ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сутність економічної свободи

1 2 3 45

Термін “економічна свобода” є похідним від поняття “економічна демократія”.

Економічна демократія — власність максимально можливої кількості людей на різноманітні об’єкти власності (передусім на засоби виробництва) та на участь в управлінні виробництвом і власністю на рівні як окремого підприємства, так і держави.

Формами вияву економічної демократії є:
а) участь працівників у процесі створення матеріальних і духовних благ;
б) контроль за якістю товарів, послуг і виконуваних робіт;
в) участь у розподілі створених економічних благ;
г) економічна свобода суб’єктів економічної діяльності, в тому числі виробника і споживача;
г) участь у процесах інвестування та управління ними, у виробленні економічної політики держави, у контролі за процесами формування доходів державного бюджету та їх витратами тощо.

Економічна свобода — свобода економічних суб’єктів (суб’єктів господарювання) привласнювати різні об’єкти власності, вибирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних типів власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.
Основними економічними суб’єктами є домашні господарства, підприємства і держава (органи державного управління, державні установи). У межах домашнього господарства здійснюється відтворення людських ресурсів, самостійно приймаються рішення стосовно споживання матеріальних і духовних благ. Тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів, переважну частину яких за капіталізму становлять наймані працівники.
Із наведеного визначення економічної свободи випливає, що вона реалізується передусім у свободі економічного вибору. Ця свобода безвідносно до економічних суб’єктів (тобто свобода економічного вибору взагалі) означає свободу самостійно приймати рішення щодо привласнення різних об’єктів власності, доступу до різних видів і способів економічної діяльності.
Економічна свобода та свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежуються нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо. Економічна свобода окремих суб’єктів господарювання повинна враховувати інтереси інших суб’єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших економічних суб’єктів здійснют ється значною мірою шляхом прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов’язань, прийняття нових та вдосконалення існуючих законодавчих норм тощо.
В умовах економічної системи розвинутих країн світу свобода економічного вибору поступово виходить за межі розуміння свободи лише як пізнаної та усвідомленої необхідності у формі безальтернативного вибору. Оскільки існує значна кількість типів і форм власності, а отже і управління власністю, розподілу ресурсів, витрат доходів тощо, свобода економічного вибору реалізується у формі двох та більше альтернатив. Так, свобода підприємців (як економічних суб’єктів підприємства) реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

Форми економічної свободи
Розглянемо конкретні форми економічної свободи та свободи економічного вибору з урахуванням різних типів та видів економічних суб’єктів.
Двома основними типами таких суб’єктів є виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі. ^ Економічна свобода виробникаполягає у можливості вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури та обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподілу прибутку. Водночас така свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю: за якість виготовлених товарів і надання послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за завдані збитки іншим суб’єктам економічної діяльності та ін.
^ Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та цін. Така свобода повинна поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних вимог у цій сфері, а також морально-етичних норм. Так, споживач, вживаючи алкогольні напої, не повинен завдавати шкоди своєму здоров’ю, порушувати громадський порядок тощо.
Основними видами економічних суб’єктів (які конкретизують наведені типи суб’єктів) у капіталістичному суспільстві є підприємці, наймані працівники і держава. У Господарському кодексі Зазначається, що “підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законодавству”.
Оскільки економічна свобода підприємців була значною мірою розкрита при з’ясуванні сутності економічної свободи виробників, розглянемо зміст економічної свободи найманих працівників і держави.
^ Економічна свобода більшості найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші чинники виробництва. Якщо розглядати такий елемент економічної свободи, як свобода вибору сфер прикладання своїх здібностей, то у багатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників позбавлена можливості розвитку своїх здібностей. Нині, згідно з даними американського філософа М. Шніцера, п’ята частина населення США — люди функціонально неписьменні, а 25% підлітків відсіюються зі старших класів середньої школи (у багатьох міських школах — до 50%) порівняно з 2% в Японії. За оцінкою Національної спілки бізнесменів, 80% усього поповнення робочої сили США в 90-х роках становитимуть національні меншини, жінки та іммігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. Крім того, наявність багатомільйонної армії безробітних свідчить про відсутність для переважної більшості з них можливості реального вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей.
В Україні економічна свобода найманих працівників ще більш обмежена, оскільки значно більша частка безробітних серед працездатного населення, мізерні суми виплат з безробіття, переважна більшість населення перебуває на межі виживання.
^ Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, зумовлені інтересами народу. Таку політику певною мірою можуть проводити лише найрозвинутіші країни світу. Економічна свобода України обмежена вимогами з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій, кланових інтересів тіньового капіталу.
Економічною основою свободи за сучасних умов є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Твердження про те, що такою основою є лише приватна власність, відповідає реаліям минулих століть. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу та ін.) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже і приватної власності.

Суб'єкти підприємництва

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами підприємництва в Україні є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадини України, іноземці та особи без громадянства', які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах: в організаційній формі юридичних осіб -суб'єктів підприємництва та організаційній формі фізичних осіб - підприємців (фізична особа - підприємець без створення юридичної особи). В свою чергу юридичні особи -суб'єкти підприємництва можуть діяти в різних організаційно-пра-вових формах. Під організаційно-правовою формою юридичної особи - суб'єкта підприємництва розуміється спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа - підприємець. Організаційно-правових форм юридичних осіб - суб'єктів підприємництва є значно більше двох.

Комерційний розрахунок: сутність і принципи

Економіка і право. Статті та аналітика - Економіка підприємства

В умовах ринкової економіки керівник підприємства (підприємець) досягає прибуткового ведення виробництва завдяки комерційному розрахунку. Повний господарський розрахунок або в сучасній термінології «комерційний розрахунок» є методом ефективного господарювання. Комерційний розрахунок є природним розвитком господарського розрахунку в умовах становлення ринку. При командно-адміністративній економіці господарський розрахунок носив формальний характер, оскільки порушувався принцип госпрозрахунку – рентабельна робота підприємств, свобода дій (свобода була в певних рамках, які встановлювалися державою через систему директивних показників). Тільки перехід до ринку створив передумови до появи реального розрахунку, а саме – комерційного розрахунку. В економічній науці комерційний розрахунок розглядається в двох аспектах: як економічна категорія і як метод господарювання. Як економічна категорія комерційний розрахунок – це система економічних відносин, що виникають з приводу співвідношення витрат і результатів господарської діяльності з метою максимізації прибутку. Як метод господарювання комерційний розрахунок є елементом економічного управління і полягає в: · координації суспільних інтересів з інтересами підприємств; · співвідношенні витрат і результатів господарської діяльності; · забезпеченні безпосереднього прямого зв'язку між ефективністю і доходами членів колективу; · державній дії на підприємства завдяки економічним інструментам – податки, кредит, державні замовлення і контракти. Сутність комерційного розрахунку розкривається якнайповніші в його принципах. Основними принципами комерційного розрахунку є: · економічна самостійність: · самоокупність і самофінансування: · матеріальна зацікавленість в підвищенні ефективності господарської діяльності: · повна економічна відповідальність за результати роботи: · контроль за діяльністю підприємств з боку держави і кредитно-фінансової системи. Справжній комерційний розрахунок може бути забезпечений лише при одночасному здійсненні всіх принципів. Ігнорування хоча б одного з них перетворює комерційний розрахунок на формальність. Економічна самостійність припускає, що підприємство: · вільно вибирає види діяльності; · самостійно складає плани своєї роботи на основі державних замовлень і договорів з госпрозрахунковими підприємствами, а також виходячи з власних оцінок потреби ринку в послугах і товарах і своїх можливостей; · самостійно вибирає постачальників, асортимент сировини, що закупляється, напівфабрикатів і т.д.; · самостійно встановлює ціни на товари і послуги виходячи з ринкової ситуації, власних витрат і доходів; · самостійно вибирає джерела формування фінансових ресурсів для господарської діяльності; · самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність; · самостійно здійснює наймання робочої сили; · самостійно розподіляє і використовує чистий прибуток підприємства. Кожне підприємство має повністю покривати свої витрати з рахунку одержуваних доходів. Самоокупність забезпечує просте відтворення на підприємстві. Проте цього недостатньо для забезпечення справжнього розрахунку, оскільки це не дозволяє розширити господарську діяльність. Тому кожне підприємство має забезпечити не тільки самоокупність, але й певне перевищення грошового доходу над витратами, тобто прибутковість в діяльності. Забезпечення підприємств ресурсами на комерційній основі в повному обсязі, тобто по верхній межі пропорції розподіл грошового доходу і утворює систему, що отримала назву самофінансування. Матеріальна зацікавленість колективу і окремих працівників утілюється в такій системі розподілу доходів і стимулювання праці, за якої і колектив, і окремі працівники зацікавлені в розширенні господарської діяльності при одночасній економії витрат і підвищенні ефективності господарювання. Цей принцип прояву в організації оплати праці відповідно до його кількості і якості, а також у використанні доходів. Принцип матеріальної відповідальності підприємства за результати своєї роботи припускає обопільну матеріальну відповідальність підприємства і всіх суб'єктів, з якими він вступає у госпрозрахункові відносини. Підприємство несе відповідальність: · перед бюджетом за своєчасну сплату податків; · перед банками; · перед постачальниками за виконання договірних відносин. Принцип матеріальної відповідальності розповсюджується також на працівників підприємства: вони відповідають за недостачі, безгосподарність й ін. Контроль грошима за фінансово-господарську діяльність здійснюється усередині підприємства шляхом обліку і аналізу результатів роботи. Контроль грошима здійснюється постачальниками і покупцями в ході виконання договорів. Банки проводять контроль в ході кредитування, а також через систему розрахунків, фінансові органи по платежах до бюджету. Іншими словами, комерційний розрахунок – це метод господарювання, що реалізовує на рівні підприємства товарно-грошові відносини. Товарно-грошові відносини можуть бути тільки на підприємствах-товаровиробниках. Причому під підприємством мається на увазі будь-яка господарська форма: завод, фабрика, майстерня і т.п., що безпосередньо виробляють продукцію або надає послуги на комерційній основі. Як результат комерційної діяльності підприємство-товаровиробник має одержувати прибуток, дохід. Поняття комерційного розрахунку в чистому виді не застосоване до невиробничих структур та будь-яких органів управління, бюджетних організацій будь-яких видів. Невиробничі структури не є за своїм статусом комерційними організаціями, кінцевим завданням яких є отримання прибутку. В невиробничих структурах застосовуються окремі елементи комерційного розрахунку. При використанні механізму комерційного розрахунку без мети отримання комерційного результату – прибутку – створюється тільки видимість товарно-грошових відносин. Підбиваючи підсумок сутнісних характеристик комерційного і господарського розрахунку, можна зробити висновок, що комерційний розрахунок – це метод господарювання, що реалізує на рівні підприємства – товаровиробника товарно-грошові відносини. Господарський розрахунок в умовах ринкових відносин є модифікацією комерційного розрахунку, реалізованого на рівні структурних підрозділів підприємства. Виходячи з цього поняття, терміни господарський розрахунок, внутрішньогосподарчий розрахунок, внутрішньовиробничий госпрозрахунок – синоніми одного поняття.

1 2 3 45