ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі

(ОБСЄ). Ця організація перебуває у стадії становлення. Її історія починається з тріумфального підписання 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Під ним поставили свої підписи глави держав і урядів 33 європейських держав, а також США і Канади. Заключний акт втілив у собі колективний досвід. Європи після двох світових війн, у тому числі періоду "холодної війни". Він складався з преамбули і п'яти розділів: "Питання, що стосуються безпеки в Європі", "Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та довкілля", "Питання, що стосуються безпеки і співробітництва в Середземномор'ї", "Співробітництво в гуманітарних та інших галузях", "Подальші кроки після Наради".

Для науки міжнародного права цей документ має неабияке значення як джерело міжнародного права вже тим, що він із високою мірою деталізації відтворив і конкретизував основні принципи міжнародного права, закріплені у Статуті 00Н. При цьому до рангу принципів уперше введені норми про непорушність кордонів, територіальну цілісність держави, поважання прав і основних свобод людини.

В останньому розділі Заключного акта держави-учасниці погодилися з тим, що нарада стала важливою частиною процесу зміцнення безпеки і розвитку співробітництва в Європі, а також заявили про свою рішучість продовжувати багатосторонній процес, розпочатий нарадою. У межах цього багатостороннього процесу відбувалася Мадридська зустріч (1980—1983 рр.), Стокгольмська конференція щодо заходів зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі (1984— 1986 рр.), Віденська зустріч (1986—1989 рр.), а також зустрічі на найвищому рівні в Парижі (листопад 1990 р.), Гельсінкі (липень 1992 р.) та Будапешті (грудень 1994 р.).

Слід зазначити істотну особливість ОБСЄ як організації — вона заснована не міжнародно-правовою, а політичною угодою. Майже через 20 років успішної роботи політичного форуму — Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) — рішенням будапештської наради 5—6 грудня 1994 р. вона була трансформована в організацію (ОБСЄ), що має на меті досягнення таких цілей:

• створення сфери загальної безпеки шляхом використання норм і стандартів;

• забезпечення реалізації усіх зобов'язань НБСЄ;

• залишатися консультативним форумом;

• сприяти розвиткові превентивної дипломатії і заохочувати його;

• сприяти врегулюванню спорів і конфліктів;

• заохочувати миротворчі операції;

• здійснювати контроль за озброєннями і роззброєнням;

• сприяти забезпеченню прав людини;

• розвивати співробітництво в напрямі утвердження ринкової економіки.

Статус органів ОБСЄ також перебуває у стадії становлення. Вони трансформувалися з органів НБСЄ у такий спосіб.

Вищим органом ОБСЄ є Нарада глав держав і урядів країн-членів. Водночас функції центрального керівного органа ОБСЄ виконує Рада міністрів, що фактично відповідальна за прийняття рішень. Вона представляє рівень міністрів закордонних справ держав—членів організації. Засідання Ради міністрів ОБСЄ проводяться по черзі в різних країнах. Підготовка засідань Ради міністрів, виконання прийнятих нею рішень, координація діяльності всіх допоміжних органів покладено на Керівну раду (вона замінила в існуючій структурі НБСЄ Комітет старших посадових осіб). Крім того. Керівна рада повинна обговорювати і формулювати керівні принципи політичного і загального бюджетного характеру, розглядати питання, пов'язані з виникненням критичних ситуацій у регіоні, а також адекватно задіяти механізм мирного врегулювання міжнародних спорів. Засідання Керівної ради на рівні представників міністерств закордонних справ країн-учасниць проводяться у Празі.

Основним органом для розгляду надзвичайних ситуацій, ведення політичних консультацій і прийняття поточних рішень є Постійна рада (у неї трансформувався Постійний комітет, що функціонував у межах НБСЄ). До складу Постійної ради входять представники держав-учасниць, які працюють на постійній основі. Засідання ради проводяться у Відні.

Організаційно-технічне забезпечення роботи ОБСЄ здійснює Секретаріат, що відає документацією й архівом, публікує необхідні документи, обслуговує наради і засідання вищого і керівних органів ОБСЄ. Очолює його Генеральний секретар, що бере участь у координації всього механізму діяльності органів ОБСЄ.

У межах ОБСЄ діє також ряд інститутів, спрямованих на забезпечення додержання прав людини, проведення аналізу становища національних меншостей в окремих країнах і т. п.

Співдружність Незалежних Держав (СНД). Початок цій регіональній міжнародній організації поклала Угода про створення Співдружності Незалежних Держав, підписана Росією, Білоруссю й Україною 8 грудня 1991 р.

"Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РСФСР), Україна як держави — засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 р., констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності припиняє своє існування", — вказується у преамбулі документа. У ньому також констатувалося, що СНД є відкритою для приєднання усіх держав — членів колишнього Союзу ССР, а також для інших держав, що поділяють цілі і принципи цієї угоди. Вже 21 грудня 1991 р. спеціальним протоколом до учасників угоди приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.

22 січня 1993 р. був прийнятий Статут міжнародної організації — СНД. Вона заснована на засадах суверенної рівності всіх її членів, що є самостійними і рівноправними суб'єктами міжнародного права. Цілями Співдружності є:

• здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших сферах;

• всебічний і збалансований економічний та соціальний розвиток держав-членів у межах загального економічного простору;

• забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і документів НБСЄ;

• взаємна правова допомога і співробітництво в інших сферах правових відносин і т. п.

Держави—члени СНД зобов'язалися для досягнення зазначених вище цілей керуватися такими взаємозалежними і рівноцінними принципами:

• поважання суверенітету держав-членів, невід'ємного права народів на самовизначення;

• непорушність державних кордонів;

• територіальна цілісність держав і відмова від будь-яких дій, спрямованих на розчленування чужої території;

• розв'язання спорів мирними засобами таким чином ,щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість тощо.

Статут СНД складається з преамбули і дев'яти розділів, Що мають 45 статей. Однак ні Статут СНД, ні зазначені первинні установчі акти не містять чіткої характеристики юридичної природи Співдружності. "Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень", — сказано у ст. 1 Статуту СНД. Водночас, виходячи з концепції зовнішньої політики України, можна кваліфікувати СНД як міждержавне утворення з координаційними повноваженнями. За останні роки вимальовується природа СНД як регіональної міжнародної організації. Про це свідчить прийняття резолюції Генеральної Асамблеї 00Н у березні 1994 р. про надання СНД статусу спостерігача в ГА 00Н.

Членство в СНД. Відповідно до статей 7 і 8 Статуту членами Співдружності є:

держави—засновниці Співдружності, тобто держави, що підписали і ратифікували Угоду про створення СНД від 8 грудня 1991 р. і Протокол до неї від 21 грудня 1991 р. до моменту прийняття Статуту СНД;

держави—члени Співдружності — це ті держави-засновниці, що беруть на себе зобов'язання за Статутом протягом одного року після його прийняття Радою глав держав;

держави, що приєдналися, — це держави, які поділяють цілі і принципи Співдружності і беруть на себе зобов'язання, що містяться у Статуті СНД;

асоційований член Співдружності — це держава, що бажає брати участь в окремих видах діяльності СНД на умовах угоди про асоційоване членство на підставі рішення Ради глав держав. Відповідно до ст. 9 Статуту будь-яка держава-член має право вийти зі Співдружності. Про такий намір вона сповіщає письмово депозитарію Статуту СНД за 12 місяців до виходу.

Органи СНД. Вищим органом Співдружності є Рада глав держав. Вона обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Рада глав держав збирається на засідання двічі на рік. Позачергові її засідання можуть скликатися з ініціативи однієї з держав-членів.

Поряд із Радою глав держав Статутом передбачена діяльність Ради глав урядів, що координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. Рада глав урядів проводить свою роботу в період засідань, що збираються чотири рази на рік. Передбачено і позачергові засідання.

Рішення зазначених двох Рад приймаються за спільною згодою — консенсусом. При цьому будь-яка держава може заявити про свою незаінтересованість у тому або іншому питанні, і це не розглядається іншими як перешкода для ухвалення рішення.

Статут передбачає і можливість створення робочих і допоміжних органів як на постійній, так і на тимчасовій основі. Такі органи формуються з представників держав-членів, наділених відповідними повноваженнями. До роботи на їх засіданнях можуть залучатися необхідні експерти і консультанти. Крім того, для розв'язання питань співробітництва в деяких галузях можуть скликатися додаткові наради керівників відповідних державних органів.

Рада міністрів закордонних справ здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності держав-членів, включаючи їх діяльність у міжнародних організаціях. Крім того вона організовує консультації з питань світової політики, які становлять взаємний інтерес. Рада міністрів закордонних справ діє відповідно до Положення, що затверджується Радою глав держав.

Координаційно-консультативний комітет є постійно діючим виконавчим і координуючим органом Співдружності. Він не тільки виробляє і вносить пропозиції з питань регіонального співробітництва, а й сприяє реалізації домовленостей з конкретних напрямів економічних взаємовідносин, забезпечує проведення засідань Ради глав держав і Ради глав урядів і т. п. Він складається з постійних повноважних представників, по два від кожної держави — члена Співдружності, і Координатора Комітету, призначуваного Радою глав держав. Координатор Комітету керує Секретаріатом, який здійснює організаційно-технічне забезпечення роботи Ради глав держав, Ради глав урядів та інших органів. Місцеперебування Комітету — м. Мінськ (Республіка Білорусь).

У межах Ради глав держав функціонує і так званий другий ешелон керівних органів Співдружності. До них належить Рада міністрів оборони. Вона координує питання військової політики і військове будівництво держав-членів. Головне командування Об'єднаних Збройних Сил СНД здійснює керівництво цими силами, а також групами військових спостерігачів і колективних сил з підтримання миру у Співдружності. Питаннями охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільності на них відає Рада командувачів Прикордонних військ. Усі перелічені органи другого ешелону діють на підставі відповідних положень про них, затверджених Радою глав держав.

На відміну від перелічених органів Економічний суд є самостійним утворенням, а не органом Ради глав держав. Завдання суду — забезпечити виконання економічних зобов'язань у межах Співдружності, розв'язання спорів, що виникають при виконанні таких зобов'язань. Економічний суд має право тлумачити положення угод та інших актів Співдружності з економічних питань.

Комісія з прав людини у межах Співдружності є консультативним органом і спостерігає за виконанням зобов'язань, взятих у цій сфері на себе державами-членами. Місцеперебування комісії — м. Мінськ.

Статут передбачає можливість заснування на основі угод держав-членів про співробітництво в економічній, соціальній та інших галузях органів галузевого співробітництва. Вони покликані виробляти погоджені принципи і правила співробітництва, сприяти їх практичній реалізації. У разі потреби вони можуть вносити пропозиції на розгляд Ради глав Урядів.

Статут СНД передбачає міжпарламентське співробітництво держав-членів. Воно здійснюється у рамках Міжпарламентської асамблеї, яка складається з парламентських делегацій. Місцеперебування Міжпарламентської, асамблеї — м. Санкт-Петербург.

Юридична природа міжнародних організацій. Як зазначалося при розгляді теми про суб'єкти міжнародного права, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб’єктністю і мають такі невід'ємні ознаки.

Ø Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — статуті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору.

Ø ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального характеру.

Ø ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як стабільність структури, наявність системи постійних органів тощо.

Ø ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, а також представництво держав при організації.

Ø У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій.

Ø ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо).

Ø ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організації.

З погляду юридичної природи міжнародної міжурядової організації можна говорити про її внутрішнє і зовнішнє право. Термін "внутрішнє право ММУО" вживається для позначення норм, які створюються у кожній організації з метою регулювання механізму її функціонування і тих відносин, що складаються між органами, посадовими особами та іншими співробітниками організації.

Термін "зовнішнє право ММУО" умовно позначає арсенал правових засобів, за допомогою яких організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, свої зв'язки з державами або іншими (у тому числі неурядовими) організаціями. У цьому разі йдеться про різні договори ММУО, в яких організація виступає стороною. Прикладом можуть бути численні договори 00Н, що формують її систему і взаємовідносини зі спеціалізованими установами 00Н.

3. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)

Всесвітня організація охорони здоров'я почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав—членів 00Н ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я. Створенню ВООЗ передували багаторічні зусилля, спрямовані на налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я.

Ще в середині XIX ст. європейські країни, насамперед Франція, виступали з ініціативами обговорення питань охорони здоров'я на міжнародному рівні. В Парижі 23 липня 1851 р. було проведено Першу міжнародну санітарну конференцію, на якій країни-учасниці прийняли рішення про створення першої міжнародної нерелігійної організації охорони здоров'я — Міжнародного бюро суспільної гігієни. Протягом другої половини XIX ст. в Європі пройшло 10 таких конференцій, на яких робилися перші спроби щодо налагодження механізму міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я. Так, на конференції, яка проходила у Венеції 1892 р., було підписано першу санітарну конвенцію, що регулювала правила морського карантину. І хоча ця конвенція була дуже обмеженою, бо торкалася тільки випадків захворювання на холеру та розповсюджувалася лише на кораблі, що прибували зі Сходу на Захід, вона становить інтерес саме як перший реальний наслідок міжнародного співробітництва в галузі гігієни та охорони здоров'я.

На початку XX ст. з розвитком спеціальних медичних знань поширюється співробітництво у медичній та санітарно-гігієнічній галузях. У 1902 р. у Вашингтоні створюється Міжнародне санітарне бюро (у 1923 р. перейменоване у Панамериканське санітарне бюро); у 1909 р. — Міжнародне бюро суспільної гігієни; у 1923 р. — Організація охорони здоров'я Ліги націй,яка мала великі матеріальні ресурси та вільно користувалася послугами членів міжнародних наукових товариств у разі потреб у консультаціях фахівців з проблем, що становили інтерес для міжнародних досліджень. Діяльність Організації охорони здоров'я Ліги націй була найефективнішою порівняно з іншими органами соціально-економічного напряму. Організація здійснювала контроль за розповсюдженням епідемій, публікувала інформацію про стан охорони здоров'я у різних країнах світу, спонсорувала наукові конференції, надавала пряму допомогу урядам багатьох країн. Вона стала головним центром міжнародної діяльності з підвищення рівня охорони здоров'я у світі після першої світової війни.

Після закінчення другої світової війни одним із перших кроків Організації Об'єднаних Націй було створення нової спеціалізованої установи ООН — Всесвітньої організації охорони здоров'я. В липні 1946 р. Економічна та Соціальна Рада ООН скликала у Нью-Йорку міжнародну конференцію з питань охорони здоров'я, в роботі якої взяли участь делегати 51 країни, в тому числі й УРСР, а також спостерігачі з 13 країн, що не були членами ООН, та представники 10 міжнародних організацій. На конференції було розроблено та прийнято Статут ВООЗ. У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є "досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров'я", при цьому сам термін "здоров'я" визначається як "стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів". Підкреслювалося, що "уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, і ця відповідальність потребує вживання відповідних заходів соціального характеру та в галузі охорони здоров'я". Статут проголошував, що "здоров'я усіх народів є головним фактором у досягненні миру та безпеки і залежить від повного співробітництва окремих осіб та держав". Цей документ визначає найважливіші функції ВООЗ, регламентує діяльність її головних органів та відносини із державами-членами. Вперше в міжнародній практиці здоров'я було проголошено одним із невід'ємних прав людини незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного становища.

У 1977 р., коли Всесвітня асамблея охорони здоров'я прийняла рішення про те, що першочерговим завданням ВООЗ є забезпечення "Здоров'я для всіх до 2000 року", було розроблено глобальну стратегію виконання цієї програми. Стратегія, здійснення якої потребує об'єднаних зусиль урядів та народів, заснована на принципі налагодження первинної медико-сані-тарної допомоги. В неї входять вісім головних складових елементів: просвітницька робота, пов'язана із роз'ясненням суті

проблем охорони здоров'я; належне забезпечення продуктами харчування; безпечна для здоров'я вода та санітарія; охорона здоров'я матері та дитини, включаючи планування сім'ї; імунізація населення від основних інфекційних хвороб; профілактика місцевих захворювань та контроль над ними; належне лікування загальнорозповсюджених хвороб та травм; забезпечення основними лікарськими засобами.

ВООЗ допомагає країнам зміцнювати їхні системи охорони здоров'я шляхом створення інфраструктури, включаючи, як особливо важливий елемент, підготовку медичних кадрів, а також медичне обслуговування окремих осіб, родин та населення в цілому.

ВООЗ сприяє проведенню досліджень, необхідних для розробки відповідних технологій, що стосуються всіх аспектів охорони здоров'я, включаючи харчування, охорону здоров'я матері та дитини, екологічну безпеку, психічне здоров'я, боротьбу із специфічними хворобами, попередження нещасних випадків, медичне обслуговування та реабілітацію. Крім цього, ВООЗ виконує функції міжнародного центру, який займається накопиченням необхідної технічної та наукової інформації.

80-ті роки були проголошені Міжнародним десятиліттям постачання питною водою та санітарії, у проведенні якого важливу роль відігравала ВООЗ, приділяючи велику увагу проблемам постачання безпечною для здоров'я водою та ліквідації відходів відповідно до санітарних вимог.

ВООЗ проводила всесвітню кампанію з ефективної імунізації дітей до 1990 р. з метою профілактики шести основних інфекційних дитячих хвороб — дифтерії, кору, поліомієліту _к правця, туберкульозу та коклюшу.

ВООЗ надає консультації урядам з питань планування системи охорони здоров'я, виконує великі програми досліджень хвороби серця, залежності від наркотичних речовин, онкологічних захворювань. З метою подолання гострої нестачі медичного персоналу в окремих країнах організовано спеціальні навчальні програми. З цією ж метою щорічно надається близько 250 стипендій для навчання у різних медичних центрах. Щорічно ВООЗ проводить 40 короткострокових курсів та 80 конференцій з різних медичних та медико-санітарних проблем. Заохочуючи дослідницьку діяльність, ВООЗ щороку підписує більш ніж 150 контрактів із різними організаціями, установами та приватними особами, фінансуючи таким чином їх роботу в необхідних напрямах.

У 80-х роках ВООЗ стала провідною організацією по боротьбі із СНІДом (синдром набутого імунодефіциту). Вперше вірус СНІДу був ідентифікований у 1981 р., а вже у 1986 р. Генеральний директор ВООЗ проголосив боротьбу із СНІДом пріоритетним напрямом охорони здоров'я у всесвітньому масштабі. На початку 1987 р. було прийнято спеціальну програму ВООЗ по боротьбі із СНІДом, в якій на сьогодні беруть участь уже 127 держав. Провідну роль ВООЗ у координації зусиль у цьому напрямі було підтверджено на міжнародних конференціях, а також Генеральною Асамблеєю ООН. ВООЗ співпрацює із національними та регіональними організаціями по боротьбі із СНІДом, а також із такими установами ООН, як Фонд для діяльності в галузі народонаселення (ЮНФПА), Дитячий Фонд (ЮНІСЕФ), ЮНЕСКО, ПРООН, Всесвітній банк. Підтримуються тісні контакти із неурядовими організаціями, зокрема Американським фондом досліджень СНІДу, Міжнародною радою медичних сестер, Міжнародним союзом учених-імунологів і Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

У 1992-1993 рр. ВООЗ надала допомогу ряду держав у створенні інформаційних систем у галузі охорони здоров'я (Мексика, Оман, Сейшсльські острови, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.).

Здійснювалася надзвичайна допомога у зв'язку із стихійним лихом та катастрофами, що викликані діяльністю людини. Так, в Еритрсї ВООЗ спільно із Управлінням Верховного Комісара у справах біженців брала участь у розміщенні близько мільйона біженців. В Ефіопії здійснювалася програма відбудови та поновлення діяльності 40 провінційних лікарень, центрів та пунктів охорони здоров'я. Надзвичайну допомогу було надано близько 20 африканським країнам.

ВООЗ брала участь у заходах шодо поліпшення стану охорони здоров'я у Бангладеш, Індії, Монголії, Непалі та Таїланді. У Югославії було проведено велику роботу з моніторингу охорони здоров'я, нагляду у сфері харчування, реабілітації поранених, постачання медикаментів. Унаслідок діяльності ВООЗ майже в 100 країнах була впроваджена система моніторингу служб водопостачання.

ВООЗ здійснює Міжнародну програму з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; реалізує п'ять експериментальних проектів у галузях гематології, впливу на щитовидну залозу, гігієни порожнини рота та ін. Було надано допомогу Україні, Росії та Білорусії медикаментами, комп'ютерним і допоміжним устаткуванням та в галузі підготовки кадрів.

ВООЗ є також одним із провідних центрів з випуску спеціальної друкованої продукції. Організація збирає статистичні дані, публікує звіти конференцій та семінарів, розповсюджує результати наукових досліджень, видає підручники та кілька

періодичних видань, серед яких "Всесвітній форум охорони здоров'я" та "Здоров'я світу".

Загальна сума надходжень до бюджету ВООЗ становить більш ніж 450 млн дол. на рік. Крім того, Всесвітній банк щорічно спрямовує понад 1 млрд дол. на діяльність, пов'язану із охороною здоров'я. Однак, як констатував Комітет з планування розвитку Соціальної та Економічної Ради ООН, для виконання завдань, що стоять перед ВООЗ, необхідно щороку виділяти мінімум 10 млрд дол.

Керівним органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров'я, де представлені всі держави—члени організації. Асамблею скликають щороку для розгляду роботи організації та прийняття рішень відносно політики, програми та бюджету. До складу Виконавчої ради, яка діє між асамблеями, обираються представники 31 країни.

Штаб-квартира ВООЗ знаходиться у Женеві (Швейцарія).