ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Дослідницькі принципи теорії мовної комунікації

Сучасний парадигмальний простір мовознавства проектує на теорію мовної комунікації відповідні дослідницькі принципи, які умовлені загальнокультурним епістемологічним полем, яке передбачає, за словами І. Гасана, не пояснення, а розуміння; не структурацію, а дисперсність (розсіяність елементів); не ціліспрямованість, а гру; не відчуженість, а співучасть і втягнення; не результат, а процес.

У 1995 р. О. Кубрякова виокремила чотири опальні методологічні принципи сучасного мовознавства: експансіонізм, експланаторність, антропоцентризм функціоналізм. Сьогодні їхній спектр доповнено низкою інших.

Як уже зазначалося, експансіонізм (від лат. expansio - розширення, поширення), пов’язаний із концепцією прагнення до ідеалу цілісного знання, перетворив теорію мовної комунікації на інтегративну програму, якій підпорядковані різні лінгвістичні галузі з метою пояснення всього розмаїття аспектів дослідження

комунікативної діяльності.

Застосування в теорії мовної комунікації принципу експланаторності (від англ. to explain—пояснювати), згідно з яким мовні явища мають бути пояснені на підставі строгої й доказової наукової теорії, передбачає пояснення не абстрактних, а реальних комунікативних процесів на підставі комплексного аналізу всіх чинників і складників комунікацій їхньої взаємної детермінованості у співвідношенні із соціумом, культурою, буттям. Такий аналіз має грунтуватися на відповідних теоретичних засадах, перевірка яких повинна здійснюватися шляхом усебічного дослідження об’єкта.

Припцип експланаторності пов’язаний з експансіонізмом, адже, за словами російського лінгвіста В. Звегінцева, «саме прагнення йти на співробітництво з широким колом наук із метою створення такого інструмента пізнання, який не спроможна надати дослідникові жодна з наук зокрема, але який може бути виробленим у результаті спільних зусиль ряду наук, є одним із головних і глибоко продуманих постулатів пояснювальної лінгвістики».

Антропоцентризм (від гр. апітброз - людина) є методологічним принципом, згідно з яким людина розглядається як центр і найвища мета світобудови. У лінгвістиці він застосовується в дослідженні мови як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника спілкування, засобу зберігання її досвіду, знань, культури.

Німецький дослідник В. Інгве зазначав: «Коли ми поєднаємо людину та процес спілкування і поставимо їх у центрі нашої уваг и, ми тим самим одночасно гуманізуємо й соціологізуємо нашу науку та врятуємо її від бездушного вивчення форм і структури мови». Антропоцентризм має індивідуальний і колективний виміри.

У теорії мовної комунікації індивідуальний вимір представлений характеристикою конкретного комуніканта, його мети, стратегій і тактик, описом його мовної та комунікативної компетенції. Колективний вимір стосується колективного надбання різних

угруповань людей у вигляді культурних маркерів комунікації, норм, конвенцій і правил спілкування й комунікативної поведінки, зразків комунікативних ситуацій, прийнятих у суспільстві, системи мовленнєвих жанрів, кодексу комунікативної взаємодії, тенденцій

семіотичного універсуму культури народу й цивілізації.

Колективний вимір антропоцентризму мовної комунікації

пов’язаний з альтернативним методологічним принципом дискурсоцентризму. З одного боку, людина є творцем мови, одним із регуляторів мовних змін і мовного розвитку, користувачем мови в комунікації; з іншого, мова у вигляді численних дискурсивних

практик конструює все розмаїття світів людської життєдіяльності, при цьому спотворюючи реальний світ, і визначає вчинки й оцінки людини та мовної спільноти. Сучасна людина, занурена до мережі масової комунікації й інформаційно-дискурсивного простору соціуму, здатна втратити власну особистість, знівелювати власні оцінки, думки і підкоритися оцінкам, стереотипам, традиціям, міфам панівних комунікативних практик.

Функціоналізм у теорії мовної комунікації виявляється у використанні принципів діяльнісності, тобто вивченні процесів передачі інформації і комунікативного впливу як одного із видів діяльності, способів існування людини та соціуму; телеологічності, що відтворює вмотивованість іцілеспрямованність комунікативної діяльності, розрізнення цілей адресанта й адресата, самого мовного повідомлення (тексту) і програми інтерпретації, закладеної в повідомленні. Український лінгвіст О. Лещак пропонує такі ознаки функціоналізму, як активнийкомунікативізм (орієнтованість на практику спілкування, на комунікативну зацікавленість носія мови),індивідуалізованність(орієнтацію на індивідуальну мовну здатність спілкування і конкретні комунікативні ситуації), структурність (прагнення до виокремлення якнайбільшої кількості елементів, ознак обєкта й аспектів дослідження); системність (орієнтаціюна залучення до дослідження, узгодження й синхронізацію максимальної кількості аспектів) .

Функціональний підхід керується також принципом асиметричності системи та середовища, який застосовують у дослідженні мовленнєвих явищ і комунікативних ситуацій. Цей принцип ґрунтується на розгляді об’єкта як дифузної сутності, який має стандартні, стійкі ознаки системи (аналогії) і периферійні, розмиті, синкретичні властивості (аномалії), що притаманні системі і сприяють її розвитку та збереженню чи виникають у процесах функціонування системи в певних середовищах (ситуаціях).

Принцип асиметрії безпосередньо пов’язаний із принципом онтологічного дуалізму, що полягає у врахуванні в дослідженні мови віртуального й реального, інваріантів і їхніх варіантів. Інваріант є не простою сумою фактуального, а відповідною віртуальною узагальненою єдністю, усвідомленою на основі когнітивної обробки безлічі фаюуальних знань і вичленовування їхньої однорідності й однопорядковосгі. У фактуальному поєднано інваріант та емпіричні факти. Цей принцип знайшов відображенн у виокремленні в межах єдиної соціально-психологічної мовної діяльності мови й мовлення, в розгляді системності мовлення, аналізі інваріантних ознак певних зразків текстів і дискурсів - текстем і мовленнєвих жанрів.

Останнім часом в теорії мовної комунікації набув актуальности принцип діалогічності, що ґрунтується на концепції діалогічності гуманітарного пізнання, розробленій видатним російським філологом М. Бахтіним (1895-1975). Діалогічність у деяких її аспектах як принцип філософської герменевтики постулювали ще німецький дослідник Ф. Шлейєрмахер (1768-1834) й основоположник лінгвістичної герменевтики В. фон Гумбольдт. М. Бахтін розглядав діалогічність як усеосяжну мережу взаємодії в процесі комунікації інтеріоризованого буття, культури, мови з комунікантами і їхнім повідомленням (текстом). Принцип діалогічності передбачає розгляд комунікативної діяльності в системі взаємної детермінованості різних складників комунікативної ситуації і чинників, що забезпечують й опосередкують цю діяльність.