ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Аналіз біблійних мотивів у творчості поета

1 234

М. М. Бахтін зауважував, що художник не повинен починати із суто естетичних, ним самим же створених, побудов, інакше герой, створений із самих лише естетичних компонентів, не буде переконливим. Справжній митець, як правило, знаходить героя уже даним ще до початку творчого акту. [4, с. 122] Таким джерелом особливого культурно-історичного виміру героїв, образів, філософських символів та зразків моралі і є для письменника міфологія. Величезний об’єм думок, почуттів, ідей, світових фактів художник передає читачеві образно, наочно, в якомусь конкретному, безпосередньо діючому на уяву читача образі. Для цього він підшукує, підбирає такі образи чи поєднання образів, які можуть бути представлені читачеві в певних картинах, але означають значно більше, ніж вони безпосередньо собою являють.

Особливо зростав інтерес художників до міфологем в переломні історичні епохи, коли відбувалася переоцінка цінностей. На крутих віражах історії, коли потік суспільних подій змітав старе і віджиле, а захоплював людей новими напрямами, зростала увага мистецтва до того, що не підлягає переоцінці цінностей. Оскільки таких епох було в історії немало, то саме звернення до міфів, особливо до біблійних, стало в літературі стійкою традицією [ 7, с.65-66].

Святе Письмо впродовж багатьох століть переосмислюється українськими письменниками як спільна прамова людства. Її ж творча інтерпретація говорить про загальнолюдські цінності, які не змінюються з віками. Активне звернення митців різних часів до біблійного тексту засвідчує порушення ними національних та інших проблем людства.

Для українського поетичного слова Біблія в категоріальному відношенні є психологічною, філософською, морально-етичною й естетичною основою. Сучасна відома дослідниця проблеми “Біблія і українська література” І.Бетко з цього приводу відзначає, що досконале знання Святого Письма допомагало українським письменникам “на тлі вічного, загальнолюдського краще побачити й зрозуміти конкретно-історичне, національне в усьому його драматизмі” [7, с. 68].

Українська література завжди підтримувала й розвивала християнські ідеї. Як підкреслює В.Антофійчук, “нині в суспільній свідомості поступово формується новий ідеологічний контекст. Тому дослідження процесів сюжетоскладання, соціально-ідеологічних факторів, які зумовили той чи той характер трансформації новозавітного матеріалу, явище не самодостатнє. Крім нових методик (герменевтики, психоаналізу, культурологічного аналізу), необхідне багатопланове осмислення морально-психологічних факторів, які зумовили особливості рецепції канону. Саме тому сучасна література, як правило, підходить диференційовано до використання євангельських структур” [1, с.52].

Безвідносно до індивідуальної специфіки адаптації біблійного канону в тексті того чи того письменника, в кожному випадку авторська інтерпретація Книги Книг корелює з суспільно-політичними, морально-етичними та естетичними завданнями. В національній мистецькій традиції простежуємо різні форми й методи трансформації біблійного тексту.

Інтерес до біблійської проблематики в творчості В.Стуса яскраво проявився у працях М. Жулинського [ 25], Т.Гундорової [23 ], частково у статях С. Мишанича [35 ] та М. Мишанич [ 34]. Дослідники переконливо доводять, що для поета була страшною духовна смерть, бо вона безславна. Але і згодитись добровільно зійти на Голгофу — це рішення одиниць. Про це свідчить історична практика. Так, у свій час пророк Ісайя написав про свій вибір:

"5. І сказав я: горе мені, загинув я! Бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також нечестивого.

Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руках у нього був горящий камінь, який взяв він кліщами із жертовника,

І доторкнувся вуст твоїх, і беззаконня твоє віддалено від тебе, і гріх твій очищений.

І почув я голос Бога говорючого: кого мені послати? І хто піде для нас? І я сказав: от я, пошли мене" [Ісайя, гл. 6, ст. 1—8].

Ідея Христоподібності вперше з'являється у давній українській літературі на рівні мотиву співрозп'яття, співпереживання Христових мук. На наш погляд, вона по-новому озвучена в творчості Василя Стуса. Його ліричний герой – це пророк і борець, який змагається з неправдою, рабством і сваволею. У нього складний і тернистий шлях. Але наш герой сміливо рушає у вир апокаліптичних подій:

Ти ж, Господи, мене скарай

зайди за власний небокрай

і відшукай нової тверді

і не корися, гордий смерде,

ні, смерті власній не корись

і тільки серцем не гнівись

Очевидно він готовий до того, що його слова залишаться поза увагою, бо "...огрубіло серце народу... очі свої зімкнули, і не бачать очима, і не чують вухами." [Ісайя, гл. 6, ст. 1—8].

Передчуття Голгофи ми зустрічаємо в поезії "Церква святої Ірини." Василя Стуса, де ліричний герой добровільно вітає початок своїх випробувань, свій шлях мук:

Здраствуй, бідо моя чорна,

Здраствуй, страсна моя путь[1].

У цих рядках звучить відлуння теми Христоподібності, яка обговорювалась не лише в літературі Середньовіччя, а й хвилювала людей Бароко, і не втратила своєї актуальності до нашого часу.

Життєвий подвиг Ісуса Христа слугує предметом захвату, наслідування.

У поезіях В. Стуса біблійські мотиви набувають суто національних рис:

Святим хрестом востаннє осінив

свій плинний дух — і рушив на дорогу,

аби навік сподобитися [нерозб.]

котру значив нам Бог спередвіків.

Так славно він життя своє прожив,

на многотрудну стаючи Голготу,

зустрів належне був страсну суботу,

а вдосвіта, стражденний, опочив. [ с. 97]

"Крайнє полярне угрупування образів та ідей Стусових поезій демонструє чіткість, однозначність ідейно-естетично-моральних позицій поета", — виділила у свій час Мотря Мишанич у статті "Бінарна опозиція як спосіб поетичного самовираження Василя Стуса" [34, с. 120]. Поет одвічну боротьбу двох протилежних сил втілює в образах Бога і сатани:

Відійди, сатано, відійди

віковою стежею недолі,

порозходились босі і голі

і свої загубили сліди….

Відійди, сатано, відійди,

ані застуй свічі молодої.

Ми ізгої, ізгої, ізгої

вікової страшної біди. [с. 115 ]

Світ переживає катаклізми, в яких поет впізнає апокаліптичні муки і конвульсії. Святими мучениками постають герої, борці, патріоти, мислителі. Вони гинуть від рук безчесних, боягузів. Але пекельні сили карають усіх: непокірних, покірних, байдужих. Ліричний герой шукає виходу із пекельного кола, але наштовхується на свою безпомічність:

Тобі молюся, Боже,

щоднини і щочасно,

бо хто ж нам допоможе

по чорній цій біді,

коли радіє кожен

як смерть іде дочасна. [с.201 ]

Або:

Який бо холод довкруги!

Самотності! Ніде нікого.

Одна підтримка — голос Бога

вседорогий, все дорогий [ с.267]

Поет протиставляє Голгофу Христа Голгофі людства у ХХ столітті. Ісус Христос, омив своєю кров'ю гріхи всього людства, проторував для нас новий чистий шлях, був забраний Богом на небеса. Та людство стало на шлях зневіри, тим самим, прирікши себе на муки на іншій Голгофі:

Ця Богом послана Голгофа

Веде у паділ не до зір [с. 110].

Або:

Штольнею підеш — і заблукаєш,

ось він — твій крес, і твій хрест, і твій креш. [ с.322]

Саме тому, подібно мученикам і сподвижникам "страсті" епохи Середньовіччя, ліричний герой В. Стуса прагне покинути земне життя. Та його митарства вже сягають іншої мети:

І зважитись боротися, щоб жити,

І зважитись померти, щоби жить [с. 90].

Поет-філософ осмислює смерть в контексті християнської свідомості — це не просто край життєвого шляху, за яким — вічність, небуття, а кульмінація земного відрізку життя, який знаменує перехід до буття вічного; тому проблема смерті для Василя Стуса являє надзвичайної важливості акт вирішення кардинального питання людського буття:

О краще вбий і не картай мене

і не пої мене Господнім гнівом,

бо ж кожен день даровано як диво

і хто кого — спитай — пережене.

То вбий мене і не картай і не

пої мене Господнім гнівом. Марне,

коли життя судилось незугарне

хай краще кат нам голову зітне.

Тож вбий мене та тільки не карай

і гніву Божого не дай допити. [с. 101 ]

Не зрадивши одвічні людські цінності, Василь Стус з гідністю здійснює власний вибір хресної ноші:

це волю Божу

Я був на себе, наче хрест, приймив [ с. 134].

Життєва драма ліричного героя постає, як час частина великої світової трагедії. Це — мученик за віру, за Вітчизну та загальнолюдські цінності:

Ти ж, Господи, мене скарай

зайди за власний небокрай

і відшукай нової тверді

і не корися, гордий смерде,

ні, смерті власній не корись

і тільки серцем не гнівись… [с.318 ]

На фоні крику, волань, страждань, "ненависті, прокльону, каяття" постає образ світлого мученика, який обов'язково переможе смерть. Ліричний герой закликає вірити та надіятися на нову зустріч, чим уподібнюється Ісусу Христу.

Народе мій, до тебе я ще верну

І в смерті обернуся до життя.

Своїм стражденним і незлим обличчям

Як син тобі доземно поклонюсь.

І чесно гляну в чесні твої вічі,

І з рідною землею поріднюсь [с. 298].

У поезії Василя Стуса перед нами постає мученик-патріот, вірний і люблячий син своєї Вітчизни, мученик, який стоїть на стороні справедливості, честі, благородства. Страждання у творчості поета переплітається з антиномією життя — смерть, ліричний герой сприймає життя як випробовування, відповідальність за яке він бере на себе.

У поезії Василя Стуса, особливо в поезії останніх років часто зустрічаємо згадки Біблійських міфів:

Ковчег твій — це похмурий саркофаг,

якому ти до скону вже стерничий.

Коли не роззирнутись по світах,

то сам собі вглядайсь, вглядайся в вічі [ с. 115].

Знаходимо також похідні з Біблії алегорії, мотиви, тропи:

Хай часом

відстрашували завеликі біди,

і Гефсиманський сад не рятував.

Будь мудра, музо.

Або:

Місяць зойкнув, наче божевільний.

Поспішає слідом шестикрильний

у такий мороз [с. 232 ].

У творчості Василя Стуса активно експлуатується міфологема страшного суду. Так, у вірші “ Трени М.Чернишевського” в текст вірша поет вводить біблійну міфологему кари з метою увиразнення драматизму зображуваного:

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів — з пекла і до раю,

це надвисання в смерть, оця жага

розтлінного весь білий світ розтлити

і все товкти, товкти зболілу жертву,

щоб вирвати прощення за свої

жахливі окрутенства — то занадто

позначене по душах і хребтах.

Частим явищем у ліриці поета є символічно забарвлені топоніми з Біблії:

На Лисій горі догоряє багаття нічне

і листя осіннє на Лисій горі догоряє.

А я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,

чи Лиса гора впізнала б мене… [ с.99]

2.2. Образ Бога у поезії Василя Стуса.

Як слушно зазначає Г.Віват, серед найважливіших пріоритетів, які визначили релігійно-філософські та світоглядні позиції поета, слід назвати три:

1) язичницькі вірування;

2) християнські заповіді;

3) східні філософсько-релігійні погляди [19, с.65 ].

Серед християнських заповідей поетові особливо близькі були терпіння і всепрощення. Ця світоглядна домінанта характерна для пізніших його творів. Так, тільки у вірші “Гойдається вечора зламана віть” з образами вечора і зламаної віті асоціюється вечір життя поета, його передчуття кінця:

І як мені, Господи, як мені жить?!

Клясти і любити, клясти і любити…

… Сподоб мене, Отче, високого краху.

...Вельможно хитається зламана віть.

Він намагається смиренно прийняти Господню волю, намагається покоритися невідворотному:

Господи, дай мені жить.

Удай, що обтято дорогу. Що спить

душа, розколисана в смернім аркані

високих наближень…

У віршах В.Стуса багато поетичних асоціацій, що мають праукраїнське походження і пов’язані з язичницькими віруваннями: культ неба та небесних світил, культ вогню, язичницький обряд накликання дощу з жертвопринесеннями (“Накликання дощу”):

Трипільських сонць шалена коловерть

волого ллється у трипалі руки

богів поганських. Спопелілі круки

розлітані круг ватрища пожертв. ..

…Чотири сонця відгорять вгорі,

чотирикрилий день відмайоріє.

Загрузнуть в ніч язичницькі бори.

Самі тіла жалобні бовваніють….

Християнські мотиви, однак, не слід розглядати як поетичну апологію, це лише один із продиктованих людською культурою засобів проникнення у той світ, звідки нема вороття. Тому тут більше питань і сумніву, аніж блаженства примирення:

Упасти Господові в ноги

і відмолити всі гріхи,

і попалити всі дороги,

і загубити всі шляхи.

Не діжде, проклятий, не діжде.

Я стану з Господом на прю!

Перечекаю ніч і вижду

чи вирву з посмерку зорю

і почеплю її на небо:

хай світить , бісова, як слід!

Бо тільки так, бо так і треба

людський виховувати рід.

(“Упасти Господові в ноги...”);

Підв'язали в раю нитками

сороміцьке тіло твоє.

Набігає брижами обурення,

жаль — брижиться.

(“Шлях грішного до раю”),

Палій-Господь розклав багаття

і на антоновім вогні

іспитуватиме завзяття —

на опір, на вагу, на гніт….

…І скажеш — Господи, простися

мені мій гріх, мій дар, мій день.

Ми по мордовськім бродим лісі,

а доля по недолі йде.

І скажеш — Господи, допоки

вік вікуватиму — кажу,

не перейду оту межу,

де з головешок б'ють опоки.

(“Страшні твої нурти печерні”).

Подекуди поет сперечається з Богом та вдається до сарказму і навіть до сатири:

За хмарою хмари.

За димом пожарищ – високо

зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.

(“За літописом Самовидця”),

Голосить Галя, криком промовляє

і полум'я з розпуки розпукає

а Пан-Господь - і дивиться, й мовчить…

…Горить сосна - од низу догори

сосна палає - од гори до низу

йде Пан-Господь. Цілуй Господню ризу,

ой чорнобрива Галю, чорнобри...

(“Горить сосна – од низу до гори”),

Червонорукими вождів малюйте,

Так, як богів, як воїв, як катів.

“Червонорукими вождів малюйте...”).

Ці мотиви поезії В.Стуса співзвучні за змістом з мотивами поезії Т.Шевченка та Є.Маланюка.

Таким чином, можна зробити висновок, що Бог у творчості Василя Стуса далекий від канонічної церковної атрибутики. Це категорія філософсько-етична, втілення висоти й потуги духу. Складно переплітаються в нього різні духовні площини.

Дорога до Бога для митця – “все дорога”. Не раз зринають в поезіях символіка “високого вогню”, мотиви богообранності і жертовності.

Як тихо на землі! Як тихо!

І як нестерпно — без небес!

Пантрує нас за лихом лихо,

щоб і не вмер і не воскрес.

Ця Богом послана Голгота

веде у паділ, не до гір…

…Боже, не літості — лютості,

Боже, не ласки, а мсти,

дай розірвати нам пута ці,

ретязі ці рознести.

Дай нам серця неприкаяні,

дай стрепіхатий стогнів,

душ смолоскипи розмаяні

між чужинецьких вогнів…

На своїх «дорогах несамовитих» поет знаходить Бога і в Богові здійснення своєї місії:

І знов Господь мене не остеріг,

і знов дорога повилася.

Тож — до побачення — у просторі

і — до побачення у часі.

Усвідомлення неминучої загибелі не обійдеш, не оминеш. «Обтято дорогу», «Богом послана Голгота», «попереду – твій край, твій крах, твій прах», «світ тебе переміг», «вам на лоб поклав Господь свій світлий перст нищівний», «сам падеш і друзі – теж падуть», нам «ряд утрачено». В космічній стужі відігріває нас лише «вогонь від самоспалення», – таких цитат можна наводити без ліку. В цьому світі нема завтра («Помолися ще – вчорашньому, коли нема завтра») і час апокаліптично згорнувся в безмайбутність, а власне, і в безтеперішність, коли ще є хіба тільки «проминуло», спогад, але й чи воно існує?

дай, Господи, — вмерти!

Пропасти, забутись,

зійти себе в зойках,

на друзки розпасти,

розвіятись в вітрі,

згубитися в часі

і вирвавши душу

піти — в безімення!

ВИСНОВКИ

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Творчість його міцно ввійшла в історію української літератури, хоч повністю його поетичний доробок уже ніколи не стане надбанням рідного народу: не менш шестисот віршів В. Стуса було конфісковано й знищено в страшні роки його табірних страждань. Проте й та частина, якій пощастило побачити світ, дійти до читача, засвідчила його могутнє обдарування, глибокий розум, безмежну любов до рідного краю, незламну могутність духу.

Метою нашого дослідження став аналіз біблійних мотивів у поезії Василя Стуса. Згідно цій меті ми вирішували завдання роботи.

Згідно першому завданню ми проаналізували творчий доробок поета. Ми визначили, що, як вважає більшість дослідників творчості В.Стуса, це – самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до самовідданості поетичного слова і водночас до використання глибинних традиційних джерел української літератури поряд з поетичною мовою ХХ століття.

Поступово у своїй творчості Василь Стус змінює погляди на своє майбутнє; у нього виникає потреба осмислити, визначити і образно виразити своє, як на митця, як на художника, призначення і роль у цій, драматичній ситуації. У його творчості все частіше зустрічається думка про жертовність своєї, як художника, долі, про якусь свою фатальну приреченість, якій він повинен підкоритися і вже далі нести хрест, уготований долею і місією мученика.

Надалі ми простежили використання біблійних мотивів в українській літературі та зазначили, що вплив біблійних книг на літературні твори українського письменства був надзвичайно плідний і дуже значний. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники - від Вишенського до сучасних авторів. В монографії В. Антофійчука "Євангельські образи в українській літературі 20 ст." автор здійснює спробу розглянути закономірність і своєрідність використання ідей та образів Нового Завіту українською літературою, проаналізувати контекст засвоєння євангельського сюжетно-образного матеріалу.

Сучасна дослідниця проблеми "Біблія і українська поезія" І. Бетко зазначає, що досконале знання Біблії "допомагало краще побачити і зрозуміти конкретно-історичне, національне в усьому його драматизмі". Вона також підкреслює, що період кінця ХІХ — початку ХХ ст. в освоєнні Біблії українською культурою був особливо інтенсивним, позначеним "яскравим індивідуально-творчим забарвленням".

На підставі аналізу цілого корпусу текстів ("В Різдвяну ніч" Н.Королеви, "На полі крові" Л. Українки, "Ціна крові" С. Черкасенка, "Юда" О. Кобилянської, "Сад Гетсиманський" І. Багряного "Смерть Юди" Р. Іваничука) автор детально аналізує модель біблійського героя, образ якого найчастіше використовується в українській літературі.

Кандидат філологічних наук С. Кальченко розкриває таємницю появи поем "Каїн", "Ваал", "Христос", написаних письменником радянської України Володимиром Сосюрою.

Також в українській літературі широко використовували біблійські сюжети та євангельські притчі Т. Шевченко ("Притча про блудного сина"), І. Франко ("Мій Ізмарагд"), В. Яворівський ("Оглянься з осені"), Є. Гуцало ("Позичений чоловік"), Б. Олійник ("Сім").

Третім завданням нашого дослідження стало завдання проаналізувати особливості використання біблійних мотивів у творчості Василя Стуса. Аналіз показав, що подібно мученикам і сподвижникам "страсті" епохи Середньовіччя, ліричний герой В. Стуса прагне покинути земне життя.

І останнім завданням роботи стало завдання висвітлити особливості зображення образу Бога у поезії Василя Стуса. Ми визначили, що в більшості віршів поет намагається смиренно прийняти Господню волю, намагається покоритися невідворотному. Але він також сперечається з Богом та вдається до сарказму і навіть до сатири.

Бог у творчості Василя Стуса далекий від канонічної церковної атрибутики. Це категорія філософсько-етична, втілення висоти й потуги духу. Складно переплітаються в нього різні духовні площини.

Таким чином, проведене дослідження дало змогу визнати, що для поетичного слова Василя Стуса Біблія в категоріальному відношенні є психологічною, філософською, морально-етичною й естетичною основою.

1 234