ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема: Комунікативна лінгвістика, як один з сучасних напрямків мовознавства.

Лекція 1

План:

1. Предмет комунікативної лінгвістики та її зв’язок з іншими науками.

Категорії комунікативної лінгвістики.

2. Методи дослідження комунікації.

3. Моделі комунікації.

Комунікативна лінгвістикає новою науковою парадигмою в рамках системно-структурної лінгвістики. Як наука, комунікативна лінгвістика почала формуватися у другій половині ХХ століття. Комунікативна лінгвістика – новий напрям сучасної науки про мову, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.).

Лінгвісти почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей. На рубежі 60—70-х років XX ст. відбувся “прагматичний поворот”, започаткований працями Дж.Л. Остіна, Дж.Л. Серля, засновниками теорії мовленнєвих актів. Результатом цього наукового пошуку стало вивчення прагматичних (передусім соціально-психологічних та конситуативних) чинників використання мови. Саме лінгвістична прагматика від самого початку керується принципами динамічного підходу до мови, роблячи ідею діяльності своєю методологічною основою. Прагматика розглядає мовні знаки як результат лінгвокреативної діяльності людської свідомості, що спрямована на вираження певного мисленнєвого образу.

Серед основних питань комунікативної лінгвістики необхідно виокремити питання про загальні закони комунікації, специфіку комунікації залежно від різних умов (соціальних, культурних, професійних тощо), структуру мови (мовного коду) у процесах спілкування, закономірності взаємодії мовних (вербальних) і позамовних (невербальних) засобів комунікації, залежність організації мовного коду від позамовних (ситуативних — у широкому сенсі слова) явищ, етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах, причини комунікативних невдач, особливості мовленнєвих стратегій, а також про методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.

В останні роки науковий пошук комунікативної лінгвістики спрямовується на вивчення ґендерного аспекту спілкування з метою встановлення специфіки та типових тенденцій спілкування (напр., праці А.В. Кириліної).

Категорії комунікативної лінгвістики. Комунікативна лінгвістика оперує власним категоріальним апаратом, що ґрунтується на основних категоріях загальної лінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності, та прагматики. До базових понять комунікативної лінгвістики належать: комунікація, спілкування, комунікативний акт, інформація, комунікативний смисл, комунікативна діяльність, мовний код, вербальні й невербальні засоби спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативний крок у діалозі та ін.

Отже, осереддям комунікативної лінгвістики є категорії, пов'язані з організацією мовного коду в спілкуванні. У цьому виявляється специфіка комунікативної лінгвістики, її відмінність від психолінгвістики, соціолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності та інших напрямів і галузей сучасної науки про мову. Невід’ємним складовим компонентом будь-якої комунікації завжди є комунікативна мовна особистість, зі своїми визначальними ознаками та характеристиками. Таким чином, комунікативна лінгвістика займається вивченням комунікації, “спілкування особистостей за допомогою мовних і паралінгвальних засобів з метою передавання інформації”.

Свої дослідження у межах комунікативної лінгвістики проводять багато вітчизняних лінгвістів. Так, в германістиці проводилось вивчення акту взаєморозуміння у висловлюваннях-відмовах, невербальної поведінки у процесі комунікації тощо (напр., роботи І. М. Осовської, О.А. Янової тощо). Різноманітні лінгвістичні інтереси спрямовані на виявлення якомога більш певної інформації, залученої до процесу комунікації.

Комунікативна лінгвістика — галузь знань, яка динамічно розвивається та тісно пов’язана з іншими суміжними науками.

Так, теорію мовленнєвої діяльності можна розглядати як методологічну основу комунікативної лінгвістики, вона ґрунтується також на досягненнях когнітивної лінгвістики, яка розглядає комунакацію як різновид когнітивної діяльності. На розвиток комунікативної лінгвістики останніх десятиліть активно впливають ідеї комунікативістики, науки, що сформувалась у середині XX ст. у США та деяких інших країнах, та вивчає системи засобів і гуманітарних функцій масових інформаційних зв'язків, що здійснюються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов, а також вербальних і невербальних засобів. Функціональна лінгвістика, яка вивчає механізми діючої мовної системи без впливу конситуативних чинників, розглядається мовознавцями, як найважливіша власне мовна складова комунікативної лінгвістики. До комунікативної функції мови все активніше звертається психолінгвістика і соціолінгвістика

Комунікативна лінгвістика пов'язана з філософією, логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою, інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією, етнографією, риторикою, когнітологією, теорією штучного інтелекту, а також з усіма розділами традиційного мовознавства та новітніми лінгвістичними напрямами.

Предметом комунікативної лінгвістикиє вивчення мови в реальних процесах спілкування (комунікації). Тісні контакти комунікативної лінгвістики з різними сферами гуманітарного знання зумовили глибоке проникнення методів багатьох наук у дослідження комунікативних процесів.

Методи дослідження комунікації:

До найбільш поширених методів дослідження комунікації належать :

– Семіотичний аналіз, суть якого полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичну) природу складників спілкування. Особливістю семіотичного аналізу є використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду — знаки, зрозуміти особливості їх поєднання в одиниці вищого рівня, дослідити особливості їх використання людиною.

– Прагматичний аналіз, що ґрунтуєтьсяна вивченні людських вимірів комунікації, пов'язаність їх з мовними структурами. У центрі уваги прагматичного аналізу перебувають такі важливі поняття комунікації, як стратегії й тактики спілкування, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила й конвенції спілкування тощо.

– Структурний аналіз, тобто дослідження елементів кожного явища та їхніх структурних зв’язків (дистрибутивний аналіз, трансформаційний аналіз, метод компонентного аналізу тощо).

– Дискурс-аналіз, що ставить собі за мету виявленнясоціального контексту спілкування (напр., аналіз побутового діалогу) для виявлення організації засобів мовного коду.

- Пропагандистський аналіз застосовується для дослідження масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама). Він акцентує на тому, коли і як подавати споживачам негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це суперечить її поглядам. Активно вивчається вплив візуальних засобів на споживачів інформації та ін.

- Контент-аналіз — це сукупність методик і прийомів об'єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Контент-аналіз охоплює статистичну семантику і техніку «висновування» змісту повідомлень, спираючись на їхні об'єктивні й системні характеристики в спілкуванні. Найчастіше цей метод застосовується у дослідженні формування і функціонування соціальних оцінок, пропаганди, журналістики, психології комунікації, психоаналітичних дослідженнях міжособистісного спілкування.

- Трансакційний аналіз — аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів. Метод передбачає врахування психологічних ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування.

Моделі комунікації.

Моделі спілкування з позиції семіотики з урахуванням різних складових комунікативного акту, типів зв'язків між учасниками і плину спілкування класифікують на три групи: лінійні, інтерактивні, трансакційні

Лінійні моделі були запропоновані американським вченим Г. Лассвеллом, американським дослідником з проблем комунікації та штучного інтелекту К.-Е. Шенноном, американським мовознавецем російського походження Р. Якобсоном, радянським філологом, культурологом Ю. Лотманом. У їх межах комунікація розглядається як лінійний, односкерований процес — від відправника (адресанта) до отримувача (адресата). Вони частково охоплюють особливості процесу міжособистісного спілкування, оскільки в них представлені не всі важливі для реальної комунікації чинники.

Інтерактивні моделі, передбачають активність усіх учасників спілкування. Тому обов'язковим елементом комунікації є зворотний зв'язок. Запропонували ці моделі спілкування російський філолог М. Бахтін, французький філософ Р. Барт, російський філософ Г. Шпет та ін.

Розглянуті моделі зображають комунікацію як низку дискретних (переривчастих) актів, що мають початок і кінець і в яких відправник значною мірою детермінує дії того, хто отримує повідомлення.

Трансакційні моделіпредставляють комунікацію як процес одночасного відправлення і отримування повідомлень комунікаторами, які залежать один від одного як творці комунікативного акту, залишаючись при цьому неповторними особистостями. У таких моделях комунікація постає як процес, у якому люди формують стосунки, взаємодіють один з одним.

Серед трансакційних моделей комунікації найпопулярнішою є модель німецького лінгвіста В. Шрамма, котрий тлумачить комунікацію як постійну інформаційну, психологічну, емоційну налаштованість комуні-кантів один на одного, коли і адресант, і адресат не міняються місцями, а виконують свої функції одночасно.

Комунікація як мовленнєва діяльність людини має свої компоненти та засоби комунікації.

До компонентів комунікації, на думку вчених належать:

– Адресант (автор, мовець). Він є джерелом повідомлення, котрий кодує свої повідомлення і подає їх у відповідних формах, доступних для адресата (слухача, читача, аудиторії).

– Адресат. Сприймає повідомлення і відповідно до своїх стратегій і конкретних умов інтерпретує повідомлення адресанта.

– Повідомлення. Це інформація, що втілена у конкретний код і передана за допомогою відповідного каналу спілкування, і реалізується засобами мови та інших знакових систем, зокрема жестами, мімікою, рухами та поставами тіла, схемами, діаграмами тощо.

– Канал комунікації, тобто своєрідний місток, що поєднує адресанта й адресата, це засоби мови, які контролюють створення, надсилання та сприйняття повідомлення. Кожне повідомлення вимагає свого власного шляху передавання від джерела інформації до споживача. У комунікаційних процесах виокремлюють два основних канали – усний та письмовий, в яких в свою чергу розрізнюють вокальний (слуховий, звуковий), візуальний, тактильний, нюховий і смаковий канали.

– Інформаційний (комунікативний) шум. Це вибіркове сприйняття, семантичні перешкоди, інформаційні перевантаження, слабкий зворотний зв'язок тощо. Він може виникати внаслідок перекручень у каналах комунікації, деформування інформації самими учасниками комунікації тощо.

– Фільтри. Це будь-які обмеження, накладені на інформацію в процесі комунікації. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічними: недовіра, невпевненість тощо) або зовнішніми (цензура, заборони, табу тощо).

– Зворотний зв'язок (зворотня інформація). Це реакція адресата на повідомлення, яка допомагає адресантові орієнтуватись в його особі, переконатись у мірі дієвості своїх аргументів, досягненні чи недосягненні предметної та комунікативної мети тощо. Реакція може бути словесною або несловесною (жестовою, мімічною, спонтанно руховою тощо).

– Контекст і ситуація. Це місце і час здійснення спілкування; наявність чи відсутність безпосереднього контакту; можливість бачити, чути адресата; кількість учасників комунікації, офіційність чи неофіційність спілкування тощо.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (особливо популярна в Німеччині), особистість комуніканта (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набувати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку — авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий професор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий студент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо). Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнання особливостей, головно мовної компетентності адресата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їхніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби створення цілісної інтегральної концепції мови. Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделювання реальності.

Рекомендована література

Базова

2. Алпатов В. М. История лингвистических учений – 2-е изд. – М., 2006. – 146 с.

3. Загнітко А.П. Сучасні лінгвістичні теорії: Монографія. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – 219 с.

4. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. – Полтава: Довкілля – К, 2008. – 712 с.

5. Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – М.: Наука, 1975. – 308 с.

Допоміжна

1. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. – М., 1966. – 302 с.

2. Арутюнова Н. Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XIII: Логика и лингвистика (Проблемы референции). – М.: Радуга, 1982. – С. 5-40.

3. Кибрик A.A. Анализ дискурса в когнитивной перспективе. - М о с к в а. = 2003, 90 c.

4. Методология современной лингвистики: проблемы, поиски, перспективы. Сб. статей / Под общ. ред. Л.М. Босовой. Барнаул, 2000. -

5. Тарасов Е.Ф. Социолингвистика и психолингвистика // Теоретические проблемы социальной лингвистики. – М.: Наука, 1981. – С. 123-142.

6. Швейцер А.Д. Современная социолингвистика. Теория. Проблемы. Методы. М., 1976

7. Geeraerts D., Cuyckens H. Сognitive l i n g u i s t i c s. - Oxford University Press. – 2007.

8. Tabakowska Е.Cognitive Linguistics in Action. From Theory to Application and Back. - De Gruyter Mouton Press. - 411 p.

9. Tomasello M. The new psychology of language: Cognitive and functional approaches to language structure. Vol. 1. Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum. - 1998. – 268 р.

Інформаційні ресурси

1. http://www.usingenglish.com

2. http://www.world-english.org

3. http://en.wikipedia.org/wiki/English_language_learning_and_teaching

4. http://www.english-at-home.com