 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Основні етапи антропогенезу
Лекція 2. Ранні форми культури Процес становлення людини (антропогенез) – дворівневий процес. Перша фаза характеризується переходом від приматів до гомінідів (розпочалася близько 9 млн. років тому), друга – становлення власне Homo sapiens. Отже як біологічна істота людина формувалася у процесі біогенетичного розвитку через етапи гомінізації (розвиток видів Homo habilis, Homo erectus, homo) та сапієнтизації (виникнення Homo sapiens neanderthalensis, Homo sapiens sapiens)[1]. Найбільш ранні археологічні останки представників людської лінії еволюції мають вік від 2,9 до 3,7 млн. років. По шляху гомінізації йшли багато видів приматів і Homo sapiens в момент своєї появи був представником однієї з декількох конкуруючих ліній. При чому еволюція від Homo habilis (людина уміла), Homo ereсtus (людина прямоходяча) йшла значно повільніше, ніж на наступному етапі розвитку до Homo sapiens sapiens (людини сучасної, кроманьйонця). Принципова відмінність антропогенеза від еволюції інших організмів в тому, що на пізніх етапах антропогенез був тісно пов’язаним із формуванням суспільства – соціогенезом. Тут еволюція прискорюється у відповідності із новими діючими факторами, а саме, зі здатністю виживати у збільшуваній конкуренції за рахунок принципово нових інформаційних особливостей. Накопичений фактичний матеріал (данні палеоантропології, археології, генетики,зокрема) засвідчує на даний момент, що наш вид Homo sapiens виник в Африці між 100 тис. та 200 тис. років тому і розповсюджуючись витіснив види, що існували до того в Європі та Азії. Тим більше, що одним із конкуруючих видів був Homo sapiens neanderthalensis, розвиток якого, в решті-решт, зайшов у глухий кут. Ці людські істоти жили 120-35 тис. років тому, були добре пристосовані до холодних умов пізнього льодовикового періоду не тільки біологічними механізмами. Вони вже були умілими мисливцями, заселяли печери, використовували шкури тварин для захисту від холоду. Археологічні знахідки засвідчують досить високий інтелектуальний розвиток неандертальців. Так, зокрема, вони були першими людьми в історії людства, які ховали своїх померлих, супроводжуючи поховання ритуалами. Навіть фіксуються зачатки мистецтва, в якості примітивних прикрас та орнаментації (епоха муст’є). Проте близько 30 тис. років тому ця гілка перестала існувати. Єдиним представником гомінідів по сьогодні залишився Homo sapiens sapiens (кроманьйонці). Успіх розселення та виживання по всіх екологічних нішах цього виду пов’язують із здатністю засвоювати та передавати весь накопичений досвід виживання та пристосування як подальший розвиток інтелекту. Антропогенез розглядається як добір за якістю мозку та його діяльності З біологічної точки зору наявність мозку не може слугувати характеристикою унікальності людини. З органічної точки зору вся гомінізантна метаморфоза – це понад усе проблема вищого мозку .В боротьбі за існування (природний добір) гомініди пристосовувалися до навколишнього середовищ завдяки розвиткові та удосконаленню мозку й нервової системи. Паралельно з цим складалися типові антропні характеристики людини, серед яких – прямоходіння, вивільнення руки, зміна функцій органів зору тощо. Тривалий груповий добір у подальшому сприяв розвиткові та вдосконаленню цих генетичних властивостей як засобів уже діяльного, а не суто органічного пристосування до навколишнього середовища. Але тільки у власне людини, а не людиноподібних представників інших гілок гомінід генетичні зміни в мозку та центральної нервовій системі привели до більш радикальних змін поведінки та способу буття. Ці зміни пов’язані із розумом як здатністю мислити, ставити завдання, накреслювати доцільні шляхи їх розв’язання, контролювати дії, прогнозувати результати. Це стає можливим завдяки тому, що у мозку людини є наявність абстрактних моделей та образів існуючого та передбачуваного, тобто думок, які виникають у свідомості людини. Людина – єдиний носій свідомості, котрий досяг ступеня думки. Розум – еволюційне досягненні саме людини, що дає їй докорінну перевагу над іншими тваринами. З моменту переходу порога думки еволюційний розвиток її починає виходити за фізіологічні межі. Вмикається механізм культурної еволюції, який радикально змінює можливості людської істоти щодо пристосування: межа (щоб не сказати – прірва) між природним і людським буттям виявляється абсолютно чітко, розщеплюючи цілісність природи на субстанційно тотожні, але різко відмінні реалії за способом, типом й ритмами існування Адже завдяки виникненню специфічно нового, вже не генетичного збереження і передавання інформації в природі був створений вид з велетенською конкурентною спроможністю, з універсальністю, що давала можливість виживати в різних природних середовищах та при різний змінах умов життєдіяльності. В ході вже культурної еволюції людини антропогенез як біологічно закономірний розвиток її як природної істоти доповнюється соціогенезом, що закладає основи для культурних закономірностей її існування. |
