ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття неолітичної революції

Приблизно 15–12 тисяч років тому відбулися події, які завдяки Гордонові Чайлду дістали загальновизнану тепер у науці назву «неолітична революція». Хоч вони й тривали кілька тисячоліть, проти десятків тисячоліть попереднього існування сапієнтної людини, це таки справді був революційний стрибок. У цей час стався перехід від привласнюючого до продуктивного господарювання, різко зросла чисельність населення, виникли праетноси та прамови.

В економіці «неолітична революція» означала майже одночасну появу землеробства і скотарства, пізніше з’явилися кераміка та шліфовані кам’яні знаряддя виробництва. Продуктивне господарювання давало змогу опанувати нові, не обжиті людиною простори. І землеробство, і скотарство відкривали можливості господарського освоєння ландшафтних зон, які раніше не використовувалися. Але й там, де господарство лишалося привласнюючим, удосконалювалася технологія, знаряддя праці завдяки ідеям, запозиченим у продуктивних господарствах.

Найстародавніші центри землеробства виникли в місцях природного зростання дикого ячменю та пшениці, рису й маїсу. Очевидно, найдавніші збирачі й мисливці частіше будували свої стоянки там, де росли ці культури. Щороку вони збирали врожай і привчалися дбати про відновлення посівів, про ріст і визрівання диких злаків. Усвідомивши взаємозв’язок між посівом і врожаєм, людина почала сама висаджувати насіння в землю. Це й дало поштовх розвиткові аграрної культури.

Найсприятливіші умови для цього були в долинах річок. Не випадково всі центри стародавньої землеробської культури розташовувалися в долинах Нілу в Африці, Тигру і Євфрату в Малій Азії, Гангу в Індії, Хуанхе та Янцзи в Китаї. Племена, які ловили рибу на берегах річок, особливо в їхніх дельтах, не могли не помітити, що річковий мул сприяє зростанню рослин. Люди почали пересаджувати корисні рослини в найбагатші мулом місця, будувати запруди, щоб краще використовувати річкові наноси.

Так, непомітно й позасвідомо збирач і мисливець став хліборобом, що культивував рослини і збирав урожай. Він дедалі більше призвичаювався до вегетаріанської їжі, бо міг її вирощувати сам. Ця форма поведінки підвищила шанси людини на виживання й означила початок великого перелому. Майже так само непомітно людина приручила тварин і взяла на себе догляд за бродячими собаками, вівцями й козами, карибу та північними оленями, що супроводжували людину в її переміщеннях у пошуках їжі.

На Близькому Сході вівці й кози спочатку були об’єктом полювання, та з часом перетворилися на свійських тварин, яких, очевидно, досить легко було приручити. Під час випасу худоби неоціненну допомогу надавали собаки. На території Іраку овець стали випасати ще раніше, ніж вирощувати рослини, але загалом скотарство виникло одночасно з переходом до землеробства, яке давало солому та інші відходи, придатні на корм вівцям і козам. Деякі племена кочували й після освоєння скотарства, але більшість перейшла до осілого способу життя й займалася землеробством. Скотарство вперше забезпечило людині постійне надходження м’яса, підвищивши ступінь пристосування її до життя.

Рослинництво не лише дало людині надійніші й ефективніші джерела надходження їжі – воно прив’язало споконвічного мандрівника й кочівника до землі. Через багато тисячоліть важко оцінити безліч еволюційних переваг, що їх надавала людині наявність постійного житла, яке стабілізувало людське життя, забезпечувало притулок для задоволення основних потреб, перетворювало постійний пошук їжі на організований процес вирощування і зберігання харчів. Стало легше захищатися від несприятливих погодних умов, хижаків та ворогів. Матері могли дбати тепер про декількох дітей водночас. Приріст населення в осілих продуктивних суспільствах, їхня здатність до демографічної експансії істотно зросли. Зрозуміло, що землеробське населення справляло постійний демографічний тиск на бродячу периферію. Постійна демографічна експансія землеробських общин у початковий період їхнього формування супроводжувалася об’єднанням дрібних сусідських колективів, а це зумовило гомогенізацію культури та мови. Але процес інтеграції тривав доти, доки не досягав рівня, що максимально сприяв ефективному господарюванню. Відтак починалася диференціація, відокремлення общин. Археологічні дані свідчать, що поселення стародавніх землеробів налічували декілька сотень жителів. Подальше зростання поселень, їх брунькування й поширення, а також перегрупування та злиття вели до ускладнення родового устрою окремих поселень. Кровно споріднену общинну організацію заступила сусідська община, племінна структура ослабла до повного зникнення. Тобто в соціальній структурі первісного суспільства полігамна сім’я, локальна господарська група, рід, плем’я змінюється на патріархальну сім’ю та сусідську землеробську общину, на основі якої виникли перші державні утворення (місто-держава).