ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Західноукраїнські землі наприкінці XVIII – на початку XIX ст.

Тема: Українські землі під владою Російської та австрійської імперій в першій половині ХІХ століття.

План.

Українські землі під владою Російської імперії в першій половині ХІХ століття.

Західноукраїнські землі наприкінці XVIII – на початку XIX ст.

1. Українські землі під владою Російської імперії в першій половині ХІХ століття.В кінці XVIII — першій половині XIX от. у складі Російської імперії знаходилися такі українські землі: Лівобережна Україна, Правобережна Україна, Волинь, Слобідська Україна.

У 1830 — 1850 рр. на землях України було проведеноадміністративну реформу. Вона полягала в тому, що утворювались тригенерал-губернаторства: Малоросійське, Київське, Новоросійське-Бессарабське. Вся повнота влади належала генерал-губернаторам, що призначалися царем (як правило, ними були військові).

До складу генерал-губернаторств входили дев'ять утворенихгуберній: Харківська, Волинська, Чернігівська, Катеринославська, Полтавська, Подільська, Київська, Херсонська, Таврійська. На чолі губерній знаходились губернатори, що також призначалися царем.

В свою чергу, губернії поділялися наповіти, повіти — настани, які очолювались поліцейськими приставами.

Україна в російсько-турецькій війні 1806 — 1812 рр. Воєнні дії розгорталися на Чорному морі, його західному узбережжі, і на Дунаї. В 1812 р. турецька армія була оточена на Дунаї. Туреччина підписалаБухарестський мирний договір. Згідно Бухарестському мирному договору Росії відходили фортеці на Чорному морі і уБессарабії. Таким чином, в російське підданство потрапили також і українці, що мешкали на теренах Бессарабії. В російсько-турецькій війні прийняло участьДунайське козацьке військо, а також козацькі полки, дислоковані в цьому районі. В боях вони відзначилися мужністю і відвагою.

Туреччина була невдоволена підсумками війни 1806 — 1812 рр., російсько-турецькі відносини залишалися напруженими. Тому незабаром, в 1828 році розпочалась нова, чергова російсько-турецька війна.

Україна в російсько-турецькій війні 1828 — 1829 рр. Військові дії розгорталися на Дунаї, Кавказі, західному узбережжі Чорного моря. Російська армія отримала низку перемог, підійшла до столиці Туреччини — Стамбула (1829 р.) У всіх бойових діях прийняли безпосередню участь українці. Особливо відзначились в боях загони козаків, що повернулися з Туреччини (де вони перебували після руйнування Запорозької Січі в 1775 р.). У 1829 р. уряд Туреччини був змушений підписати мирний договір з Росією. Згідно мирному договорові до Росії відійшло Кавказьке узбережжя Чорного моря. Козаки, що воювали з Туреччиною в російсько-турецькій війні 1828 — 1829 рр., були об'єднані в Окреме запорозьке військо (пізніше воно отримало назву Азовського козацького війська). Це військо отримало право селитися разом з сім'ями на узбережжі Азовського моря. Перемога Росії в цій війні значно послабила турецький вплив на південноукраїнські землі.

Ще більш серйозним випробуванням для Росії, аніж російсько-турецька війна, буливійни з Францією. Імператор Франції — Наполеон Бонапарт — намагався здійснити мету: підкорити весь світ. До початку бойових дій проти Росії Франція захопила майже всі європейські країни, розбила вЄвропі армії Австрії, Прусії, Англії, самої Росії.

В червні 1812 р. наполеонівська армія перетнула кордон Росії. Головні військові дії розгорнулися в Центральній Росії, Литві, Білорусії, Україні. Французька армія окупувала частину Волині. Наполеон вважав, що українці підтримають його армію. Наполеон обіцяв, що в разі його перемоги над Росією Україна отримає незалежність. За незначними виключеннями, населення не підтримувало армію Наполеона (ані в військовому відношенні, ані продовольством). Населення створювало загони самооборони і партизанські загони. Французька армія намагалася прорватися до Києва, але успіху не мала.

В грудні 1812 р. французьку армію було вигнано з Росії і України. Бойові дії відбувалися на теремах Європи і самої Франції до 1815 р. Згідно з умовами договору про мир Росія отримувалагерцогство Варшавське. Українська земля — Галичина — лишалася у складі Австрії.

В першій половині XIX ст. кріпацький лад перетворився на головне гальмо суспільного прогресу; виниклакриза кріпацтва. Ознаки кризи кріпацького ладу: постійні виступи закріпачених селян, що не бажали миритися зі своєю долею; у феодальних (XIX ст. почали називати „поміщицьких”) господарствах пануваланатуральна форма економіки: все необхідне для життя вироблялось безпосередньо в господарстві; розвиток торгівлі гальмувався; слабкий розвиток торгівлі створював нестачу грошових коштів, що в решті решт підривало економічну могутність держави. Феодали не були зацікавлені у використанні більш досконалих знарядь праці, що впливало на рівень врожаїв, виробництві продуктів харчування. Панщина і податки (оброк) вели до зубожіння селян, занепаду їх господарств. Суспільство починало розуміти, що кріпацтво є аморальним (не відповідало нормам поведінки людини). В містах не вистачало робочої сили, бо не всі феодали погоджувалися відпускати селян на заробітки у місто; розвиток промисловості гальмувався.

На зміну кріпацьким відносинам в багатьох країнах в XIX ст.вже прийшли нові —капіталістичні. Їх ознаки: набуває прискореного розвитку торгівля (часто при сприянні держави) — внутрішня і зовнішня; феодали (поміщики) значну частину отриманого від торгівлі прибутку використовують на подальший розвиток господарства (придбання знарядь праці, сортового насіння, продуктивних порід домашніх тварин). Це дозволяло виробити більше товарів кращої якості і отримати ще більший прибуток. В містах зростає кількість мануфактур, майстерень, торговельних лавок. Формуються нові соціальні верстви: капіталісти, робітники.

Головне, що перешкоджало розвитку ринкових відносин, було офіційне, державне,на засадах закону, закріпачення селян. Виправити становище міг тільки закон про скасування кріпацтва. Але уряд, хоча постійно і обіцяв, але не приймав такого закону. Уряд знайшов підтримку у значної частини поміщиків, зацікавлених у збереженні старих відносин.

Починається процесрусифікації— комплексу заходів царського уряду, спрямованих на витіснення української мови та культури повсюдним введенням російської мови та культури. Ліквідується автономний устрій українських земель. Закрито українські школи. Викладання в університетах здійснюється російською мовою. Поміщики збільшували норму панщини, відбирали землю у селян. Частина селян, позбавлених землі, працювала на поміщика за щомісячну натуральну платню. Зросли державні податки. Створюється близько 20військових поселень, в яких селяни одночасно несли військову службу і вели господарство. Скасовувався закон про магдебурзьке право. Посилювався контроль держави за настроями суспільства. Було введеноцензуру (контроль над друкованими виданнями) і перевірку приватного листування.

Відбувалися повстання козаків, селян, військових поселенців в першій половині XIX ст. Найзначнішим повстанням було повстання під керівництвом Устима Кармалюка (1812—1835рр.) Про Устима Кармалюка складено численні легенди, оповіді, пісні. Видатний художник XIX ст. — В.А.Тропінін — створив портрет цього сміливого ватажка антикріпацьких повстань на Подолії, Волині в першій половині XIX ст. У.Кармалюк — селянин-кріпак. Гордий, сильний, незалежний, він дратував поміщика. В 1812 р. його віддано у солдати (служба в той час продовжувалась 25 років). В 1813 р. він втікає з солдатчини і створює повстанський загін з селян-кріпаків. Загін Кармалюка нищить і палить поміщицькі садиби, роздає поміщицьке майно пригніченій голоті. В районах повстання Кармалюк закликає не ходити на панщину, не сплачувати податків. В 1832 — 1835 рр. численність загону Кармалюка досягає 20 тисяч повстанців. Кармалюка кілька разів було заарештовано, заслано до Сибіру, але він втікає з заслання, повертається в рідні місця. В 1835 р. Устима Кармалюка було підступно вбито; незабаром царські війська придушують повстання.

Тяжкий стан українського народу, намагання царату знищити національні традиції непокоїли і частину українськогодворянства, національної інтелігенції. В західноєвропейських країнах в цей час пропагувалися ідеї рівності всіх людей, скасування феодального національного гноблення. Ці ідеї набули широкого розповсюдження і в Україні завдяки діяльносі масонів, декабристів, Кирило-Мефодіївського товариства.

В 1817 — 1819 рр. масони створюють організації в Києві, Одесі, Полтаві, Кам'янець-Подільському, Житомирі. Осередки масонів («ложі») ведуть культурно-просвітницьку роботу. Багато масонських організацій (полтавська ложа «Любов до істини», переяславська ложа «Малоросійське товариство») ставили завдання скасування кріпацтва, самодержавства, створення незалежної української держави. Переслідування уряду не дозволили масонам розгорнути практичну діяльність.

Декабристи створили в Україні таємні товариства (управи), що об'єдналися в Південне товариство (1821 р.). Південне товариство тісно співпрацювало з Північним товариством, створеним у Петербурзі. Південне товариство співпрацювало з Польським патріотичним товариством, включило у свій склад «Товариство об'єднаних слов'ян». Керівник Південного товариства Павло Пестель склав програмний документ — «Руську правду», в якій було викладено цілі декабристів. Південне товариство підтримало повстання, що було підняте Північним товариством 14 грудня 1825 р. і підготувало власний виступ, що відбувся 29 грудня 1825 р. Повстання були придушені царськими військами.

Основний зміст «Руської правди» П.І.Пестеля: повалення самодержавства; встановлення республіканської форми правління (органи влади обираються народом); скасування кріпацтва; вищий орган влади — Народне віче, що обирається народом на засадах прямого і рівного виборчого права; часткова конфіскація земель поміщиків, наділення землею селян; рівність всіх перед законом, свобода слова та ін.

До безпосередньої участі у повстанні декабристи залучували лише солдат, бо вважали, що народ не повинен брати участь у боротьбі за переустрій Росії. Повсталі сподівалися примусити нового царя — Миколу 1 (попередній цар, Олександр І, помер в листопаді 1825 р.) — виконати їх вимоги. Але вони жорстоко помилилися. І в Петербурзі, і в Україні (під Києвом — у Василькові, Білій Церкві, селах Київської губернії) повстання були придушені царськими військами. Учасники повстань опинилися у засланні, керівників, серед яких були і члени Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін) було страчено.

Велике суспільно-політичне значення мало Кирило-Мефодіївське товариство, створене в 1846 р. в Києві. Засновники товариства: М.І. Костомаров (професор Київського університету, історик); В.М. Білозерський (вчитель), М.І. Гулак (чиновник); студенти; інтелігенція: поет Т. Г. Шевченко, письменник П.А. Куліш та ін. Всього: кілька десятків чоловік.

Організаційні і програмні установи товариства були сформульовані в документах «Книга буття українського народу» і «Статут слов'янського братства св. Кирила і Мефодія».

Український народ характеризувався як демократичний, який мав створити федерацію вільних слов’янських народів. Вказувалось на необхідність скасування кріпацтва і самодержавства. Товариство існувало недовго. Навесні 1847 р. студент Петров виказав постійних учасників засідань товариства; їх було заарештовано. М.І. Гулак був ув'язнений в Шлісельбурзьку фортецю, Т.Г. Шевченка було віддано в солдати в Оренбурзький край, інші опинилися у засланні.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення для подальшого формування національної ідеї. Навіть небагато з того, що встигли зробити члени товариства — видання книг, бесіди, лекції, програмні документи, — пробуджувало суспільну думку, спонукало шукати шляхи до кращого, вільного майбуття.

2. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII – на початку XIX ст.Західноукраїнські землі в цей період історії знаходились у складі Австрійської імперії. Наприкінці XVIII ст. тут була проведенаадміністративна реформа, внаслідок якої влада Австрії над Галичиною, Буковиною, Закарпаттям (яке входило до складу території Угорщини)посилилась.

Австрію очолював імператор (династія Габсбургів). Територія Австрії поділялась на провінції, провінції — на округи. Провінція, в яку входили Галичина і Буковина, поділялась на 19 округів, які очолювались урядниками, підпорядкованими губернатору. Губернаторів і урядників призначав імператор. На всій території імперії діяли австрійські закони і вживалась німецька мова.

Посилення влади Австрії супроводжувалося зростанням національного і соціального гноблення (великі податки, панщина, повне безправ'я кріпаків, приниження національної гідності).

Наприкінці XVIII ст. імператриця Марія-Терезія та її син, імператор Йосиф II, проводять реформи.

Марія-Терезія створила орган влади, підпорядкований імператору — Державна рада. Створена постійна армія. Проводила політику протекціонізму (підтримки) торгівлі, вітчизняної промисловості. Впроваджено митну (податкову) реформу. Обмежено панщину (до трьох днів) на чеських землях. Введено новий карний кодекс (в ньому була стаття про скасування тортур).

Йосиф ІІ: Введена централізована система управління. Продовжував політику протекціонізму, що сприяло розвитку капіталістичних відносин. Скасовано кріпацьку залежність селян (1781 —1785рр.) Обмежено економічну могутність і владу дворян, католицької церкви. Введено світську освіту.

Як реформи Марії-Терезії, так і реформи Йосифа II зустріли опір феодалів, що втрачали свої права, а також народів, що населяли приєднані території. Бо було зрозуміло, щонова система управління остаточно скасовує автономні права, які були раніше. До кінця XVIII — початку XIX ст. від автономії Галичини і Буковини залишилася лише попередня назва — Королівство Галичини і Лодомерії.

Українське національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XVIII — початку XIX ст. У Львові (столиця провінції Галичина) і Перемишлі (центр греко-католицької єпархії) починає формуватися українська інтелігенція (в Львівському університеті, заснованому ще в 1661 р., в семінаріях). Саме тут діють бібліотеки і друкарні. У Львові і Перемишлі виникають товариства, що пропагують українську мову і культуру. Такі товариства поширюються по всіх західноукраїнських землях. Учасники цих товариств збирають український фольклор, матеріали з історії Галичини. Єпископ Михайло Левицький, член єпархії Іван Могильницький пропагують ідеї німецького філософа Гердера про національну самобутність і право нації на збереження власної культури, мови, історії.

Великий вплив на національне відродження чинили ідеї Просвітництва. Просвітництво — напрямок суспільної думки XVIII ст., що критично оцінював абсолютну монархію, феодальний лад, виступав на захист народу і молодої буржуазії.

Під безпосереднім впливом ідей Просвітництва і праць Гердера у Львові в 1830 р. група інтелігенції створює гурток «Руська трійця». Засновники гуртка «Руська трійця»: М.С. Шашкевич — поет, сільський священик; Я.Ф.Головацький — поет, фольклорист, згодом професор української мови і літератури Львівського університету, а потім — ректор цього навчального закладу; І.Н. Вагілевич — письменник, філолог, фольклорист. Закінчив Львівську духовну семінарію.

Діяльність гуртка «Руська трійця»: Друкують українською мовою літературно-художні альманахи (збірки) «Русалка Дністрова», «Вінок русинам на обжинки». Пропагують ідеї відродження української нації і культури. Популяризують українську історію. Налагоджують, зміцнюють зв'язки з українофілами Лівобережжя, борцями за свободу Чехії, Словаччини, Словенії, що знаходилися у складі Австрійської імперії.

Діяльність гуртка викликала невдоволення поліції. Альманах «Русалка Дністрова» заборонено друкувати. М.С. Шашкевич організовує його публікацію у Будапешті (1837 р.). У Львів він привіз 3 900 примірників, але їх конфіскувала поліція. Незабаром М.С.Шашкевич вмирає. Я. Головацький продовжує пропагувати українську культуру.

В 1848 — 1849 рр. в Австрійській імперії вибухнула революція, спрямована проти монархії і феодального ладу.

Основні події революції 1848 — 1849 рр. в Австрійській імперії:

1. Березень 1848 р.: у Відні повстали робітники, ремісники, студенти.

2. Повстання у Відні знайшло підтримку селян.

3. Повсталі вимагали поліпшення економічного стану, скасування кріпацтва, відставки уряду.

4. Березень 1848 .: повстання розповсюдилось на територію Угорщини, Чехії, українські землі

5. Угорці, чехи вимагали автономії, поваги до власних національних прав.

6. Квітень 1848 р.: у Львові створена Центральна Народна Рада (ЦНР)

7. Центральна Народна Рада вимагає автономії Галіції, але не визнає українців як окрему націю.

8. Травень 1848 р.: українці створюють Головну Руську Раду(ГРР)

9. Головна Руська Рада вимагає поділу Галичини на Східну (українську) і Західну (польську).

10. Обидві Ради створюють місцеві ради, друкують газети.

11. Австрійська влада не бажає надавати автономію Галичині.

12. У Львові при підтримці уряду створено Руський Собор (РС)

13. Руський Собор підтримав Центральну Народну Раду

14. Червень 1848 р.: в Празі відбувся Слов'янський конгрес для вирішення долі Галичини

15. На конгресі виникли суперечності між ЦНР, РС і ГРР.

16. Питання про Галичину не було вирішено.

17. Імператор Австрії прийняв укази про скасування панщина і вибори в рейхстаг — народне зібрання

18. Вересень — листопад 1848: уряд придушив збройне повстання у Львові.

19. 1849 р.: придушення всіх революційних виступів.

Найважливіше питання, підняте українцями в ході революції 1848 — 1849 рр. —створення автономної держави. Головна Руська Рада відразу ж після свого формування взяла на себе функції українського національного уряду. До її складу увійшли представники української інтелігенції. Головна Руська Рада створила загони народної гвардії. Народна гвардія і загони самооборони під синьо-жовтими прапорами були готові зробити все необхідне для захисту національних прав українців, але сили були надто нерівними.

Надзвичайно жорстоко уряд Австрійської імперії розправився з повсталим Львовом. Місто було оточено військами і піддано артилерійському обстрілу.

Хоча революція 1848 — 1849 рр. була придушена, але її наслідком стало вирішення багатьох назрілих питань: скасування панщини, інших повинностей селян. Селяни набували право (за викуп) на землю. Почала видаватися перша українська газета «Зоря Галицька». У Львові було створено культурно-просвітницьке товариство «Галицько-руська матиця». Надано дозвіл на викладання українською мовою. Відбулися вибори у рейхстаг. Але, на жаль, у рейхстазі українцям не вдалося знайти вирішення національного питання.

Вибори у рейхстаг українці не змогли провести організовано, частина селян участі у виборах не брала. Внаслідок цієї обставини з 100 місць, що були виділені Галичині, вдалося отримати тільки 25. 3 25 депутатів рейхстагу 15 були неписьменними селянами, 8 — священиками, 2 — представниками інтелігенції. У рейхстазі українці ставили два питання: — про розподіл Галичини;

— про компенсацію поміщикам за скасування панщини (депутати-українці були проти компенсації).

Більшістю голосів рейхстагу вимоги депутатів-українців не було прийнято.Численні депутати, що були невдоволені роботою рейхстагу, покинули зал засідань, поїхали з Відня. Серед них був і депутатЛук'ян Кобилиця. Повернувшись до рідної Буковини, він очолив значне повстання селян. Це повстання продовжувалось з 1848 по 1849 рр. Повстання було придушено, Л.Кобилиця був закатований. Але його ім'я, як і ім'я У.Кармалюка залишилося в народній пам'яті, піснях, легендах.