситься вгору, вона й не залишається на тому ж самому місці, – вона падає” (М.Т.Цицерон).

“…Людина є розвідуванням усіх можливостей буття…” (Ж.Батай).

“В людині завжди є щось, що лише вона сама може відкрити у вільному акті самосвідомості та слова, те, що не піддається зовнішньому визначенню… Поки людина є живою, вона живе тим, що ще не завершена і не сказала свого останнього слова” (М.Бахтін).

Порівняйте ці фрагменти. В чому можна побачити їх відмінність? Як ви розумієте твердження про незавершеність людини? – Наведіть на цей момент конкретні приклади із життя або мистецтва.

“…Людина – це єство, що спрямоване до майбутнього і усвідомлює, що воно проектує себе у майбутнє. Людина – це перш за все проект, що переживається суб’єктивно, а не мох, не пліснява і не кольорова капуста. Нічого не існує до цього проекту, немає нічого на розумоосяжному небі, і людина стане такою, яким є її проект буття… Якщо існування дійсно передує сутності, то людина є відповідальною за те, чим вона є. Отже, перш за все екзистенціалізм віддає кожній людині у владарювання її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).

Що би ви відзначили, як новий момент у міркуваннях Ж.-П.Сартра? Від чого постає невіддільною людська відповідальність?

“Я намагався в міру моїх сил довести мою теорію, і, мені здається, ми повинні визнати, що людина з усіма її шляхетними якостями, із її божественним розумом... словом, з усіма високими здібностями, все ж носить у своїй фізичній будові незнищуваний відбиток низького походження…Найбільше ускладнення, що виникає перед нами, коли ми приходимо до висновку про походження людини, це – високий рівень наших розумових здібностей та моральних якостей. Але кожний, хто визнає принципи еволюції, повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин є якісно такими ж самими, що і в людини, хоча вони відчутно відрізняються степенем розвитку та здатні до подальшого вдосконалення” (Ч.Дарвін).

Яка концепція походження людини представлена у даному уривку? Із чим в ньому ви можете погодитись, а що піддали би сумніву? Дайте критичний аналіз даного твердження.

“Свої власні філософські уподобання я віддаю вічному та необмеженому Всесвіту, в якому якимсь природним шляхом виник творець усякого життя – розум, що суттєво перевершує наш” (Ч.Викрамасингхе, інд. астроном).

Як би ви назвали та оцінили дане твердження? Чи можна вважати його автора прихильником еволюціонізму? – Обгрунтуйте свої твердження.

“Теоретично можливі системи, що за складністю та організованістю порівнювані із земною живою речовиною, однак не пов’язані із білково-нуклеїновою основою (субстратом). Логічно уявити собі життя, що не залежить від плоті та крови, а втілене у системах надпровідних контурів або міжзоряних пилових накопиченнях” (Ф.Дайсон).

Як би ви назвали та оцінили таку гіпотезу існування життя у Всесвіті? Якою мірою вона, на ваш погляд, виправдана?

“За новітніми даними… останньою природною стихією, що перебуває в основі світобудови, постають так звані торсионні (скручені) поля, що припускають миттєве розповсюдження інформації. Ці поля скручення пов’язують в єдине ціле всі рівні природної ієрархії… Згідно торсионної теорії, Всесвіт, як “Супер-ЕОМ”, утворює разом із людським мозком своєрідний біокмп’ютер, що діє у відповідності із торсионними законами…” (В.Дьомін).

Охарактеризуйте дане твердження, дайте його критичний аналіз. Що ви поділяєте в такому підході, а що – ні?

“І створив Господь Бог людину із праху земного, і вдунув в обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою… І створив Бог людину за образом своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх. І благословив їх Бог і сказав: плодиться та розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і володарюйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над всякою твариною, що живе при землі” (Біблія, Книга Буття).

Як ви вважаєте, якою мірою Біблійна версія творення людини може бути прийнята сучасною наукою? Чи має вона переваги перед наведеними вище науковими підходами? – Аргументуйте свої твердження.

“Перше, що відкривається мені із очевидністю – це те, що єдність світу має динамічну або еволюційну природу…Якщо людину пояснювати, виходячи із матерії, вона стає невідомим членом невирішуваної функції. Чому би не зробити її ключем до Всесвіту? Чому би не створити фізику, яка виходила би із Духу? Під дією такої простої заміни місць досліджуваних величин уся сукупність земного життя набула форми. Маса живих істот безпорадно розтікаються тисячами різними напрямами, поки їх не пробують розподілити в залежності від анатомічної будови. Але й вона без зусиль проявляє себе, як тільки в ній починають бачити явище постійного руху до більшої самостійності та свідомості. Своє природне місце в цьому русі набуває Думка… Самий по собі Дух є безперервно зростаюча величина. Людське єство просто є найвищою ембріональною крапкою стадій сходження Духу на землі. Людина відразу опиняється на головній вісі Всесвіту… В силу свого сходження в єдину крапку, космос не може завершитись на чомусь; він повинен завершитись на Комусь. ” (П.Тейяр де Шарден).

Яка позиція виражена у наведеному фрагменті? В чому полягають найперші особливості представленого тут еволюціонізму? Наскільки ви вважаєте виправданим евристичний підхід автора – вимірювати світову еволюцію людськими якостями? Яку проблему еволюції форм буття так чи інакше вирішує даний підхід?

“Припущення, що людської природи не існує, містить в собі стільки ж небезпек, як і концепція фіксованої людської природи. Якщо немає сутності, спільної для всіх людей, то із цього випливає, що не може бути єдності людей, не можуть бути знайдені цінності та норми, для всіх загальнозначущі, і навіть те, що не мають права на існування такі науки, як психологія та антропологія, предметом вивчення яких постає людина. Було би корисним співвіднести поняття природи або сутності людини із визначенням атрибутів, спільних для всіх людей… Найбільш відомий із цих атрибутів – визначення людини як розумної істоти – homo sapiens… Друге суттєве визначення людини – zoon politicon - істота соціальна… Ще одне визначення людини – homo faber – людина, що здатна творити, виробляти… Нарешті, слід згадати ще про один суттєвий атрибут людини: людина – істота, що здатна продукувати символи, а найбільш важливий символ, який вона створила, - слово” (Е.Фром, Р.Хирау).

Перечитайте уважно наведені міркування, проаналізуйте їх та дайте відповіді на такі питання: 1) наскільки є виправданим прагнення окреслити сутність, а також атрибути людини; 2) яка позиція тлумачення людини видається вам більше виправданою – концепція існування єдиної людської природи чи плюралістичності людини; 3) чи можна вважати наведені атрибути людської природи достатніми, найпершими,найважливішими? – Доповніть їх із своїми поясненнями.

“Людина є загадка в світі, і найвища, може бути, загадка. Людина є загадкою не як тварина і не як істота соціальна, не як частина природи і суспільства, а як особистість, саме як особистість. Весь світ є ніщо у порівнянні із людською особистістю – із єдиною людською особою, із єдиною її долею” (М.Бердяєв).

Означене високе осмислення людської особистості ви схильні підтримати чи заперечити? В якому сенсі можна вважати людську особистість єдиною людською долею?

“Індивідуум є категорія натуралістична, біологічна. Не лише тварина або рослина є індивідуум, але й алмаз, склянка, олівець. Особистість же є категорія духовна, а не натуралістична. Вона належить сфері духу, а не сфері природи, вона утворюється проривом духу в природу. Особистості немає поза роботою над душевним та тілесним складом людини… Особистість є зусилля, що не визначається зовнішнім середовищем. Особистість не є природою так само, як і Бог не є природою. Одне пов’язане із другим, бо особистість і є образ та подоба Божа. Особистість передбачає існування надособового. Особистості немає, якщо немає нічого над особистістю. Тоді особистість позбавляється свого ціннісного змісту” (М.Бердяєв).

Дане – очевидно релігійне розуміння людської особистості – виявляє її важливі характеристики. Які саме? – Назвіть їх. Окресліть своє бачення значення особистості для людського життя та людської долі. Чим відрізняється людина як особистість від індивідуума?

“…Найвищий акт особистості полягає в тому, щоби прийняти страждання та смерть, але не зрадити своєму людському покликанню. Особистість народжується в ту мить, коли… я набуваю свідомості того, що я є чимось більшим ніж моє власне життя. Таким є парадокс особистості: людина здобуває себе як особистість, тільки втрачаючи себе як біологічну особь” (Е.Муньє).

В якому сенсі особистість є вищою від власного життя людини? На чому базується це вище? Який напрям людським життєвим зусиллям вказує дане розуміння особистості?

“Особистість має несвідому основу, але передбачає загострене самоусвідомлення, усвідомлення своєї єдності у змінах” (М.Бердяєв).

Що можна вважати несвідомою основою особистості, а що – причиною самосвідомості?

“Цінність – це значимість будь-чого, на відміну від існування об’єкту або його якісних характеристик” (Г.Лотце).

“Як би широко ми не розуміли протилежність культури та природи, сутність даної протилежності залишиться незмінною: в усіх явищах культури ми завжди знайдемо втілення якої-небудь визнаної людиною цінності, заради якої ці явища або створені, або… випещені людиною… Про цінності не можна сказати, що вони існують або не існують, а лише те, що вони мають значимість або не мають її” (Г.Ріккерт).

Якою є сфера функціонування цінностей? Що можна вважати їх найпершою характеристикою? В чому ви вбачаєте причину того, що цінності мають культурне походження? Наведіть приклади того, як явища культури постають в окресленнях цінностей.

“Будь-яка наука та філософія розглядають світ таким, “яким він є”, яким він даний в дійсності. Змістом наукового знання постає суще… Але філософське дослідження виявляє потім, що цінності випадають із такого розуміння сущого та його пізнання… Добро саме по собі… на відміну від того об’єкта, який може ним володіти, не “є”, а “повинно бути”. Чи можна в такому разі виводити цінності із знання про суще? Проблема цінності передбачає відкриття якогось іншого виміру світобудови поряд із сферою існування, яка вивчається наукою… Цінність – це і ідея, і дещо зовсім інше – повеління, звернене до дійсності, закон, що приписує їй досконалість… Отже, цінність непідвладна законам сущого; це явище із зовсім іншої сфери дійсності… Проблема цінності дозволяє зрозуміти унікальну природу людини, його виняткове становище в світі: адже у пізнанні людина діє також як суб’єкт, що чимось мотивується, чогось прагне” (О.Дробницький).

Яку протилежність цінностям позначає дане міркування? В чому причина такої протилежності? Як ви розумієте те, що цінності виявляють унікальне становище людини в світі? – Поясніть це своїми словами та за допомогою конкретних прикладів.

“…Оцінювати – значить не лише пізнавати, а й відчувати; не лише відчувати або переживати емоції, а й прагнути; не лише прагнути, але й зближати з собою предмет, що оцінюється, щоби випробувати його… і відкласти в у підсвідомій пам’яті результат такого ознайомлення. Із цього результату потім спонтанно народжується та чи інша реакція на предмет” (А.Рольдан).

Як ви вважаєте, чи вводить дане міркування якийсь новий аспект у розуміння цінностей? Які характеристики цінностей можна виділити із даного фрагмента? Як в даних міркуваннях окреслюється зв’язок цінностей та людської особистості? Людської самості?

“Істина є тим родом заблудження, поза яким деякий певний рід живих істот не зміг би жити. Цінність для життя – ось остання засада… Якою цінністю володіють самі наші оцінки й таблиці моральних благ? Якими є наслідки їх панування? Для кого, у відношенні до кого? Відповідь: для життя. Але що таке життя? – Моя формула цього поняття проголошує: життя – це воля до влади… Я зрозумів, що в будь-якій оцінці справа йде про певну перспективу: про збереження індивіда, громади, раси, держави, церкви, віри, культури” (Ф.Ніцше).

Як би ви назвали подану у фрагменті Ф.Ніцше концепцію цінностей? Як визначається тут природа цінностей? Що їх визначає? Якою мірою ви згідні із такими міркуваннями? Дайте їх критичний аналіз.

Зверніться далі до окреслення найперших цінностей людського буття, серед яких фігурують свобода та невід’ємні права людини.

“Свободою володіє лише те, що є причиною себе самого…Свобода волі є здібністю воління та розуміння” (Ф.Аквінський).

Чи вбачаєте ви якусь відмінність між свободою та свободою волі? Чи згідні ви із даним визначенням свободи? Чи вважаєте виділену тут ознаку свободи достатньою і виправданою?

“Під свободою, згідно точному значенню цього слова, розуміють відсутність зовнішніх перешкод, які часто можуть позбавити людину частини її влади робити те, що вона хотіла би, але не можуть заважати використовувати ту владу, що лишилась, відповідно до того, що диктує їй її судження та розум” (Т.Гоббс).

Поясніть, чи можна вважати відсутність перешкод для влади (дії) вирішальною ознакою свободи? Як би можна було назвати такий вид свободи? В чому можна вбачати недоліки даного її розуміння?

“Володіє свободою така річ, яка існує за однією лише необхідністю своєї власної природи та визначається до дії лише сама собою. Необхідною же річчю, або вимушеною до дії буде така, яка чимось іншим визначається до існування і дії… Людина, яка керується лише пристрастями або гадкою, відрізняється від людини, що керується розумом. Перша, окрім свого воління, здійснює те, чого зовсім не відає; друга слідує самій собі і робить лише те, що вона визнає головним у житті і чого вона, внаслідок того, бажає найбільше. Тому першу людина я назву рабом, а другу - вільною” (Б.Спіноза).

Прокоментуйте дане розуміння свободи і дайте відповіді на наступні питання: а) чи протистоять в міркуваннях Б.Спінози свобода та необхідність; б) яку роль грають пристрасті та знання в реалізації свободи; в) що є умовами свободи; г) в чому полягає обмеженість такого розуміння свободи?

“Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти задля певних цілей…Свобода волі, отже, значить ні що інше, як здатність приймати рішення із знанням справи… Свобода полягає в заснованому на пізнанні необхідності природи панування над нами самими та над природою…” (Ф.Енгельс).

Який різновид свободи поданий у даному марксистському її розумінні: зовнішня свобода; внутрішня свобода; свобода волі; свобода дії; негативна свобода; позитивно-творча свобода; вірогідна свобода?

“Бути – це значить бути приреченим до буття вільним… Свобода є ніщо інше, як існування нашої волі або наших пристрастей, оскільки це існування постає знищенням фактичності, тобто фактичного буття… Отже, основна дія свободи винайдена: вона є вибором мене самого в світі і водночас відкриття світу. Мій життєвий проект… завжди постає начерком рішення проблеми буття…Вибір може бути зробленим із покірливим ставленням до долі, або в тривозі; він може бути втечею, а може реалізовуватись у самоомані; ми навіть можемо обирати, не обираючи себе”(Ж.-П.Сартр).

Який різновид свободи розглядається автором фрагменту як вихідний та вирішальний? Чи погоджуєтесь ви із його міркуваннями? Із чим саме погоджуєтесь, а з чим – ні або не зовсім? В якому сенсі життєвий проект людини постає рішенням проблеми буття? – Поясніть це своїми словами та із допомогою прикладів.

“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити у відношенні один до одного в дусі братства” (Всезагальна декларація прав людини. Стаття 1).

“Кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканість” (Там само. Стаття 3).

Які цінності людського життя подаються як перші та незаперечні в світовій правовій практиці? Чи згідна ви із таким їх баченням та акцентуванням? Які ще цінності ви можете подати як найважливіші?

“Бути людиною – це значить бути оберненим до сенсу, що вимагає здійснення, та до цінностей, що потребують реалізації. Людина живе ідеалами та цінностями… Якщо у людини немає сенсу життя, здійснення якого зробило би її щасливою, то вона намагається досягти відчуття щастя обхідними щодо сенсу шляхами, зокрема – із допомогою хімічних препаратів…” (В.Франкл).

Прокоментуйте дане твердження. Визначіть його основну думку. Чи згідні Ви з тим, що наявність сенсу визначає гармонійне існування людини та є умовою її здійснення в якості саме людини? Яку роль цінностей визначає В. Франкл у житті людини?