 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Український фольклор у творчості професійних та аматорських колективів
У XX столітті до українського фольклору звертались численні професійні та аматорські колективи України, створювались ансамблі також і в емігрантських колах зарубіжних країн. Характерною стала особливість представлення фольклорних традицій у формах академічного музикування. Так, на початку XX ст. український ансамбль етнічної музики на чолі з Павлом Гуменюком з Філадельфії здобув популярність у США. Українські традиції були зберігаються у творчості таких українсько-американських музикантів з Нью-Йорку, Клівленду, Детройту, як Зіновій Штокалко, Григорій Китастий, Юліян Китастий, Віктор Мішалов та ін. В радянській Україні протягом століття було створено чимало колективів, що спеціалізувалися на виконаннях обробок українських народних пісень і танців, а також творах українських композиторів у подібній стилістиці — це українські оркестри народних інструментів, ансамблі пісні і танцю, народні хори тощо. Так, 1922 року був організований Перший оркестр українських народних інструментів, 1939 — Гуцульський ансамбль пісні і танцю 1943 — народний хор Верьовки, 1951 — Ансамбль танцю України. Українська народна пісня лягла в основу творів багатьох українських композиторів. Найвідоміші обробки українських пісень належать М.Лисенку та М.Леонтовичу, значний внесок у дослідження та збирання народної творчості внесли вітчизняні фольклористи — Ф.Колесса та К.Квітка. З 1980-х років спостерігається зростання інтересу до автентичних форм народного музикування. Першопроходцями цього напрямку вважається заснований 1979 року гурт «Древо», очолюваний професором Київської консерваторії Є.Єфремовим. У 2000-ні роки в Україні виникають такі фестивалі етнічної музики Країна мрій та Шешори, де народна музика звучить як в автентичному виконанні, так і у різноманітних обробках в рок- чи поп-напрямків. Серед сучасних гуртів автентичного співу «Божичі», «Володар», «Буття», етнічні мотиви використовують гурти «Тартак», «Воплі Відоплясова», «Мандри», «Гайдамаки», «Очеретяний кіт», оригінальне нашарування етнічних елементів пропонує гурт «ДахаБраха». 4. Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики. Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу. Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників. ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи. Відомі кобзарі Терміну "кобзар" в широкому побутовому значенні включає не лише автентичних народних співців, але і придворних бандуристів, сліпих бандуристів, бандуристи які стилізують свою творчість під брендом кобзарства - кобзарі-артисти. Також до загальної категорії кобзарів можуть включати репродуктивні бандуристи які наслідують виконання та репертуар автентичних народних кобзарів. Іноді до категорії включають лірників, поетів та виконавці на оркестрових 4 струнних домр та круглих 6-7 струнних гітар які переіменували на кобз. Короткий список найвідоміших кобзарів: Автентичні кобзарі:
Придворні бандуристи
Гайдамацькі кобзарі
Лірники
Радянські кобзарі
Сліпі бандуристи
Сучасні кобзарі-артисти
Першими творцями і виконавцями дум були кобзарі, імена яких не дійшли до наших днів. Це, як правило, були колишні козаки, які постраждали від ворогів під час битв чи в полоні, або ж старі козаки, які не могли вже воювати, але залишались вірними козацтву. Деякі з них жили разом з козаками на Січі, щоб піднімати бойовий дух молодих воїнів. Існують спогади, що перед вирішальними битвами козаки слухали спів кобзарів, і це надихало їх на ратні подвиги. Інші кобзарі мандрували, зупиняючись в містах і селах, де на центральних майданах виконували свої твори, розповідали людям найновіші події. Цим вони піднімали національну свідомість народу, вселяли віру в незалежність української держави. Тому всі поневолювачі української землі переслідували і вбивали народних співців. 18 століття залишило поодинокі свідчення про носіїв героїчної поезії — кобзарів. Відомо про кобзаря Рихлівського, на прізвище Бандурка (чи Милий), який називався «гайдамацьким бандуристом» за участь у народних повстаннях; а також Грицька Кобзаря. Про останнього збереглися свідчення, що він був козаком. Потрапивши з двадцятьма побратимами у полон, він домігся довіри ворогів і був призначений наглядачем. Згодом влаштував втечу козаків, видавши їм турецький одяг, за що йому турки викололи очі. Про нього існують народні легенди, зокрема про вбивство під час гайдамацького повстання та поховання у Канівському лісі. Славетний фастівський полковник Семен Палій, якого Петро І заслав до Сибіру, навіть у неволі не розлучався з кобзою. Існують також свідчення про утримування Петром І незрячих кобзарів Любистка та Ніжевича та однієї кобзарки, ім´я якої невідоме, як придворних співців. Згодом Любисткові вдалось утекти із царського двору. З наступом російського царизму на культуру українського народу кобзарство занепало. Царські власті оголосили кобзу «крамоль ним» інструментом, полювали на народних співців, ув´язнювали їх, знищуючи інструменти. Архівні документи, виявлені в 19 ст., свідчать, що трьох кобзарів, учасників Коліївщини, було страчено: Прокопа Скрягу з міста Оста-пова, Михайла, Сокового зятя з с. Шаржиполя, Василя Варченка з міста Звенигородки. Перші два були учасниками збройних повстань. Про останнього з них записано: «Стратити за те, що він разом з ватажком загону повстанців Ремезою обійшов багато сіл і містечок та гайдамакам на бандурі гравав». З цього видно, наскільки важливою була роль кобзарів у формуванні національної свідомості. Пізніше відомими були імена кобзарів 19 ст., від яких записували думи Цертелєв, Куліш та ін. Серед них — Архип Никоненко з міста Оржиці та Андрій Шут з міста Олександрівки на Чернігівщині. Талановитим кобзарем з великим імпровізаторським хистом був Іван Стрічка, від якого у першій половині 19 ст. записано 13 дум. Найпопулярнішим кобзарем того часу був Остап Вересай (Радчишин, учень Семена Кошового), який вирізнявся з-поміж інших дуже багатим репертуаром. Він мандрував по Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, був навіть у Петербурзі та інших містах. Будучи високо-інтелігентною людиною, він був знайомий з багатьма видатними діячами (зокрема листувався з Шевченком, який на знак глибокої поваги подарував йому свій «Кобзар» з автографом). Є спогади, що на його виступи у Києві з´їжджалися люди з усієї України. Він був надзвичайно талановитим, неперевершеним виконавцем. Про цю людину існує більше свідчень, оскільки з ним спілкувалися тогочасні етнографи-фольклористи та збирачі народної творчості (у тому числі П. Куліш). Ці записи розширюють знання про кобзарів. Зокрема серед своїх побратимів О. Вересай називає Вербу Данила, Хруща Федора, Ладжу Антона, братів Максима і Сергія, Івана Стрічку і його сина Сакона, Кощія Федора, Яхна Івана. Вересаївська традиція передавалась упродовж кількох поколінь: його учнем був кобзар Кулибаба, у якого вчився Гончаренко, у нього — Горобець, у Горобця — Бідило, а у нього — Гащенко, який теж мав кількох учнів. Зібрано багато інформації про життя та творчість, особливості репертуару та виконання й інших кобзарів 19 ст., зокрема І. Кравченка-Кркжовського, Гната Гончаренка (від нього записували твори Г. Хоткевич, Леся Українка, К. Квітка; його майстерність високо цінували В. Гнатюк та Ф. Колесса), Терентія Пархоменка. Серед кобзарів кінця 19 — початку 20 ст. відомі також імена — Михайло Кравченко (від якого записував думи на фонограф Ф. Колесса), Петро Древченко, Павло Гащенко, Терентій Пархоменко, Іван Кучеренко, Іван Нетеса, Григорій Кожушко; та лірників — Самсон Веселий, Іван Зозуля, Ларіон. На початку 20 ст. кобзарів було чимало, вони відігравали значну роль у формуванні політичної думки українського народу, за що їх часто переслідували і знищували. |
