ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ

Яна Буйволова,

м. Вінниця, Україна,

Вінницький педагогічний

університет ім. М. Коцюбинського

ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ

В статті проводиться теоретичний аналіз особливостей девіантної поведінки підлітків на основі сучасних психологічних досліджень. Розкривається сутність понять “девіантна поведінка”, “девіантна особистость”. Досліджуються причини та особливості девіантної поведінки підлітків.

Ключові слова: девіантна поведінка, девіантність, дезадаптивність особистості, чинники, які обумовлюють девіантну поведінку, психологічні причини та особливості девіантної поведінки підлітків.

Актуальність дослідження: питання про девіантну поведінку неповнолітніх обумовлена цілим рядом факторів, серед яких в першу чергу слід відзначити збільшення і зростання підліткової злочинності , агресивності та жорстокості.

Аналіз попередніх досліджень. У вітчизняній та зарубіжній психолого – педагогічній літературі розглядають проблеми, які присвячені девіантній поведінці, пов’язані головним чином з важкими дітьми та підлітками, які являють собою групу підвищеного ризику. Дослідження останніх десятиріч на Заході стосувалися найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська,В. Сухомлинський. Серед дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі вчені, як А. Антонова, І.Дьоміна, О. Киричук, І. Лисенко, Н. Максимова, В. Оржеховська, Т. Титаренко, В. Татенко, С. Тарарухін, С. Яковенко та ін.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А.Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської.

Загальні проблеми поведінки особистості аналізуються у працях Л. Божович, Л. Виготського, М. Дубініна, Б. Ломова, Л. Славіної, С. Рубінштейна, В. Крижка, Є. Павлютенкова та ін. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Незважаючи на значні здобутки у вивчені окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною. Цікаво, що навіть сам термін «важковиховуваність», який увійшов у педагогічний вжиток більш ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще є недостатньо визначеним.

Виклад основного матеріалу. Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляється від загальноприйнятої норми ( норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо). Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [2]. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1].

На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему чинників або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, не адаптивності, порушені процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного контролю за власною поведінкою [2].

Девіантна поведінка – це система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:правові; моральні; естетичні.

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни).

2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін)

3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.

Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до девіантної поведінки: певні особливості особистості - вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) - трансформація ієрархії мотивів - девіантний розвиток особистості - професійна деформація. Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві [3]. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [3].

На формування девіантності підлітків вливає два основних чинника:

1. Фактор, пов'язаний з педагогічною занедбаністю, коли батьки не приділяють уваги інтелектуальному, моральному розвитку дитини і вона виявляється інтелектуально-пасивною. Відсутність необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає “важкою” і для однолітків, і для вихователів.

2. Девіантність як відповідь на несприятливі зовнішні дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.

Також існує точка зору, відносно якої саме оточення однолітків - той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування у сім'ї, відображує, як середовище впливає на розвиток особистості . Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якої його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, нажаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контр нормативна шкала цінностей [4].

Для визначення готовності ( схильності) підлітків до реалізації окремих форм девіантної поведінки, була використана Методика діагностики схильності до девіантної поведінки А.Н. Орел.

Шкали опитувальника поділяються на змістовні та службову. Змістовні шкали спрямовані на вимірювання психологічного змісту комплексу пов’язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних та особистісних установок, що стоять за цими поведінковими проявами. Службова шкала призначена для вимірювання схильності досліджуваного давати про себе соціально – бажану інформацію.

В результаті дослідження були отримані наступні результати:

1. Шкала установки на соціально – бажану відповідь ( службова шкала).

Відзначено, що молодші підлітки ( 14 років і молодше) не здатні тривалий час орієнтуватися на соціально – бажані відповіді. У 71 % досліджених було виявлено помірну тенденцію давати при заповнені опитувальника соціально – бажані відповіді; у 29% - висока настороженість по відношенню до психодіагностичної ситуації.

2. Шкала до подолання норм і правил.

У 86 % досліджуваних конформні установки, схильність слідувати стереотипам і загальноприйнятим нормам. У 14 % - нонконформістські установки, схильність протиставляти особистісні цінності і норми груповим тенденція «порушувати спокій».

3. Шкала схильності до адиктивної поведінки.

У 86 % досліджуваних – гарний соціальний контроль поведінкових реакцій; у 14 % - схильність до уходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану.

4. Шкала схильності до саморуйнівної поведінки .

57% досліджуваних не готові до само руйнівної поведінки, не схильні до реалізації комплексів провини в поведінкових ситуаціях; 43% мають низьку цінність особистого життя, виражену проблему в гострих відчуттях та схильні до ризику.

5. Шала схильності до агресії та насильства.

У 77 % досліджуваних не виражені агресивні тенденції, вони не приймають насилля як засіб вирішення проблеми; у 21% досліджуваних – наявні агресивні тенденції.

6. Шкала вольового контролю емоційних реакцій.

У 86 % сильний самоконтроль будь – яких поведінкових проявів емоційних реакцій; у 14% досліджуваних слабкий вольовий контроль емоційної сфери. ( У 98 % досліджуваних хлопців виявлена не здатність до самоконтролю).

7. Шкала схильності до делінквентної поведінки.

У 77% досліджуваних невиражені деліквентні тенденції, присутній високий рівень самоконтролю; у 23% досліджуваних є схильність до деліквентної поведінки, низький рівень самоконтролю. (У 98 % досліджуваних хлопців наявні деліквентні тенденції і низький рівень соціального контролю).

8. Шкала прийняття соціальної ролі.

Всі досліджувані приймають свою соціальну роль.

Згідно отриманих даних можна зробити висновок, що хлопці більш схильні до деліквентних тенденцій, подолання норм і правил, не бажають або не здатні контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій.

Висновки. Девіантна поведінка - система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормативну поведінку у певній сфері суспільних відносин; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них. Психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки базуються на визначені чинників суб’єктивного характеру, найбільш важливими серед яких є здатність особи до адаптації, цілісність її “Я - концепції", усвідомлення можливостей самореалізації, ефективність засвоєння соціального досвіду. Девіантна поведінка є специфічним засобом ігнорування чи активного заперечення існуючих соціальних норм; при цьому девіантні дії виступають водночас як засіб досягнення значимої мети та зменшення психологічної напруженості, а також як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні. Спираючись на результати дослідження , можемо зробити висновок, що хлопці біль схильні до девіантної поведінки, подолання норм і правил, не бажають або не здатні контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій.

Література

1. Андреев Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних. - Самара, 2001. - 154 с.

2. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М., 1998. -444 с.

3. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами. Методичні рекомендації. - Київ, 1997.

4. Валицкас Г.К., Гиппенрейтер Ю.Б. Самооценка несовершеннолетних правонарушителей// Вопросы психологии. 1989. № 1. С. 45-54.