ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Літописання Київської Русі.

Специфіка давньої літератури (особливості побутування, «літературний етикет», традиційність, історизм, ідейна спрямованість, християнізм , поліфункціональність, багатомовність, стилі).

У слові народу – його історична пам'ять,національна свідомість і художньо-естетичний світогляд. Загалом це те, що ми можемо назвати духом нації. Специфіка національної літератури постає через форми вияву думок, через метод художнього осягнення дійсності,а також - через архітектоніку осягнення літератур, її значення і роль у системі загальнолюдських цінностей. Специфіка літератури Середньовіччя - це література 10-15 століть. Творилася вона за часів існування двох держав – Київської Русі(10-13 ст.) та Литовсько-Руської держави(14-15ст). Це наше українське літературне Середньовіччя. Специфіка літератури середньовіччя полягає у тому, що вона є рукописна. Це зумовило виникнення списків та редакцій. Тому більшість творів середньовічної літератури є анонімними. Наслідками цього факту є складність і часто неможливість встановлення часу і місця написання пам*ятки, яку ми вивчаємо а основному за пізнішими списками. Мова творів – старослов*янська і давньоруська. До того ж існувала перекладна література, робились переклади з грецької, болгарської мов. Також варто згадати, що в епоху Ренесансу роль літературної мови виконувала латина. У цей період література творилась також укр книжною мовою, рос, білорус, польською та ін. Спільність літературної мови, тобто латини породила багатоконтекстуальність, що означало приналежність одного й того ж автора до різних літератур. Тому у цей час сформувалися такі літературні контексти: укр-пол(один з найсильніщих), укр-рос, укр-білор та ін. Як приклад – творчість Юрія Дрогобича(«Прогностична оцінка поточного 1483 року»), Павло Русин з Кросна («Пісні Павла Русина з Кросна»), Микола Русовський («Пісня про зубра»).

Тут же слід згадати і форму тогочасного письма. Спочатку це був устав - урочисте письмо з великими, майже квадратними буквами. У середині 14ст. виникає напівустав, який уперше був застосований у Лаврентіївському кодексі 13777 року. Він був значно простіший за устав. Згодом з’явився і розвинувся український скоропис. 1708 році російський цар Петро1 запровадив гражданку, провівши реформу.

Осмислення української літератури доби Середньовіччя розпочинається практично одночасно з її зародженням. Ще в Ізборнику 1073 року називаються книги, які слід читати і ті, які не треба читати. Неповторність українського Середньовіччя полягає у тому, що воно розпадається на дві істотно відмінних періоди – дохристиянське і християнське. Епоха дохристиянського Сер. в історії української літератури тривала до 988 року, себто до офіційного прийняття Київською Руссю християнства як нової державної релігії. 988 рік став переломним у тому, що віднині держава підтримувала християнську літературу, яка почала займати визначальні й домінуючі позиції. Нові ідеї, що приходили на Русь, після прийняття християнства сприяли тому, що світогляд, побут життя і культура прадавнього населення України постійно розвивалися і змінювалися.головним напрямом змін був – державотворчий. Щодо Християнізму ДУЛ. Християнізм – у зв’язку з прийняттям християнства Візантія почала експортувати ту літературу, яка була для неї вигідна в поширенні церкви і культурної експансії. В Київській Русі ще не було такої літератури(Євангеліє, Псалтирі, Требники, служебники, четі-мінеї, Біблія, прологи). З Візантії через Болгарсько-Моравське посередництво ввозилися література. Налагоджувалася перекладацька справа. Цю літературу творили люди віруючі, освічені(монахи, ченці). Зберігалась у келіях. Уся європейська середньовічна література позначена впливом християнства. Середньовічна людина під впливом цього віровчення поступово відкривала для себе свою душу, життя якої вона намагалась зіставити з життям поза нею. Запити свідомості, внутрішні мотиви поступово ставали для людини мірилом у підході до зовнішнього. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала.
Історизм – майже у всіх творах ДУЛ дійовими особами виступають історичні постаті, які зображуються певним чином шаблонно, узагальнено і ідеалізовано. Література суворо слідує факту, навіть вигадані історії є записами розповідей очевидців. Історизм ДУЛ є середньовічним: всі події пояснюються «божим промислом», але за цим ми бачимо живу українську історію.
Літературний етикет – певна система усталених правил, які визначали принципи зображення історичних подій, осіб, фактів тощо. Д. Ліхачов говорив, що літ. етикет складається з:1. Уявлення про те, як повинен проходити певний перебіг подій.2. З уявлення про те, як має вести себе дійова особа співвідносно зі своїм становищем.3. З уявлення про те, як має описувати події письменник.
Літературний етикет в ДУЛ проявлявся в канонічності жанрів, в чіткій регламентації світоглядної системи.
Світоглядною основою давньоукраїнської літератури є тео-центризм (тео –Бог, центр –осереддя), а відтак вона зберігала щільний зв’язок з християнською релігією та церквою. Ця особливість старого письменства зумовлена обставинами, за яких зародилася писемна творчість на Україні-Русі. Однією з них була християнізація руських земель, яка в культурному сенсі супроводжувалася поширенням тут візантійсько-болгарських традицій. Українська л-ра доби хритиянського Середн.охоплює приблизно 300 роківлітература перебувала у процесі постійної динаміки. Творам 11ст. властива певна стилістична «монументальність», обмеженість на малу кількість вживання прикрас та скупчення уваги на змісті. Завданням авторів був «діловий» виклад змісту. Наслідком цього є відносно проста композиція творів. Художньо-образному мисленню давньоукраїнської літератури властиві символізмтаалегоризм,що загалом характерно для середньовічних літературних текстів.

Літописання Київської Русі.

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов’язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в зв’язку з історією сусідніх племен і народів неслов’янського походження.

Проблема початків давньоруського літописання є складною і до цього часу остаточно не вирішеною. М.Оболенський проводив думку про те, що початковий київський літопис слід датувати серединою 10 століття. З погляду І.Срезневського річні записи слід датувати початком 10 століття. На думку Забєліна, початки літописання слід відносити до 60х років 9 століття.
Літописання на Русі поділяють на такі етапи: 1. – виникнення літописних заміток у часи князів Аскольда і Діра (теорія Брайчевського);2 0 літописні замітки часів княгині Ольги;3 етап – літописання у стінах Десятинної церкви(перший кам*яний храм на Русі) – певний культурно-ідеологічний центр; 4 етап – літописання у стінах Софійського собору; 5 етап – літописання Києво-Печерського монастиря – стало головним етапом в утвердженні жанру літопису. Тому що саме там було створено «Повість…»; 6 – літопис. Видубицького монастиря- нова редакція «Повісті врем…»; 7 – виникнення регіонального літописання: Галицько-Волинський літопис.
Визначну роль відіграли книжники Києво-Печерського монастиря. Нестор зібрав усі літописні замітки, які існували до нього, узагальнив їх художньо відредагував, вніс кращі зразки тогочасної літератури. Зокрема, «Воїнську повість про Святослава».

Найдавніші літописи Русі не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися в пізніших копіях або переробках. Найстаріші списки, які знайдені, це Лаврентіївський, названий так на ім’я ченця Лаврентія, що писав його в1377 році для Суздальського князя Дмитра Костянтиновича 5, та Іпатіївський список, який отримав назву від Іпатіївського монастиря в Костромі, де його знайдено 6; цей список датується приблизно першою чвертю ХV ст. 7 В обох літописах спочатку викладена історія Київськоїт Русі до 1110 року 8, а далі в Лаврентієвському міститься літопис про події Володимиро-Суздальської землі до 1305 року 9, а в Іпатіївському про події на українських землях до 1292 року. 10 Таким чином,Лаврентіївський список уявляє собою літопис в якому тільки перша частина взята з українського літопису, Іпатіївський літопис від початку до кінця являється літописом українським. Але й Іпатіївський список був зроблений на півночі з українського оригіналу, складеного, як вважають на Волині. Вічні руїни й спустошення України привели до того, що навіть наші найстаріші літописи зберігалися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а в російських копіях та переробках.

Книжники кола Петра Могили.

Літературний стиль кожного з києворуських літературних осередків – система літературних засобів, що логічно і гармонійно зумовлюється обраним методом художнього переосмислення реального історичного матеріалу, тим шляхом, яким навколишнє життя й історичні факти потрапляють у художній контекст і стають естетичними цінностями.

Багато зробив Могила для піднесення Київського Богоявленського братства. Він зреформував Київську Братську школу на зразок західноєвропейських колегій і з того часу почала вона називатись Києво-Могилянською Академією. Завдяки йому, у Києві зібрався тоді грут визначних учених-теологів, і столицю України називали тоді Могилянськими Афінами.

Хоча київська колегія надавала перевагу латинській мові із шкодою грецької. Все таки вона працювала й над розвитком української мови й письменсива. Учні виробляли проповіді українською. Ті, що виходили з колегії у сані священників, могли научати народ, а братськім монастирі не минула ні одна святочна служба, коли б незчисленному народові, зібраному в храмі, не говорилися б проповіді або не пояснювався катихізис православної віри. Проповідування з того часу стало звичайним явищем в українських церквах, у Московщині проповідб була явищем майже нечуваним. Учні київської колегії займалися також віршованою літературою і мали до неї особливе вподобання, але після польських взірців писали силабічним розміром, як виявилося, зовсім не відповідним природі української мови, що до наголосу. Головний же недолік тодішніх віршописців- це те, що вони розуміли під поезією тільки форму, а не зміст.

Учні складали святочні вірші найбільш на Різдво Христове і співали, ходячи по домах. Ці верші переймав і зберегав навіть народ, хоч вони й різко відрізняються від народних святочних пісень своєю незручністю, дивоглядністю і недостачею поезії. Проби учнів київської колегії в драматичній поезії мали велике значення й важливі наслідки, тому що вони в майбутньому стали зародженням українського театру. Початок драматичної поезії в Києві було положено “вертепами”. Так звалися маленькі переносні театри, які учні носили з собою, переходячи з хати до хати на свято Різдва Христова. У тих театрах дійовими особами були ляльки, а учні за них розмовляли. Предметами вистав були різні події з іторії різдва і молодості Христа. Такі вертепи існували дуже довго, і, мабуть, у давні часи вони мало чим відрізнялися від пізніших. Крім вистав релігійни, у вертепах (як можна здогадатися з прикладу пізніших часів), для забави глядачів, представляли різні яви з народного щоденного життя.

За цією первісною формою слідували “дійства” або вистави, взяті з священної історії, де з'являлись різні уособлені поняття. Такі вистави найбільш популярними були в єзуітів, а потім вже перейшли до київської колегії.

Мова, якою писали тоді учні київської колегії свої проби, була дуже віддалена від живої мови народної і була мішаниною слов'янської мови з українською і польською, з великою кількістю різниз високопарних висловів. Треба відмітити, що після Петра Могили книжкова українська мова почала потроху відчищуватися від польонізмів, і вироблялася нова книжна мова, що послужила основою нинішній російській мові. В українських комічних творах мова книжна наближалася до мови народної української.