ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Цілі та завдання ергономіки як науки. Склад та структура ергономіки.

Основні відомості про ергономіку.

Ергономіка— це наука, яка вивчає проблеми, що виникають у системі «людина-техніка-середовище», з метою оптимізації трудової діяльності оператора, створення для нього комфортних і безпечних умов, підвищення за рахунок цього його продуктивності, збереження здоров'я і працездатності.

З цього визначення видно, що предметом ергономіки є трудова діяльність людини, а об'єктом дослідження — система «людина-техніка-середовище».

Ергономіка - наука, комплексно вивчає функціональні можливості людини (групи людей) у конкретних умовах його (їх) діяльності, яка пов'язана з використанням технічних засобів на виробництві та в побуті.

Ергономіка - результат синтезу гігієни, психології, анатомії і цілого ряду інших наук.

Ергономіка - ця наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності, вплив різного роду факторів на його роботу.

Термін "ергономіка" був прийнятий в Англії в 1949р., Коли группа англійських учених поклали початок організації ергономічного дослідницького суспільства. У СРСР в 20-і роки пропонувався термін "Ергологія", а в даний час прийнятий англійський термін. У деяких країнах ця наукова дисципліна має інші назви: у США - "дослідження людських чинників "(Human Factors (HF) - американська назва європейської Ergonomics), у ФРН - "антропотехніка". Юридично оформившись в 1949 р., ергономіка зазнала суттєвих зміни за ці десятиліття. Так, якщо 20 років тому основні роботи велися в областях (у порядку убування пріоритетності) антропометрії, фізіології праці, проектування праці, біомеханіки, психології, то останнім десятиліття пріоритети ергономіки істотно змістилися в область безпеки, проектування праці, біомеханіки, напруженості праці, інтерфейсу "людина-комп'ютер". Біомеханіка та фізіологія праці не домінують, як у минулому, але виникло їх новий аспект, пов'язаний з розладами опорно-рухового апарату, обумовлений зростанням частини людей, що працюють на комп'ютеризованих місцях.

Brian Shakel характеризує розвиток ергономіки по десятиліттях як:

1950-ті - військова ергономіка,

1960-ті - промислова ергономіка,

1970-ті - ергономіка товарів широкого споживання,

1980-ті - інтерфейс "людина-комп'ютер" і ергономіка програмного

забезпечення,

1990-ті - когнітивна та організаційна ергономіка.

Предмет ергономіки.

Предметом ергономіки є закономірності організації трудової діяльності людини у процесі взаємодії з технічними засобами праці та в конкретних умовах навколишнього середовища. Розкриваючи зміст категорії «трудова діяльність», її неможливо розглядати окремо від понять «суб'єкт», «об'єкт», «навколишнє середовище». При цьому під «суб'єктом» розуміють людину, яка щось робить з «об'єктом», яким можуть бути засоби праці, або впливає на «середовище» — це явища, фактори впливу на людину, що оточують її в процесі діяльності. Суб'єкт робить певні дії в навколишньому середовищі протягом певного часу, витрачаючи енергію. Так само можна розглядати об'єкт. Суб'єкт практично зливається з діяльністю. Тобто він діє, і дія є відображенням його мети, планів діяльності, аналізу роботи тощо. З цього випливає, що трудова діяльність — динамічна система, тобто така, що визначається певними завданнями та передбачає отримання результату. З економічних позицій, трудова діяльність — це цілеспрямована, суспільно корисна, доцільна діяльність людини, яка визначається специфікою його професії. Саме таке визначення є «ближчим» за сутністю визначення праці в ергономіці. Трудова діяльність пов'язана з розподілом благ, послуг, цінностей та ідей; організацією та управлінням працівниками, зайнятими в суспільному виробництві; забезпеченням обміну продуктами діяльності та їх еквівалентами. У цілому вона характеризується такими спільними властивостями: 1. функціонально-технологічним набором трудових операцій, приписаних робочим місцям функціональною програмою; 2. набором відповідних якостей суб'єктів праці, зафіксованих у професійних, кваліфікаційних і посадових характеристиках (структурою соціально-професійних статусів); 3. матеріально-технічними умовами та просторово-часовими межами реалізації (технологічною структурою); 4. певною мірою організаційно-технологічним і економічним зв'язком суб'єктів праці із засобами та умовами їх реалізації (організаційно-економічною структурою); 5. нормативно-алгоритмізованим способом організації, за допомогою якого формується по ведінкова мотивація індивідів, залучених до виробничого процесу (організаційно-управлінською структурою)^. Трудова діяльність, праця — важлива умова життєдіяльності кожного індивіда, суспільства в цілому. Адже завдяки їй людство досягло високого рівня розвитку за різними напрямами: культурним, технічним, економічним тощо. Лише праця дозволяє реалізувати, задовольнити інтереси, потреби людини, груп людей. Вона створює умови для плідного спілкування, кооперації, а також розподілу та обміну продуктами праці. Усе це свідчить про те, що трудова діяльність — категорія не лише економічна, а й соціальна. Соціальна характеристика праці полягає у тому, що в процесі трудової діяльності виникає певна система соціально-трудових відносин, які є стрижневими в суспільних відносинах. Праця також є психофізіологічною категорією. З цих позицій трудова діяльність — це процес втрати нервової (психічної*) та м'язової (фізичної) енергії людини, в результаті якого створюються необхідні для життя та розвитку суспільства споживчі вартості. Для ергономістів важливо пам'ятати про всі прояви праці, щоб раціонально організовувати та використовувати людську трудову діяльність. У системі «людина — машина — середовище» трудову діяльність необхідно розглядати у контексті зв'язків із засобами праці. Залежно від рівня розвитку техніки та праці вона поділяється на п'ять основних груп: 1) робота, яку виконують працівники за допомогою автоматів, автоматизованих апаратів та установок; 2) робота, яку виконують працівники за допомогою машин, верстатів, механізмів, апаратів, механізованого інструментарію; 3) робота, яку виконують працівники руками при машинах і механізмах, доповнюючи своєю ручною працею роботу машин; 4) робота, яку працівники виконують вручну або за допомогою немеханізованого інструменту, зайняті при машинах та механізмах; 5) робота, яку виконують працівники з ремонту машин та механізмів. Зважаючи на темпи автоматизації трудової діяльності, в ергономіці найбільшу увагу приділяють дослідженню саме першої групи робіт, яку виконують оператори. Серед операторської діяльності виділяють п'ять класів: • оператор-технолог — у процесі роботи людина безпосередньо бере участь в технологічному процесі, працює здебільшого в режимі негайного обслуговування, здійснює переважно керівні дії, користуючись положеннями інструкцій (прикладами робіт можуть бути дії, що виконують оператори технологічних процесів, оператори автоматизованих ліній, оператори з прийняття і передачі інформації), • оператор-маніпулятор — у процесі трудової діяльності працівник керує приладами, аналізує їх параметри (оператори насосних станцій, оператори АЗС), • оператор-спостерігач (контролер) — найпоширеніша група операторів, специфіка роботи яких у тому, що вони приймають і аналізують інформацію, видають відповідно до ситуації певні розпорядження (прикладом посад будуть оператор радіолокаційної станції, диспетчер транспортної системи), • оператор-дослідник — у процесі роботи працівник спостерігає за функціонуванням приладів і систематизує інформацію, робить відповідні висновки, практично, така особа в роботі більше використовує власний апарат мислення, а техніка є лише «виконавцем» завдань оператора або «помічником» (програмісти, шифрувальники, системні адміністратори та ін.), • оператор-керівник — праця такої людини полягає у безпосередньому чи опосередкованому через канали зв'язку управлінні людьми — підлеглими, для чого важливо мати значні досвід, знання, відповідні здібності (керівники різних рівнів). Робота операторів має ряд особливостей, чим вона відрізняється від трудової діяльності інших категорій працівників, одна з яких — режим роботи. В різних режимах технологічного процесу в системі оператор виконує свої функції, де управління, як правило, виконує автоматика. Розрізняють такі режими: у нормальних умовах, за добре налагодженого режиму установки людина за допомогою засобів відображення інформації спостерігає за процесом та роботою автоматики і не втручаєгься в сам технологічний процес. Така праця притаманна операторам-спостерігачам, операторам-контролерам. в аварійних ситуаціях від оператора вимагається швидкість і точність дій. Часом у таких умовах праця оператора перетворюється на напівавтоматизовану чи механізовану. У процесі своєї трудової діяльності він отримує позитивний результат лише за умови адекватної оцінки ситуації та точного виконання сенсомоторних дій. Так, запуск і зупинка технологічного процесу за своїми властивостями подібні до аварійних ситуацій. Робота, притаманна операторам-маніпуляторам, може містити елементи роботи операторів-дослідників; у ситуаціях динамічних змін, коли показники системи перебувають у межах норми, але наближаються до критичних. Праця в таких умовах вважається складною, оскільки оператор має виконувати не лише функцію спостереження та контролю, а й провести певні маніпуляції, щоб стримати процес у межах норми та «змістити в стійку зону», тобто аналізувати інформацію, з'ясовувати причини негараздів. Таку роботу можуть виконувати оператори-технологи, оператори-маніпулятори; програмування нового режиму роботи, який відрізняється від документованого. Працювати оператору в такому режимі буває заборонено спеціальними нормативами, але це ймовірно у разі, коли людина освічена, має великий досвід роботи в даній системі. У даному разі оператор може бути дослідником або керівником. Узагалі, операторська праця характеризується такими особливостями: 1) технологічний процес, яким керує оператор, відбувається з величезною швидкістю; 2) на деяких етапах оператор повинен опрацювати за короткий відтинок часу значні обсяги інформації; 3) у вищезазначених умовах праця оператора буває дуже напруженою; 4) технологічний процес є досить складним, і відповідальність за помилки зростає; 5) швидкі переходи від періодів очікування до часу напруженої роботи. 6) переходи можуть бути неконтрольованими, ситуації можуть бути різноманітними; 7) швидкі зміни зовнішнього середовища. Усі названі особливості визначають складність роботи операторів. Візуально робота операторів характеризується такими ознаками: зосереджена, майже нерухома поза, погляд прикутий до приладів, невеликі зорові рухи в межах дошки з приладами, скупі, короткі, швидкі та точні рухи рук, чіткі мовні команди чи повідомлення, що подаються в умовних кодах (про емоційне напруження в такі періоди свідчить обличчя оператора). Інколи можна спостерігати тремор рук, зареєструвати прискорення пульсу, підвищення тиску й т. ін., а в бесіді з оператором почути розповіді про ілюзії, галюцинації, короткочасну непритомність, страхи Зазначимо, що в ергономіці обрано професію операторів для демонстрації та аналізу їхньої діяльності через те, що праця цієї категорії працівників якнайкраще розкриває зміст, сутність, характер роботи з інформаційними моделями. А взагалі з інформаційними моделями працюють і економісти, й інженери, й архітектори, і дизайнери. Операторами є і пілоти літаків, і капітани морських лайнерів, і водії автомобілів. Діяльність людини в інформаційних системах включає чотири основні етапи: 1. Сприйняття інформації. На цьому етапі оператор має визначити об'єкт сприйняття; виявити в об'єкті окремі ознаки, що відповідають завданню, яке поставлено перед оператором; ознайомитися з виокремленими ознаками; пізнати об'єкт сприйняття. Ефективність роботи оператора на цьому етапі залежить від типу індикації, видів засобів відображення, кількості індикаторів, організації поля сприйняття інформації, характеристик зорової та звукової інформації (розмір, колір букв, яскравість, темп подання, рівень шуму, гучність). 2. Аналіз інформації. Важливим завданням наданому етапі є оцінювання достовірності, повноти даних, їх аналіз та узагальнення на основі заданих критеріїв. На ефективність операторської діяльності на цьому етапі впливають такі чинники: спосіб кодування інформації, складність інформаційної моделі, обсяг відображення даних, динаміка зміни інформації. 3. Прийняття рішень. На основі проведеного аналізу всього обсягу інформації оператор має прийняти рішення відповідно до правил, логіки. При цьому обирається найкраще рішення з можливих варіантів. Ефективність праці оператора на даному етапі залежить від типу завдання, складності умов роботи, складності алгоритму, кількості можливих варіантів рішень, існування контролю за виконанням рішення. 4. Виконання прийнятого рішення. На цьому етапі оператор за допомогою допоміжних пристроїв, власних маніпуляцій і рухів виконує певні операції або видає певні розпорядження іншим працівникам. Час виконання рішення, прийнятого оператором на третьому етапі, залежить від кількості органів управління, їх типу, способу розміщення, зручності роботи з кожним органом управління, сумісності рухових операцій. У цілому специфіка трудової діяльності визначається чинниками взаємодії або впливу елементів системи (рис. 3.1). Як бачимо, виокремлюють три основні групи факторів: організація робочого місця (дана група чинників розкриває відповідність технічних засобів, інструментів інтегральній характеристиці системи, тобто людським факторам, а також визначає компонування робочого місця й організацію його обслуговування); характеристики виробничого середовища (дана група факторів включає всі параметри санітарно-гігієнічного, естетичного характеру, чинник безпеки виробничого середовища, тобто все те, що визначає умови праці та експлуатації системи); особливості взаємодії елементів системи та людей між собою (як правило, ця група факторів пов'язана з організацією технологічного, виробничого процесу, поділом праці та кооперацією, структурою системи та ін.).

Рис. 3.1. Фактори впливу на трудову діяльність людини

Підсумовуючи, нагадаємо, що трудова діяльність в ергономіці розглядається з кількох позицій. По-перше, її визначають як сукупність психічних, психологічних процесів, а, по-друге, — як сукупність фізіологічних процесів. Це необхідно врахувати, щоб повною мірою визначити технологію, специфіку роботи. Наприклад, якщо не зважати на особливості психічних процесів і психологічних станів людини, то ми не зможемо реально оцінити важкості та складності роботи, а, отже, організувати працю, обираючи системи мотивації персоналу, будуючи відносини в колективі тощо. Фізіологічні характеристики трудової діяльності важливі не менше, оскільки дозволяють визначити працездатність людини, зменшити вплив шкідливих чинників зовнішнього середовища або системи в цілому на здоров'я людини, тобто науково обґрунтувати способи організації праці, визначаючи режим роботи та відпочинку.

Проблеми ергономіки.

Першою проблемою є недостатня ефективність системи, що часто виявляється нижче розрахункової, очікуємій. Це пов'язано з багатьма причинами, наприклад, знеузгодженістю параметрів устаткування і можливостей людини працювати в умовах дефіциту часу й інформації, могутнього впливу зовнішніх факторів і ін. Другою проблемоює феномен росту травматизму людей, взаємодіючих з технічними системами на виробництві, транспорті й у побуті. Аналіз причин травматизму показує, що він часто обумовлений помилковими діями людей, викликаними недоліками в конструкції техніки, засобів відображення інформації, органів керування машин і механізмів. Третя проблемазв'язана з плинністю кадрів. Четверта проблемазв'язана з ростом числа нервово-психічних захворювань, викликаних так називаним «індустріальним стресом». Значна частина цих захворювань обумовлена темпами й особливостями організації сучасного виробництва.

Мідіергономіка

Мідіергономіка - дослідження та проектування систем "людина-колектив","колектив-машина", "людина-мережа", "колектив-організація".

Міді - ергономіка досліджує взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. У сферу інтересів міді-ергономіки входять:

1. проектування організацій;

2. планування робіт;

3. населеність робочих приміщень;

4. гігієна праці;

5. проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів.

Це - дослідження та проектування систем "людина - робоча група, колектив, екіпаж, організація "," колектив - машина "," людина-мережа, мережеве співтовариство "," колектив - організація ".

Сюди входить і проектування організацій, і планування робіт, і населеність робочих приміщень, і гігієна праці, і проектування АРМ залів з дисплеями загального користування, проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів, і багато, багато іншого. Досліджується взаємодія на рівні робочих місць і виробничих завдань. Мікроергономіці- дослідження та проектування систем "людина - машина ". Сюди-ж включаються інтерфейси" людина-комп'ютер "(комп'ютер розглядається як частина машини - наприклад, в кабіні винищувача є дисплеї), - як апаратні інтерфейси, так і програмні. Відповідно, "ергономіка програмного забезпечення" - це підрозділ мікроергономіці. Сюди ж відносяться системи "людина-комп'ютер-людина", "людина-комп'ютер- процес "," людина - програма, ПЗ, ОС.

Система "людина-машина" Man-machine system. Людино-машинна система, в якій людина-оператор або група операторів взаємодіє з технічним пристроєм в процесі виробництва матеріальних цінностей, управління, обробки інформаціі. Сістема людина-машина є предметом дослідження системотехніки, інженерної психології, ергономіки.

Макро – ергономіка – вивчення та проектування систем "людина-соціум спільнота, держава", "організація –система організацій".

Ергономіка - галузь міждисциплінарна, черпаючи знання, методи дослідження та технології проектування з наступних галузей людського знання і практики:

1. Інженерна психологія

2. Психологія праці, теорія групової діяльності, когнітивна психологія

3. Конструювання

4. Гігієна і охорона праці, наукова організація праці

5. Антропологія, антропометрія

6. Медицина, анатомія і фізіологія людини

7. Теорія проектування

8. Теорія управління .

Ергономіка так чи інакше пов'язана з усіма науками, предметом дослідження яких є людина як суб'єкт праці, пізнання і спілкування. Найближчою для неї галуззю психології є інженерна психологія, завданням якої є вивчення та проектування зовнішніх засобів і внутрішніх способів трудової діяльності операторів. Ергономіка не може абстрагуватися від проблем взаємозв'язку особистості з умовами, процесом і знаряддями праці, які є предметом вивчення психології праці. Вона тісно пов'язана з фізіологією праці, яка є спеціальним розділом фізіології, присвяченим вивченню змін функціонального стану організму людини під впливом його робочої діяльності та фізіологічного обгрунтування наукової організації його трудового процесу, сприяє тривалому підтриманню на високому рівні працездатності людини.

Ергономіка використовує дані гігієни праці, яка є розділом гігієни, що вивчає вплив виробничого середовища і трудової діяльності на організм людини і розробляє санітарно - гігієнічні заходи щодо створення здорових умов праці.

Ергономіка, як складова охорони праці займається профілактикою, під якою мається на увазі комплекс правових, організаційних, технічних, економічних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки праці та збереження здоров'я працюючих.

Одне з головних понять - анатомія людини. Адаптація предметів навколишнього середовища до людини, щоб йому (людині) було зручно і приємно ними користуватися.

Наприклад, Ви проектуєте стілець як високо від сидіння зігнути спинку, щоб на неї було зручно спертися спиною. Для цього існує Лінія Акерблома (230 мм.) - середньостатистична величина того, де хребет людини має у сагітальної площини в поперековому відділі вигин усередину. Значить на відстані 230 мм. від сидіння треба передбачити опору хребту.

Звичайно індивідуальна антропометрія у кожної людини своя. Але дизайн у масовому виробництві, не враховуються значення нижче 5 і вище 95 процентилі: А свої індивідуальні особливості можуть дозволити собі враховувати тільки дуже багаті люди, замовляючи для себе концептуальні

речі.

Важливо також і відповідність матеріалу формі. Конкретний, правильно обраний матеріал дає відчути тектоніку форми. Лаконічність форми веде до цілісності й позитивному її сприйняттю.

Цілі та завдання ергономіки як науки. Склад та структура ергономіки.

Цілі ергономіки:

Перша ціль ергономіки— підвищення ефективності системи «людина-техніка-середовище», під якою варто розуміти здатність системи досягати поставленої мети в заданих умовах і з визначеною якістю.

Ефективність може бути визначена по формулі

Е= П* Я/В*100%,

де, Е — ефективність системи;

П — продуктивність в одиницях продукту системи;

Я— якість продукту;

В — матеріальні, тимчасові, енергетичні, психічні витрати.

Наприклад, використання ЕОМ і робототехніки значно збільшує ефективність трудової діяльності, але може і різко підвищити психофізичні витрати працівника у випадку зневаги ергономічним аналізом і проектуванням робочого місця оператора, параметрів дисплея.

Друга ціль ергономіки— безпека праці. До системи техніки безпеки відносяться служби техніки безпеки і виробничої санітарії у всіх галузях. Нагляд і контроль за дотриманням правил по охороні праці здійснюють спеціально уповноважені державні органи.

Третя ціль ергономіки— забезпечення умов для розвитку особистості людини в процесі праці.

Основні поняття ергономіки зосереджені в ДСТУ 26387—84 «Система «людина-машина». Терміни і визначення». Наприклад, «система -людина-машина» по цьому стандарті — система, що складається з. людини-оператора (групи операторів) і машини, за допомогою якої він здійснює (вони здійснюють) трудову діяльність. Людина-оператор (оператор) — людина, що здійснює трудову діяльність, основу якої складає взаємодію з предметом праці, машиною і зовнішнім середовищем за посередництвом інформаційної моделі й органів керування. Машиною в системі «людина-машина» називають сукупність технічних засобів, використовуваних людиною-оператором у процесі діяльності. Діяльність людини-оператора — це процес досягнення поставлених у системі цілей, що складаються з упорядкованої сукупності дій людини і т.д.

До кінця ХХ століття виділилися три головні напрями всередині ергономіки:

1. Ергономіка фізичного середовища, яка розглядає питання, пов'язані з анатомічними, антропометричними, фізіологічними і біомеханічними характеристиками людини, що мають відношення до фізичної праці. Найбільш актуальні проблеми включають робочу позу, обробку матеріалів, розлади опорно-рухового апарату, компонування робочого місця, надійність і здоров'я.

2. Когнітивна ергономіка пов'язана з психічними процесами, такими як, наприклад, сприйняття, пам'ять, прийняття рішень, оскільки вони впливають на взаємодію між людиною та іншими елементами системи. Відповідні проблеми включають розумовий праця, прийняття рішень, кваліфіковане виконання, взаємодія людини і комп'ютера, акцент робиться на підготовки та безперервному навчанні людини при проектуванні соціо-технічної системи.

3. Організаційна ергономіка розглядає питання, пов'язані з оптимізацією соціо-технічних систем, включаючи їхні організаційні структури і процеси управління. Проблеми включають розгляд системи зв'язків між індивідуумами, управління груповими ресурсами, розробку проектів, кооперацію, групову роботу і управління.

Методи дослідження в ергономіці:

- спостереження – реєстрація прояві в діяльності людини (міміка, поза, результати діяльності); використовуються фото – відео зйомка, показники приладів; спостереження доповнюється бесідами та анкетуванням;

- експеримент – вивчається психологічні особливості діяльності операторів шляхом зміни умов, цілей, та засобів виконання завдань; розрізняють лабораторні та природні експерименти;

- моделювання – вивчаються не самі реальні процеси, а моделі – штучно створені об’єкти, аналогічні у певному сенсі реальним; виділяють фізичні та математичні моделі під час математичного моделювання реальність замінюється математичним описом – формулами;

Список використаних джерел

1. С.Ф.Сергеев»Инженерная психология и эргономика «Учебное пособие