 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Утвор Київ.Русі. Олег, Ігор, Ольга, Святослав
Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім. Антське царство. Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація. Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.
Словянські племінні союзи на територіїУкр Теорії виникн Київ.держави Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук. «Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi». Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX – першої половини XX ст. У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань – про походження назви «Русь», про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі. 2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана. Засновником кельтської теорії походження Русі по праву вважається відомий український політик, правознавець та громадський діяч Сергій Шелухін (1864–1938), який запропонував дану теорію наприкінці 1920-х років[1]. На його думку, народ «русь», який розміщується літописцем поряд із англами та галлами, може бути ототожнений з рутенами (Rutheni) – кельтським плем’ям, яке у І ст. до н.е. зафіксоване Ю. Цезарем на півдні Галлії, у межиріччі Рони та Гаронни. Рутени, як зазначає дослідник, отримали свою назву від території, на якій проживали: вона «була трактом, шляхом, route для всіх народів, які ходили в Галію і через Галію». На території сучасної України протягом VII—IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви — дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Зазначені в літопису племена являли собою етнополітичні об'єднання — союзи племен. Ці союзи племен літописець називав княжіннями. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Слов'яни — одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Слов'яни були вдачі войовничої, сміливі й жорстокі, а при тому надзвичайно свободолюбні. Вірили в сили природи, але релігія була краще розвинута в західних, аніж східних слов'ян. Утвор Київ.Русі. Олег, Ігор, Ольга, Святослав Згідно Норманської теорії Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність. Їх називали вікінгами або норманами. Словом “Русь” спочатку називали “варягів”, потім – землі полян у Центральній Україні. Згодом з‘явилося політичне утворення під назвою Київська Русь. І хоча перші відомі нам київські князі були скандинавського походження і на Русі було чимало воїнів-варягів – не це стало вирішальним фактором формування давньоруської державності. Перші київські князі не марили високими ідеалами створення могутньої держави. Вони жадали одного – багатства. Завойовуючи Київ Олег прагнув об‘єднати його з Новгородом та підпорядкувати собі ці два міста для торгівлі. Торгівля та збирання данини – такою була діяльність перших князів. Щовесни данину, зібрану взимку з різних східнослов’янських племен відправляли Дніпром до Києва. Розквіт Київської держави. Київ займав дуже вдале географічне положення , що сприяло його піднесенню. Об‘єднання північного і вденного слов‘янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва. Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і Хорифом та сестрою Либідь і заснували Київ. Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава. Часи Ігоря дуже зміцнили Київську державу. Під владою Ігоря опинилося близько 20 “свіжих князів руських”. Після смерті Ігоря почала правити його дружина Ольга. Вона встановила суворий порядок управління країною, що сприяло зміцненню її економічної могутності. В країні було прийнято християнство. Налагоджені відносини з Грецією і Німеччиною. Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часи князя Святослава (964 – 972 р.р.). Войовнича натура, Святослав розгромив Хозарський кагананж, Волзьку Булгарію; включив до складу держави вяжичів, придунайські міста. Тільки йому вдалося закінчити об‘єднання східнослов’янських земель в одній державі з центром у Києві.
5.Князювання Володимира….З давніх часів у науці йдуть суперечки навколо питання, яким був соціально-економічний лад Давньоруської держави. Досліджено, що вона в ІХ-Х ст. ще не знала станового устрою, тому можна назвати першу руську державу надплемінною. В цей історичний період влада не лише відокремилася від народу (одна із ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою і стала успадковуватись. Деякі сучасні вчені дають вдале визначення форми державності Київської Русі ІХ-Х ст. як дружинної, адже владний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що тривалий час утворювала примітивний адміністративний апарат. Ця форма державності закінчується на добі князювання Володимира Святославовича.На другому етапі (кінець Х – середина ХІ ст.) відбувається піднесення Київської Русі, завершується формування її терито-рії, проводяться державні реформи, закладається руський кодекс правових норм, активізуються міжнародні контакти.Володимир Великий (980–1015рр.) –один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.Князювання Володимир розпочав з того, що посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. В 988 р. Володимир провів адміністративну реформу, за якою вождів племінних об’єднань замінили в різних містах держави сини Великого князя. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі. В результаті реформи зміцніла система державної влади на місцях.За Володимира завершився процес формування державної території. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів. Велику увагу князь Володимир приділяв захисту рубежів держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів.Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося в Херсонесі. Християнство,по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне. 6. Війсково-політ, економічні та духовні зв’язки Київ.Русі з Візантійською імперієюУ 911 р. Візантія уклала з русами договір, надавши їм право безмитної торгівлі в Константинополі і зобов'язавши утримувати на свої кошти послів і купців Русі під час їхнього перебування в імперії і постачати їх усім необхідним на зворотний шлях. Торговельні зв'язки Русі з імперією стали регулярними. З невідомих причин у 941 р. київський князь Ігор зробив новий похід на Візантію, розорив берега Босфору і частину узбережжя Малої Азії, але був розбитий під Константинополем за допомогою «грецького вогню». Ігор не змирився з поразкою і через два чи три роки він знову спрямував на Візантію свій флот і сухопутні сили, але був зустрінутий на Дунаєві послами імператора. У 944 р. був підписаний новий договір. Підсилився приток русів на службу у війська Візантії.У 967 р. Никифор II Фока запропонував князеві Святославу, щедро заплативши, зробити напад на ворожу імперії Болгарію. У 968 р. Святослав здолав болгар, підкорив їх своєму впливові (не позбавляючи трону государя), але всупереч надіям імператора, почав разом з ними війну проти Візантії. Війна продовжувалася до літа 971 р., коли армія імперії завдала поразки руському князеві. Був відновлений мирний договір. Відносини Русі і Візантії знову стали дружніми.У 987 р. зневірений Василь II попросив князя Володимира надіслати на допомогу загін для боротьби з узурпатором Вардою Фокою. Володимир виконав прохання, поставивши умову – видати за нього сестру імператора Ганну. Руси розбили Фоку в 988 р., але Василь II барився з виконанням угоди. Тоді Володимир піддав облозі і взяв приналежне імперії місто Херсон у Криму. Імператор відправив Ганну до Володимира, що перед вступом з нею в шлюб прийняв християнство і повернув імперії Херсон. Шеститисячний загін русів залишився в розпорядженні Василя, і протягом майже ста років цей військовий підрозділ, періодично поповнюючись, залишався одним із самих боєздатних в імперії, борючись за її інтереси на всіх рубежах.У 988/989 р. християнство було прийняте князівським двором Русі і киянами, а потім і жителями інших міст і регіонів. Хрещення продовжувалося не одне століття, але рішучий крок був зроблений. Широкий доступ на Русь більш високої візантійської культури був відкритий. Слідом за організацією церкви сюди стала проникати не тільки грецька, але і славяномовна (спочатку богослужбова, потім і світська) література. У цьому процесі велику роль зіграла Болгарія, у якій слов'янська грамота вже спиралася більш ніж на столітню традицію, а власна література досягла високого рівня. Русь активно переймала досвід імперії також у кам'яному зодчестві, живописі, книжковій справі, ювелірному і склоробному виробництві. На початку XI у на Афоні був заснований російський монастир, що став важливим центром російсько-візантійських культурних зв'язків.З захистом торговельних інтересів пов'язаний і останній похідуже християнської Русі на Константинополь у 1043 р. Його очолив син Ярослава Мудрого новгородський князь Володимир. Похід був невдалим: флот русів був розкиданий бурею і спалений «грецьким вогнем» під Константинополем. Відносини, однак, були улагоджені. У 1047 р. руси вже допомагали Костянтину IX Мономахові (1042-1055) розбити чергового узурпатора. Мономах видав свою дочку за іншого сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Торговельні і культурні зв'язки Русі з Візантією і її володіннями в Криму не переривалися до кінця XI в., незважаючи на панування в причорноморських степах спочатку печенігів, а з останньої чверті сторіччя і протягом усього XII в. - половців. Майже повне припинення на тривалий строк русько-візантійських зв'язків було обумовлено спочатку захопленням Константинополя хрестоносцями в 1204 р., а потім – руйнуванням Києва татаро-монголами в 1240 р.
7.Розквіт Київської русі за Ярослава Мудрого…Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) досягла свого найбільшого піднесення. Дбаючи про захист держави, усталення її кордонів, він відвоював захоплені Польщею у 1018 р. Черненські міста і Белзьку волость, провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів (1038) і литовців (1040), заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв (теперішнє Тарту) над Чудським озером. На півдні Ярослав продовжив будівництво захисних споруд проти кочівників. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом, після чого вони назавжди покинули руські землі. На місці битви згодом постав величний собор святої Софії. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд. Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти — засновував школи. За любов до книжок і науки його прозвали Мудрим. При соборі святої Софії організовано бібліотеку. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство, яке мало величезне ідеологічне значення в житті країни. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший з них — славнозвісний Києво-Печерський.Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів — «Руської правди», який базувався на «Уставі земляному» — зведенні норм усного звичаєвого права, запровадженого ще князем Володимиром Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу. Ярослава сучасники називали «тестем Європи.Усе це значною мірою зміцнювало міжнародний авторитет Київської держави.В останні роки правління Ярослав Мудрий спробував вирішити болючу проблему престолонаслідування, щоб запобігти князівським міжусобицям після його смерті. Для цього було запроваджено принцип сеньйорату, коли розподіл земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства у великокнязівському роді. Найстаршому синові Ізяславу він заповів Київ, Новгород, Псков і Турів, другому за віком — Святославові — Чернігів, Муром і Тмутаракань, третьому — Всеволодові. — Переяслав і Ростов, В’ячеславові — Смоленськ, наймолодшому, Ігорю, — Володимир-Волинський. Галицька земля відійшла онукові Яро-слава, Ростиславові Володимировичу, а Полоцька залишилася за сином племінника Брячислава — Всеславом. Усі князі повинні були поважати старшого брата — великого князя київського і разом з ним правити всією Київською державою. У разі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат (у випадку його відсутності — найстарший син), і всі князі пересувалися на один щабель вверх у князівській ієрархії. Таким чином кожному з князів гарантувалося формальне право на київський престол. Правда, пізніше виявилося, що заповіт Ярослава Мудрого недосконалий. Закладена у ньому система ротації влади фактично суперечила принципу спадкоємності від батька до сина. Ця обставина призвела до всезростаючих міжусобних чвар і суперечок, насамперед між племінниками і дядьками. Покривджені князі-ізгої, які були позбавлені уділів, закликали собі на допомогу іноземців. Безконечні війни підточували сили і могутність Київської Русі, вели до її занепаду. Причини розпаду Київ Русі Причини феодальної роздрібленості Київської Русі: · Величезна територія, яку київський князь не міг контролювати · Русь була обєднанням різних за культурою і звичаями народів, тому зробити її єдиною було просто неможливо · Зростання міст-центрів удільних князівств, які поступово стають великими, культурними і торгівельними центрами, які нічим не поступаються Києву · Небажання удільних князів коритися київському князю · Не було чітко визначене престолонаслідування · Панування натурального господарства – все, що виробляється йде на власне споживання · Навала східних кочівників(половців і моно голо-татар) за умов, що князі відносилися один до одного за принципом «моя хата скраю». Таким чином колись велика і могутня Київська Русь розпадається на окремі князівства. Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між азійським сходом і европейським заходом, стала першим захисником европейських держав від кочових, войовничих племенсходу. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських. Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України. Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні князівствапідпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час небуло. |
