ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Обговорення головних теоретичних положень

Завдання для студентів

1. Підготуватися до обговорення теоретичних положень.

1.1. Дикція. Значення її в педагогічній діяльності.

1.2. Будова мовного апарату. Органи артикуляції.

1.3. Основні недоліки в дикції педагога та шляхи їх усунення.

1.4. Прийоми емоційної звершеності розповіді вчителя.

2. Виконати (усно) вправу 8.

3. Дібрати крилатий вислів (девіз) для виголошення його напам’ять в аудиторії.

ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

І. Організація початку заняття:

§ перевірка присутності студентів на занятті;

§ перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Назвіть види дихання.

2. Перелічить властивості голосу.

3. В чому сутність механізму діафрагмально-реберного дихання.

ІІІ. План практичного заняття:

1. Психологічне налаштування на заняття. Діагностування дикції.

2. Обговорення головних теоретичних положень.

3. Повторення вправ на розвиток фонаційного дихання й голосу.

4. Виконання вправ на розвиток дикції.

ІV. Підведення підсумків заняття.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Психологічне налаштування на заняття. Діагностування дикції

На початку заняття студенти виголошують дібрані крилаті вислови (без коментарів мовця), дотримуючись надзавдання - привернути увагу аудиторії до цікавої думки. Після виступів слід з’ясувати вплив вислову на аудиторію й проаналізувати його детермінанти: зміст; ставлення мовця, виражене в інтонації; дотримання надзавдання; дикцію. Усвідомлюється також роль дикції. Тут можуть стати в пригоді висловлювання й поради К.Станіславського: «Коли в деяких людей від млявості й недбальства слова злипаються в одну невиразну масу, мені уявляється осіння сльота й бездоріжжя, де все зливається в тумані... Як клапани дешевого інструмента поганої фабрики, мої губи не досить щільно змикаються. Вони пропускають повітря, у них погане пришліфування. Через це приголосні не мають необхідної чіткості й чистоти. ...Треба зрозуміти, яким положенням рота, губ, язика утворюються правильні приголосні звуки. ...Ми повинні стежити за тим, щоб постійно говорити правильно й красиво. Тому раджу вам уже на перших двох курсах раз і назавжди покласти край елементарним вимогам дикції і звуку »

Обговорення головних теоретичних положень

Оволодіння технікою мовлення потребує усвідомлення суті логічного мовлення, знання будови мовленнєвого апарату, особливостей звукотворення, опанування технікою фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, правильної дикції, вміння дотримуватися оптимального темпу і ритму мовлення.

Мовленнєвий апарат утворюють мозок, носова і ротова порожнини, тверде піднебіння, губи, різці, язик, горло, надгортанник, трахея, бронхи, легені, діафрагма. Вчитель повинен дбати про його активність, динамічність, особливо - його рухливих частин (губи, язик, щелепи, голосові зв'язки, легені).

Чіткість і виразність мовлення значною мірою залежать від артикуляції(лат. articulatio - розчленяти, чітко і ясно проголошувати) - злагодженої і виразної діяльності органів мовлення. Вона вимагає чіткого вимовляння усіх звуків відповідно до правил орфоепії мови. Процес артикуляції охоплює не тільки язик, губи, зуби, а й міміку, зміни на обличчі, в жестах, постаті. Оволодінню технікою мовлення сприяє систематичне виконання вправ артикуляційної гімнастики.

Не менш важливою при цьому є дикція (лат. dictio - вимова). Учитель повинен чітко не тільки виголошувати думку, але й промовляти кожен звук губами (мають рухатись під час розмови постійно) і язиком (має не торкатися зубів, інших частин ротової порожнини, увесь час перебувати в напруженні, змінюючи своє положення від одного до другого звука). Розвитку дикції мовця сприяє виконання вправ для засвоєння положення апарату мовлення й артикуляції під час вимови звуків і слів у фразі.

Оволодіти красивим і правильно поставленим голосом педагог може за допомогою різноманітних вправ, технологій. Наприклад, читання вголос напам’ять уривків із поезій перед дзеркалом, багаторазове повторення скоромовок (“Рододендрони з дендрарію”, “Осип охрип, Архип осип”, “Талер тарілка коштує”, “Був собі Карпо да Полікарпа, да переполукарпився на маленькі полукарпенята”, “Перепеличка невеличка під полукіпком випідьпідьомкалась” та ін.) допомагають позбутись негативних його ознак. Такі вправляння доступні кожному. Робота над дикцією починається із вправ для артикуляційних органів: для нижньої щелепи, губ, язика. Після “розминки” артикуляційних органів можна переходити до роботи над голосними звуками, звернувши увагу на положення мовного апарату під час утворення голосних звуків, потім - приголосних.

Для введення поняття «дикція» в систему педагогічної майстерності доцільно пояснити схему (назвати чотири елементи педагогічної майстерності (ПМ), виокремити дві групи педагогічної техніки (ГГТ), перелічити компоненти зовнішньої техніки (ЗТ), техніки мовлення (ТМ), до складу якої належить дикція.

Аналіз схеми сприяє усвідомленню ролі дикції в діяльності вчителя.

Дикція як чітка вимова звуків, слів, фраз є фундаментом професійного звучання мовлення вчителя.

Її роль: допомагати учням правильно сприйняти мовлення педагога, слугувати прикладом мовлення для учнів, забезпечувати створення позитивного іміджу вчителя (вади дикції можуть бути об’єктом негативного ставлення дітей).

У роботі з удосконалення дикції важливо знати будову мовного апарату й особливості функціонування окремих його органів. До органів артикуляції належать: губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки (зів), голосові зв’язки. З них тренуванню піддаються язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа.

Удосконалення дикції пов’язане передусім із відпрацюванням артикуляції - руху органів мовлення.

Артикуляція - дія мовного апарату, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки. Узгоджена й енергійна робота всіх м’язів, що беруть участь у мовленнєвому процесі, забезпечує ясність і чистоту мовлення. Існує спеціальна система вправ для розминки мовного апарату і для відпрацювання артикуляції кожного голосного та приголосного, її називають артикуляційною гімнастикою або артикуляційною зарядкою.

Артикуляційна гімнастика - удосконалення дикції шляхом відпрацювання артикуляції.

Недоліки дикції можуть бути органічного походження: вади язика (коротка вуздечка - перетинка під язиком, - яка не дає можливості чітко вимовляти звук [р]), надто високе піднебіння (утруднення під час вимовляння приголосних), великі щілини між зубами (що ускладнює вимову шиплячих і свистячих приголосних). При недоліках органічного походження навчально-тренувальні вправи зазвичай неефективні, потрібне медичне втручання (операція вуздечки, використання спеціального приладу для виправлення зубів, зондів для надання правильного положення язику при вимовлянні певних звуків).

Недоліки неорганічного походження - наслідок неуважності дорослих до мовлення дитини вдома і в школі. До таких недоліків належать гаркавість, сюсюкання, шепелявість, млявість або неясність мовлення, скоромовка, вимова «крізь зуби», «з’їдання» окремих приголосних, закінчень слова.

Робота з теоретичним матеріалом може бути організована як опрацювання тестів, обговорення з групою значення опорних понять, з’ясування сутності зазначених у плані питань, її можна й не виділяти в окрему частину заняття, а організувати як коментар до вправ.