ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Корекційна робота при функціональних порушеннях голосу.

Змістовий модуль 2.

Порушення мелодико-інтонаційної сторони мовлення.

Дисфонія. Афонія. Ринофонія. Фонастенія.

Лекція №6

Тема 4. Методики корекційної роботи.

Мета: Формувати уявлення студентів про методики корекційної роботи при порушеннях голосу у дітей.

План

1. Корекційна робота при функціональних порушеннях голосу.

2. Корекційна робота при парезах чи паралічах гортані.

3. Корекційна робота після резекції гортані.

4. Профілактика порушень голосу.

Література:

Основна:

1. Логопедія. Підручник. За ред. М.К. Шеремет. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2010. – 376 с: іл.

2. Хрестоматія з логопедії : навчальний посібник / Уклад.: М.К. Шеремет, І.В. Мартиненко. – К. : КНТ, 2006. – С.6-10.

Додаткова:

1. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. –– 3-е изд.. перераб. и доп. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002.— 680 с.

2. Понятийно-терминологический словарь логопеда. / Под ред. В.И. Селиверстова. –– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 400 с.

3. Хрестоматия по логопеди: В 2 тт. Т.ІІ / Под ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова –– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. –– 560 с., Т. ІІ –– 656с.

Корекційна робота при функціональних порушеннях голосу.

Відновлення голосу необхідно починати якомога раніше. Це попереджає фіксацію навичок патологічного голосоведення й появи невротичних реакцій, що значно покращує прогноз. Залежно від етіології й механізму порушення голосу при його відновленні висуваються два завдання. Перше — визначається необхідністю виявлення і включення компенсаторних можливостей організму. Компенсація може наступати тільки з включенням значного числа фізіологічних компонентів, розташованих в різних частинах нервової системи й робочої периферії.

Друге — це ліквідація патологічного способу голосоутворення, тобто потрібно створити «таку розгалужену систему збуджень або спонукаючих мотивів, які по силі своїх збуджень значно перевершували б силу збудження небажаної діяльності» .

Для реалізації цих завдань потрібено:

1) активізація функції нервово-м'язового апарату гортані;

2) запобігання розвитку вторинних дефектів голосового апарату, тобто поява псевдоорганічних нашарувань при функціональних розладах;

3) позитивна дія на особистість для ліквідації психогенних реакцій;

4) відновлення втрачених кінестезії голосоведення, тобто безпосередньо самої фонації;

5)відновлення координації дихання і фонації. В залежності від завдання відновлення застосовуються диференційовані прийоми навчання, проте для всіх форм порушень голосу можна визначити загальні етапи корекційної роботи: раціональна психотерапія; корекція фізіологічного і фонаційного дихання; тренування кінестезії і координації голосового апарату фонопедичними вправами; автоматизація відновленої фонації.

Перед початком занять для встановлення контакту, взаєморозуміння з'ясовується, що є визначаючим в поведінці дитини, як вона відноситься до свого дефекту. Це дозволяє правильно вибрати тактику поведінки і прийоми переконання. При першій бесіді пояснюється сутність порушення, в доступній формі розкривається механізм голосоутворення, намічаються шляхи відновної роботи. Необхідно переконати в оберненості порушення, вселити бадьорість, надію на успіх відновлення і одночасно поставити перед ним умову активного включення у відновлюваний процес. Механічне виконання вправ не приведе до позитивного результату. Психотерапевтична спрямованість здійснюється протягом всього навчання. Для дорослих прогноз відновлення повинен бути реалістичним. Слід наперед попередити, що в деяких випадках функція голосового апарату не повністю відновлюється, а голос не завжди досягає норми. Але обов'язково збільшується його сила, звучність, зникає стомлюваність при мовному навантаженні, нормалізується дихання.

2. Відновлення голосу при парезах і паралічах гортані. Після психотерапевтичної підготовки починається робота над диханням. При ураженнях нижнього горлового нерва різко обмежена рухова функція самої гортані, а голосова складка на ураженій стороні може бути повністю нерухомою. Одночасно з фонацією страждає фізіологічне і фонаційне дихання. Особливо це виражено при медіальній позиції голосової складки. Для відновлення голосу вибираються такі функціональні тренування голосового апарату, які включають його компенсаторні механізми. Тренування повинні максимально збільшити рухливість здорової половини гортані, а на паралізованій стороні хоча б частково відновити рухову функцію голосової складки. Необхідна нормалізація фізіологічного і фонаційного ди-хання. Здійснення цієї задачі викличе стулення голосових складок за рахунок компенсаторного переходу здорової половини гортані за середню лінію і зближення її з нерухомою половиною гортані. В цьому випадку при організованому диханні і навіть частковому коливанні ураженої голосової складки голос відновиться або значно «покращає. Тренування для активізації рухової функції гортані поєднуються з нормалізацією дихання, оскільки вони фізіологічно зв'язані і взаємно зумовлені. Заняття починаються з вправи «дуття в губну гармошку». Дути слід поволі, протяжно, втягуючи і видуваючи повітря на одній ноті. Фізично ті, що здорові навчаються починають тренування з 45-60 секунд за прийом, поступово збільшуючи навантаження протягом двох тижнів до 2 хвилин. Перший тиждень вправу виконують 8-10 разів на день по 46-60 секунд. Надалі число тренувань може бути доведено до 15 разів по 2 хвилини за прийом. Якщо дуття викликає запаморочення, то тривалість вправи скорочується до 15-20 секунд. Тривалість кожного вдиху і видиху через губну гармошку на початку заняття значно укорочена навіть тоді, коли вправа абсолютно не утрудняє пацієнта. Плавність, повнота вдиху і тривалість видиху досягається поступово у міру тренувань. «дуттю в губну гармошку» відводиться значна роль у функціональних тренуваннях голосового апарату. Воно подовжує видих, необхідний для правильного голосоведення, а рівномірні рухи при видиху повітряного струменя, що видихається, масажують гортань. Цим прийомом досягається збільшення рухливості здорової половини гортані й деяка активізація паралізованої, тобто під дією повітряного струменя відбувається стимуляція м'язів гортані, що беруть участь у фонації. Одночасно з «дуттям в губну гармошку» пропонується комплекс дихальних вправ, які тренують спрямований подовжений видих.

Комплекс А. Вихідне положення — сидячи на стільці прямо або стоячи:

1) вдих і видих через ніс (вдих швидкий, не дуже глибокий, видих тривалий);

2) вдих через ніс, видих через рот;

3) вдих через рот, видих через ніс;

4) вдих і видих через одну половину носа, потім через іншу (поперемінно);

5) вдих через одну половину носа, видих через іншу (поперемінно);

6) вдих через ніс, сповільнений видих через ніс з посиленням в кінці;

7) вдих через ніс, видих через нещільно стислі губи;

8) вдих через ніс, видих через ніс поштовхами (короткочасно затримуючи дихання, виштовхувати повітря маленькими порціями).

Через 7-10 днів від початку дихальних вправ додаються вправи для активізації мускулатури шиї, зовнішніх і внутрішніх м'язів гортані. Такий інтервал краще дотримувати, щоб на ранньому етапі відновлення не перенавантажувати заняття вправами. Послідовне включення тренувань дозволяє тим, що навчається повністю оволодіти раніше запропонованими завданнями.

Комплекс Б. Вправи виконуються сидячи:

1) початкове положення — руки в замок на потилиці. Відхилення голови назад з легким опором рук;

2) початкове положення — стислі в кулак кисті упираються в підборіддя. Нахили голови вперед з легким опором рук;

3) початкове положення — долоні рук прикривають вуха. Нахили голови в сторони до плечей з опором рук;

4) рух нижньої щелепи вниз, в сторони, вперед. Стискання щелеп;

5) надування щік;

6) діставання кінчиком язика м'якого неба;

7) підняття м'якого неба при позіханні.

Обидва комплекси вправ легко здійснимі. Їх можна рекомендувати для самостійних тренувань 6 разів протягом дня по 4-5 разів кожна вправа. На даному етапі логопедичні вправи бажано поєднувати із спеціальними заняттями для відновленню діафрагмального типу дихання в кабінеті лікувальної физкультуры. Вправи другого етапу готують голосовий апарат до фонації. В результаті тренувань зникає рефлекторний кашель, відчуття чужорідного тіла в горлі, значно подовжується видих і з'являються слабкі коливальні рухи краю паралізованої голосової кладки. Після цього можна переходити до наступного етапу роботи — голосовим вправам для тренування кінестезій і координації голосового апарату. Дихальні вправи і «дуття в губну гармошку» рекомендується продовжувати до завершення коректувального навчання.

Голосові вправи будуються з урахуванням дії різних звуків на сам механізм голосоутворенняя. Дзвінкі приголосні і голосні звуки впливають на функцію голосового апарату за допомогою імпедансу. У момент фонації при формуванні різних звуків в надставній трубі виникає різний противотиск за рахунок змінних об'ємів порожнин і звужень в ротоглотковому каналі. Встановлюється взаємоповязная система коливань резонаторів і голосових складок. Оскільки цей акустичний механізм залежить від індивідуальної анатомічної будови і голосового апарату артикуляції, а також способу утворення звуків, одні звуки завжди мають більший імпеданс, ніж інші. Разом з тим шляхом тренувань його можна «підібрати» для кожного голосового апарату таким чином, що при малих витратах м'язової енергії можна добитися хорошого акустичного ефекту. В цьому і полягає постановка голосу.

Починається корекція голосу з вимовляння звуку л. Вибір цієї фонеми визначається її фізіологічною основою для встановлення правильної фонації. Вона відрізняється незначною напруженістю, струмінь повітря, що проходить через рот, слабкий. Це звук досить великого імпедансу.

Вправа 1. Пропонується вимовляти звук м стисло при спокійному положенні гортані, направляючи звук так, щоб він як би «ударився» в тверде небо і викликав велику резонування вище розміщених порожнин. Поступово, у міру тренувань, тривалість фонації збільшується і голос стає більш ясним, звучним. Як тільки без утруднень починається виконання вправ, переходять до вимовляння відкритих складів.

Вправа2. Після тривалого вимовляння звуку м злито з ним вимовляються стисло всі голосні звуки при різкому опусканні нижньої щелепи: ма, мо, му, ме, ми. Вправи проводять зі всіма дзвінкими приголосними звуками. Подальше закріплення кінестезії голосоведення відбувається при вимовлянні пар складів з наголосом на другому складі.

Вправа3. Вимовити склади:

мама ма-ма

маму на-на на-на на-ну

Вправа 4. Вимовити:

мама-мама-мамама;

нана-нана-нанана

Вправа 5. Тренування поєднань голосних звуків.

Голосний звук повинен звучати коротко, твердо.В подальшому після отримання звучного голосу і закріплення кінестезії необхідна координація дихання і голосоутворення. Для цієї мети використовується вимовляння голосних звуків і їх поєднань по два, три, чотири і п'ять на одному видиху.

2. Відновлення голосу при хронічному ларингіті. Особи, страждаючі хронічним ларингітом, є важким контингентом для відновлення голосу. Хронічний перебіг ларингіту із загостреннями процесу вимагає медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування. Стихання запальних явищ звичайно супроводжується поліпшенням голосу, що виключає потребу його постановки. Оторіноларінгологи направляють хворих до фонопеда, коли зміни голосу стають вже вельми значними, стійкими. Друга причина — недостатньо серйозне відношення до свого захворювання. Якщо парези і паралічі гортані насторожують людей, пригноблюють їх, то хронічний ларингіт не викликає у них побоювань. Страждаючі хронічним ларингітом повинні прямувати до фонопеда незалежно від ступеня голосової недостатності. Правильна постановка голосу знімає напругу голосового апарату, покращує лімфо- і кровообіг в запалених тканинах, організовує фонаційне дихання. А при змінах нервово-м'язового апарату гортані постановка голосу пристосовує його до голосового навантаження. На початкових же стадіях захворювання логопедичні заняття є профілактичною мірою, застережливою порушення тонусу голосових складок.

Логопедична робота при хронічному ларингіті починається з роз'яснювальної бесіди. Слід пояснити, що при недотриманні гігієнічних заходів, при порушенні регулярності лікування і постановки голосу хронічний процес загрожує тим, що обважнює. В період занять бажано дотримувати охоронний голосовий режим: зменшити голосове навантаження, не форсувати голос і уникати емоційного перенапруження. Не слід говорити пошепки, оскільки при цьому виникає велика напруга м'язів голосового апарату.

Заняття починаються з роботи над диханням. Одна з першочергових задач — вироблення дихальної опори, свідомого уповільнення видиху. Особливістю дихальної опори є те, що при цьому беруть участь одночасно і вдихувальні і видихальні м'язи, що є антагоністами. Дозована напруга і тих і інших м'язів забезпечує правильну опору і не приводить до пошкодження голосового апарату. Дихальна опора вважається за неправильне, якщо цей стан супроводжується відчуттям перенапруження м'язів. Організація фонаційного дихання, знаходження опори здійснюються на логопедичних заняттях. Починаються вони з постановки діафрагмального дихання лежачи.

При хронічному ларингіті виявляється постійне бажання відкашлятися, що зумовлене порушенням секреторної діяльності слизистої оболонки. При тривалих хронічних процесах покашлювання набуває стійкого характеру. Заняття лікувальною фізкультурою, встановлення дихальної опори і масаж продовжуються 7-10 днів. Після цього переходять до голосових вправ.

Принципи постановки голосу, проведення голосових вправ ті ж, що застосовуються при парезах і паралічах гортані.

Трудність відновлення голосу у осіб цієї групи полягає в тому, що при щонайменших простудах, стомленні виникають загострення процесу, в період яких проводити заняття забороняється. Відновлення, особливо на перших порах, йде як би хвилеподібно: то голос помітно поліпшується і зникають всі неприємні суб'єктивні відчуття, то знову наступає погіршення. Тільки систематична робота по постановці голосу може привести до бажаних результатів.

3. Відновлення голосу після видалення гортані. Видалення гортані при злоякісній пухлині порушує природний дихальний шлях і позбавляє повністю голосу при збережених апараті артикуляції і нейрофізіологних механізмів мовлення. З видаленням гортані створюється важка психотравмуюча ситуація. Людина позбавляється комунікативних можливостей. Виникають серйозні побоювання з приводу прогнозу захворювання і соматичної ослабленої після операції і променевого лікування. Все це викликає не тільки природні реакції на хворобу, але і власне психічні порушення, зумовлені захворюванням і особливостями особистості. Клініка психічних порушень дуже різноманітна і поліморфна. Вона детально досліджена психіатром М. Поповою (1972).

Загальним для всіх осіб з видаленою гортанню є усвідомлення власної неповноцінності, «потворності», безперспективності і страху за своє подальше життя. Пригнічуюча більшість потребує лікування у психіатра. Заняття по відновленню звучного мовлення перемикаються на активну діяльність, з'являється можливість повернутися до суспільно корисної праці, «створюється соціальна домінанта, значущість якої сприяє тому, що прояви вітальних відчуттів відходять на другий план».

Відновлення звучного мовлення у осіб без гортані можливе тільки при створенні компенсаторного органу голосоутворення. Цим органом може бути фізіологічне звуження у стравоході на рівні IV-VI шийних хребців, так зване псевдоголосовою щілиною. При фонації відбувається стулення стінок стравоходу протяжністю до 3,5 см. Нижче псевдоголосовій щілині знаходиться повітряний міхур, який і є енергетичною базою голосоутворення. Голос, що утворюється у такий спосіб, прийнято називати стравохідним або псевдоголосом. Клініко-експериментальні дослідження і методика утворення стравохідного голосу розроблені С. Таптаповою. Курс відновлення голосу складається з чотирьох етапів.

Перший етап — підготовчий. З'ясовується стан психіки хворих, проводиться раціональна психотерапія, консультація і лікування у психіатра. Для тренування верхнього і середнього відділів стравоходу застосовується вправа «дуття в губну гармошку» по 30 секунд за прийом 10-12 разів на день. В цей же період дорослий приступає до занять лікувальною фізкультурою для адаптації до дихання через трахеостому — сформований отвір в трахеї після видалення гортані.

Другий етап — формування псевдоголосової щілини і „ викликання стравохідного голосу. Спеціальні вправи сприяють посиленню першого звуження стравоходу і утворенню компенсаторного механізму.

Вправа А. Стоячи, злегка нахиливши корпус вперед, опустивши руки, затримавши дихання при відкритому роті, імітувати блювотний рух 3 рази підряд. Вправа б. Лежачи, затримавши дихання і втягнувши живіт, при відкритому роті імітувати блювотний рух 3 рази підряд. Після декількох тренувань з'являється стравохідний звук, який потрібно використовувати, щоб встигнути сказати коротке слово, що починається із звуків до або т. Наприклад: як, Котити, каток. Толя, тапки і т.д. Тривалість занять не повинна перевищувати 5 хвилин. Удома самостійні тренування можна проводити 5-8 разів протягом дня. Третій етап — автоматизація стравохідного голосу. Тим, що навчається пропонуються для вимовляння короткі фрази: Кіт катає клубок. Каті купили ляльку. Там живе Таня. Поступовими тренуваннями досягається плавність і виразність мови. Одночасно із спеціальними мовними вправами починається вживання повсякденних слів типу дайте, спасибі. Мовний матеріал ускладнюється, включається вимовляння скоромовок, коротких віршів, голосних звуків і їх поєднань.

Четвертий етап завершує формування стравохідного голосу. Проводяться вправи, що розширюють діапазон, збільшуючи модуляцію й поліпшуючі тембр. Для цього використовуються вокальні вправи. Для чоловічого голосу вони проводяться в малій октаві, а для жіночого — в першій. Діапазон вправ — квінта. Тривалість заняття по навчанню стравохідному голосу 2-4 місяці.

4. Відновлення голосу у дітей з органічними змінами гортані. Логопедична робота з дітьми, що перенесли багатократні операції по видаленню папілом і мають внаслідок цього рубцюваті зміни гортані, складається з корекції дихання, вимови звуків і відновлення голосу. Необхідність постановки дихання визначається тривалим порушенням дихального просвіту гортані і вимушеним формуванням трахеостоми. В післяопераційному періоді дитину потрібно знов навчити дихати природним шляхом. Для цього проводяться спеціальні заняття лікувальною фізкультурою, ця проблема розв'язується і на логопедичних заняттях. Корекція звуків здійснюється загальноприйнятими прийомами паралельно з роботою над голосом.

Викликання голосу у дитини з афонією при рубцюватих змінах гортані — найскладніший момент в корекційних заняттях. Для отримання першого звучного прориву голосу методом проб і помилок підбирається будь-який дзвінкий приголосний звук. Частіше за все такими звуками виявляються л» і ж, які формуються при «стогоні» і «муканні» (м) та дзижчанні (ж).

Крім слухового контролю використовується вибраційно-тактильний. Для кращого закріплення голосових кінестезії дитина, прикладаючи руку до передньої поверхні шиї, відчуває коливання голосових складок. Після стійкого отримання звуку його можна вводити в склади, слова, речення, дотримуючись принципу поступового збільшення навантаження. При проведенні занять враховується вік дітей і відповідно до нього підбирається мовний матеріал, використовуються ігрові прийоми.

Процес автоматизації відновлення голосу залежить від тяжкості і тривалості порушення. Прискорюють закріплення голосової функції вокальні вправи. Активізації і координації голосового апарату сприяє спів.

5. Відновлення голосу при функціональних порушеннях. Для відновлення нормальної функції голосового апарату при фонастенії необхідно перш за все з'ясувати причину її виникнення. Якщо вона розвинулася в результаті постійного форсування голосу, потрібно обмежити і упорядкувати мовленнєве навантаження, а також уникати психотравмуючих ситуацій, які можуть негативно впливати на нервову систему. Подовженню фонаційного видиху, знаходженню дихальної опори надається постійна увага на фонопедичних заняттях.

Оскільки явної охриплості при фонастенії звичайно не спостерігається, то функціональні тренування зводяться до постановки голосу, знаходження зручної, комфортної його подачі з мінімальним навантаженням голосового апарату. Правильну індивідуальну для кожного позицію фонації легко підібрати при тривалому вимовлянні звуку м. Дітям з поганим музичним слухом можна рекомендувати користуватися камертоном. Це значно полегшує знаходження і закріплення правильних кінестезії голосоведення.

У відновленні голосу при гіпо- і гіпертонусних порушеннях в першу чергу необхідно працювати над диханням, встановленням дихальної опори. Головне завдання логопедичної роботи полягає в активізації голосового апарату при гіпотонусних розладах і відновленні координації, знятті зайвої напруги при гіпертонусі. Після постановки діафрагмального дихання, при гіпотонусних розладах голосу можна провести вправи комплексу б, активізуючи внутрішні м'язи гортані, а потім переходити до голосових вправ в звичайній послідовності. Голосові вправи вимовляються на твердій атаці звуку, потім перекладаються на м'яку атаку.

При гіпертонусних порушеннях спочатку використовується придихова атака звуку. Вона допомагає ослабленню м'язового тонусу. З цією ж метою виконують дихальні вправи комплексу А з озвучуванням. Паралельно з цими вправами проводиться масаж передньої поверхні шиї для зменшення напруги м'язів. Такі тренування готують голосовий апарат до фонації.

Відновлення голосу при психогенно-функціональній афонії представляє значну трудність. Після ретельно продуманої психотерапевтичної Підготовки енергійно приступають до викликання звучного голосу. Легше всього голос з'являється від кашельного поштовху і введенням його в склади но, до, ку, ки, ке; потім як, кок, кук, кичок, кек або від «дзижчання» з складами жа, жо, жу, жи, же; жож, жуж.

Для закріплення одержаного голосу надалі провоодятся голосові вправи.

При різних порушеннях голосу в комплексі відновлювального навчання на деяких етапах застосовуються біонічні засоби — прилади «И-2-М», «ВІР-4», «ЛЕПЕХА-2», слухофільтри Страхова. За допомогою цих приладів поліпшується контроль за тембром і силою голоси.