ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Оновлення системи законів в контексті Євроінтеграції

1 2 345

Адаптація та гармонізація законодавств є основними інтегративними інструментами в Європі. Термін «гармонізація» застосовується переважно для позначення процесу приведення внутрішнього законодавства держав-членів у відповідність до законодавства ЄС, а термін «адаптація» використовується стосовно держав-кандидатів на членство, потенційних держав-кандидатів та третіх країн і відображає процес приведення національного законодавства держав, що не є членами ЄС, у відповідність до законодавства ЄС. Це обумовлено у тому числі виконанням зобов’язань, які випливають із відповідних міжнародних угод цих держав із ЄС[16].

Виділяють декілька умовних етапів у процесі здійснення адаптації українського законодавства до законодавства ЄС.

Перший етап (1991 – 1994 роки) характеризується виробленням загальних підходів до адаптації через визначення загальних стратегій розвитку національного законодавства із врахуванням інтеграційних процесів, які відбувалися в Європі. Цей етап характеризується формуванням механізму взаємодії державних органів в Україні у питаннях адаптації законодавства. Основну роль у цьому періоді відіграли Президент України та Кабінет Міністрів України.

Другий етап (формування) (1994 – 2004 роки) відзначився спробами пришвидшити адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, що не вдалося як через суб’єктивні (неузгодженість дій державних органів України, навіть за наявності координуючої ролі Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України), так і об’єктивні (постійною динамікою acquis) причини. Цей етап можна вважати базовим у контексті формування внутрішніх правових засад адаптації, що, у свою чергу, зумовило ключову роль Верховної Ради України у процесі адаптації (із цим і пов’язано створення Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції).

Третій етап (подальший розвиток) (2004 – 2012 роки) є доволі неоднозначним з точки зору ефективності політики адаптації у контексті європейської інтеграції, що зумовлено, перш за все, нестабільністю державного апарату України (створення та ліквідація спеціалізованих органів, до основної компетенції яких входив моніторинг адаптації законодавства).

Четвертий етап (асоціація) (2012 рік – по сьогодні) є одним із найскладніших етапів з точки зору адаптації, що пов’язано із відсутністю спеціально уповноваженого органу з питань адаптації у системі органів державної влади. Можливе підписання Угоди про асоціацію свідчить про перехід України на новий рівень взаємодії з ЄС.

Адаптація законодавства України – це чітке міжнародно-правове зобов’язання, яке взяла на себе Україна відповідно до міжнародного договору, а саме – Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і її державами-членами, що заклала основи вироблення правових та інституційних механізмів адаптації законодавства України до законодавства ЄС[17].

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження вважаємо можливим зробити наступні висновки.

Як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили щодо інших нормативно-правових актів закон разом із тим повинен відповідати Конституції, тобто бути конституційним актом. Згідно з Конституцією України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й мають відповідати їй. Так само Конституцією визначається коло, рівень і межі виключного законодавчого регулювання суспільних відносин. Одні з них регулюються законами у повному обсязі; щодо інших відносин у законодавчому порядку встановлено лише основні засади, решта відносин регулюється підзаконними нормативними актами.

Виключно законами України у повному обсязі визначаються, наприклад, права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов тощо.

З широкого кола найважливіших суспільних відносин законом визначаються лише засади або основи, зокрема: засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; правові засади і гарантії підприємництва; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури, охорони здоров'я; засади використання природних ресурсів; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації збройних сил України і забезпечення громадського порядку тощо.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

Підзаконні нормативні акти входять до системи джерел права і є носіями основних властивостей, виразниками принципів, що притаманні цій системі. Ознака підзаконності притаманна більшості нормативно-правових актів і є досить характерною для правотворчої діяльності.

Отже, підзаконний нормативний акт — це письмовий документ уповноваженого суб'єкта, прийнятий на підставі та у виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

На сьогодні порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

1 2 345