 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Зміст права на ефективний засіб юридичного захисту. Критерії «ефективності» такого засобу.
Глава 10. ПРАВО НА ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ЮРИДИЧНОГО ЗАХИСТУ (СТ.13 КОНВЕНЦІЇ). Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Зміст права на ефективний засіб юридичного захисту. Критерії «ефективності» такого засобу.
Незважаючи на лаконічне формулювання, ст. 13 Конвенції на думку декого з суддів Суду, є одним із найменш ясних положень Конвенції з огляду на його абстрактність. Також складність тлумачення цього положення Конвенції обумовлюється змішаним – матеріально-процесуальним – характером цієї норми. Право на ефективний засіб юридичного захисту включає, по-перше, право на подачу скарги до державних органів у разі порушення ними прав та свобод, передбачених Конвенцією, а також розгляд такої скарги по-суті. Досить довгий час було не зрозуміло, чи є право на ефективний засіб юридичного захисту самостійним, або ж воно повинно бути прив’язано до інших норм Конвенції. Крім того, національні засоби юридичного захисту у державах-учасницях РЄ мають різну основу, традиції, постійно розвиваються, що не може не впливати на розуміння цієї норми. По-друге, право на ефективний засіб юридичного захисту включає можливість компенсації шкоди, якщо її було завдано (див. рішення Суду у справах «Amann v. Switzerland», «McGlinchey and others v. the United Kingdom», «Khan v. the United Kingdom»). У рішенні у справі «Peck v. the United Kingdom» Суд вказав, що за наявності органів, які могли розглянути скаргу заявника, однак не мали повноважень призначити належне відшкодування цій особі, має місце порушення права на ефективний засіб юридичного захисту. Проте ст.13 Конвенції не гарантує обов’язкового задоволення на національному рівні будь-якої скарги особи, що звертається за захистом свого права, оскільки може виявитися, що така скарга є безпідставною. Норма ст. 13 Кнвенції вимагає наявності ефективних процедурно-процесуальних засобів і можливостей для оскарження порушення прав людини на національному рівні. У рішенні у справі «Van der Ven, Lorsu and Others v. the Netherlands» від 04.02.2003р. Суд вказав, що поняття «засобу» у контексті ст. 13 Конвенції не означає засіб, що може призвести до позитивного вирішення скарги особи, а передбачає лише існування доступної можливості звернення до установи, яка повноважна вирішувати скаргу по суті. Вичерпання національних засобів юридичного захситу без достатньої сатисфакції для заявника не становить порушення ст. 13 Конвенції, а є критерієм прийнятності індивідуальної заяви в Суді. Стосовно юридичної природи засобів юридичного захисту, гарантованих ст. 13 Конвенції, Суд у справі «Leander v. Sweden» 1987 року вказав, що вони не обов’язково повинні бути судовими. Це можуть бути і органи законодавчої й виконавчої влади, які відповідають ознаці «достатньої незалежності». Крім того, такий орган повинен володіти необхідною компетенцією та процесуальними гарантіями, які можуть бути показниками ефективності засобів юридичного захисту. Також такий орган повинен мати право ухвалювати обов’язкові рішення. При вирішенні питання про ефективність засобів юридичного захисту також слід брати до уваги право звернення зі скаргою до суду та можливість використання одночасно декількох засобів юридичного захситу. Ще одним критерієм ефективності засобу юридичного захисту, який Суд встановив у своїй більш пізній практиці (рішення Суду у справі «Kudla v. Poland» 1993 року), є реальна можливість отримання компенсації при вирішенні скарги на користь особи. Це критерій став вирішальним при вирішенні Судом справи «Merit v. Ukraine» на користь заявника. У справах щодо України, у яких підставою для невиконання остаточного судового рішення була відсутність коштів у бюджені, Суд визнавав, що у заявників не було ефективних засобів юридичного захисту, які могли б призвести до відшкодування шкоди, завданої затримкою у виконавчому провадженні (див., зокрема, рішення у справах «Romashov v. Ukraine», «Voitenko v. Ukraine», «Shmalko v. Ukraine», «Bakay v Ukraine»). Зі змісту ст. 13 Конвенції Суд вивів позитивний обов’язок держави створти таку правову систему, яка б забезпечила ефективне дотримання положень Конвенції, у тому числі й за допомогою судового нагляду. В той же час ст. 13 Конвенції не гарантує наявність у правовій системі держави такого засобу юридичного захисту як звернення до державного органу для визнання закону таким, що не відповідає Конвенції. Крім того, стосовно певних категорій справ Суд вказав на наявність процесуального обов’язку держави – провести ефективне розслідування кримінальної справи, особливо, якщо працівник правоохоронних органів підозрюється у вбивстві особи, що перебувала під слідством, або у заподіянні їй тілесних ушкоджень. Не будь-яке твердження про порушення права, гарантованого Конвенцією, дає особі право на ефективний засіб юридичного захисту. У справі «Silver v. the United Kingdom» Суд пояснив, що зобов’язання держави по ст. 13 Конвенції виникає тоді, коли заявник має «оспорювану» вимогу про те, що він є потерпілим від порушення Конвенції. Тобто, заява не повинна бути явно необгрунтованою і цілком не підтвердженим певними доказами. Суд вивів зі змісту ст. 13 Конвенції ще й процесуальний обов’язок держави у певних категоріях справ – провести ефективне розслідування обставин загибелі потерпілих. У разі, коли розслідування кримінальної справи (особливо, коли працівники правоохоронних органів підозрюються у вбивстві особи, що перебувала під слідством, або у заподіянні їй тілестих ушкоджень) не дало жодних результатів, презюмується відсутність ефективних засобів захисту для потерпілих від вчиненого цими працівниками щодо нього злочину, якщо держава-відповідач не доведе протилежного. Це обгрунтовується тим, що люди, які пребувають під арештом, є у вразливому становищі, а держава має обов’язок захищати їх. У більшості справ цієї категоріїрозслідування проводилося дуже неефективно, а якщо і доводилося до судового розгляду, то обвинувачені виправдовувалися за недоведеністю вини. Дуже часто у таких справах державний обвинувач не відкривав провадження за скаргами осіб, які стверджували, що правоохоронні органи були причетними до неправомірних дій (див. рішення Суду у справах «Cakici v. Turkey» від 08.07.1999р., «Camasso v. Croatia» від 13.01.2005р., «Kilic v. Turkey» від 28.03.2000р., «Orak v. Turkey» від 14.02.2002р., «Salman v. Turkey» від 27.06.2000р., «Tanrikulu v. Turkey» від 08.07.1999р. «Timurtas v. Turkey» від 13.06.2000р.). якщо розслідування було проведено неефективно, заявник був позбавлений ефективного засобу юридичного захисту у справі і не міг використати інші юридичні засоби захисту, на які він мав право, включаючи право вимагати компенсацію.
|
