ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Загальна характеристика публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів

Лекція № 3

Стильова диференціація української мови

План

3.1. Поняття про типи мовлення.

3.2. Критерії стильової диференціації української мови.

3.3. Загальна характеристика публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів.

3.4. Підстилі та жанрові різновиди публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів.

Рекомендована література

1. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / Зубков М. Г. – 4-те вид., доповнене. – Харків : Торсінг, 2003. – 448с.

2. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навчальний посібник / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2005. – 352с.

3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : навчальний посібник / Мозговий В. І. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592с.

4. Паламар Л. М. Мова ділових паперів : практичний посібник / Л. М. Паламар, Г. М. Кацавець. – К.: Либідь, 1999. – 198с.

5. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика / Пентилюк М. І. – К.: Вежа,1994. – 240с.

6. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : навчальний посібник. – 3-тє вид., переробл. і допов. / Шевчук С. В. – К.: Вища школа,2004. – 302с.

Поняття про типи мовлення

Залежно від змісту і будови текст та його частини діляться на три смислові типи: розповідь, опис, і роздум (міркування). Кожний з них має свою будову.

Розповідь –це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії; розвиток події; кінець події.

Опис –це висловлювання про певні ознаки, властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ природи шляхом перелічення їх головних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі – дати точне або яскраве уявлення про предмет мовлення.

Роздум (міркування) – це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язкові три частини: 1) теза – основне твердження, чітко сформульована думка; 2) докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу; 3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення). В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відношення. «Чисті» розповіді, описи, роздуми використовуються рідко. В текстах найчастіше описи включаються в розповідь або пов’язані з міркуванням; розповідь може доповнюватися роздумом.

Організація тексту і зв’язків між його частинами залежить від типів і стилів мовлення, манери автора, жанру художнього твору тощо.

Критерії стильової диференціації української мови

Відомо,що українська мова належить до високорозвинутих мов, бо має розгалужену систему стилів, які обслуговують різні потреби спілкування людей.

Стиль –явище об’єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Порівняйте: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем брас, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово стиль використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.

Як термін слово стиль входить до термінології багатьох наук: мовознавства, літературознавства, мистецтвознавства, але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.

Така різноманітність значень – термінологічних і нетермінологічних – у слово стиль робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення і розуміння.

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Щоб мати уявлення про той чи інший стиль мовлення, треба знати, яку сферу людської діяльності він обслуговує і як пов'язаний з іншими стилями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна і писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну і писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна форма. Останні чотири стилі сформулювалися на книжній основі, тому їх називають книжними на противагу розмовному стилю.

Стилістичні засоби (фонетичні, лексичні, граматичні), якими володіє українська мова, використовуються для творення текстів усіх стилів, але функціонують вони в кожному стилі по-різному. Отже й мовні ознаки стилів не одинакові. Але спільними для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування у різних його сферах і галузях.

Загальна характеристика публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів

Розмовний стиль.Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні призначення:

- безпосередня участь у спілкуванні;

- усна форма спілкування;

- неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

- невимушеність спілкування;

- підготовленість до спілкування (неформальне);

- використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

- використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);

- емоційні реакції;

- потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

- суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

- часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

- фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т. д.;

- заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога - бетонка).

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

- інформаційно-пропагандистськими методами розв’язувати актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови й формулювань (орієнтація та широкий загал);

- поєднання логічності доказів і полемічного викладу;

- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

- широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);

- використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта; голубі магістралі – ріки; легені планети – ліси та ін.);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт, парламентський хор, правофланговий змагання й под.).

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Основні ознаки:

- найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);

- поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;

- естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

- відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

- визначальними є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

- використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

- запровадження авторських новотворів (слів, значень, виразів), формування індивідуального стилю митця;

- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;

- поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

- широке використовування різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості анотування та ритмомелодики;

- повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс. періоди, риторичні питання. звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).