ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Генезис моральної свідомості та мистецтва

Природні інстинкти, що визначають поведінку тварини, успадковуються нею генетично. Навіть набувши нових форм поведінки, тварина не здатна передати їх своєму потомству. Натомість у людини навіть найпростіші форми поведінки вивчені: без допомоги дорослих дитина не може відтворити жодного елементу культури. До того ж, попри довгий термін вагітності, людська дитина з’являється на світ не досить сформованою, щоб сприйняти складну культуру, і вимагає турботи й піклування дорослих впродовж тривалого часу. Кожне з відомих людських суспільств знає в тій чи іншій формі сім’ю, в якій чоловік разом із жінкою опікується своїми дітьми, поки вони малі. Специфічна людська риса, абсолютно не властива тваринному світові, полягає в тому, що самець людини добуває для своєї сім’ї їжу. Щоправда, птахи також годують свій молодняк, але вони перебувають на надто далекому від людини еволюційному щаблі. В найближчих до неї тварин, у приматів, самець може битися з іншими самцями за володіння самицею або захищати її та дітей від хижаків, але він не годує їх.

Сьогодні ж біологи-еволюціоністи, так і антропологи та етнографи сходяться на думці, що саме зміна поведінки самця зумовила виживання гомінидів як біологічного виду й поклала початок процесові, який називають соціалізацією гомниідів або початком культурної еволюції. Великою мірою це припущення пояснює причину, що спонукала нашого далекого пращура до праці. Саме необхідність здобувати їжу для самки й дитини, не зумовлена біологічно, відрізняє працю людини від звичайного пошуку їжі твариною. Не маючи фізичної змоги здобувати їжі більше, ніж потрібно було для задоволення власних потреб, самець мусив використовувати допоміжні засоби – засоби праці. Необхідність виробляти засоби праці й сам її процес формують свідомість і волю – основу подальшої еволюції людини. Зв’язок між самцем і самкою з дитиною вже відрізняється від суто біологічного (статевого) зв’язку, оскільки він ґрунтується не на інстинкті, а на засвоєній поведінці; крім того, виникають зв’язки, неможливі у тваринному світі: чоловік – жінка, батьки – діти, мати – діти, батько – діти, брат – сестра тощо.

Такий тип зв’язку називається соціальним (а спільнота людей – соціумом, общиною, родиною). Він є передусім моральним зв’язком, тобто засвоюється людиною через наслідування та виховання і сприймається як природний, виступаючи неписаним законом. Уявлення про сім’ю як основу «людської спільноти, єдність природного й соціального зв’язку людей, передусім між чоловіком і жінкою, що будують свої відносини не на природних, інстинктивних засадах, а на моральних, які поступово замінюють інстинкт, утвердилося в європейській науці вже в першій половині XIX століття. Причому до такої думки схилялись і вчені, що дотримувались ідеалістичного та релігійного погляду на виникнення людства і сім’ї (наприклад Гегель), і вчені-матеріалісти (Енгельс).

Для сучасної науки про людство, яка спирається на матеріалістичні засади і вважає людину результатом єдності природної та культурної еволюції, проблема вивчення сім’ї як універсального суспільного типу зв’язку лишається актуальною. Американський антрополог Маргарет Мід зауважує: «Від соціального устрою суспільства залежить, яких жінок і яких дітей забезпечуватиме чоловік, хоч головне правило тут, очевидно, передбачає, щоб він забезпечував жінку, з якою перебував у статевих стосунках, і все її потомство. При цьому може бути зовсім несуттєвим, чи це його власні діти, чи якогось іншого чоловіка з того ж клану, чи просто законні діти його жінки від попередніх шлюбів. Діти можуть опинитися в його домі також внаслідок усиновлення, сирітства тощо. Це можуть бути жінки його синів. Але уявлення про дім, у якому разом мешкають чоловік або чоловіки та їхні партнерки жінки, дім, куди чоловік приносить їжу, а жінка готує її, є загальним для всього світу. Проте ця картина може видозмінюватись, і саме такі її модифікації показують, що це правило не є чимось біологічним»[3].

Крім виховання в чоловіків навичок піклування про потомство, сім’я мала розв’язувати інші універсальні проблеми. Аби забезпечити міцність і тривалість стосунків у сім’ї, кожне суспільство повинне вирішувати проблему суперництва чоловіків через жінок так, щоб вони не перебили один одного, не монополізували жінок, одігнавши надто багато молодих чоловіків, не повелися жорстоко з жінками та дітьми в шлюбному суперництві.

Ще одна проблема, яку мусило вирішити первісне суспільство – захист статево незрілих дітей, що є суттю проблеми інцесту[4]. Основні правила інцесту охоплюють три типи відомих відносин у родині: батько – дочка, мати – син, брат – сестра. В усіх первісних суспільствах діти, незрілі у статевому відношенні, захищені системою табу, що накладаються на стосунки між батьками і дітьми, братами й сестрами. Ідентифікація дитини з батьками тієї ж статі, що і його власна, надає особливих форм заборонам, що накладаються на взаємовідносини батьків і дітей різної статі. Захист дітей від батьків іншої статі, колись усвідомлений як бажаний, пов’язаний в той же час і з потребою захисту батьків від дітей. Зберегти десятилітню доньку від домагань батька – необхідна умова соціального порядку, але й захист батька від спокуси – обов’язкова умова його соціальної адаптації. Як правило, табу інцесту поширюється різними шляхами, так що статево незріла дитина захищена від усіх дорослих.

Суспільства, які складалися на основі принципу взаємодопомоги чоловіків, а не їхнього суперництва, перебудували табу інцесту таким чином, що в ньому підкреслювалася не необхідність стримувати родичів від боротьби між собою, а навпаки – потреба встановлювати за допомогою шлюбів нові родинні зв’язки. За спостереженнями антропологів чоловік, який не віддає свою сестру або дочку заміж, заслуговує на гнівний осуд, бо обов’язок чоловіка – створювати нові родинні зв’язки за допомогою жінок, що належать до його родини. В основі правила інцесту лежить спосіб, за допомогою якого зберігається родинний осередок, а стосунки в ньому стають особистими й індивідуальними. Крім того, заборона кровозмішання з більш далекими родичами є в той же час основою для фіксування ступеня спорідненості з ними і отже розширення меж взаємодопомоги та комунікації.

Це дає змогу реконструювати процес створення первісних колективів людей – родів. Рід – об’єднання людей, пов’язаних кровними узами. Рід складається з декількох сімей, які могли протягом досить значного часу вести самостійне існування. Таким чином, процес формування типів соціальної спільноти людей ішов не від стада до сім’ї, як вважали більшість культурантропологів першої хвилі, а від парної сім’ї до роду, общини й складніших форм спільності людей: племені, етносу, народності, нації.