ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Об'єднання письменників «Слово»

Доповідь з теми

На самостійне опрацювання з дисципліни українська література

«Українська література за межами України .Активізація українського творчого процесу за кордоном.

Об’єднання письменників “Слово”»

Підготував: студент групи ПР 14 1/9

Воронічев Д.

Перевірила викладач української літератури

Губарєва Д.В.

Кривий Ріг

2016 р.

Зміст

1.Українська література за межами України. Активізація українського творчого процесу за кордоном.

2.Об’єднання письменників «Слово»

3.Висновок

1. Українська література за межами України. Активізація українського творчого процесу за кордоном.

XX ст. в історії української культури характеризується активізацією еміграційного процесу. Особливо бурхливим він став відразу після занепаду УНР. Українці за кордоном розгорнули напружену організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі був накопичений значний духовно-культурний доробок, завдяки якому українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність.

Вагому спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк, художньо-естетичні принципи якого формувалися в період втрати української державності. Поразку УНР він сприйняв як "національну трагедію". Аналізуючи причини цієї події, Є. Маланюк звертався до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії; його твори сповнені історико-філософських роздумів про долю народу, людини в добу політичних і соціальних потрясінь. Значне місце в його науковому доробку належить дослідженню історії української культури. Є. Маланюк відомий і як поет, зокрема, як автор твору "Україна-Скитія, степова Гелада".

Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, слід відзначити /. Багряного. Його романи "Звіролови" (1944 p.; перевиданий 1947 p. під назвою "Тигролови") і "Сад Гетсиманський" (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленого українського народу і визнані видатними творами XX ст.

Світового визнання набула творчість скульптура О. Архипенка,який працював у Франції та США, увійшов в історію мистецтва як один із прихильників модернізму ("Жінка, що йде" 1912 р., "Постать" 1920 p.). Він мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Т. Шевченка та І. Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила м. Керхенсон у штаті Нью-Джерсі. О. Архипенко постійно виступав з доповідями на мистецькі теми в університетах та мистецьких товариствах США.

Серед відомих українських скульпторів слід згадати і М Черешньовського(пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) і Торонто (Канада); Лео Мола(Л. Молодожанина) - автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 p.).

У світі визнаною є творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я. Гніздовського,який з 1949 р. жив у США. Широко відомі його графічні твори "Соняшник" (1962 p.), портрет М. Скрипника (1971 р.) та ін.

У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький.Він здобув визнання як диригент у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто. В його творчій спадщині - опери "Довбуш" (1938 p.), "Анна Ярославна" (1967 p.), "Княгиня Ольга" (1968 p.), кантати, симфонії.

З 1929 р. у США жив І.Авраменко- засновник української народної хореографії, організатор понад 50 ансамблів, що діяли по всій країні, видатний популяризатор українського народного мистецтва. 1934р. танцювальний ансамбль під його керівництвом (близько 300 осіб) виступив у Метрополітен-опера у Нью-Йорку. Митець ініціював створення школи народних танців та студії звукових фільмів у Нью-Йорку.

Заслуговують на увагу філософські розвідки українських учених-емігрантів, зокрема Д. Чижевського.Визнаний у філософських колах XX ст. як один із найавторитетніших серед емігрантів-філософів зі Східної Європи, він уперше здійснив систематизацію історико-філософських процесів в Україні, відкрив феномен українського бароко та дослідив сутність українського барокового мислення. Великий внесок у розвиток національної філософської думки зробили М. Шлемкевич,який у своїх дослідженнях простежив історію розвитку української особистості від Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка до XX ст., захоплювався тлумаченням феномена людини; О. Кульчицький,наукові інтереси якого були пов'язані з осмисленням історії і культури України, проблемами української ментальності та сутності людської особистості; І.Лисяк-Рудницький,який присвятив свою наукову діяльність філософським розвідкам української національної ідеї, до сфери інтересів якого входило питання історії становлення і розвитку національної самосвідомості; В. Олексюк,який зосередив увагу на проблемах специфіки українського національного характеру, сутності української нації, визначення її християнської природи.

Одним із найвидатніших представників української культури за кордоном був І.Огієнко- вчений, педагог, державний діяч, православний митрополит, історик та ін. Складно сказати, у якій сфері своєї діяльності він залишив найпомітніший слід. Відомі його праці з мовознавства "Чистота і правильність української мови" (1925 р.), "Сучасна українська літературна мова" (1936 р.), з історії релігії "Українська церква" (1942 р.), з історії культури "Українська культура" (1918 р.), "Князь Костянтин Острозький і його культурна праця" (1958 р.) та ін. Переважна більшість його доробку й донині залишається за кордоном і не досліджена.

Окремо необхідно підкреслити досягнення української вищої школи за межами України. Вона виконувала завдання виховання національних інтелектуальних кадрів, які б забезпечували збереження та продовження національної культурної, у тому числі освітянської традиції. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундатором була Спілка українських журналістів і письменників, співзасновниками - С. Дністрянськийта М. Грушевський упершим ректором став мовознавець та історик літератури О. Колесса.Восени 1921 р. університет був перенесений до Праги, де проіснував до 1939 р., а після Другої світової війни відновив діяльність у Мюнхені. З 1922 р. почала працювати Українська господарська академія в Подсбрадах (Чехословаччина). її структура складалася з трьох факультетів: агрономічно-лісового, економічно-кооперативного, інженерного, а кількість студентів досягала 600.

1932 р. на її основі було створено Український технічно-господарський інститут заочного навчання. У 1920-1930-х роках у Празі працював Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, очолюваний істориком української літератури Л. Білецьким, у якому готували вчителів для початкових шкіл і позашкільної освіти.

1923 р. група професорів філософського факультету Українського вільного університету {Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський) заснували Українське історико-філологічне товариство, яке об'єднало дослідників історії України, української історіографії, воєнної історії, історії освіти, права, етнографії, економіки, археології, класичної філології.

Важливим культурним центром української еміграції був заснований 1926 р. у Берліні Український науковий інститут на чолі з українським істориком Д. Дорошенком. З 1932 р. і до Другої світової війни ним керував філософ та історик культури І.Мірчук. При інституті працювали видатні українські науковці: історики С. Томашівський, Д. Олянчин, В. Кучабський, літературознавці Б. Лепкий, М. Гнатишак, філософ Д. Чижевський та ін.

Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка як спадкоємця заснованої 1873 р. у Львові дослідницької установи з тією самою назвою. У 1947 -1951 рр. президія товариства перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де розташовується й дотепер.

Українська діаспора зробила все можливе для збереження вітчизняної культури і збагачення її спадщини. У сучасному світі з його глобалізацією, інтеграцією, стандартизацією культурного життя переважна частина українських громад за кордоном намагається зберігати самобутні традиції, багатовікові культурні надбання українського народу, використовувати в громадському житті ті переваги, що їм надає їх належність до українства.

Об'єднання письменників «Слово»

«Слово» — об'єднання українських письменників (ОУП) у діаспорі, що існувало у 1954–1997 роки.

Засноване 26 червня 1954 в Нью-Йорку, як продовжувач творчо-організаційних та ідейних настанов свого європейського попередника МУРу; об'єднує письменників усієї діаспори.

До членів-основоположників «Слова» належали: Василь Барка, Іван Багряний, Богдан Бойчук, В. Гайдарівський, Святослав Гординський, Йосип Гірняк, Петро Голубенко, Галина Журба, Іван Керницький, Григорій Костюк, Іван Кошелівець, Богдан Кравців, Юрій Лавріненко, Вадим Лесич, Леонід Лиман, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Євген Маланюк, В. Міяковський, Теодосій Осьмачка, Микола Понеділок, Богдан Рубчак, Улас Самчук, Марія Струтинська, Остап Тарнавський, Юрій Тарнавський, Юрій Шевельов (Юрій Шерех), Микола Шлемкевич.

Ідея об'єднання українських письменників на американській землі у професійну організацію виникла після переселення митців з Європи. Головна хвиля «переміщених осіб» з європейського континенту припадає на 1949 рік. Бажання продовжувати літературну діяльність сприяло створенню організації, яка об'єднала мистецькі сили.

Організація українських письменників «Слово» продовжувала і розвивала ідеологію та традиції європейського Мистецького українського руху в еміграції. Діяльність організації почалася в умовах складної та набагато гіршої ситуації, ніж після Другої світової війни. Організатори прагнули створити справжню письменницьку організацію, яка б почала широку діяльність та зібрала розкидані й розпорошені письменницькі сили.

У червні 1954 року в Нью-Йорку відбулася нарада українських письменників та митців, що мешкали у Нью-Йорку, Філадельфії та околицях. До часу скликання загальних зборів письменників і схвалення статуту об'єднання цю письменницьку організацію репрезентували Григорій Костюк, Докія Гуменна, Юрій Лавріненко.

Офіційно ОУП «Слово» почала існувати як організація українських письменників в еміграції ухвалою письменників 19 січня 1957 року. Саме тоді був прийнятий статут як основний конституційний закон об'єднання, що визначає завдання, структуру, функції, порядок об'єднання.

Було також вирішено скликати перший загальноеміграційний з'їзд письменників. На той час у рядах ОУП «Слово» було понад 90 членів із різних країн поселення. На 1976 рік «Слово» нараховувало вже 186 членів.

Діяльність

«Слово» періодично відбуває загальні з'їзди; до 1976 року відбулося п'ять (1958, 1964, 1968, 1970, 1975). У з'їздах беруть участь делегати від крайових письменницьких груп і філій США, Канади, Англії, Аргентини, Бразилії, Австралії, Німеччини, Франції. Головою «Слова» від установчих зборів до 1975 був Григорій Костюк, далі Остап Тарнавський. Від 1962, як неперіодичний орган «Слова», виходить під цією ж назвою збірник літератури, мистецтва, критики (до 1976 року п'ять частин: 1962, 1964, 1968, 1970, 1975). Австралійська філія видає літературний збірник «Новий обрій» (до 1976 року п'ять; редактор — Дмитро Нитченко). Під фірмою «Слова» видано кількадесят книг: романів, оповідань, поезій, драм, критичних есеїв, документальних збірок і монографій. При «Слові» діє заснований 1964 Літературно-допомоговий фонд та дві комісії: біобібліографічної й архівної документації та охорони й публікації спадщини померлих письменників.

Діяльність ОУП «Слово» поділяють на три періоди:

1957—1975 роки
1975—1993 роки
1993—1997 роки

Висновок

Літерату́ра украї́нської діа́спори або еміграці́йна літерату́ра — література, написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України в 20 столітті. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література 20 століття розвивалася паралельно з іншими європейськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та прорадянською літературною продукцією.

Значна активність в українській діаспорі присвячена також вивченню української літератури. Українська література вивчалася в Українському вільному університеті в Мюнхені. В Гейдельбезькому університеті історію української літератури вивчав Дмитро Чижевський. В Українському науковому інституті Гарвардського університету працювали відомі літературознавці Юрій Шевельов та Григорій Грабович. Літературознавчні дослідження проводили Юрій Луцький в Канадському інституті українських студій в Едмонтоні, Мирослав Шкандрій в Манітобському університеті та Максим Тарнавський в Торонтському університеті. Визнаним літературознавцем є також австралійський науковець з Монашського університету Марко Павлишин. У названих установах регулярно читаються курси української мови та літератури.

Важливим є внесок літературознавця Юрія Лавріненка, що уклав антологію «Розстріляне відродження», завдяки якій не лише утвердився однойменний термін на означення літературної ґенерації 20-30-х років в Україні, а було повернено забуті й замовчувані в СРСР твори видатних українських письменників, що зазнали незаконних репресій в часи сталінізму.

Між українською та світовою культурами будував "мости" С. Гординський - поет, перекладач, художник, мистецтвознавець, людина енциклопедичних знань. Він перекладав українською твори Гораціл, Овідія, В. Гюго, Ш. Бодлера, Г. Апполінера, Є. Верхарна, Дж. Байрона, Е. По, Й. В. Гете, Ф. Шиллера та ін., здійснив один з найкращих переспівів "Слова о полку Ігоревім".

«Слово» — об'єднання українських письменників (ОУП) у діаспорі, що існувало у 1954–1997 роки.