 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Вивчити конспект ( життя і творчість Миколи Вороного ) .С. 220-230
Микола Вороний (1871-1938) Микола Вороний (літературні псевдоніми Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сиріус та інші)- уродженець Катеринославщини, де з'явився на світ 24 листопада 1871 року. Батьки - ремісники доброго достатку, а в роду Вороного були і кріпаки, й священики, шляхтичі й просвітителі (Прокіп Колачинський, предок по материнській лінії, - ректор Києво-Могилянської академії у 1697-1702 роках). Коли сім'я переїхала до Ростова-на-Дону, М. Вороний, уже юнак, захопився рухом народовольців, за що був виключений із гімназії та відданий під гласний нагляд поліції. Вищу освіту М. Вороний здобував в університетах Відня і Львова. Тісно співпрацює з І. Франком, працював режисером в театрі «Руська бесіда»,ближче знайомиться із європейською культурою. Повернувшись в Україну, Вийшли друком збірки віршів «Ліричні поезії* (1911), «В сяйві мрій» (1913), «Євшан-зілля» (1917). Поет зустрічає національну революцію віршем-маршем «За Україну!», перекладами «Інтернаціоналу», «Варшав'янки», «Марсельєзи». «В революції 1917 року я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги», - пише М. Вороний в автобіографії. Дуже швидко усвідомивши справжню сутність більшовицької влади, після загибелі УНР емігрує до Варшави. Там видає збірку «За Україну» (1921р.), проте, довірившись політиці «українізації» та сподіваючись на виправлення владою попередніх помилок у національній політиці, Вороний повертається на батьківщину у 1926 році.
Творчість М. Вороного, яскрава, самобутня, не вкладалась у прокрустове ложе соціалістичного реалізму, тому письменник, а також і його син Марко, потрапили під прес червоного терору. Спочатку особлива насада колегії ДПУ УРСР ухвалила ув’язнити Ворого у виправтрудтабір строком на три роки, потім табори замінили на трирічне заслання в Казахстан, та, урешті-решт, на клопотання його сина Марка — поета й публіциста — Судова трійка при колегії ДПУ УРСР зглянулася й замінила трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін із забороною проживати в Україні, Білорусі, Московській та Ленінградській областях. Якийсь час Вороний мешкав у Воронежі, згодом —- на Одещині. Під час репресій заарештовано й розстріляно поетового сина — Марка Вороного. Микола Вороний був розстріляний 7 червня 1938 року. Влада, намагаючись приховати масовість репресій, часто «продовжувала» життя декому з розстріляних: змінювала дати й причину їхньої смерті. Так, у багатьох довідниках про обставини смерті М. Вороного значилося: «Помер у 1942 році в окупованій фашистами Воронезькій об ласті». У 1957 році, по смерті Сталіна, вирок стосовно звинувачення М. Вороного у приналежності до контрреволюційної військово-повстанської організації було скасовано, а 1989 року письменник був повністю реабілітований. О. Білецький стверджував : «Вороному, який серед українських письменників, зокрема письменників наддніпрянських, був переважно городянином, що ніколи не мав безпосереднього зв'язку з селом, було легше, ніж кому іншому, зробити рішучий крок і відштовхнутися, нарешті, від берегів традиційної народницької літератури». Поетичний доробок Миколи Вороного близький за своїм ідейно-естетичним звучанням і значенням до творчої спадщини О. Блока, П. Верлена, Ш. Бодлера, К. Бальмонта. «Іванові Франкові» Вороний обстоював засади символізму в українській літературі. «Треба брати від символізму найкраще. Любов (у широкім значенні), краса і шукання правди (світла, знання, початку чи «Бога») — це сфера символічної поезії, вона найкраще може про це оповісти». Готуючи 1901 року альманах «З-над хмар і долин», який змістом і формою мав наблизитися до «нових течій і напрямів європейських літератур», Вороний через «Літературно-науковий вісник» та приватні листи звернувся до багатьох українських письменників з таким закликом: «Увагу хочемо звернути виключно на естетичний бік видання.., хочемо уникати творів грубо реалістичних з щоденного життя, а натомість бажаємо трошки філософії (пантеїстичної, метафізичної, містичної навіть)», і далі зазначає: «штука чиста, без ідеї, не може бути — вона з нею складає одне ціле». Ця відозва була сприйнята українськими письменниками та критиками неоднозначно. Сергій Єфремов назвав цей лист маніфестом українського модернізму. Саме тоді, на межі віків, формувалась естетична платформа нового українського мистецтва. М. Вороний, поділяючи філософсько-естетичні погляди Шарля Бодлера. та Артура Шопенгауера, звертається до митців-земляків із закликом акцентувати свою увагу передусім на мистецтві, а не на соціально-громадських проблемах. Тому й обрав поет епіграфом до вірша слова Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність». Іван Франко в статті «Принципиі безпринципність», у «Посвяті Миколі Вороному», доданої до поеми «Лісова ідилія», звернувся до поета не як до ідейного ворога, а як до «друзяки давнього», «ідеаліста непоправного», закликаючи творити активне мистецтво, наснажене високими ідеями революції. На цю полемічну «Посвяту...» Вороний пише віршовану відповідь «Іванові Франкові» (1902), у якій роз’яснює суть своєї естетичної програми. Вороний як поет не закликає відмовитися від громадянських тем, він сам прагне бою з усіма тими, «що мляві, чи недужі, чи під укриттям сплять байдужі». М. Вороний цілком реально уявляє світ, у якому завжди йде двобій світлих і темних сил, сам є учасником цієї боротьби. Таким чином, вірш піднімає проблему місця поета і поезії у суспільстві. Вороний, слідом за Лесею Українкою, розвиває символ «слово - зброя». Разом із тим, автор стверджує: Але коли повсякчас битись, То серце може озлобитись. І лише поезія, яка «не зносить рамок», може пізнати світ, «все неосяжне -охопити», бо Поезія - цариця людської душі. Письменник радить прислухатися до того, чого прагне душа, позбутися пут, «що в їх здавен закута». Він закликає писати відповідно до законів краси, а також стежити за законами творчості, адже поезія не визнає заборон і обмежень: Прийнявши від Франка «високих дум святі скрижалі», М. Вороний проголошує девізом свого життя і творчості не зраджувати собі, а Йти за віком І бути цілим чоловіком! Знаковим є передбаченняпоетом своєї майбутньої долі: І знаю я, що замість плати Мене чекають кари, страти... Віршовий розмірпоезії - ямб. Римуванняпаралельне. Ж
«Блакитна панна» «Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається з десяти поезій. Гротеск — тип художньої образності, що відкрито й свідомо створює особливий — неприродний, химерний, дивний світ. У вірші «Блакитна панна» автор звеличує красу природи, розкриває єдність краси природи й мистецтва. Блакитна панна — Весна «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!», тривожить душу поета: І уже в душі моїй «в сяйві мрій В’ються хмелем арабески, Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні голосні І сплітаються в гротески.
Ще один жіночий образ М. Вороного - весна, яка алегорично постає Блакитною Панною і лине над землею «вся в прозорих шатах». Поет, як вправний художник-імпресіоніст, експериментує кольорами — уся поезія грає блаватними (голубими, блакитними) відтінками кольорів, утворюючи химерні арабески. Зверніть увагу: арабески- поняття багатозначне. Це і складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних візерунків (у поезії М. Вороного - образи весняних перетворень), і невеликий музичний твір, химерний і невимушений за характером (таку ж форму має вірш М. Вороного). Яке з цих двох значень мав на увазі поет? Як бачимо - обидва! Камеї - невеличкі різьблені прикраси з каменю, на яких випуклі зображення контрастують із загальним фоном. Фрески- твори живопису, виконані водяними фарбами по вогкій штукатурці - це творіння весни - Блакитної Панни (можна уявити камеєю, наприклад, квіткову бруньку, а перший весняний дощ намалює яскраві, свіжі фрески на сірій штукатурці післязимового пейзажу!..)- Усе це природно поєднуєтеся у... гротески! Одне із лексичних значень поняття «гротеск» - химерний орнамент у давньоримських будинках-гротах. Інше значення цього поняття - художній прийом у літературі й мистецтві, що ґрунтується на свідомому перебільшені, контрастах реальності й фантастики, трагічного й комічного (так весна - Блакитна Панна - сміючись, жартуючи, змішує все, проте з хаосу витворюється гармонія життя, в якому є місце і радості, і печалі, надіям, втратам і перемогам). Як бачимо, і тут автор використовує обидва лексичні значення поняття, досягаючи цим смислової багатозначності поезії. Мова творунеоднорідна: поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та літературі засобами виразності (наприклад, епітетами: весна запашна, чарівна, у прозорих шатах) автор використовує біблійну урочисту лексику («Осанна!»), метафори («в душі моїй, в сяйві мрій // В’ються хмелем арабески»), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески), і це надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне забарвлення.
Віршовий розмір- хорей. Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку» —- зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Використання асонансів та алітерації , щоб передати весняні звуки ( спів пташок, дзюрчання води. ІІоет вдається до різноманітних віршових розмірів, часто комбінує їх в одному творі, «переплавляє» слово в музику, проте піклування про музикальність у Вороного не обмежується метричною стороною, він дбає й про різноманітність строфічних побудов, що зокрема відбито й у згаданій поезії. «Інфанта»
Ця поезія - чудовий зразок інтимної лірики М. Вороного. Образ жінки-загадки, жінки-тайнизахоплював митців того часу (згадаймо збірку І. Франка «Зів'яле листя», лірику О. Блока, картину «Невідома» художника /. Крамського).
Цікава історія написання цього вірша. Розпочатий («накиданий», як пише автор) 1907 року, він був закінчений у 1922-му, коли ще бриніли у суспільстві революційні мотиви, а сама революція алегорично сприймалась як жіночий образ, рвучкий, таємничий, захоплюючий. Так, наприклад, відомим є образ жінки-Свободи, створений французьким художником Еженом Делакруа («Свобода, яка веде народ на барикаду»), що відгукнувся на події революції 1830 року у Франції. Образ романтичної червоної Революції, що з’являється в останніх рядках поезії, привносить певний дисонанс у настрій поезії М. Вороного, проте надає їй несподіваного завершення. Центральним у поезії є образ жінки, який з’явився перед ліричним героєм наче у сні-спогаді. Дійсність зникла - навколо прозорі тканки, вогнелунні килими, мрійнотканні завивала... У повітрі звучать не голоси - проміннострунні акорди. Кинутий Венерою, богинею кохання, червоний алмаз вечірнього сонця збудив не знане досі почуття ліричного героя до жінки, чий образ спочатку з’явився тінню на туманному обрії, потім проступив чіткіше «дзвінкою чорною сильветою» (силуетом), окутаною попелястою вуалетою (вуаллю) жалю. Ця жінка, дійсно, - казкова велична інфанта (принцеса), яка викликає не шалені почуття, а побожну хвалу. І хоча усміх її яснозоряний, очі вражають холодним полиском очей, які дотикають душу, немов леза мечей. Кохання, захоплення - і разом з тим шаноблива покора, близькість жінки-інфанти - і її недоторканність, недоступність - такі несумісні почуття розривають серце ліричного героя, викликаючи солодку муку в його душі, де й залишиться цей образ «укоханим мітом» (міфом). Немов зачарований, ліричний герой опиняється «по той бік добра і зла», поте нова реальність уже з’являється «у червоній заграві» Революції. Мова твору відрізняється насамперед насиченістю символами, неологізмами, що для поезії того часу було досить характерним (наприклад, «Арфами, арфами...» П. Тичини). Віршовий розмір - ямб. Римування перехресне.
Cьогодні страшні ярлики знято, і творчу спадщину Миколи Вороного як талановитого поета-новатора, перекладача, критика, мистецтвознавця, публіциста повернуто українському читачеві. Домашнє завдання : Вивчити конспект ( життя і творчість Миколи Вороного ) .С. 220-230 Прочитати названі твори. 3. Поезію «Блакитна панна» вивчити напам'ять.
4. Знати відповіді на запитання : - Назвати 7 важливих епізодів життя М. Вороного. - Що ви розумієте під поняттями «форма» та «зміст» ? 1. До ліро-епічних належить твір М. Вороного А«Інфанта» Б «Блакитна панна» В «Іванові Франкові» Г «За Україну!» Д «Євшан-зілля» 2.Прочитайте уривок з вірша «За Україну!» Слушний час Кличе нас — Ну ж бо враз Сповнять святий наказ У цих рядках використано Ариторичний оклик і оксиморон Басонанс і синекдоху Вперсоніфікацію й паралелізм Галітерацію й епітет Дсимвол і анафору
Провідний мотив Авозвеличення краси природи навесні Бважливість історичної пам'яті Взбереження навколишнього середовища Гзахоплення красою жінки Докреслення естетичних засад митця - Назвіть провідні мотиви творчості М.Вороного. - Історія написання поезії «Іванові Франкові». - Яка головна думка цього твору? - Розкрийте алегоричність образу блакитної панни ? -Поясніть значення слів «блават», «гротеск», «арабески», «фрески», «камелії» ? - Наведіть приклад асонансу та алітерації. - Хто така інфанта ? - Визначте провідний мотив цього твору - Назвіть авторські неологізми ?
|
