ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ДОПОВІДІ

Титульна сторінка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Криворізький коледж Національного авіаційного університету Циклова комісія філологічних дисциплін Доповідь на тему: «Тема доповіді» Підготував курсант групи ______ ПІБ (у Н. в.) Кривий Ріг 20__

Текст доповіді

Зараховується робота обсягом від 5 до 7 сторінок набраних у редакторі WORD у роздрукованому вигляді. Шрифт Times New Roman 14. Міжрядковий інтервал 1,5. Поля з усіх сторін 20 мм. Доповідь має бути ілюстрованою.

Література:

1. Коцур В.П. Історія середніх віків: [у 2-х т.]. – Т.1. Раннє середньовіччя: курс лекцій. / В.П. Коцур, В.О. Балух. – Чернівці: Наші книги, 2009. – 496 с.

2. Пангелов Б.П. Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей: навч. посіб. / Б.П. Пангелов. – К.: Академвидав, 2010. – 248 с.

Тема 2.7.Створення фанфіку. Змалювання образу Пузиря очима персонажів трагікомедії «Хазяїн» (персонаж на вибір).

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Уважно прочитайте запропонований матеріал.

Фанфік, або фенфік (від англ. fan ‒ шанувальник і fiction ‒ художня література), ‒ текст, у якому використано ідеї, сюжет або (та) персонажі оригінального твору (здебільшого літературного або кінематографічного).

Якщо абстрагуватися від терміна «фанат», фанфіками можна вважати як численні варіанти народних казок, так і апокрифи, які свого часу успішно заповнювали змістові лакуни біблійних книг. Нині на веб-сайтах фанатів Гаррі Поттера, вампірської саги «Сутінки», серіалу «Зоряні війни» та фільму «Аватар» щодня з'являється по кілька сотень текстів.

Жанр сучасного фанфіка, бурхливий розвиток якого завдячує інтернету, є яскравим зразком медіатексту. Основні ознаки медіатексту такі: скерованість на масову аудиторію, динамічність сюжету, багатоплановість змісту, інтегральність з іншими медіапродуктами, включеність у загальне медіакультурне середовище.

Іншим видом творчості фанатів є фан-арт ‒ створення зображень за мотивами популярних творів живопису, графіки або мультиплікації.

З фанфіками не слід сплутувати римейки (від англ. remake ‒ букв. переробка) ‒ нові версії або інтерпретації мелодій, пісень, кінофільмів.

Літературні фанфіки представлено у вигляді оповідань, повістей, романів, віршів, п'єс. Питання, чи можна вважати фанфік жанром художньої літератури, досі перебуває у стані обговорення, зате жанром масової літератури його визнають одностайно.

Не слід забувати, що створені для викладення в інтернет, фанфіки створюються фанатами певного твору чи його автора для того, щоб їх прочитали інші фанати. Щоб гідно оцінити якість розміщеного в Інтернеті фанфіка, необхідно добре знати канон ‒ художній твір, який дав поштовх його створенню.

Існує чимала кількість інтернет-ресурсів, на яких детально пояснено, як скласти фанфік, яким чином розмістити його в мережі. Оголошуються конкурси фанфіків.

Годі говорити, що гідних уваги й поваги творів серед такого огрому фанфіків не так і багато. Проте така творчість має виразний позитив: для багатьох ‒ це спроба пера, вияв індивідуальності, натхненна й наполеглива праця над словом.

Ми пропонуємо вам як вид самостійної роботи з розвитку зв’язного мовлення створити фанфік, оснований на програмових художніх творах.

Існує багато творчих прийомів, які можна використати при створенні фанфіку: лист герою твору або письменнику; зустріч і розмова із персонажем твору в наші дні; розповідь про те, що могло статися з героями твору через багато років, POV (англ. рoint of view - точка зору) ‒ оповідання від першої особи, від імені одного з героїв твору-канона; RPF (англ. real person fiction ‒ реально існуюча особа) ‒ текст, персонажами якого є люди, які існували або існують реально: письменники, їхні сучасники та ін.; OC (від англ. оriginal сharacter ‒ оригінальний персонаж) ‒ текст, у якому діє персонаж, вигаданий самим фікрайтером; вписка (англ. self-insertation) ‒ введення фікрайтером у контекст фанфіка самого себе; кросовер (текст, у якому одночасно використовують реалії декількох творів-канонів) тощо.

Втім, слід пам'ятати, що між фанфіком, розміщеним у мережі, та фанфіком ‒ творчою роботою з літератури, існує суттєва різниця.

Між текстом, викладеним у мережі, та текстом, записаним у зошиті, існують значні відмінності. Ви маєте виявити не лише знання, а й розуміння та особистісне сприйняття програмового твору, бути фанатом якого вам зовсім не обов'язково. Така робота надасть вам можливість виявити фантазію, дати простір уяві, висловити не лише думки та оцінки, а й спричинені художнім твором емоції та переживання.

Завдання 2.Створіть фанфік (обсяг – 1-2 аркуша), змалювавши образ Пузиря очима персонажів трагікомедії «Хазяїн» (персонажа оберіть самостійно).

Тема 2.10.Проблематика поеми «Мойсей» І. Франка. Пролог до поеми – заповіт українському народові

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Прочитайте поему І. Франка «Мойсей» (скорочено).

Завдання 2.Прочитайте критичний матеріал.

Справжньою вершиною поетичного генія Франка стала поема «Мойсей»(1905). У ній зреалізувалися найважливіші політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора.

Поетові довелося жити, певно, у найтяжчу для мислячої людини епоху – епоху духовних зрушень і потрясінь. У статті «Одвертай лист до галицької української молоді» Франко сформулював найважливіше завдання для себе, для провідної верстви того часу і – ще більше – нашого: «Перед українською інтелігенцією відкривається тепер, при свобідніших формах життя в Росії (ідеться про лібералізацію під час Революції 1905 р.), величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя...»

Саме ця проблема – формування нації – є основоположною в поемі «Мойсей». Поштовхом для написання твору стала Революція 1905 р. в Російській імперії. Франко дійшов висновку: розпочинається епоха руйнування імперій, старого несправедливого суспільного устрою. Відтак поневолені народи матимуть шанс на визволення. Треба зробити все, щоб українська нація також була готовою гідно скористатися цим шансом.

Творчий задум заходився під час перебування поета 1904 р. у Римі. Його глибоко вразила скульптура Мойсея, створена на початку XVI ст. Мікеланджело Буонарроті.

Тема й проблематика.За основу сюжету взято біблійну історію про старозавітного пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі.

Іван Франко(з передмови до твору): «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

У творі порушується широке коло загальнодуховних і національних проблем, які, на думку Франка, є життєво важливими для українців:

1. Народ може стати нацією тільки з вірою в Бога, у його доброту й мудрість, а також у своє високе покликання й щасливе майбутнє.

2. Треба бути готовими на тяжкі випробування й жертви заради свободи.

3. Смертельно небезпечно для народу спокушатися на підступні обіцянки лукавих псевдовождів, бо насправді єдина їхня мета – влада, вони ведуть до катастрофи.

4. Істинні духовні провідники в жодному разі не повинні впадати у відчай і зневіру, бо посіяні ними в людських душах зерна правди й добра рано чи пізно проростуть.

Жанр і композиція.Символічний зміст твору має глибокий філософський підтекст, отже, за жанром це філософська поема-притча.

Композиційно «Мойсей» складається з прологуй двадцяти пісень.

Цікаво, що пролог був написаний пізніше за поему й, так би мовити, вимушено. Під час друкування книжки сталася помилка: перші кілька сторінок залишилися чистими. Видавець запропонував Франкові написати якесь вступне слово, щоб заповнити місце. На другий день поет приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог. Він став своєрідним коментарем, який увібрав основні ідейно-філософські настанови твору, головні проблеми, а також громадянський і національно-визвольний пафос. Пролог промовисто засвідчує, що поема спроектована в сучасну для автора українську дійсність, адже в ньому Франко (який у цьому разі цілком ототожнює себе з ліричним героєм) безпосередньо звертається до рідного народу:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Поштовхом до прологу, очевидно, стала «пісня» Мойсея (Второзаконня. 32: 1-47), якою пророк перед смертю звертається до громадян Ізраїлю. В обох текстах є безпосереднє звернення до народу, посвята йому, провіщення його майбутнього.

Франків пролог – це стислий художній літопис історії українського народу, духовно-філософське її осмислення. Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв народ здобував собі волю. Поет упевнений, що всі ті жертви не даремні:

Вірю в силу духа,

І в день воскресний твойого повстання...

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ,

впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

У сюжеті поеми чітко вирізняються чотири частини.

У першій частині(пісні І-XI) наростає конфлікт, що виливається в протистояння пророка й народу. Сорок літ Мойсей вів гебреїв через пустелю до «землі обітованої» (обіцяної Богом), сам свято вірив у Божу поміч і запалював, надихав своєю вірою серця людей. Однак зрештою народ нестерпно стомився і зневірився. Він уже нічого не хоче, крім їжі й відпочинку. Тепер нащадки дорікають батькам, які колись вирішили вийти з єгипетського рабства на пошуки щастя й свободи. На заклики Мойсея не забувати про високу мету вони роздратовано відповідають: «Наші кози голодні», обирають жалюгідне існування посеред пустелі («Нам і тут непогано»). Отже, зневіра, цілковите зосередження на матеріальному перетворює народ на натовп. Цим користуються фальшиві пророки Авірон і Датан: щоб сподобатися людям і відібрати владу в Мойсея, вони потурають занепадницьким, дрібнокорисливим настроям.

Аби врозумити гебреїв, Мойсей розповідає легенду про те, як дерева вибирали собі царя (це фактично програма життя самого автора). Цю притчу письменник взяв із Біблії. Як терен, що зголосився служити іншим деревам (вродливій пальмі, величному кедрові, тужливій березі), аби вони жили краще, так і Франко проголосив ідеалом свого життя служити народові на його шляху до заповітної мети.

І все ж невдячний, засліплений утомою й оманою лжепророків народ зрікається, проганяє від себе Мойсея.

У другій частиніпоеми (пісні ХІІ-ХVІІІ) Мойсей по-філософськи осмислює свою сорокарічну місію духовного провідника, шукає причини поразки. Насамперед намагається знайти вину в собі. Проте демон пустелі Азазель (глас відчаю в душі самого Мойсея) провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога: «Одурив нас Єгова».

У третій частині(пісня XIX) приходить розплата за сумніви. З бурі (з душевної бурі сум'яття Мойсея) до нього обізвався Господь, відкрив свою логіку. Він вів гебреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб вони зміцніли духом, навчилися бути господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебреї знайдуть обіцяний край. Проте Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто «рветься весь вік до мети і вмирає на шляху».

Частина четверта(пісня XX). Одначе велика сорокарічна праця Мойсея не минає дарма. Муки сумління, викликані смертю провідника, знову пробуджують у душах людей віру, самосвідомість і прагнення йти до мети, заповіданої Мойсеєм. Гебреї страчують підлих спокусників Авірона й Датана (так закінчується доля всіх лукавих вождів). Знаходиться новий провідник, гідний Мойсея, – «князь конюхів» Єгошуа. Під його проводом народ знову вирушає в дорогу.

Образ Мойсея.Мойсей постає в поемі як істинний духовний провідник, який цілком присвятив своє життя рідному народу. Він вів євреїв крізь пустелю стільки років, щоб вони позбулися рабської психології, сформованої в єгипетській неволі. В образі Мойсея чимало рис вдачі самого автора – передусім розуміння місії духовного вождя.

Мойсей Франка, як і герой Мікеланджело, – постать мужня, багата на внутрішню силу й духовну велич. Внутрішній світ Мойсея найкраще розкривається у вигнанні: на самоті в болісних роздумах він спочатку утверджується у вірі, а потім зневіряється, піддавшись спокусі демона Азазеля.

Молитву Мойсея на горі під табором поет зобразив у дивовижний спосіб, використавши тінь як художній образ: силует проводиря видається гігантським, зачаровані люди спостерігають за цим дивом, сонце створює ефект вознесіння Мойсея, а коли небесне світило сідає, то знову величезна тінь пророка покриває людей, ніби прощаючись із ними й заповідаючи їм істину.

Завдання 3. Складіть конспект прочитаного, спираючись на наступні пункти плану.

1. Поема “Мойсей” – одна з вершин творчості І.Франка.

2. Проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, історичної пам’яті.

3. Пролог до поеми – заповіт українському народові.

4. Образ Мойсея.

Розділ № 3 «Українська література початку ХХ ст. Ранній модернізм»

Тема 3.4. Розробка пошуково-дослідницького проекту «Разом з Коцюбинським відкриваємо світ Гуцульщини»

Питання для самоконтролю:

Завдання.Підготувати пошуково-дослідницький, творчий проект за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Для цього потрібно об’єднатися у запропоновані нижче групи, у кожній з груп обрати керівника, який регулярно повідомлятиме викладача про хід підготовки проекту, зібрані матеріали, консультуватиметься з ним.

1. Група «художників» ілюструє твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», представляє ілюстрації професійних митців, картини відповідної тематики, власні малюнки, коментує їх зміст.

2. Група «поетів» аналізує співанки Марічки, представляє власні твори на тему повісті.

3. Група «географів» досліджує гуцульський край з географічної точки зору.

4. Група «істориків» досліджує історію карпатського краю.

5. Група «етнографів» досліджує звичаї, обряди, побут гуцулів (одяг та ін.), зображені у творі.

6. Група «діалектологів» працює над мовою повісті, зокрема діалектизмами.

7. Група «міфологів» більш детально розповідає про міфічних істот, згаданих у творі.

8. Група «кінокритиків» порівнює повість М. Коцюбинського та однойменний кінофільм С. Параджанова.

9. Група «акторів» показує гуцульські танці, коломийки, інсценівки на тему повісті, художнє читання.

10. «Журналісти» можуть випустити стіннівку, відеогазету.

11. Група «кмітливців» готує вікторини, кросворди тощо.

Увага! Робота зараховується лише у тому разі, якщо підготовлені матеріали запропоновані у друкованому та електронному варіантах.

Тема 3.7. Викриття фальшивого народолюбства в оповіданні В. Винниченка «Малорос-євпропеєць»

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Прочитайте оповідання В. Винниченка «Малорос-європеєць».

Завдання 2.Законспектуйте критичний матеріал.

Оповідання «Малорос-європеєць» (1907) блискуче викриває українського панка Коростенка, який перед репетитором свого сина хизується запровадженими в своєму господарстві технічними новаціями. Він гадає, що двері в будинку, які автоматично одчиняються й зачиняються, кухонна машина, яка перемішує тісто, вивели його в ряд «європейців». Панок весь час торочить про осягнення ним європейської культури, про подолання «азіатчини» в господарюванні. Це один з тих ліберальних балакунів, яких висміювали і Панас Мирний та Михайло Коцюбинський, Леся Українка та Володимир Самійленко. Коростенко із запалом доводить, що селяни бідують не від безземелля, а від відсутності знань. Розмовляє поміщик якоюсь «кумедною» мовою, щоб показати свій «малоросійський» патріотизм.

Як «поміщик новітньої формації», Коростенко довго і нудно просторікує про те, що наука принесе людям щастя, що аграрне питання можна розв'язати тільки через застосування машин. Та словесна полова не може приховати його гнобительського нутра: панкові не подобається, що Дума «розгарячає дуже інстинкти селян». Автор досягає справжнього ефекту у викритті «малороса-європейця», коли показує, як Коростенко, сприйнявши весільний похід за селянський бунт, розстрілює з кулемета невинних людей. Саркастично закінчується оповідання: «Слово малороса-європейця» «машинним робом» (тобто кулеметною чергою) було сказано «старій нашій неньці Україні».

Відомо, що аналогічний сюжет використав Михайло Коцюбинський в пізніше написаній новелі «Коні не винні».

Дійсно, головний герой оповідання «Малорос-європеєць» пан Коростенко ніби й прогресивний чоловік, ніби й добрий, ніби й демократ, ніби й українофіл, машинізував усе, щоб полегшити працю своїх робітників, але так чи інакше він виявляє своє єство ліберала-демагога. Його слова і справи неспівмірні. Фінал вочевидь виявляє сутність Коростенка. І прізвище йому автор добирає відповідне – пов'язане з хворобою, що роз'їдає тіло людини.

У цьому оповіданні поєднались риси експресіоністичного та імпресіоністичного письма. Експресивність виявляється у реакціях Коростенка на навколишню дійсність – нервозну, збуджену. Його образ до певної міри гіперболізовано, чим автор хотів виявити своє ставлення до подібних явищ, відтворити свою реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності. Прикметно, що в оповіданні органічно сприймаються і засоби імпресіоністичного письма. Так Винниченко змальовує дорогу, спостереження за навколишніми пейзажами репетитора, котрий їде в село Бідненьке до малороса-європейця, тобто до Коростенка. Вихваляння малороса своїми статками й досягненнями перед голодним з дороги репетитором відтворює атмосферу протистояння гуманного й лицемірного, щирого та фальшивого.

Завдання 3. Дайте визначення поняттям «імпресіонізм», «експресіонізм».

Тема 3.9.Створення фанфіку за романом О. Кобилянської «Земля»

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Перечитайте завдання 1 у темі 2.7.

Завдання 2.Створіть фанфік за романом О. Кобилянської «Земля», самостійно обравши творчий прийом (лист герою твору або письменнику; зустріч і розмова із персонажем твору в наші дні; розповідь про те, що могло статися з героями твору через багато років, POV (англ. рoint of view ‒ точка зору) ‒ оповідання від першої особи, від імені одного з героїв твору-канона; RPF (англ. real person fiction ‒ реально існуюча особа) ‒ текст, персонажами якого є люди, які існували або існують реально: письменники, їхні сучасники та ін.; OC (від англ. оriginal сharacter ‒ оригінальний персонаж) ‒ текст, у якому діє персонаж, вигаданий самим фікрайтером; вписка (англ. self-insertation) ‒ введення фікрайтером у контекст фанфіка самого себе; кросовер (текст, у якому одночасно використовують реалії декількох творів-канонів)).

Тема 3.14. Драма «Бояриня» – єдиний твір Лесі Українки присвячений безпосередньо українській історії

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Прочитайте драму «Бояриня» Лесі Українки.

Завдання 2.Розгляньте сюжетну канву твору, визначте основні елементи композиції.

Експозиція – знайомство родини козацького старшини Олекси Перебійного з сином його бойового побратима Степаном – боярином.

Зав’язка – згода Оксани на одруження.

Розвиток дії – життя головної героїні в Москві, її неможливість вжитися в роль боярині.

Кульмінація – усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.

Розв’язка – спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.

Завдання 3. Письмово дайте відповідь на питання.

1. Які проблеми порушені у драматичній поемі «Бояриня»?

2. Посилаючись на текст, покажіть, якими постають дві родини (Перебійного і Степана)? Чому в сім’ї Олекси Перебійного батько й син по-різному ставляться до Переяславської ради і до клятви, даної російському цареві?

3. Які суспільного-політичні ідеали сповідувала Оксана?

4. Виразником яких поглядів був Степан?

5. Що вразило Оксану на чужині? Чи сподівалась вона, що її становище буде таким принизливим і тяжким?

6. Чи змінилося ставлення Оксани до свого чоловіка під час перебування в Москві?

7. Що найбільше гнітило головну героїню?

8. Чи сприймає героїня свою вимушену бездіяльність за зраду?

9. Яку хворобу виявив німець-лікар у Оксани? Що могло повернути її до життя?

10. Чому Оксана вважає повернення на Україну неможливим?

11. Чим покриті “чисті” Степанові руки? З чим порівнює їх Оксана?

12. Як ви розумієте останні слова Оксани? Яка головна ідея закладена в них?

13. Що призвело Оксану до загибелі? Ностальгія?

Завдання 4.Завершіть речення.

Оксана не змогла жити на чужині, бо...

Не змогла змиритись із принизливим становищем чоловіка, бо ...

Не змогла піднестися над обставинами (вжитися на чужині), бо...

Завдання 5. Дайте відповідь на питання.

1. Як у драмі відтворено добу Руїни і руїну людських душ? В чому взаємозв’язок?

2. Як ви розумієте слова Оксани і матері Степана:

Оксана. Бувало, там, у батенька, все сниться, що я літаю... А тут не снилося ні разу.

Мати. Бач, любко, як сниться, що літаєш, то ростеш... тепер же ти вже не ростеш.

3. У чому трагедія українського народу?

4. У чому актуальність твору? (І зараз наше життя чимось нагадує руїну, а політичні дебати подібні до змагань за булаву українських гетьманів; і зараз багато українців перебувають на чужині).

Кожна людина сама будує своє щастя. І дехто мріє знайти його на чужині. Та якими б багатствами людина не володіла, виявляється, що для повноцінного, духовного багатого життя їй потрібно зв’язок із рідною землею. Пригадуєте Антея?

Тема 3.15. Втілення ідей символізму у творчості М. Вороного. Поезії «Іванові Франкові», «Блакитна Панна», «Інфанта»

Питання для самоконтролю:

Завдання.Законспектувати критичний матеріал з підручника, спираючись на запропонований план.

ПЛАН

1. Життя і творчість, багатогранна діяльність поета.

2. М. Вороний – “ідеолог” модернізації української літератури. Його творчість – перша декларація ідей і форм символізму.

3. Зміст і художні особливості поезії М. Вороного. Мотив необхідності для поета бути “цілим чоловіком” (“Іванові Франкові”).

4. Єдність краси природи і мистецтва (“Блакитна Панна”). Узагальнено-ідеалізований жіночий образ як сюжетний центр вірша.

5. Згадка про революцію як данина естетиці доби соціальних перетворень (“Інфанта”).

Розділ № 4 «Українська література 20-30-х рр. ХХ ст.»

Тема 4.1. Поетичний світ В. Сосюри. Його поезії «Білі акації будуть цвісти», «Васильки», «Любіть Україну»

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Коротко законспектуйте життєвий і творчий шлях В. Сосюри.

Завдання 2. Проаналізуйте поезію «Білі акації будуть цвісти».

Завдання 3.Проаналізуйте поезію «Васильки».

Завдання 4. а) виразно прочитайте поезію «Любіть Україну!»

Довідка

Купина - кущ; зойк- крик;

пурпуровий - темно-червоний;

канонада - гучний звук від пострілів; багнети - ножі на рушницях.

б)письмово дайте відповідь на питання:

Ø Чому В. Сосюра називає Україну вишневою, а її мову солов'їною?

Ø Підтвердіть рядками вірша, що він написаний під час війни з фашистами.

Ø Доведіть, що в рядках поезії є підтекст, в якому висловлено споконвічне прагнення українського народу до волі, до незалежності.

Ø До кого звертається В. Сосюра із закликом любити Україну? Чому?

Ø Поясніть, як ви розумієте рядки:

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну.

Ø Чи нагадують вам ці рядки слова з Біблії? Які саме?

в) Продовжіть речення «Я – частина майбутнього України, тому повинен...»

Тема 4.6. Трагедія народу, розділеного барикадами громадянської війни, у новелі М. Хвильового «Мати»

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Прочитайте новелу М. Хвильового «Мати».

Завдання 2.Письмово дайте відповідь на питання.

? Який жанр усної народної творчості вам нагадує оповідання "Мати"? (В оповіданні наявний міфологічний струмінь, навіть сам початок твору нагадує зачин народної казки. І сама характеристика образів теж іде від казки. Саме так у народній творчості подається опис героя: він звичайний, непоказний, але має щось і незвичне. Таким є батько двох синів. Не маючи коштів, хоч і продав він своє майно, віддав старшого до гімназії…)

? Пригадайте твір М. Гоголя «Тарас Бульба». Яка доля двох братів? Чи так само виховувались брати з оповідання М. Хвильового ?

? Хто з братів вам більше сподобався? Чому?

? Як ви ставитесь до того як виховувались брати?

? Порівняйте характери Остапа та Андрія

? Як ви вважаєте, чи був в матері інший вихід з цього положення?

? Що б ви зробили на її місці?

? До якого висновку приводить ця страшна, трагедійна казка? (Жорстокість і насильство нічим, навіть найвищою, найблагороднішою метою виправдати не можна. Жорстокість, як і пролита кров, вбиває все людське в людині, робить її звіром, бездуховною істотою)

? А чи зустрічали ви вже в літературі тему братовбивства?

Завдання 3.Законспектуйте критичний матеріал.

Сини матері Остап і Андрій стали по різні боки революційних барикад – типова для тих часів ситуація. Її описували багато митців, зокрема П. Тичина («Приїхали до матері три сини»), Ю. Яновський («Подвійне коло»). Брати дуже різні за характерами, що цілком закономірно. Автор чимало місця в новелі приділяє розповіді про шлях їхнього зростання, світоглядного становлення. Єднає Андрія і Остапа єдине, чому їх мати ніколи не навчала, – жорстокість, засліпленість псевдоцінностями, відсутність родових, братерських почуттів заради «громадського обов'язку». Щоби брат не вбив брата (адже обоє вони її любі сини), під сокиру мати лягає сама. Цей трагічний кінець вносить «українське» уточнення в біблійну історію про двох братів Каїна та Авеля і в такий спосіб віддзеркалює всю фантасмагорію кровопролитних, братовбивчих революційних подій в Україні. Водночас має і символічний підтекст. «Матері вже не було» – читаємо в новелі, а перед очима наче стоїть розіп'ята на хресті Україна.

Тема 4.7. Утвердження найвищих цінностей у новелі Г. Косинки «Мати»

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Прочитайте новелу Г. Косинки «Мати».

Завдання 2. Письмово дайте відповідь на питання.

? М. Рильський назвав новелу «Мати» однією з найглибших речей Г. Косинки. В чому ця глибина?

? Схарактеризуйте образ матері.

Завдання 3. Законспектуйте критичний матеріал.

Цю новелу М. Рильський назвав однією з найглибших речей Григорія Косинки. Написана 1925 р. Невдовзі з'являється окремою книжкою. Відтоді входила майже до всіх збірок письменника.

Важко сказати, що безпосередньо спонукало митця до її створення, як довго виношувався задум. Можливо, якийсь подібний епізод із життя, а чи просто тривога за свою згорьовану маму, боязнь втратити її. У 1925 р. Григорій Косинка вже працював по редакціях київських часописів, а його мама Наталка Романівна залишалася вдома разом із своїми селянськими проблемами і злиднями. Той материн образ із великою ніжністю проніс крізь усе життя. Він виринав у багатьох творах – «На буряки», «За ворітьми», «На золотих богів»...

Новела «Мати» в цьому плані особлива. В ній образ матері є не лише центральним, довкола якого відбуваються всі події.

По-перше, письменник відійшов від фольклорно-народницького його трактування. В новелі він сприймається двояко: як реальна мати, хоч існує лише в думках, переживаннях, спогадах, видивах сина, і як наскрізний образ-символ материнства – основи всього життя на землі, уособлення вічного спокою, стабільності, захисту душі й тіла.

По-друге, Косинка сміливо і впевнено перекреслив уже домінуючі в мистецтві тодішні стереотипи, накинуті панівною ідеологією: надавати перевагу суспільному, класовому перед особистим, власним. Більшовицька мораль вимагала захищати інтереси класу, а не родини: стріляти в кохану, матір, брата, якщо вони були з ворожого табору, залишати вдома хвору дитину, якщо того потребувало виконання виробничого плану і т. ін. І те розцінювалося як подвиг, найправильніший вибір.

Головний герой Косинки діє зовсім по-іншому. Його поведінка є природною, закономірною, власне, нормальною, а не сконструйованою автором задля втілення певної ідеї. Такому сприйманню великою мірою сприяє оповідь від першої особи – Андрія, головного учасника подій. Органічно, непомітно в реалістичну, описову картину вплітається імпресіоністичний штрих – його враження від побаченого, почутого, пережитого.

Дія відбувається в короткому часі – вечір, ніч, ранок. Усе в однотонній, густій, темній фарбі, що відповідає основному гнітючому настрою. У бідній селянській родині помирає хвора мати, найстарший син лаштується привезти із Зеленогаївки лікаря, хоч надій на порятунок мало. Все ускладнюється тим, що довкола ідуть бої між білополяками, гайдамаками, червоноармійцями. В цю криваву фантасмагорію потрапляє Андрій.

Усе в природі ніби передчуває неминучість фатального кінця: смерті матері. Так бачив це Андрій: хмари над лісом, що заступили кавалерію, – «надходить велика буря», «чорне сонце, втикане багряно-червоними стрілами на вітер», насторожено «шумлять придорожні верби», десь дико «кряче ворон». Перед від'їздом Андрій, наче у мертвої, просить у матері прощення.

І ось перша зустріч хлопця з небезпекою – поляками, удар нагайкою, що різонула «кривавою смугою лице». Йому наказують возити на позицію снаряди. (Не вбили, не забрали коня! Є нагода потрапити до Зеленогаївки!). Андрій мимоволі став учасником подій у польському війську, але те його не обходить: «Плювати мені, що б'ється в гарячці армія, у мене дома так само б'ється мати». Такий моральний вибір сина. Образ матері заступає йому весь світ, наче існують лише двоє: син і мати. Перед очима постійно стоїть її «розірвана з гарячки на грудях сорочка», «великі очі, як обвалені копитом ямки на лузі з водою». Вона немовби вже свята – десь глибоко в душі, в уяві. Щоб не порушити ту недоторканну святість, Андрій не зізнається полякам про мету своїх мандрів на полі бою: «Хіба можна було сказати цій потайній собаці про смерть моєї матері?» Усіх довкола він сприймає як ворогів матері (ворогів усього святого і світлого), і вирішує помститися – вбити «хоч одного з армії, що носить житній колір шинелі». Звернімо увагу: вбити не ідеологічного противника, а ворога, який заважає порятувати маму. Вже вертаючи додому без лікаря, в немилосердній люті він так і зробить, і від того стане «п'яний якоюсь великою радістю перемоги». Андрій розуміє: з поразкою білополяків він зможе швидше вернутися до матері – «тоді я забуваю на хвилину про матір, тоді мій гнів та лють шарпає смужка вирваного кінського волосу на спині, а сам я, мов божевільний а радості начальник армії, що перемогла, дивлюся у вічі смерті». А коли вже буде дома і довідається про смерть матері, бажання помсти знову заполонить його. Він захоче вбити пораненого польського графа як уособлення тих темних сил, які призвели до родинної біди.

А зараз Андрій думає лише про маму: «На польській позиції, десь на лівому крилі горить прожектор, а в моєму серці горить біль, – він вилітає, бачиться мені, червоними ракетами та сіється іскрами над зеленою гаївкою, а виття собак на Джулаєвому кутку виводить перед очі тільки матір. Туга на серці, мов та сажка на пшениці». Це порівняння підкреслює глибокі переживання Андрія, від яких немає порятунку. Вони являють йому нав'язливі видива – «хтось засвічує старечою рукою лампадку перед чорними іконами в нашій хаті», то йому чується, як гукає мама, хоч перед очима «бігають перелякані та суворі очі військових».

Отже, з образом матері в новелі безпосередньо пов'язаний головний мотив – мотив тривоги, що цементує, з'єднує реальні події, хаотичні видива, почування, враження героя. Це тривога за хвору, яка от-от помре, за батька, братів, сестер, за життя всіх, бо мати є найпершою опорою. Це і тривога за довколишній світ, гармонію якого остаточно порушено цією кривавою бійнею, від якої люди так стомилися (а чи змирилися), що й сприймають їх якось байдуже-механічно. Селянам давно хочеться спокою. Наші, ваші, свої, чужі – вже все сприймається насторожено, як нова невідомість. Зараз відступають поляки, але всіх то обходить лише як небезпечний факт: можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то і вбити.

Згадаймо епізод, коли польський офіцер під час першої зустрічі з Андрієм докоряє йому: «Польща боронить тебе від більшовиків, а ти не хочеш їй служити, хаме?!» Схоже, що Андрій нікому не хоче служити, для нього нічого не існує, окрім тривоги за життя матері. А міг же скористатися нагодою і, потрапивши до польського війська, допомогти наступаючим більшовикам.

Григорій Косинка – неперевершений майстер батальних сцен. Він не вдається до розлогих описів. Та й жанр новели вимагає граничного лаконізму. Два-три речення – і вражаюча картина, подана, до речі, через сприймання Андрія: «Закипіла запекла атака... Кіннота обох армій зустрілася, і тоді ж кавалерист-більшовик, що вилетів із туману і став у стременах на польському окопі, прицілився і з револьвера й випустив сім куль слідом за вороним конем графа, що летів у закривавлених удилах...»

Напруження зростає, наближається фатальна розв'язка. Але в новелі ці бойові дії набирають позачасового і позапросторового буття. Вони скоріше є тлом для найголовнішого – тривога Андрія за життя матері. Так загальнолюдські цінності піднесені до рівня провідної ідеї.

Треба звернути увагу на епізоди, пов'язані з рядовим польської армії, одним із тих, що не хотіли коритися наказу і знову йти під кулі. Вони підсилюють звучання авторської ідеї. Ось він перед боєм, стоячи на колінах коло кулемета, божевільно вигукує назустріч «криваво-огненного диску сонця»: «Смерть!» Трохи згодом він ще безрадісніше кричатиме: «Я – бідний! Не рубай...» Власна тривога вирізняє це слово у враженнях Андрія: «Ні, не привезу я лікаря до матері... Смерть – кажу я вголос ці слова, а Зеленогаївська лікарня горить у цей час так само тихо та ясно». Андрієві покладуть на воза того самого, але вже тяжко пораненого солдата, і він привезе його додому. А готуючись до похорону матері, хлопець мучитиметься від божевільного внутрішнього запитання: «Чому моя мама зціпила губи, як мертвий солдат?» Ця деталь підкреслює думку про те, що і всі люди однакові перед стражданням, неминучістю, всі одинокі та безпорадні перед нею. Смерть усіх рівняє: і ворогів, і рідних.

Отже, позаполітична позиція письменника, в чому його звинувачувала критика, тільки допомагає йому не відступити від життєвої правди. Поведінка всіх дійових осіб невимушена й закономірна: поляки, що прийшли визволяти цей народ від більшовизму, грабують його: забирають коней і підводи, зривають із грудей Андрія мамин хрестик; прості солдати хочуть додому; українські селяни стомилися від війни... Читаємо про все це – і хочеться вірити слову Григорія Косинки, хоч ніде він не висловлює свого ставлення до зображуваного. Насамперед його цікавить людина, її внутрішній світ, її такі звичайні проблеми, а загальнолюдські вартості визначають його моральні оцінки, що випливають із самого тексту.

Розділ № 5 «Українська література за межами України»

Тема 5.1. Література в Західній Україні до 1939 року. Б.-І. Антонич

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Прочитайте запропонований матеріал.

За підтримки Антанти в 1919 році Польща окупувала Західну Україну, Румунія – Буковину і Бессарабію, Чехо-Словаччина – Закарпатську Україну. Уряд Речі Посполитої прагнув асимілювати українців: закривалися українські школи, у Львівському університеті були ліквідовані українські кафедри, обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу. Все це породжувало протест населення регіону, яке не визнавало легітимності польської влади.

Між двома світовими війнами на західноукраїнських землях окреслилася складна картина літературного життя. Проте поступово відкривалися видавництва, виходили часописи та книги. Продовжували творити класики: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Осип Маковей, Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовськийта інші. Розвивалися такі мистецькі напрями, як символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, авангардизм.

У Львові виникла група «Митуса», до якої входили поети Роман Купчинський, Олесь Бабій, Василь Бобинський, Юра Шкрумеляк, Микола Матвіїв-Мельник, Левко Лепкий, художник Павло Ковжун.Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам'яті народу. Для митців співець Митуса був символом незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і незалежність України. Поети продовжували традиції «Молодої Музи», орієнтувалися на естетику українських символістів та європейських модерністів, захищали самодостатність мистецтва слова. Видавали однойменний літературно-мистецький місячник, в якому оприлюднювали твори героїчної тематики. У поетичних і прозових творах переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні («Ой видно село» Левка Легшого, «За рідний край» Романа Купчинськогота інших).

На засадах пошуку нових художніх обріїв створилася літературна група «Логос»(1927–1931), яка об'єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини. До неї входили: Григорій Лужницький, Олександр-Микола Мох, Степан Семчук, Василь Мельник, Осип Назарук. Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті. «Логівці» проводили культурницьку роботу серед населення, пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка». У їхній творчості переважали національно-патріотичні мотиви і тема єдності особи з Богом. Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.

У мистецькому плані виразно заявили про себе об'єднання модерністів «Дажбог» (Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців, Євген Пеленський) та «Горно», до якого належали Василь Бобинський, Степан Тудор, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра, Олександр Гаврилюк, які розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.

Львівські наймолодші митці в 1930 році утворили богемне угруповання «Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів. Богдан Нижанківський, Зенон Тарнавськай, брати Анатоль та Ярослав Курдидики, Василь Гірний, Іван Чернява, Василь Ткачук, Володимир Ковальчук, Роман Антонович, Карло Мулькевич, Ганнуся Павенцька і Богдан Цісикпрагнули розширити тематичний діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків, кав'ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою. Образ Львова став головним персонажем їх новел та віршів. Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого міста» Богдана Нижанківськогота його збірки новел «Вулиця», «Актор говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди», «Собача справа»). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в антигуманному світі.

Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли Богдан-Ігор Антонич, Василь Бобинський, Володимир Гаврилюк, Святослав Г ординський, Роман Купчинський, Ярослав Цурковський, Богдан Кравців, Юрій Косач та інші. Особливе захоплення у читачів викликали новаторські поезії Богдана-Ігоря Антонича, які відзначалися незвичайною образністю, гуманістичним пафосом. В основі лірики поета була міфологічна концепція світу, тобто міф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і людини: «Звірята, люди і рослини – у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна». З виходом перших збірок «Привітання життя», «Три перстені» Антонич став кумиром молодого покоління.

Знаковими були збірки Святослава Гординського«Барви і лінії», «Буруни», «Слова на каменях. Римські ямби», «Вітер над полями», де була представлена філософська, пейзажна, мариністична, інтимна та громадянська лірика. В основі багатьох творів Гординського лежить міф мандрів ліричного героя: «нам, яким у серцях синь і простір нестямно горить і назви далеких країн роз'ятрують вічно уяву, / Завжди розкриті шляхи: південь, північ, захід і схід, / Шукати цілунки шорсткі кохання, смерті і слави». Поет оспівував морську романтику («Морські вовки», «Моряцькі дороги»), відтворював враження від подорожей. Зокрема, викликають захоплення його витончені малюнки вулиць Парижа, мерехтіння нічних вогнів реклам, проникливі образи Шарля Бодлера, собору Паризької Богоматері. Ліричний герой – мандрівник, для якого Париж є центром сучасної культури, а Рим – минулої. Він із захопленням читає вірші Рембо, Аполлінера, Валері – це «світ бажань, уяв, світ культури». На цьому тлі змальовано Львів – «український Париж», в якому вирує цікаве мистецьке життя.

Гординський був учнем відомого художника Олекси Новаківського. У своїй ліриці він органічно поєднав неокласичну, орнаментальну живописність та поетику кубізму, яскравість зорових та звукових образів. Адже для поета й живописця «Кольори і слова в натхненному танку / Однако дзвенять у ритмі мелодійнім, / Шукаючи сполук, де б кожен серця стук /Акордом став дзвінким і гармонійним». Гординський прагнув за допомогою «переливів барв і динамічності ліній» відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку. Поєднані в одному ритмі і динамічному малюнку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагають проникнути в сутність життя. Його вірші насичені культурологічними образами, враженнями від подорожей до Греції, Риму, Константинополя. Він створив оптимістичну картину світу і багатогранний образ ліричного героя, який мужньо переносить житейські випробування: «Я не люблю себе маніжити, / Ношу затиснуті уста, / Але не раз так прагне ніжности / Моя жорстока самота».

Розширила свої тематичні і стильові горизонти й проза. Її жанровий репертуар – від оповідання й повісті до роману-епопеї («Волинь» Уласа Самчука; «Мазепа» Богдана Лепкого). Яскравим епіком була Ірина Вільде(1907–1982). У річищі модернізму вона написала свої повісті «Метелики на шпильках», «Б'є восьма», «Повнолітні діти», що були помітним явищем у тогочасній прозі, а їх авторка опинилася в центрі уваги преси. Письменниця захищала ідею: «Через родину до могутності нації». Жінці вона виділила рівноправне місце з чоловіком. Отож у повістях стверджується ідея духовної місії жіноцтва, ідея сильної героїні. Дбаючи про повнокровність характерів персонажів, авторка наділила їх інтелектом і глибокими почуттями, оповила елегійними настроями. Проте свою героїню Дарку Попович письменниця приводить у стан борців за волю Вітчизни. Дивує художня майстерність Ірини Вільде, яка застосовує прийоми імпресіонізму, вихоплює фрагмент картини світу, яскраву деталь, відтворює мінливість душевних переживань, настроїв, щоб на їх основі подати свою візію світу. У художніх шуканнях вона спиралася на традицію українських класиків, які приділяли чималу увагу «психологічному реалізму».

У цей період особливо щедрою була історична белетристика, зумовлена відродженням історичної пам'яті народу. Масовими тиражами виходили історичні повісті та романи Осипа Назарука: «Князь Ярослав Осмомисл», «Проти орд Чингісхана», «Роксолана». Юліан Опільськийу своїх творах реконструював історію давніх народів та Київської Русі. Образ князя Святослава він змалював у повісті «Іду на ви». Плідно працювала в літературі Катерина Гриневичева, авторка повістей «По дорозі в Сихим», «Непоборні», «Шоломи на сонці».

Особливою популярністю користувалися історичні твори Андрія Чайковського, якого сучасники назвали «козацьким батьком» . Він створив низку історичних повістей, оповідань, нарисів: «Козацька помста», «Олексій Корнієнко», «Петро Конашевич-Сагайдачний », «Сонце заходить», «Богданко», «Полковник Михайло Кричевський», «Перед зривом» та інші. У повісті «За сестрою» змальовано часи татарських набігів на Україну. Ідилічними фарбами оповідач зображує село Самару: ряди білих хатин, городів, садків, посередині Майдан із церквою, довкола частокіл, вартові, бочки зі смолою, український степ, Дніпро. В образах родини Судаків відтворено героїчні характери українців, що ставали січовиками. У пригодницькій повісті «За сестрою» події розвиваються бурхливо. Після набігу на село татар Павлусь втікає до козаків, а його сестра і батьки потрапляють у полон. Незабаром хлопець вирушає рятувати сестру. Отже, створюється ланцюг пригод, випробувань, герой потрапляє у різні скрутні ситуації. Врешті, все закінчується щасливо.

Одним із перших творців «табірної повісті» був Олександр Гаврилюк, який в автобіографічній повісті «Береза» (1939) описав сумнозвісну польську тюрму – Березу Картузьку, в якій перебував політв'язень Гаврилюк. Своїм пафосом осудження фашизму повість перегукується з романом німецької письменниці Анни Зегерс«Сьомий хрест» (1941). Персонажі обох авторів витримали іспит на чесність і людяність.

Тематичним, жанровим і стильовим багатством відзначається драматургія.У річищі символізму і неоромантизму написано п'єси «Гетьман Мазепа» Василя Пачовського, «Поєдинок», «Вербуй» Юрія Липи, «Тривожні дні» Клима Поліщука. П'єси «Посол до Бога», «Голгофа» Григора Лужицького, «Самсон», «Ірод Великий» Дмитра Николишинастворені у форматі християнсько-символічного, історико-релігійного сценічного мистецтва. Спостерігається їх тісний зв'язок здраматургією радянської України, з творчими шуканнями Якова Мамонтова, Миколи Куліша, Івана Кочерги.

Українська література на західноукраїнських землях між двома світовими війнами була відкритою до нових художніх тенденцій, що розгорталися в Україні та на Заході. Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати Україною соборності, а здругого – оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.

Завдання 2. Письмово дайте відповідь на питання.

1. У яких суспільно-історичних умовах розвивалася українська література в Західній Україні між двома світовими війнами?

2. Хто з письменників-класиків продовжував творити? Назвіть відомі вам твори Ольги Кобилянської та Василя Стефаника, написані у цей період.

3. Схарактеризуйте літературні угруповання «Митуса», «Логос», «Дажбог», «Дванадцятка».

4. Яку концепцію світу покладено в основу віршів Богдана-Ігоря Антонича?

5. У чому полягає своєрідність лірики Святослава Гординського?

6. Які модерні повісті написала Ірина Вільде? Які ідеї утверджувала письменниця?

7. Як розвивалася тогочасна історична проза? Хто є творцем української табірної повісті?

8. У річищі яких стильових течій розвивалася драматургія 20–30-х років XX століття на західноукраїнських землях?

9. З'ясуйте значення творчості митців цього періоду.

Завдання 3.Висвітліть життєвий і творчий шлях Антонича. Що вплинуло на формування його світогляду? (Відповідаючи, скористуйтеся запропонованим матеріалом).

Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (після Другої світової війни ці землі відійшли до Польщі) в родині сільського священика. Мальовнича природа Карпат, працьовиті й талановиті лемки мали величезний вплив на формування світогляду майбутнього митця, його ніжної й поетичної натури. «Проти розуму вірю, – писав Антонич, – що місяць, який світить над моїм рідним селом... є інший від місяця з-над Парижа, Риму, Варшави чи Москви... Вірю в землю батьківську і в її поезію». Як святиню, з батьківської хати він виніс народну мову своєї «задуманої країни» черемх, ялівцю, звичаїв та обрядів. Потік незабутніх дитячих вражень згодом словесною предметною в'яззю образів виллється в автобіографічній «Елегії про співучі двері». Хворобливий хлопчик не міг ходити до школи, тож початкову освіту здобув удома. 1928 року закінчив гімназію в містечку Сяноку. Хлопець захоплювався світовою й українською класикою, перечитав у польських перекладах твори всіх Нобелівських лауреатів. У 1928–1934 роках Антонич навчався у Львівському університеті на філологічному факультеті, спеціалізуючись зі славістики. Поза межами університету майбутній поет відвідував гурток україністів, на засіданнях якого виступав з рефератами з питань розвитку мистецтва, читав свої вірші. За спогадами гуртківців, Антонич був дуже сором'язливим, малоговірким, заглибленим у себе. У 1934 році Антонич одержав диплом магістра філософії. Та навіть для високоосвіченого українця в панській Польщі державної роботи не було. Тож поет заробляв на хліб насущний пером. Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу і мистецтво, редагував молодіжний журнал «Дажбог», що його видавала однойменна група молодих митців. Перша поетична збірка «Привітання життя» (1931) принесла автору визнання у літературних й читацьких колах, друга – «Три перстені» (1934) –літературну премію імені Івана Франка. У 1936 році побачила світ «Книга Лева», а наступні збірки – «Зелена Євангелій», «Ротації» – прийшли до читача 1938 року, вже після смерті митця, що настала 6 липня 1937 року. Немов передбачаючи своє коротке життя-спалах, поет у ранніх творах писав: «Життя звабливе і прекрасне / в одній хвилині пережить».

Самодостатність мистецтва. Антонич розмірковував над самовизначенням митця й мистецтва, відкидаючи традиційні народницькі й марксистські уявлення про покликання поета й призначення поезії. Він закликав колег зосередитись на проблемах власне мистецьких, не підпорядковуючи «індивідуальність творця якійсь ідеї, доктрині, програмі, якійсь групі». Митець має бути самим собою і не повинен розчинятись у позахудожніх сферах. Тогочасні читачі не завжди розуміли такі погляди поета, бо виховувались на засадах соціологічної критики, на уявленнях про твір як дзеркальне відображення дійсності, як прямий аналог життя. Натомість у своїй художній практиці Антонич виходить із положення, що мистецький твір як естетична даність існує поряд із реальним світом. Він не є копією, хоча й живиться його джерелами. Поет стверджував, що у художніх текстах «існує багато змістів». Ці його ідеї перегукуються з деякими поглядами Івана Франка та Олександра Потебні.

Завдання 4.Прочитайте вірш Б.-І. Антонича «Вишні». Письмово дайте відповіді на питання.

1. У чому полягає незвичайність світосприймання митця і як воно втілилося у творі? Яка його ідея? З якою філософською ідеєю Давньої Індії зближується вірш?

2. До яких прийомів художньої умовності вдається автор у моделюванні поетичного світу? Яку естетичну реальність створено в поезії «Вишні»?

3. Про що свідчить алюзія до вірша «Садок вишневий коло хати» Тараса Шевченка? За допомогою яких художніх засобів твориться поетичний світ? Яке значення має образ пісні в останніх рядках поезії?

Довідка

Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів, знаходячи їхнє поетичне вираження. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення. Не випадково Антонич проголошував, що для нього давнє, первісне існує тепер, що, за його світосприйманням, «горять, як ватра, забобони віків минулих». Він бачив, як язичницька богиня Лада варила в глиняному дзбані черлене зілля поезії, коли поет писав вірш про сонце як «прабога всіх релігій». Головна ідея твору – безсмертя людської душі, що може мандрувати в часі й просторі. Ця ідея близька давньоіндійській філософії, за якою людина після смерті може перевтілюватись у душу народженої дитини, тварини чи птаха: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях». Поезія «Вишні» Антонича дивувала його сучасників незвичним поглядом на світ. Автор вірша створив естетичну реальність за своїми законами світобачення, уподібнивши себе хрущеві. За допомогою прийому метаморфози поет підкреслив спадкоємність традицій Тараса Шевченка,який слово поставив на сторожі народу. Скромний Антонич високо цінує цей монолітний художній світ, відчуваючи себе малим поряд із генієм, «хрущем», якого оспівав Кобзар у знаменитих рядках: «Садок вишневий коло хати, / Хрущі над вишнями гудуть». Україну автор «Вишень» називає «пишною й біблійною», тобто країною з давньою історією й культурою, «квітчастою батьківщиною вишні і соловейка». В тогочасній ліриці, зокрема авангардистській, ці традиційні символи національного буття вважалися архаїчними, такими, що не відповідають вимогам індустріалізованої епохи. Натомість Антонич вважав, що архетипні образи не втрачають своєї свіжості й надихають на поетичну творчість: «Де вечори з Євангелії, де світанки, / де небо сонцем привалило білі села, / цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'яно, / як за Шевченка, знову поять пісню хмелем». Міф, архетипні образи потрібні Антоничу для того, щоб глибше пізнати буття і людину, вагомість поетичного слова.

Тема 5.5. Нью-Йоркська група поетів – унікальне явище в новітній українській літературі

Питання для самоконтролю:

Завдання 1.Прочитайте запропонований матеріал.

Нью-Йоркська група – це унікальне явище в новітній українській літературі, створеній на американській землі. Митці групи усвідомили необхідність піднести українську лірику на новий щабель, переосмислюючи традиції рідного мистецтва слова і спираючись на модерні стилі й форми. Ця поезія живилася двома джерелами: рідним – українською поезією «Розстріляного відродження» і чужим – західноєвропейською та американською традиціями. До цієї групи належать Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський, Патриція Килина, Емма Андієвська, Віра Вовк, Женя Васильківська, Юрій Коломієцьта інші. Виникла вона у другій половині 50-х років, коли молоді поети й художники збиралися в українському кварталі Нью-Йорка, читали свої твори, обговорювали мистецькі новини. Вони захищали політично заанґажоване мистецтво слова. «Чинником єднання, – писав згодом Богдан Бойчук,– була спільна настанова, що кожен поет має іти окремою індивідуальною дорогою, виявляти власний літературний світ (що є стилем) і в тому сенсі бути інакшим, сучасним, модерним». Члени Нью-Йоркської групи захищали естетичну концепцію самоцінності й новаторської дерзновенності мистецтва, відкидали традиційні стилі й форми, орієнтуючись на верлібр, що панував тоді у західноєвропейських літературах.

Богдан Бойчук народився 1927 року в селі Бертники Монастириського району на Тернопільщині. Сімнадцятилітнім юнаком опинився у Німеччині, 1949 року виїхав до Нью-Йорка. Опублікував поетичні збірки «Час болю», «Спомини любові», «Вірші для Мехіко», «Мандрівка тіл», «Третя осінь», «Вірші кохання й молитви». Він – автор постмодерних романів «Дві жінки Альберта», «Три романи», «Спомини в біографії». Бойчук відомий як перекладач творів з англійської та іспанської мов українською, також переклав англійською мовою поезії Антонича та Івана Драча. Виступає як драматург, театрознавець, критик.

Бойчук – тонкий майстер художнього слова з трагічним світосприйманням. Він утверджував естетичну самостійність, відтворив жорстокість життя, невблаганну ходу долі, нездоланність суперечностей між особою та історією. В цьому плані показовою є поезія «Селянин», в якій митець прагне вирішити одвічну проблему сенсу людського життя. Час посріблив голову Селянина, поборознив обличчя, закарбувавши на ньому пережите. Він іде ріллею повільно й важко, як натруджена і зморена людина. У його «жмені репаній останній клаптик неба» – символ духовного злету хлібороба. Момент духовного піднесення героя підкреслює образ сонця, що має подвійне значення: сівач іде по сонячній ріллі, тобто по чистій, святій ниві, і йому боляче, адже босі ноги розпікає палюча від сонця земля. Маємо типово екзистенційне бачення світу: «Упав хрестом. / Клаптик неба / виховзнув з руки. /Торкнув устами / лоно чорної землі / і почорнів».

Вірш «Час болю» відтворює внутрішній світ людини, що пережила катастрофу і зуміла вистояти, вибудувати на попелищі новий світ. Будучи за своїм світосприйманням екзистенціалістом, Бойчук таким поняттям, як смерть, страждання, трагізм, самотність, надає універсального значення. Але розгубленості, меланхолії, пасивності у його ліриці немає – тут панує невгамовна енергія, спрага пізнання життя у всіх його виявах. Митець прагнув до відтворення тонких і неочікуваних станів людської свідомості, їх змін і перетворень. Він складає цикли віршів, у яких поєднано реальний і умовно-алегоричний плани зображення.

Богдан Рубчак народився 1935 року в Калуші на Івано-Франківщині. Хлопцем виїхав з матір'ю до Америки, в 1948 році оселився в Чикаго. Служив у американському війську в Кореї. Закінчив Ротгерський університет, захистив докторську дисертацію. Працює професором слов'янських мов і літератур в Іллінойському університеті. Перша збірка «Камінний сад» (1956) засвідчила появу митця-інтелектуала й модерніста. Згодом побачили світ збірки «Промениста зрада», «Дівчина без країни», «Особиста Кліо», «Марену топити». Книга вибраного «Крило Ікарове» (1991) вийшла в Києві. Пише поезії й англійською мовою. Українською мовою Рубчак переклав твори Германа Гессе, Райнера Марії Рільке, Пауля Целана, Роберта Стівенсоната інших. Відомий як літературознавець, досліджував творчість Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Богдана-Ігоря Антонича.

Рубчак, відкинувши традиційні форми художнього вираження, будує вірші на глибинних асоціативних зв'язках, густій метафориці, зіставленні образів. Ліричний герой немов перебуває у двох світах – урбаністичному й природному. Серед світу природи він залишає маску, його «я» «знову стає собою» («В кімнаті ста люстер»).Саме це «я» згадує архетипні голоси, воскрешаючи пракорені поганської міфології, які викликають ностальгійні нотки: «Уста листя, десь близько, кличуть мене. / Богдане! Блідо благають. / Мов кохана, запрошують, просять листя уста. /Я не можу прийти. Я ж міста син. / Я син сизого неба, не синього неба весни / Безсонні сирени мій день і мій сон. /Я бачу весну, / бо клаптик снігу і сажі між мурами став трохи меншим, / але знаю весну, / бо десь сповідаються сонцеві листя уста, / і там десь, здається, встає / / тремтливо зростає чудо забутих богів» («Уста листя»). Його верлібр будується на метафоричній образності, внутрішніх римах і звукопису: алітераціях та асонансах, які підкреслюють особливу тональність і мелодику ліричного висловлювання.

Поета цікавить не конкретно-предметна реальність, а рух образу-ідеї, що функціонує у метафорі. Митець бачить своє місце у космічному просторі, бажаючи бути безпристрасним, розважливо-мудрим, бо прагне шукати лиш суть буття.

Особливої багатозначності у збірках Рубчака набуває образ каменя. Він символізує застиглість і рутинність світу, що роз'їдають душу людини, породжуючи її байдужість, бездуховність, речовизм. Камінь уособлює безплідність, нежиттєздатність реальності, в якій ніжній душі холодно й незатишно. Одначе в цьому світі живе душа, сповнена глибоких почуттів, пристрастей і духовності. «Камінності», як втіленню світового зла, протиставляються людяність, добродіяння. Не випадково у фіналі збірки «Камінний сад» звучить вольтерівський мотив: «Дай руку, кохана, / підемо звідсіль. / Підемо шукати / інших слів, інших садів». Перед ліричним героєм постають інші світи й духовні горизонти.

Юрій Тарнавський народився 1934 року в місті Турка на Львівщині. З родиною виїхав до Німеччини, 1952 року оселився в Америці, навчався в Нью-Джерському технологічному інституті та в Нью-Йоркському університеті, захистив докторську дисертацію. Автор поетичних збірок «Життя в місті», «Ідеалізована біографія», «Пісні є-є», «Ось як я видужую» та інші. В Україні вийшла збірка вибраного «Без нічого», поема «УРАНА», «Їх немає. Поезії 1990–1999», збірки п'єс «6 X 0», прози «Не знаю», оповідань «Короткі хвостики».

Виходячи на поетичну творчу дорогу, Юрій Тарнавський поставив перед собою завдання звільнити лірику від трафаретів, очистити українську мову від декларативності. Для Тарнавського поезія – спосіб найпильнішого наближення до внутрішнього світу людського «я», що призводить її до замкненості, але водночас надає емоційної глибини. У збірці «Життя в місті»лірика переважно урбаністична. Митець порушує екзистенціальні проблеми: буття самотньої й розгубленої людини в сучасному місті, що нагадує в'язницю. Місто тут символізує «некультурну Америку, чи радше з іншою культурою»