ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Історія виникнення та розвитку спадкового права.

Спадкове право - це один з найдавніших інститутів цивільного права, який пройшов значний шлях розвитку, водночас у ньому залишилися стародавні загальні риси спадкування: заповіт, позбавлення права спадкування тощо. Тому сучасне спадкове право, у тому вигляді, як воно наведене в ЦК, можна вважати надбанням багатьох поколінь правознавців і видатних вчених - юристів України.

Процес переходу майна після смерті особи до інших почав відбуватися ще за первіснообщинного ладу. В перший період цього ладу, за матріархату існував груповий шлюб, при якому група чоловіків перебувала в шлюбі з групою жінок. Роль жінки була значною як при веденні господарства, так і в сім'ї. Оскільки за такої різноманітності зв'язків жінки з чоловіками важко було визначитись, хто є батьком дитини, рід визначався по материнській лінії. Цим пояснюється те, що належне померлому майно розподілялося між родичами, частіше переходило у спадщину найближчим кровним родичам з боку матері. Якщо помирала жінка, її майно переходило до дітей та сестер (але не до братів). Чоловік і жінка не могли успадковувати один після одного, оскільки вони не були членами одного роду, а спадкування відбувалося по лінії роду. Найбільш цінні предмети індивідуального користування ховали разом з померлим.

За патріархату такий порядок спадкування, при якому все майно розподілялося між членами роду, замінюється агнатським порядком спадкування, тобто спадщина розподілялася між родичами домовладики, які були тісно пов'язані кровним зв'язком. Агнатське споріднення суперечило природному бажанню батьків залишити спадщину своїм кровним дітям, які стали агнатами іншого домовладики.

Наприкінці патріархату спадкоємцями першої черги визнавалися діти спадкодавця, але в своїх правах вони не були в однаковому становищі. Так, після смерті батька спадкове майно переходило до синів, які зобов'язані були утримувати своїх сестер і забезпечити їх приданим. Дочки померлого закликалися до спадщини лише за відсутності у спадкодавця синів. Наприкінці родового ладу виник інститут спадкування за заповітом.

Найбільш цікавим з точки зору досконалості і поетапності розвитку в період рабовласницького ладу є спадкове право Римської імперії. Звичайно, спадкове право існувало в Єгипті, Вавилоні, Ассирії, Індії тощо. Але повніше регулювання спадкових правовідносин міститься саме в римському праві.

Римське право розглядало спадкування як універсальне наступництво, за якого спадкоємець, вступивши у спадщину, одним актом набував усю сукупність прав та обов'язків померлого. Разом з тим римському праву було відомо і сингулярне наступництво, тобто надання спадкодавцем певній особі окремих прав без покладення на неї обов'язків.

У більшості феодальних країн питання спадкового права були розроблені мало, не було систематизовано спадкове законодавство. Як за рабовласницького, так і за феодального ладу збереглася чисельна черга спадкоємців. Спадкове право мало становий характер. Так, право одних країн не допускало нерівного шлюбу, право інших обмежувало перехід спадкового майна при нерівному шлюбі. По-різному вирішувало законодавство країн питання спадкування дружини після смерті чоловіка.

Основним джерелом права Київської Русі 11 ст. була „Руська правда”, яка й регулювала спадкові правовідносини. Спадкування мало місце як за заповітом, так і за законом. При спадкуванні за законом спадщина розподілялася між спадкоємцями першої черги - синами померлого - у рівних частках. Дочки, якщо у них були брати, право на спадщину не отримували, лише у разі заміжжя брати давали їм придане. Дружина після смерті чоловіка одержувала своє майно, яке перебувало під опікою чоловіка. Коло спадкоємців за заповітом обмежувалося лише дітьми та одним із подружжя.

Аналіз спадкового права країн у період розвитку капіталізму найкраще проводити, характеризуючи їх найголовніші кодифіковані акти. Так, згідно з Французьким ЦК 1804р. спадкове право розглядалося як універсальне правонаступництво. Спадкування відбувалося як за законом, так і за заповітом. Було встановлено і черги спадкоємців за законом: 1) родичі спадкодавця по низхідній лінії; 2) батьки померлого, а також його брати та сестри з їх потомством; 3) дід, баба, прадід, прабаба; 4) інші родичі до 6 коліна включно.

Було встановлено три форми заповіту: власноручний заповіт, публічний заповіт і таємний заповіт.

На відміну від країн континентального права, англо-американське цивільне право не кодифіковано. Необмежена свобода заповіту і відсутність інституту обов'язкової частки - характерна риса англо-американського спадкового права. Цією системою права допускається вільна форма заповіту. Заповідальне розпорядження може бути складено як із скасувальною, так і з відкладальною умовами.

Характерна особливість англо-американського спадкового права полягає в тому, що спадкове право після смерті спадкодавця переходить спочатку не до спадкоємців, а до призначеного заповітом чи судом управителя, який до передачі спадкоємцям майна управляє ним, розраховується за боргами спадкодавця, а спадщину, що залишилася, передає спадкоємцям.

Основним джерелом дореволюційного спадкового права була ч.1 тому 10 Зводу законів Російської імперії, виданого в 1832-1833рр. Російське дореволюційне право, яке діяло і на території України, не розглядало спадкове майно як єдине ціле, а поділяло його на дві самостійні спадкові маси: родове майно переходило тільки до спадкоємців за законом, а для іншого майна існував загальний порядок спадкування. Спадкування за законом будувалося на принципах кровних родинних зв'язків.

Дореволюційне спадкове право не визнавало спадкоємцями батьків та інших родичів по висхідній лінії, батьки тільки діставали право довічного володіння майном померлих дітей, але лише в тому разі, якщо у самого спадкодавця не було дітей. Другий з подружжя, який залишився, не входив до кола спадкоємців, він отримував право лише на визначену законом частку.

Складати заповіт дозволялося лише у письмовій формі. Заповіти були домашні, нотаріальні, у виняткових випадках - військово-морські, закордонні та ін.

Зазначу, що закон покладав на спадкоємців відповідальність за боргами спадкодавця без обмеження такої відповідальності вартістю спадкового майна. Тільки у двох випадках відповідальність обмежувалася визначеними розмірами: 1) якщо спадкодавець, здійснивши злочин, заподіяв майнову шкоду іншій особі; 2) за наявності безстрокових боргових зобов'язань, виданих спадкодавцем.

Розвиваючись, спадкове право поступово позбулося станового характеру, закріпився принцип єдності спадкової маси, зрівнялися спадкові права жінки зі спадковими правами чоловіка.

Цивільні кодекси УРСР та інших союзних республік встановили межу максимальної частки у спадщині, яка була скасована тільки 1 березня 1926р. постановою ЦВК РНК СРСР від 29 січня 1926р. З цього часу допускалося спадкування будь-якого розміру спадщини.

Поступово починає розширюватися коло спадкоємців. Так, із введенням з 1 березня 1926р. інституту усиновлення усиновлені та їхнє потомство прирівнюються до родичів усиновителя. На відміну від інших союзних республік, в УРСР не було прийнято закону про обов'язкову частку в спадщині, але судова практика, керуючись ст.1 ЦК УРСР 1922р., визнавала частково недійсними такі заповіти, в яких неповнолітні спадкоємці позбавлялися спадщини.

8 грудня 1961р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які набули чинності з 1 травня 1962р. У статтях 117-121 Основ закріплено основні принципові положення спадкового права, які були конкретизовані у нових цивільних кодексах союзних республік, зокрема і в ЦК УРСР, прийнятого 18 липня 1963р. і введеного в дію з 1 січня 1964р.

Незважаючи на оновлення норм багатьох інститутів цивільного права, норми спадкового права, на жаль, не піддавалися істотним змінам. Між тим, як свідчить аналіз практики застосування цих норм, правове регулювання спадкових відносин вимагає істотного оновлення. Нині вони передбачаються у чинному ЦК України.

Спадковому праву в чинному ЦК України присвячена книга шоста, яка називається „Спадкове право”. Книга складається з таких глав: „Загальні положення про спадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, „Здійснення права на спадкування”, „Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщину”, „Спадковий договір”.