ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Визначення фізичних властивостей ґрунту

Санітарно-гігієнічний контроль ґрунту

Київ, 2016

УДК 636. 085/. 087 (07)

Укладачі:Повозніков М.Г.,д-р с.-г. наук, професор

Малина В.В.,канд. вет. наук, доцент

Афанасенко В.Ю.,канд. с.-г. наук, доцент

У методичних рекомендаціях приведені основні критерії оцінки ґрунту за фізико-хімічними показниками, методики визначення їх та зоогігієнічні нормативи.

Гігієнічне значення ґрунту

Ґрунтом називають пухкий поверхневий шар земної кори, який відзначається родючістю.

Він є важливим елементом зовнішнього середовища, який має як прямий, так і непрямий вплив на здоров’я тварин та їх продуктивність. Цей вплив може бути позитивним і негативним.

Ґрунт є природним поглиначем і вбирачем різних рослинних, тваринних і господарсько-побутових відходів. Він постійно забруднюється і є джерелом мікрофлори і мікрофауни, а також являється середовищем для розвитку патогенних і умовно-патогенних для тварин мікроорганізмів і багатьох збудників інвазійних хвороб.

Ґрунт значно впливає на хімічний склад питної води та її санітарно-гігієнічний стан. З нього різні хімічні елементи та сполуки потрапляють у рослини, які є джерелом живлення людей і тварин. Від типу ґрунту і його хімічного складу залежить рослинність місцевості та хімічний склад продуктів тваринного походження.

Структура ґрунту зумовлена його фізико-хімічними властивостями, які безпосередньо впливають на біологічні процеси організму тварин, тому його санітарно-гігієнічний стан має велике значення при виборі ділянки під забудову тваринницьких підприємств, літніх таборів тощо.

Санітарно-топографічне обстеження ґрунту

У ветеринарно-санітарній практиці потреба вивчати ґрунти виникає при виборі земельної ділянки для будівництва тваринницьких приміщень, влаштуванні скотомогильників, а також таборів, прогонів, тирл, вигульних дворів тощо. З цією метою проводять санітарно-топографічне обстеження земельних ділянок і беруть проби ґрунту для лабораторного аналізу.

Завданням санітарно-топографічного обстеження є переважно вивчення місцевих топографічних і геологічних умов, які можуть впливати на санітарний стан ґрунту. Описуючи топографію визначають розміри і рельєф ділянки, нахилвідносно сторін світу, характер рослинного покриву, місцезнаходження ділянки відносно населеного пункту, наявність на ділянці або поблизу неї джерел можливого забруднення ґрунту (звалища, вигрібні ями, гноєсховища тощо), використання ділянки в минулому і тепер. На додаток до топографічного обстеження збирають дані про наявність і динаміку захворювань, пов’язаних із забрудненням ґрунту (сибірка, емфізематозний карбункул, бешиха, гельмінтози та ін.).

Інколи такий санітарний огляд ділянки дає можливість розв'язувати питання про придатність її для будівництва тваринницьких приміщень без лабораторного аналізу.

Відбір проб ґрунту для аналізу

Для фізико-хімічного дослідження проби ґрунту беруть у трьох точках по діагоналі з поверхні і різних глибин (наприклад, 2, 25, 50, 100 см і більше) з ділянки 25 м², їх старанно перемішують і складають єдину середню пробу масою 1–2 кг, яку поміщають у чисту банку із шліфованим корком. На етикетці зазначають, які показники належить визначити.

При санітарному аналізі фунту за фізичними властивостями досліджують механічний склад, пористість, загальну вологість, гігроскопічність, вологоємність, капілярність, повітропроникність, колірність, запах, температуру; при хімічному аналізі – загальний вміст органічних речовин (втрати маси при прожарюванні), загальну кількість азоту, мінеральних азотовмісних речовин (аміак, нітрити, нітрати), сульфатів, хлоридів, фосфатів, органічного вуглецю.

Визначення фізичних властивостей ґрунту

4.1. Колір.Темний колір свідчить про вміст у ґрунті значної кількості органічних речовин і мікроорганізмів. При санітарній оцінці ґрунту необхідно розрізняти темний колір, який надає чорноземам гумус і перегній при сильному удобренні гноєм ґрунтів, в яких патогенні мікроорганізми можуть зустрічатися частіше, ніж у чорноземах.

Світло-сірі підзолисті, а також світло-жовті піщані ґрунти бідні на органічні речовини і мало містять біологічно важливих мінеральних речовин – сполук кальцію, фосфору, калію.

Колір визначають як свіжого, так і висушеного ґрунту оскільки при його висиханні колір змінюється.

4.2.Запах.Гігієнічне значення мають гнильний, аміачний ї сірководневий запахи ґрунту, які вказують на свіже забруднення його гноєм, сечею, стічними водами тощо, або на розкладання органічних речовин у анаеробних умовах.

Хід визначення. Запах визначають тільки у щойно взятій пробі. Для цього необхідно ґрунт помістити у колбу і облити незначною кількістю гарячої чистої води. Потім колбу закрити пробкою, суміш енергійно струсити, після чого посуд відкрити і визначити запах.

4.3. Температура.Від теплового стану ґрунту в основному залежить інтенсивність мікробіологічних процесів та розкладання органічної речовини.

Ґрунт – поганий провідник тепла, тому нагрівання і охолодження поверхневих його шарів передається у глибину повільно.

Температура ґрунту залежить від багатьох факторів, у тому числі від кольору, вологості і структури його. Щільні ґрунти нагріваються і холонуть швидше, ніж пухкі; сухі – швидше, ніж вологі. Ґрунти темних кольорів при прямій дії сонця нагріваються швидше і сильніше, ніж світлі.

Вологі ґрунти характеризуються значними теплопровідністю і тепловипромінюванням. Отже, вони найхолодніші і не придатні під табори, тваринницькі приміщення тощо. Глибину промерзання ґрунту необхідно враховувати при закладанні фундаментів, каналізаційних та водопровідних труб. Сирі ґрунти промерзають швидше і глибше (суглинки, глинисті) і можуть здиматися, порушуючи фундаменти.

Хід визначення. Температуру ґрунту вимірюють рідко. Для цього використовують спеціальні термометри, зокрема зігнуті термометри Савінкова, які залежно від глибини досліджуваного шару мають різну довжину. Їх устромлюють у землю, а градуси відлічують по шкалі, розміщеній над поверхнею ґрунту.

4.4. Механічний склад.Механічний склад ґрунту характеризується процентним вмістом у ньому твердих часточок різного діаметра і дає уявлення про здатність до самоочищення, а також повітро- і водопроникності.

Крупнозернистий ґрунт, внаслідок значного насичення киснем, має більшу здатність до самоочищення ніж дрібнозернистий, в якому обмін повітря уповільнений. Крім того, в крупнозернистому ґрунті не може високо піднятися ґрунтова вода, тому він сухіший.

Хід визначення. Набір металевих сит (сита Кнопа) з отворами діаметром 10, 5, 3, 2, 1, 0,5 і 0,25 мм з'єднати у такому порядку, щоб сита з більшими отворами були зверху, а з меншими – знизу. У верхнє сито насипають 100 г ґрунту і, струшуючи, просіюють крізь набір сит узяту наважку. Часточки ґрунту розподіляються по окремих ситах відповідно до їх величини і діаметра отворів.

На ситах № 1, 2, 3 залишаються ґрунтові часточки розміром понад 3 мм (каміння, гравій), на ситах № 4, 5, 6 і 7 – завбільшки 0,25–1 мм (пісок), а на дні набору збираються дрібний пісок та пил (дрібнозем). Вміст кожного сита і дна зважити, на основі одержаних даних визначити у процентах кількість ґрунтових часточок кожної групи.

4.5. Пористість.Пористість ґрунту визначають за процентним відношенням об'єму заповнених повітрям і водою пор (отворів) між твердими часточками фунту до загального його об'єму. Від пористості залежить здатність ґрунту до самоочищення.

Хід визначення. В скляний мірний циліндр наливають 50 мл (а) води, вносять в нього такий же об'єм (б) повітряно-сухого ґрунту і протягом 2–3 хв. компоненти змішують.

Після того як в порах ґрунту повітря буде витиснуте водою, встановлюють об’єм суміші ґрунту з водою (К).

Різниця між сумарним об'ємом ґрунту і води (а + б) і об’ємом, отриманим після змішування ґрунту з водою (К), покаже, який об’єм пор (Р).

Пористість ґрунту (%) визначають за формулою:

Р = (а + б) –К

У дрібнозернистих ґрунтах пористість (об’єм пор) більша, ніж у крупнозернистих. Однак самі пори у крупнозернистих ґрунтах, більші ніж у дрібнозернистих.

Самоочищення ґрунту від забруднення швидше відбувається у крупнозернистих ґрунтах (гравійних, піщаних), оскільки вони більше повітро- і водопроникні, такі ґрунти більш сухі.

Глинисті, торфові ґрунти більш вологі у них пористість значно вища.

4.6. Водопроникність.Водопроникність – це здатність ґрунту пропускати крізь себе воду зверху вниз. Вона більша у крупнозернистих і менша у дрібнозернистих ґрунтах.

Від водопроникності залежить водно-повітряний режим ґрунту, а також характер біологічних процесів і можливість використання для знезараження органічних залишків та стічних вод. При високій водопроникності ґрунту забруднювачі легко проникають у підземні води, при малій – ґрунт заболочується і вважається нездоровим.

Xід визначення. На скляній трубці діаметром 3–4 см і завдовжки 25–30 см знизу рисками восковим олівцем позначити рівні 20–24 см. Потім обв'язати нижній кінець трубки тонким полотном і при струшуванні наповнити її до нижньої риски (до висоти 20 см) досліджуваним сухим подрібненим ґрунтом. Після цього, закріпивши трубку вертикально в штативі, підставити під її нижній кінець лійку, а під останню – мірний циліндр. Відмітивши час, обережно налити на поверхню ґрунту в трубці шар води 4см (тобто до риски на висоті 24 см) і підтримувати цей її рівень протягом дослідження.

Водопроникність виражають двома показниками: 1) часом, протягом якого вода пройде через шар ґрунту 20 см і перша крапля з'явиться на полотні; 2) часом, який потрібний, щоб в мірному циліндрі однакового діаметра з трубкою (під лійкою) нагромадився шар води 4 см, яка пройшла крізь ґрунт.

Водопроникність суглинистих і глинистих ґрунтів набагато менша.

4.7. Капілярність.Капілярністю ґрунту називають здатність його підіймати воду порами. Вона тим більша, чим менша величина ґрунтових частинок. Слід зазначити, що при значній капілярності ґрунту ґрунтові води можуть досягати фундаменту і підвищувати вологість у приміщеннях. Наприклад, 35 днів у торфовому ґрунті вода піднімалась на 4–6 м, у глинистому – до 1,2 м, у дрібному піску – 0,6 м, а в гравії зовсім не підіймалась.

Хід визначення. У штатив встановити в ряд високі (1 м і більше) скляні трубки діаметром 2,5–3 см із сантиметровими поділками. Нижні кінці їх обв’язати полотном. Кожну трубку доверху заповнити досліджуваним ґрунтом (одночасно досліджують кілька різних ґрунтів – піщаний, глинистий тощо). Нижні кінці трубок повинні упиратися в плоске дно ванни, в яку налити воду так, щоб кінці трубок були занурені у неї на 0,5 см. Потім за зміною забарвлення ґрунтів у трубках визначити швидкість та висоту капілярного підйому води, відмічаючи рівень її через 5, 10, 15, 30, 60 хв. і далі через кожну годину до припинення підйому.

4.8. Вологість.Визначення загальної вологи ґрунту проводять шляхом висушування 10 г ґрунту у сушильній шафі при температурі 105 °С протягом 5 год. Втрата у масі, виражена в процентах, становить вміст води в ґрунті.