ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Важливою була й організаційна функція “Зорі Галицької”. Вона формувала громадську думку й розносила по краю спонукальну інформацію.

Зоря Галицька» (1848-1857) – перша газета українською мовою.

Газета “Зоря Галицька” упродовж історії свого існування не була цілком москвофільською. Але долю видання можна зрозуміти лише під кутом зору цього духовного явища. Більше того, “Зоря Галицька”, що її історія охоплює приблизно дев’ять років, увібрала в себе всі особливості й складнощі політичного й культурного життя західних українців революційної й пореволюційної доби: стрімке піднесення національної самосвідомості під час революції, а потім розчарування, і повернення до рутенства в добу реакції. А відтак доцільно розглядати історію цієї газети після загального огляду москвофільської журналістики.

“Зоря Галицька” виникла як орган ГРР. Недарма І. Франко кваліфікував її як “першу руську політичну часопись”. Сучасний дослідник М. Ф. Нечиталюк наголосив на ролі газети в зростанні національного та політичного самоусвідомлення галицьких українців, а відтак запропонував вважати її “національно-політичним органом”. Заснована як тижневик, у 1849 – 1853 роках вона виходить двічі на тиждень, далі знову повертається до попередньої періодичності.

Перший номер газети вийшов 3 (15) травня 1848 року у знаменний день скасування панщини в Галичині. Газета декларувала себе як “письмо повременное для справ народно-політичних, церковних, словесности і сільського господарства галицько-руського і буковинсько-руського народу”. За короткий час газета набула величезної популярності й досягла астрономічного як на той час накладу – 4 тис. примірників. Її пропаґандою займалися поменші ради, священики рекомендували її передплачувати своїм парафіянам. “Зоря Галицька” являла собою тип загальної інформаційної газети і репрезентувала на своїх сторінках не політичну партію, а всенародну громадську організацію. Цим і була викликана її популярність.

Навіть підзаголовок достатньою мірою демонструє, яку велику проблему складало для журналістів вироблення української літературної мови на народній основі. Мовний режим газети неможливо оцінити однозначно: у 1848 – 1851 роках вона виходила близькою до народної мовою, у 1851 – 1854 роках – язичієм, у 1855 – 1857 роках знову повернулася до народної мови.При цьому сучасній людині слід мати на увазі, що рівень розвитку тодішньої української мови в Галичині був далеким від її сучасного літературного взірця, у ній трапляється багато незвичних для сьогодення лексем і синтаксичних конструкцій. Але саме за допомогою журналістики відбувалося становлення того варіанту української літературної мови, якою сьогодні говорить і пише Україна.

Зоряним часом газети були ті роки, коли вона виступала як орган ГРР, що, звичайно ж, не позначалося в її вихідних даних. Проте газета друкувала всі офіційні документи ГРР, стала справжнім комунікативним каналом керівного органу з українським населенням краю, ставши на позиції її програми: єдність українців по обидва боки російсько-австрійського кордону, вимога національно-культурної автономії українців в Австрії та інші політичні та ідеологічні постулати. Саме на цій позиції газета завоювала авторитет, незважаючи на кириличний шрифт і малозрозумілу, далеку від живої усної мову.

У цей час “Зорю Галицьку” редагує Антін Павенцький (1818 – 1889) – один із засновників і активний член ГРР. “Зорю Галицьку” він видавав на власні кошти, виступивши одночасно її видавцем і редактором. Допомагав А. Павенцькому так званий “редакційний гурток”, у якому роль другого редактора відігравав І. Жуківський, а до складу входили Ю. Вислобоцький, Т. Леонтович, І. Борисикевич, П. Головацький та деякі інші особи.

15 травня 1848 року газета надрукувала Відозву Головної Руської Ради до руського народу – своєрідний маніфест про власне створення та завдання, що їх вона ставить перед собою; публікувався склад ГРР та звернення редактора “Браття русины!”, у якому він вже представляв читачам своє видання, викладав мету його створення. Завдання газети, читаємо тут, подавати “розправи і розговори о життю нашім народнім і політичнім (о справах краю нашого), о нашім народі, єго історії, єго язиці, релігії, обичаях, життю домовім”. Особливо підкреслювалася універсальність часопису, орієнтація його на тип загального видання: “аби кождий – і священик, і світський, і міщанин, і рільник, старший і молодший, мужеський і женський пол знайшли в тім письмі щось, що буде мати для них якийсь пожиток”.

Редактор обіцяв інформувати читачів “про відношення руського народу до держави й до інших народів, передусім тих, які живуть у Галичині”; при цьому “неухильно стояти в обороні українства”, домагатися “спокою, згоди і порядку в краї”, аби “ніколи з правдою і справедливістю не минути”.

Тут же розпочалося друкування офіційних документів ГРР. Зокрема під заголовком “Будьмо народом!” публікувалася відозва, ухвалена на засідання ГРР 10 травня 1848 року. “Ми, русини галицькі, – говорилося в ній, – належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з яких півтретя мільйона землю Галицьку замешкує”. Стверджувалося далі, що український народ має давню історії і глибокі традиції боротьби за волю, але несприятливі історичні обставини спричинилися до втрати ним своєї держави. Зараз настав час “знову... розвивати нашу національність у всіх напрямках”; висловлювалася думка, що досягти цього можна лише “під охороною Австрії”.

У наступному числі 23 травня 1848 року подавався найвизначніший офіційний документ – звернення ГРР до цісаря Фердінанда І, складене групою української інтеліґенції ще 19 березня 1848 року. У ньому після преамбули, що декларувала існування українського народу, численного за кількісними показниками, з давніми історичними традиціями, викладалися такі вимоги:

1) запровадити українську мову в народні середні училища;

2) теж саме – у вищі навчальні заклади;

3) оголошувати державні документи українською мовою;

4) вимагати від урядників у Галичині знання української мови;

5) того ж самого від греко-католицького священицтва;

6) зрівняти в правах духовенство усіх обрядів;

7) зробити для русинів доступними усі державні посади.

Тут же друкувався ще один офіційний документ – Устав ГРР.

Через тиждень, 30.05. 1848 року, уже була опублікована від імені центрального уряду відповідь міністерства внутрішніх справ “До руского собору во Львові” від 9 травня 1848 року, у якій говорилося про задоволення всіх висунутих вимог.

У грудні 1848 року у Львівському університеті була вперше в Україні відкрита кафедра української (руської) філології, яку тоді зайняв Яків Головацький.

Австрійський уряд також давав роз’яснення про неможливість втручання світської влади в справи церкви і потребу їй самій розв’язувати власні проблеми.

“Зоря Галицька” разом з ГРР жваво реагувала на політичні події.

Скоро, однак, газета почала, окрім політичних питань, торкатися економічних і навіть господарських проблем галицьких русинів. Газета надавала свої сторінки для повідомлень про діяльність ГРР та її звернень до народу, ставши таким чином надійним комунікаційним каналом між органом самоврядування і населенням краю.

У цей час розширювалася інформаційна діяльність газети, читачам пропонувалася хроніка внутрішнього життя Австрії і Галичини.. Газета виконувала своє призначення – бути історією сучасності.

Важливою була й організаційна функція “Зорі Галицької”. Вона формувала громадську думку й розносила по краю спонукальну інформацію.

Упродовж 1848 року було сформоване обличчя “Зорі Галицької”, яка під керівництвом А. Павенцького упевнено здійснювала інформаційну, комунікативну та організаційну функції, пробуджувала національну самосвідомість українців і вказувала їм практичний шлях до реалізації своїх національних прав.

У 1849 році до описаних найважливіших тем “Зорі Галицької” додалася ще одна, яку можна назвати темою возз’єднання з галицькими українцями закарпатських українців. Саме цей крок розглядався як важлива передумова для створення української автономії в Австрійській державі. Саме на 1849 рік припала кульмінація угорського національно-визвольного повстання і перехід через Галичину російського війська для його придушення. Українці займали позицію підтримки правлячого дому Габсбургів, сподіваючись від нього задоволення своїх національних вимог.

Розгорнувши цілу інформаційну кампанію, яка стосувалася становища українців в Угорщині і утворення із Закарпаття й Східної Галичини окремого Руського коронного краю, “Зоря Галицька” підтвердила свій статус політичного часопису, яким залишалася й у другий рік свого видання.

Інтенсивніше друкувалися в газеті наукові й літературні матеріали, що пояснюється пожвавленням культурного життя західних українців, власне початком українського книгодрукування, народженням українського театру, початком діяльності просвітних установ. Серед цих матеріалів зупиняє увагу рецензія Івана Головацького “Нова книжка” (11 липня 1849), предметом якої стало видання повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”.

Віддання центральним цісарським урядом верховної влади в Галичині польській шляхетській верхівці в 1849 році спричинило тяжку духовну кризу в середовищі української інтеліґенції. Для А. Павенцького настав час розчарувань. Страх перед владою спаралізував його. У нього почалися конфлікти з ГРР, яка намагалася лишатися на позиціях українського народу. Сподівання на підтримку австрійського уряду українського руху не виправдалися. Як тільки А. Павенцький це остаточно зрозумів, він склав з себе редагування “Зорі Галицької”, попрощавшись у № 63 від 26 липня (7 серпня) 1850 року з читачами.

А. Павенцький передав “Зорю Галицьку” у власність Ставропігійському інстутитові. Короткий час (29 липня – 1 листопада 1850 року) функції редактора виконував львівський міщанин Михайло Коссак, який тоді був секретарем Ставропігійського інституту, а з 1860 року – управителем його друкарні. За невеликий час свого перебування біля керма “Зорі Галицької” М. Коссак запровадив у ній нові рубрики – “Розговоры”, “Действія политического света”, “Дневник краєвый”, “Розправы о господарстве сельском”, що упорядкувало інформаційну діяльність газети, сприяло жанровій структуризації її матеріалів. Але через від’їзд зі Львова М. Коссак змушений був покинути редакторську працю.

Ставропігія призначила редактором І. Гушалевича, який виконував ці функції до 1853 року. У № 91 1 (13) листопада 1850 року він опублікував звернену до читачів редакційну статтю “Мой друже”, у якій обіцяє видавати газету на попередніх засадах. Спочатку він дотримувався своєї обіцянки: залишив усталені рубрики “Политычески новины”, Дневник краєвий”, “Всячина”, “Господарство сельское”. Газета виходила двічі на тиждень: у середу і суботу, форматом 16,5 х 19,5 см, обсягом 8, іноді 4 сторінок, з версткою на 2 колонки, кирилицею, окремі номери – гражданкою.

Проте поступово І. Гушалевич змінював характер газети. У № 3 1851 року були перейменовані дві рубрики: “Заграничны извістія” і “Край родимый”. Цього року були опубліковані редакційні публіцистичні статті “Погляд на нашоє состояніє” (№ 4), “Успіх нашой народной жизни” (№ 14), “Гадки о руском языці” (№ 16), “О середном стані Русинов” (№ 38), у яких розвивалася ідея орієнтації галицьких українців на Москву. Виразні москвофільські настрої виявляються й у поетичних творах І. Гушалевича, І. Наумовича, Л. Данькевича, І. Озаркевича.

Під тиском дедалі міцніючої польської бюрократії Галичини ГРР “признала відповіднішим у червні 1851 р. розв’язатися сама добровільно, не дожидаючи примусового розв’язання”. Саморозпуск ГРР був тим важливим епізодом в історії “Зорі Галицької”, після якого намітився її остаточний поворот у бік москвофільства.

1852 року редактор запровадив рубрики “Внутренныя извістія”, “Извістія иностранныя”, “Смесь”. Як співробітник починає виступати в газеті Б. Дідицький, що повернувся до Львова з Відня, де співробітничав з “Вісником для Русинов Австрийской державы”.

І. Гушалевич та група авторів, що гуртувалися довкола нього, перевели “Зорю Галицьку” на язичіє, газета втратила політичну значимість і репрезентативність, зменшилася її популярність, скоротився тираж. На початку 1852 року російщення газети стає таким очевидним, що влада вносить на адресу редакції офіційне попередження, щоб надалі під загрозою закриття в ній не вживалися російські слова.

І. Гушалевич довів газету майже до занепаду і у її виданні трапилася перерва. Перше число 1853 року вийшло лише 2 березня. І. Гушалевич перебудував газету в напрямку її белетризації, запровадив рубрики “Белетристика”, “Кореспонденция литературная”, “Извістія литературныя”, “Библиографическія извістія”, “Замечания промысельныя и господарскія”, “Всячина”, “Афорисмы о народной словесности”. До кожного номера видавав додаток – “Поученія церковныя”.

Проте на цей раз йому не вдалося довго протриматися біля керма часопису. П’ятнадцятий номер 1853 року був останнім, що його йому довелося підписувати до друку. Свій відхід від редагування він у 16 № виправдовував тим, що “обьязанности моего званія несоизволяют мені даліє управляты редакцією “Зори Галицкой”. Насправді ж історики преси припускають інші причини: “Гушалевич був усунутий від редагування за те, що, виступаючи проти української народної мови, необережно виказав справжні наміри москвофілів”.

Від 10 червня 1853 року (з № 16) редактором газети став Б. Дідицький, який тоді ще не був так рішуче налаштований на москвофільство, як в останній період свого життя. Він більш помірковано вів видання газети і вже цілком перетворив її з політичної на літературно-наукову, але вирішальним чином змінити її характер не зміг. Газета стала значно більше вміщувати літературних матеріалів, але загальний її напрямок мало чим змінився. Час перебування на редакторській посаді І. Гушалевича та Б. Дідицького в історії газети можна розглядати як єдиний період. Проте від 4 серпня 1854 року Б. Дідицький тимчасово через хворобу очей змушений був залишити журналістику, а відтак і “Зорю Галицьку”.

Структура газетного номерав цей час була такою: відкривав його вірш або добірка віршів, далі йшла наукова стаття, потім подача прози (газета часто друкувала великі твори в кілька подач), на завершення друкувалися дрібніші рубрики: “Кореспонденція”, “Известия литературныя”, “Замечания промысельныя”, “Библиографическия известия”.

Після відходу від редагування “Зорі Галицької” Б. Дідицького Ставропігійський інститут запросив на цю посаду С. Шеховича, який щойно звільнився від журналістської праці, привівши до занепаду москвофільський журнал “Лада”. Він продовжував видавати газету в москвоффільському дусі, запровадив на її сторінки цілком жахливе язичіє, наповнив її беззмістовними “общеполезными сведениями” та лікарськими порадами, запровадив хаотичність у розташування матеріалів, серед яких домінували “Доверительныя письма из Будина” І. Раковського – лідера москвофільського руху в Закарпатті. Головним їхнім настроєм була ненависть до всього простонародного, українського.

У листопаді 1854 року Ставропігійський інститут усунув С. Шеховича від видання газети і передав її в руки Миколи Савчинського, що мало на меті змінити напрямок видання. Як редактор він підписував газету до друку до припинення її виходу в 1857 році, але не завжди був реальним керівником “Зорі Галицької” та визначав редакційну політику.

Користуючись труднощами москвофільського закладу, у боротьбу за українську газету включився граф Агенор Голуховський (1812 – 1876), що на той час займав посаду намісника австрійського уряду в Галичині (губернатора) і здійснював політику полонізації українського населення краю.

І. Франко вважав, що Голуховський домігся призначення редактором “Зорі Галицької” двадцятидвохрічного Платона Костецького (1832 – 1903), “щоб при його помочі перемінити дух тої газети, а нею впливати на дух руської суспільності”. У пізнішій праці І. Франко підтвердив, що П. Костецького призначив редактором “Зорі Галицької” справді намісник Голуховський, “запевнивши йому 25 зр. Місячної плати з урядового фонду та полишивши йому весь дохід з пренумерати газети”. Умови призначення нового редактора полягали в тому, щоб вести газету нібито в народнім дусі, побільшити кількість її читачів, а відтак і вплив газети, але не пускати нічого протиурядового чи протипольського.

П. Костецький керував газетою в 1855 році, заповнюючи її сторінки своїми творами під різними підписами, але в серпні, на № 32, сталася перерва у виданні газети – Львів охопила епідемія холери, і публічне життя в місті було скорочене до мінімуму. Оголошуючи перерву, газета писала в № 32: “Холера перетинала же “Зорі” точно печатати і розсилати не можемо; не наша то вина”.

За підрахунками І. Франка, у 32 номерах “Зорі Галицької” 1855 року було опубліковано близько тридцяти творів П. Костецького. З них одинадцять являли собою великі оповідання або повісті, що друкувалися часто з продовженням. Літературної вартості сьогодні ці твори не мають і цікаві для історика лише своїми окремими деталями, крізь які проглядає життя старої ще панщизняної Галичини. П. Костецький у повістях “Жінка шляхотська”, “Муж недібраний” зображає польську шляхту як культурний елемент краю, а українських селян як таких, що відзначаються лінощами, пияцтвом; і якби поляки не примушували силоміць їх працювати, то Галичину спіткала б цілковита катастрофа; виходило, що лише польська експлуатація українців забезпечувала добробут провінції.

Перемінити напрямок газети на пропольский навіть намісникові краю виявилося не під силу. На початку 1856 року вона поновлює свій вихід за редакцією М. Савчинського. Проте авторитет газети вже був істотно підірваний. 2 березня “Зоря Галицька” повторила заклик до передплатників вислати до редакції гроші за отримувану газету.

“Зоря Галицька” 1856 року перетворилася до літературний часопис, цілком позбавлений інформаційних повідомлень про новини в державі, зарубіжжі та й своїй провінції. Різко скоротилося число дописів з місць, а ті, що є, містять у собі не новини, а похвали “Зорі Галицькій”, часто незаслужені й примітивно збудовані.

3 листопада 1856 року газета звернулася до своїх читачів з благаннями надіслати гроші за передплату: “Умоляем всех наших почтенных читателей...” – так починалося це звернення, але й воно наслідків не мало. Читачі виявляли цілковите невдоволення роботою редакції, яка відірвавшись від полонофільської тенденції, на вимогу Ставропігійського інституту відірвала газету й від сучасності, провадила її в церковнослов’янському дусі, надала їй схоластичного характеру, публікувала публіцистику запеклих москвофілів І. Раковського, І. Гушалевича.

Після відновлення газети редакції не вдалося змінити характер видання, наблизити його до народу, втягнути читачів в активний діалог з часописом, відстоювати на його сторінках інтереси української спільноти, зробити мову доступною для масового читача. Їх лишалося все менше. Кількість передплатників у 1856 році упала до 191. Наступного року кількість передплатників скоротилася до 100. Газета стала такою збитковою, що її видання довелося припинити. 9 квітня 1857 року вийшов її останній номер.

До поразки газету призвели сім причин:

1) намагалися писати про “вищі науки”, але бракувало власної технічної термінології, і тому звернулися до старослов’янських і великоруських словників;

2) часто відмовлялися від власного слова;

3) вдавалися до очищення літературної мови від провінціалізмів;

4) майже вся наша література заснована на чужих взірцях;

5) народ не зрозумів книжної мови;

6) прагнувши вирватися з поля впливу польської мови, стали невільниками старослов’янської і російської мови;

7) треба починати все спочатку: “писати твори легко, кожному зрозуміло... Зійти до простого народу і писати для нього”.

Головною причиною занепаду “Зорі Галицької” є фінансова причина. Причиною провалу фінансового проекту “Зорі Галицької” є недостатній професіоналізм журналістів, що керували нею, та незрілість українського громадянства, яке в добу реакції не змогло зорганізуватися для успішної політичної діяльності. Але дуже важливо мати на увазі й те, що в умовах двомовного суспільства й недостатньої самосвідомості українства величезний вплив на читачів справляла польська преса, яка раз у раз воювала із “Зорею Галицькою”, критикувала її публікації, полемізувала з нею. Це не могло не позначатися на аудиторії української газети.Крім відкритих виступів проти “Зорі Галицької”, її вихід зустрічав прихований опір у вигляді доносів офіційному Відню, звітів галицької адміністрації,у яких розглядалися публікації газети з погляду їх змісту і в захисті інтересів українського народу вбачався сепаратизм і прагнення зруйнувати цілісність імперії Габсбургів. Усі ці причини обумовлювали скорочення кількості передплатників і нібито природній занепад “Зорі Галицької”.

Значення газети “Зоря Галицька” важко переоцінити. У цілому воно може бути зведене до такого:

1) це була перша в повному розумінні українська газета: за змістом і формою, за духом і мовою;

2) за відносно тривалу історію її існування вона зазнала істотних трансформацій, які відбили своєрідність становища в ті роки галицьких українців;

3) виникнувши на хвилі політичної боротьби революції 1848 року, газета стала з 1850 року органом москвофілів, а в 1855 році контроль над нею захопила польська адміністрація краю; усе це доводило важливість преси, яка навіть за умови незначних тиражів і реґіону поширення перетворювалася на спосіб формування громадської думки;

4) ще одна трансформація газети полягала в тому, що від політичної газети, органу місцевого самоуправління, якою сьогодні й бачиться ГРР, вона еволюціонувала до типу науково-літературної газети, а від нього – до типу загального інформаційного видання;

5) у період революції газета стала репрезентантом молодого українського руху за національно-визвольні інтереси українців, хоча вони й визначалися незрілістю українства в цілому і обмежувалися вимогою національно-політичної автономії в межах Австрійської держави;

6) на сторінках газети були сформульовані найважливіші політичні вимоги українців як окремої політичної сили, що переслідує свої цілі в суспільній боротьбі: забезпечення національно-культурних прав українського народу, створення українських освітніх установ, розподіл Галичини на Східну і Західну, об’єднання в один коронний край усіх заселених українцями австрійських територій, особливо важливе значення мала проголошена під час революції ідея соборності України, тобто зголошення галицьких русинів до єдності з українцями Росії;

7) важливе значення мали публікації на сторінках “Зорі Галицької” офіційних документів, постанов і звернень ГРР; це була перша українська газета, що виступила офіційним органом політичної протопартійної організації;

8) на сторінках газети були вперше опубліковані твори тодішніх українських письменників Галичини: І. Гушалевича, М. Устияновича, Б. Дідицького, А. Могильницького та інших; сьогодні можна як завгодно критично сприймати ці твори, але, ставши на засади історизму, слід визнати, що саме такою тоді й була в Галичині українська література, саме ці твори читало українське свідоме громадянство і, як це не парадоксально, саме на них було сформоване наступне покоління української інтеліґенції, що вже виробило народовську ідеологію;

9) “Зоря Галицька” стала могутнім чинником формування української національної свідомості, яка до того часу формувалася переважно в польськомовній стихії, про що свідчить написання польською мовою навіть такого видатного для української самостійності твору, як “Слово перестороги” о. В. Подолинського;

10) “Зоря Галицька” стала газетою, у якій у Західній Україні відбулося народження української публіцистики (А. Павенцький), літературної критики (І. Головацький), наукової прози (А. Петрушевич), перекладацької діяльності (Б. Дідицький);

11) у газеті вироблялася многотрудними шляхами українська літературна мова, формувалися художній, публіцистичний та науковий стилі;

12) якою б недосконалою з погляду інформаційного нам не здавалася сьогодні “Зоря Галицька”, слід мати на увазі, що такою вона нам здається у порівнянні з сучасною газетою; програвала вона й тодішнім польським і німецьким газетам, які спиралися на глибокі історичні традиції (перша німецька газета відома з 1609 року); “Зоря галицька” була першою спробою газети на питомому українському ґрунті, а відтак, редактори, що її випускали, вчилися своїй професії в процесі роботи;

Газета виховала українського читача, який виразно виявляв свої симпатії, підтримував газету тоді, коли вона стояла на українському національному ґрунті і відвертався від неї, коли вона втрачала український вектор, що послужило головною причиною занепаду видання.

Без “Зорі Галицької” як первістка української журналістики в підавстрійській Україні неможливо уявити собі її наступний розвиток.