ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Рекомендації. Завдання. Вправи

Лекція 8

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ

Тема 2.2. ВИМОВА ЗВУКІВ: ДИКЦІЯ. ОРФОЕПІЯ

Питання до розгляду

1. Вимова звуків: Дикція. Орфоепія.

2. Дикція: ●Вимова африкатів. Рекомендації. Завдання. Вправи. ●Тверді і м'які шиплячі. Вправи. ●Вимова [ч] і [ч']. Вправи. ● Артикуляція [ґ].Завдання. Вправи.

3. Орфоепія. ●Вимова ненаголошеного [о]. Вправи. ●Вимова дзвінких перед глухими. Вправи. ●Вимова звука [в].●Вимова звука [р]. Завдання. Вправи.

Вимова звуків

Термін вимова (наголос — на другому складі) відомий усім, хто має середню освіту. І все ж не буде зайвим нагадати, який зміст укладається в нього.

Вимова — це і 1) сукупність особливостей артикуляції (творення) звуків кожної конкретної мови, це і 2) норми їх промовляння в різних позиціях у слові та норми його наголошення. Таке двояке розуміння цього терміна спричиняє виділення двох підрозділів фонетики як науки про звуковий склад мови, а саме: дикції (від лат. dісtіо — вимова) й орфоепії (від гр. огthоереіа — правильна мова).

Завдання дикції — сформувати навички артикуляції кожного окремо взятого звука відповідно до встановлених норм їх промовляння.

Освоєння орфоепії пов'язане не з навчанням утворювати притаманні даній мові звуки, а із засвоєнням загальноприйнятих норм вимови голосних і приголосних у різних позиціях: на початку слова, в середині й в кінці, під наголосом і в ненаголошеному складі; у сусідстві голосних і приголосних, приголосних твердих і м'яких, дзвінких і глухих, шиплячих і свистячих.

У шкільному курсі української мови в розділі, присвяченому вивченню звукового складу, дикція як окремий підрозділ не виділяється. У ньому під одним заголовком «Орфоепія» аналізується і те, що торкається дикції, І те, що становить предмет орфоепії. У курсі «Основи культури і техніки усного мовлення» дикція розглядається окремо. Зумовлюють це певні причини.

Перша: необхідно загострити увагу майбутніх учителів і вихователів на виробленні навички чіткого проговорювання (артикулювання) кожного звука. Недбале промовляння не сприяє розумінню сказаного. Довго вслухатися в невиразно вимовлюване непосидючі діти не можуть.

Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко закликав акторів до такої вимови на сцені, щоб кожен звук, як він говорив, лягав у вухо глядача і потрапляв до його свідомості. Цей заклик без будь-яких застережень слід адресувати вчителеві й вихователю, які перед дітьми виступають і розповідачами, і декламаторами. У кожній з цих ролей сказане слово повинно бути усвідомлене слухачами. У досягненні цього неабияка роль бездоганної дикції.

Друга причина, яка зумовлює виділення дикції в окремий підрозділ, — це потреба в роботі з майбутніми вчителями й вихователями, спрямованій на усунення з їхньої артикуляційної бази (тобто навичок творення звуків) ненормативної вимови, спричиненої діалектним оточенням чи невиправданим перенесенням артикуляції звуків іншої мови, якою мовець користувався чи користується в повсякденному вжитку. Справа в тому, що майже ніхто з мовців (навіть з вищою філологічною освітою) не застрахований від інтерференції (перенесення особливостей однієї мови на іншу).

Допомогти майбутнім учителям і вихователям позбутися неправильностей у вимові звуків — одне з важливих завдань цього підрозділу.

Дикція

У цьому підрозділі аналізуються артикуляційні ознаки лише тих звуків української мови, в яких найчастіше фіксуються відхилення від літературної мови.

Вимова африкатів

Помічено, що не тільки діти, але й дорослі хибують у вимові звуків [дж], [дж'] і навіть [дз[, |дз']. (Тут і далі у квадратних дужках подається запис звуків і слів фонетичною трансформацією. Так, дужка над буквосполученнями дж і дз вказує на те, що ними передається один, а не два звуки, [дж] і [дз) — це злиті звуки, або африкати. З огляду на те, що напівм'якість і м'якість приголосних акустичне не розрізняється, їх м'яку вимову подаємо у вигляді [дж'], [дз'], [с'], [т']).

Невміння вимовляти ці звуки зумовлюють дві причини.

Перша: вимова цих звуків не вдається мовцям, артикуляційна база яких сформувалася на основі тих діалектів, у фонетичній системі яких немає таких звуків. Передусім це спостерігається у говірках Лівобережної України. Тут засвідчується, наприклад, така вимова: [пчола], а не (бджола]; [чм'іл' ], але не [джм'іл']; [хожу] замість [ходжу]; [з'в'інок], [зеркало], а не [дз'в'інок], [дзеркало].

Друга причина — вплив графічного відтворення цих звуків на письмі. Вони передаються буквосполученнями джта дз.Природно, що «авторитет» написаного гіпнотизує, звідси й роздільна вимова [д] і [ж], [д] та [з] в мовленні багатьох випускників серед ніх шкіл. Вимовляють: [джм'іл'], [бдж'ілка] при правильній вимові [джм'іл'] і [бджї'ілка]; [дзот] і [дз'об] замість [︢дзот) і [︢дз'об].

З чого почати формування навички вимови цих звуків?

1. Доцільно почати з, так би мовити, поіменного знайомства з найбільш поширеними словами, в коренях яких є ці звуки. Вони представлені в записах фонетичною транскрипцією в двох словниках: «Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник» (К.: Наукова думка, 1973) і «Орфоепічний словник*. Є рація виписати у власний словник найуживаніші в усному мовленні слова, що починаються з буквосполучень дж та дз, і запам'ятати їх в нормативному артикулюванні.

Поряд із цим слід звернутися до повторення відомого з шкільного курсу чергування приголосних при творенні форм першої особи однини теперішнього часу дієслів, корінь яких закінчується звуком [д], як-от: «водити» — [воджу], «будити» — [буджу], «садити» — [саджу]. Як наслідок кожен, хто працює над цим посібником, матиме перелік слів, які доведеться вимовляти, виконуючи вправи.

2. Спостереження свідчать, що вимова звуків [дж] і [дж'] вдається не всім мовцям. Але всі вони здатні вимовляти [дж] і [дз'].

Тому, хто відчуває трудність в артикулюванні [дж] і [дж'], але вміє вимовляти [дз] і [дз'], слід скористатися цим умінням для набуття навички творення [дж] і [дж'].

Згадаймо: [дз] і [дз'] — дзвінкі приголосні, їм відповідають глухі [ц] і [ц']. Таке зіставлення, по-перше, переконує, що кожна з перелічуваних звукових одиниць є одним звуком, оскільки протиставляється (у даному випадку — за дзвінкістю / глухістю) лише звук звуку. Отже, [дз] — це один звук, хоч на письмі передається буквосполученням дз (дзенькати) і [дз'] — теж один звук, незважаючи на те, що на письмі позначається тим же самим буквосполученням дз (дзьобати).

По-друге, таке зіставлення впевнює в тому, що ці пари звуків відмінні за ознакою дзвінкості/глухості і твердості/м'якості. В усьому іншому їх творення схоже. За місцем творення вони передньоязикові, за способом творення — африкати, (тобто злиті звуки), за акустичним сприйняттям – свистячі. Тому легко перейти від вимови глухого |ц] до дзвінкого [дз] і віл [ц'] до [дз'].

Сутність спостережень над вимовою цих звуків правомірно перенести на процес вироблення навички артикулювати шиплячі звуки Ідж] і [дж']. Як і (дз] та [дз'|, вони дзвінкі, їм відповідають глухі [ч] і [ч']. Пари [дж]-[ч] та [дж'] – [ч'] різняться за ознакою твердості/м'якості, дзвіності/глухості. В усьому іншому вони артикуляційно схожі. Усі чотири звуки — африкати, шиплячі, передньоязикові. Це й треба покласти в основу навчання вимовляти звуки [дж] і |дж']: настроїтись на творення [ч] або [ч'], додавши до нього дрижання голосових зв'язок, адже [ч] і [ч'] — глухі, а [дж] та [дж'] — дзвінкі.

Рекомендації. Завдання. Вправи

1. При виконанні подальших вправ час від часу доведеться записувати слова, фрази і тексти фонетичною транскрипцією. За «Орфоепічним словником» відновіть у пам'яті знаки фонетичного алфавіту, що використовуються в транскрипції (див. стор. 6—7).

2. Ознайомтесь з частиною казки Н. Забіли «Хатинка на ялинці». Запищіть фонетичною транскрипцією слова із звуками [дж] і |дж'], [дз] і [дз']. Кількаразовим повторенням цих слів виробіть правильну їх вимову. Не поспішаючи, читайте тексту слідкуйте за проговорюванням слів з африкатами [дж] і [дж'], [дз] і [дз'].

Полетіла швидко бджілка, у хатинку на ялинку

понесла усім листи: поспішали гості всі:

«Всім обідати до білки снігурі дзвінкоголосі,

дуже просимо прийти». гостродзьобі дятелі,

І, почувши цю новину, павучки, бджілки та оси,

по вечірній по порі і розкошлані джмелі.

3. Запишіть фонетичною транскрипцією:

а) Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

М. Сингаївський

б) Небо вигнутим дзеркалом,

Зорі тонко подзенькують «Дзінь-дзінь», —

Дзвінко подзенькують,

Мов на люстрі кришталь.

Б. Олійник

в) Без веселого джмеля;

Посмутнішала б земля.

Він весною у садку

Носить золото пилку.

Добре трудяться джмелі,

Щоб цвіло все на землі.

В. Зємной

Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], |дз], |дз'].

4. Зробіть повідомлення про необхідність уведення елементів фонетичної транскрипції у навчальний процес початкової і середньої школи. При використанні термінів іншомовного походження слід давати їх тлумачення. Почніть із пояснення терміна «фонетична транскрипція». З'ясуйте походження термінів «алфавіт», «азбука». Довідку можна знайти в «Словнику іншомовних слів» (К., 1974) і в «Словнику лінгвістичних термінів» Д.І. Ганича і І.С. Олійника (К., 1985).

5. Перевірте, чи правильно ви вимовляєте віддієслівні іменники на -ення і дієприкметники на -ений, утворених від дієслів:

дослідити —дослідження, досліджений,

відрядити — відрядження, відряджений,

узгодити - узгодження, узгоджений,

спорудити —спорудження, споруджений,

нагородити — нагородження, нагороджений,

твердити — твердження, затверджений.

6. Упевніться, що ви правильно вимовляєте форми слів: саджати — саджаю, саджаєш, саджає, саджаємо, саджаєте, саджають; проводжати — проводжаю, проводжаєш, проводжає, проводжаємо, проводжаєте, проводжають.

За цим зразком дієвідмінювання утворіть і вимовте особові форми від інфінітивів дієслів: затверджувати, походжати, розпоряджатися.

Тверді і м'які шиплячі

У сучасній українській літературній мові є такі шиплячі звуки: тверді — [ж], [ш], [дж], [ч] і м'які [ж'], [ш'], [дж'], [ч'].

Тверді вимовляються: 1) в кінці слова: [н'іж], [питайеш], [коледж], |н'іч], [дошч]; 2) перед приголосними на початку і всередені слова: [жбан], [школа], [джмел'і], [чвари], [н'іжка], [пошта], [ночви]; 3) перед голосними [а], [о], [у], [е], [и]: [жал'], [журба], [широко], [шести], [джаз], [бджола], [чоло], [чути].

Лише в окремих словах перед голосним [у] в орудному відмінку іменників третьої відміни вимовляється м'який шиплячий [ч'], наприклад: [жбуч'у], [нєхворошч'у]; орфографічне — жовчю, нехворощю.

Як правило ж, м'які шиплячі стоять перед [і], як-от: (ж'і'нка], [нож'і]; [наш'і], [ш'іс'т']; [бдж'ілка], [др 'іждж'і]; [веч'ір], [уноч'і].

Однак не всі освічені мовці дотримуються названих нормативних вимог. Так, окремі з них вимовляють іменники четвертої відміни лоша, курча з м'якими шиплячими: [лош'а], [курч'а| при правильній вимові [лоша], [курча]. Іноді м'яка вимова шиплячих засвідчується і в формах третьої особи множини дієслів теперішнього часу, як-от: [б'іж'ат'І, [с'п'іш'ат'], [крич'ат'], що є порушенням літературної норми. Правильно: [б'іжат'], [с'п'ішат'], [кричат']. Дехто з носіїв української літературної мови припускає тверду вимову шиплячих у таких словах, в яких історично склались м'які шиплячі, а саме: [жи'нка], [вечир], (наши], замість [ж'інка], [веч'ір], [наш'і]. Нормативна вимова шиплячих потребує уваги.

Вправи

1. Читаючи текст, дотримуйтесь чіткої артикуляції кожного шиплячого звука. Зверніть увагу на те, чи не помиляєтесь ви у вимові шиплячих у зазначених вище позиціях.

Лебедина казка

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синові гойдати,

припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

виростуть з тобою приспані тривоги,

за тобою завше будуть мандрувати

очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

вибирати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата

Та не можна рідну матір вибирати.

В. Симоненко.

3. Перепишіть вірш Д. Павличка «Обруч». Розмітьте відповідними знаками інтонаційні риси твору. Слідкуйте за вимовою шиплячих. Кілька разів прочитайте цей вірш уголос.

Біжить хлопчик, білий чубчик, мов курча;

Підганяє паличкою обруча.

За ним сонце, наче мати, — навздогін:

Щоб не впав, бува, та не побився він!

По долині, по стежині, біля круч

Біжить сонце, білий чубчик, та й обруч.

І нема, немає в світі далини, Де спинилися б невтомні бігуни.

Ах, обруч! Куди, куди він так жене

По стежині через поле весняне?

Я питаюсь, бо ж то я — оте хлоп'я,

А те сонце — то матусенька моя.

Вимова [ч] і [ч']

У мовленні значної частини мовців — представників різних регіонів України — засвідчується тільки м'який шиплячий [ч']. Його артикуляційні й акустичні властивості не зазнають змін у жодній з позицій, а саме: 1) у кінці слів — [кл'уч'], [р'іч'], 2) перед приголосними на початку і всередені слів — [ч'ванство], [боч'ка], 3) перед голосними [а], [о], [у], [е], [і] — [ч'ас], [ч'ого[, |ч'уб], [ч'ес'т'], (веч'ір]. Наявність м'якого |ч'] унеможливлює вимову голосного |и] після нього. Тому в усіх словах з |и] після цього шиплячого чується [і], наприклад: [ч'ітати], [ч'і'сто], |беруч'і]; правильно [читати], [чисто], [беручи]. Не випадково тому така вимова передається на письмі. Не раз доводилось натрапляти на написання: чітанка, чістий, навіть чього.

У мовленнєвій практиці осіб, що так вимовляють і пишуть, не становлять винятку й слова із звукосполученням [шч], яке графічно передається буквою ш (ща). У них також наявний м'який [ч'|. Більше того, у багатьох мовців під впливом м'якого |ч'| набуває м'якості й шиплячий [ш]. Звідси вимова: [ш'ч'авел'], [ш'ч'о], |ш'ч'ука], |ш'ч'езнути], [ш'ч'ітка], [дош'ч'], що не відповідає літературній нормі. За правилом української орфоепії звук [ш] у сполуці з м'яким [ч'], який стоїть перед [і], не повинен піддаватися уподібнюванню за м'якістю. Тому відповідно до літературної норми слід вимовляти: [шчітка], [дошчі], [пустошч'і].

Учителі повинні пам'ятати, що якщо вони не вимовляють твердо [ч], і в їхньому мовленні учні чують лише м'який шиплячий [ч'І, то природно чекати, що в учнівських роботах з'являться написання чього і дощь.

Неприпустимо вимовляти [шо] замість [шчо], або [шос'] всупереч [шчос'], чи [шоб] — при правильній вимові |шчоб].

Вправи

1. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх. Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].

Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щовечора, щока, щось, щука, щупачок, щученя, щучка.

1. Варто згадати відоме: тверді і м'які приголосні розрізняються за слуховим сприйняттям. Зіставляючи, наприклад, звуки [с] і [с'] , легко помітити різницю у висоті звучання: м'який звучить вище за твердий.

Акустична (звукова) відмінність властива і шиплячим [ч] та [ч']. Зіставте їх звучання у словах [ч]истий і [ч']іткий. Якщо ваше вухо розрізняє |ч] і [ч'], закріпіть тверду вимову [ч], читаючи вірш Віктора Бойка «Кухарка»:

Я вам хліба напечу — Тільки хочу вам

буде свіжий до борщу. сказати —

А коли до чаю, хліба краще в рот

в цукрі покачаю. не брати,

їжте борщ бо у цьому ось ліску

Із свіжим хлібом, я печу його з піску,

пийте чай із свіжим хлібом.

Не обмежуйтесь одним разом читання вірша. Слідкуйте за тим, чи вдається вам вимова твердого [ч].

3. Перепишіть вірш М.Сингаївського «Червень сіно косить». За підготовленою вами партитурою прочитайте його. Не забудьте поставити наголоси в словах.

Вранці | трави з росою | личком розчервонівся, |

червень косить | косою, || піт стирає | зі скроні. ||

а навколо, | навколо | А тепер тут | косарка |

сяє світ | червіньково: || працюватиме шпарко — ||

червоніють | хмаринки | іч, | яка! ||

і палають | жоржинки, А зимою | травиця |

і черешні | червоні... || для корів | пригодиться: ||

Червень став: | притомився, || будуть | повні дійниці |

мо — ло — ка!

4. Чотиривірш Наталії Забіли запишіть фонетичною транскрипцією, визначте паузи. Читаючи, стежте за вимовою твердого [ч].

Ще дощ іде, періщить злива,

Щенятко вимокло, як хлющ.

А щиглик, щебетун щасливий,

Щебече, пурхнувши на кущ.

5. Слова із звуками [ч] і [ч'] запишіть фонетичною транскрипцією. Пильнуючи правильну вимову цих звуків, прочитайте вірш.

Буду я навчатися мови золотої

У трави-веснянки. у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В корневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової;

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з нами Україна-мати;

Щоб не знався з кривдою, не хиливсь під скрутою,

В гніві бився блисками, а в любові — рутою.

А. Малишко

Довідка: легіт— легенький приємний вітерець.

6. Вивчіть напам'ять лічилку. Прокажіть її кілька разів, дотримуючись норм вимови всіх приголосних звуків.

Раз, два. три, чотири, п'ять- Треба зайчика зловити.

вийшов зайчик погулять. Будем знову рахувать:

Як нам бути, що зробити? Раз, два, три, чотири, п'ять.

7. Вивчіть скоромовку. Голосно повторіть її кілька разів.

Чуки, чуки, чукарики!

Кортять Насті сухарики.

Хрумкає Настя сухарі хрумчасті.

Г. Бойко

Артикуляція [ґ]

Труднощів у артикуляції звука [ґ] , як правило, немає. Однак з уведенням в алфавіт букви г виникає потреба накопичити в пам'яті слова активного вжитку з приголосним [ґ]. їх можна вилучити з «Орфографічного словника», автором якого є А.А. Бурячок (К., 1996), зі словника-довідника С.І. Головащука «Складні випадки наголошення» (К., 1995), з двотомного «Орфоепічного словника української мови» (К., 2001).

Завдання. Вправи

1. Звук [г], як відомо, наявний у запозичених словах. Тому не всі мовці розуміють значення слів з цим звуком. За «Словником української мовив перевірте себе, чи правильно ви сприймаєте семантику (лексичне значення) таких слів, як: (ґалаґан], [Ґандж], (ґанджувати], (ґелґати], [ гелг'іт], [ґирлиґа], [ гречн'іс'т]', [ґринджоли], [ґедз']. У Словнику вони розміщені під буквою Г.

2. У підручниках для ілюстрації слів із звуком [ґ] звичайно подаються непохідні слова, зокрема: [ґава] — «ворона», (ґазда] —«господар». Слід пам'ятати, що і в похідних словах звук [ґ] залишається, наприклад: (ґава] — [ґавен'а] — [ґа'вити] — [ґауйачиі]; [ґазда] — (ґаздин'а] — (ґазд'іус'киі] — [ґаздувати].

3. В українській мові є слова, розрізнювачем значень яких виступають звуки [г] і [ґ], порівняйте: [ґрати] — іменник: «переплетення металевих прутів» і [грати] — дієслово: «виконувати що-небудь на музичному інструменті»; [ґн'іт] — «стрічка або шнур, що використовується для горіння у деяких приладах» і [гн'іт] — «важкий предмет, що кладеться на що-небудь для постійного тиснення».

З кожним із цих слів складіть речення, прочитайте вголос.

4. Читаючи вірш Я. Щоголіва «Зимовий ранок», зверніть увагу на вимову слова «Ґанок». Стежте за чітким проговорюванням кожного звука і кожного слова. Слідкуйте за нормальним диханням.

Я люблю | веселий ранок |

холоднючої зими, ||

як на двір, | на стіни, | ґанок |

і на шлях | за ворітьми |

упаде із неба | промінь, ||

дим пов'ється | з димарів, ||

на току підніме | гомін |

зграя галок | і граків. ||

Сніг | ясним кришталем |

блище, ||

лютий холод | допіка; ||

сонце | вгору плине вище, |

та не гріє | здалека...

5. Чотиривірш Н.Забіли запишіть фонетичною транскрипцією. Кілька разів прочитайте його.

Ґелґочуть під горою гуси.

В город забігло гусеня.

- Гиля, гиля! — гука Ганнуся,

Його з гороху виганя.

Орфоепія

Культура усного мовлення виявляється не лише в умінні артикулювати кожен звук відповідно до вимовних норм. Вона передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні — в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні — в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Розглянемо найбільш поширені випадки порушень орфоепічних норм української мови.

Вимова ненаголошеного [о]

В українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного[о] наближено до [а] або як [а], що почасти спостерігається у вихідців з територій, що межують з розташуванням говорів білоруської чи російської мов.

Відхиленням від літературної норми є вимова ненаголошеного [о] як [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як-от: [гулубка], [зузул'а], [курова], [кужух]. (мутузка]. Така вимова засвідчується в мовленні вихідців із західноукраїнських регіонів. У словах такого зразка припустима вимова [о] з наближенням до [у], але не вимова [у].

Вправи

1. Читаючи вірш М. Сингаївського «Дощ із краплі починається», чітко промовляйте кожне слово.

Все — із доброго чи злого —

починається з малого.

Листя виросте з листочка,

з нитки витчеться сорочка.

З пагінця чи бруньки — гілка,

з гілки — дудочка-сопілка.

Хліб — з маленької зернини,

дощ — із чистої краплини.

Навіть річечка-ріка

починається з струмка.

День турботою почнеться,

все довкола усміхнеться.

Проганяй мерщій дрімоту —

і рукам давай роботу.

І роби невтомно, вміло,

хоч мале, та добре діло.

2. Вивчіть скоромовку Л.Біленької. Повторіть її кілька разів.

Поливала сливу злива — не боялась зливи слива.